Шпаргалка з "Економічної теорії"

32. Поширення  кейсіанства і його особл. в  різних країнах

Кейнсіанство зайняло  провідне місце в політекономії в багатьох країнах розвинутого капіталізму, особливо у США та Англії, і тривалий час зберігало свої позиції. Послідовники Кейнса висунули 3 проблеми, які мають відносно самостійний хар-р: пробл. динам.рівноваги, проблему тривалих відхилень від стану динам.рівноваги та проблему короткотривалих відхилень. Теорії, що виникли як результат дальшого розвитку теорії Кейнса, називають неокейнсіанством. У США ідеї Кейнса розвивали ще у 30-ті рр. його американські послідовники і передовсім економісти Гарвард. університету Е.Хансен(1887-1976) та С. Харріс(1897-1974). Х-ною рисою ек.теорій післякейнсіанського періоду є те, що у поясненні найважливіших ек.проблем чільне місце надається інвестиціям. Послідовники К.виходять з того, що причина циклічності, а водночас і причина періодичних криз та безробіття полягає у «коливаннях динаміки інвестицій». Розроблена К. концепція мультиплікатора у застосуванні до нац. доходу зв’язує приріст нац.доходу з приростом інвес. Неокейнс.теоретики циклу доповнили концепцію мультипл. так званою концепцією акселератора. Велике значення у неокейн. теорії циклу має поділ капіталовкладень на автономні та похідні. Амер.неокейсіанці вважали держ.бюджет головним механізмом регулювання ек. Вони назвали його «вбудованим стабілізатором» покликаним авт.реагувати на цикл.коливання і пом’якшувати їх. У Франції кейсіанство одержало розповсюдження на поч.серед. 40-х рр. Франсуа Перру розробив теорію розробив теорію «індикативного» планування.  Координуючою силою виступає держава, метою є досягнення узгоджених дій та забезпечення гармонійного росту Національний план являє собою «упорядкований синтез планів п-ств». Теорія індикативного сектору знайшла практичне втілення у Франції, де з 1947р. розроблялись і впроваджувались 5р.плани. практика інд.планування одерж.розповсюд.також в деяких інших країнах. Посткейсіан. – ліве, радикальне, реформістське крило кейсіанства. Воно сформ.в післявоєн.період.основн.представн.є анг.ек.:Дж.В.Робінсон, Н.Калдор,П.Сраффа та ам.ек.:С.Вайнтрауб, А.Ейхнер. Центральне місце в посткейнсіан.теоріях займає проблема росту і розподілу. Вони намагались встановити зв'язок між розподілом нац.доходу і темпами його росту.

33. Теорії  монополії та конкуренції. Дж. Робінсон, Е. Чемберлін, Й. Шумпетер.

В межах неокласичної традиції виникає окремий напрямок, представники якого намагаються  довести, що конкуренція притаманна також і монополістичній стадії розвитку економіки. Д. Робінсон, Е. Чемберлін, Й. Шумпетер здійснюють перегляд неокласичної концепції ринку, формулюють теорії монополістичної конкуренції, за допомогою яких доводять, що сили ринкового самоврегулювання торують собі шлях за будь-яких умов. 
У межах неокласичного напряму формулюються різноманітні ліберальні концепції суспільно-економічного розвитку, інколи настільки протилежні за змістом, що можна було говорити про виникнення нових шкіл. Але основний принцип — орієнтація на потенціал ринкової системи та ринкових механізмів — об’єднує всі напрями і школи. 
На його думку, беручи до уваги цю обставину, слід замислитись над новими характеристиками конкурентної боротьби за умов поширення монополій на ринку. 
За це завдання взялися два молоді економісти — англійка Дж. Робінсон (1903—1983) і американець Е. Чемберлін. Обидва економісти розробляли практично ту саму проблему, щоправда, трохи з різних позицій, Робінсон у своїй праці розглядає монополію (або олігополію) підприємства (фірми), а Чемберлін приділяє головну увагу монополії продукту (товару) але дійшли близьких за змістом і значенням висновків. Дж. Робінсон формулює теорію недосконалої конкуренції, згідно з якою монополія впливає лише на ринкове співвідношення попиту і пропозиції, створює можливість впливу на ціни з метою регулювання рівноваги, але не в силі зупинити дію ринкових механізмів. Е. Чемберлін формулює теорію монополістичної конкуренції, стверджуючи, що внаслідок розвитку монополій відбувається диференціація продуктів та ринків, тому цінова конкуренція отримує нові стимули.

І теорія недосконалої конкуренції  Робінсон, і теорія монополістичної конкуренції Чемберліна є своєрідною реакцією на розвиток монополістичної структури ринку. Але їхні праці доводять, що, як і раніше, у центрі економічної рівноваги залишаються ціна, витрати виробництва, прибуток, попит та пропозиція, мотиви підприємницької діяльності. Тобто теорії конкуренції за умов монополізації виробництва, які вони сформулювали, є теоріями розвитку ринку, оскільки ці дослідники вважають монополію суто ринковою ситуацією, з цих позицій аналізуючи її недоліки та переваги

34. Ек. ідеї Ф. Хайєка та Л. Мізеса

Вихідною точкою концепції  Хайєка є вчення про спонтанний характер ринкового порядку. Ринковий порядок, на думку Хайєка, принципово відрізняється  від порядку функціонування природних  і технологічних систем, оскільки знання про нього неможливо отримати від уявлень, бажань і мотивів поведінки самих учасників цього процесу. Ці знання суто індивідуальні та суб’єктивні, а тому заздалегідь передбачати результат і цілеспрямовано впливати на господарські процеси практично неможливо. Тільки ринок спонтанно узагальнює розрізнену інформацію за допомогою системи цін, які відіграють роль сигналів, що спонукають до дії окремих індивідів і координують їх дії.

Найкращим методом регулювання  економіки, на думку Хайєка, є невидима рука А. Сміта. Для підтримки економічного порядку, за Хайєком, є відмова від привласнення чужої власності і виконання добровільно взятих на себе зобов’язань. Функціонування вільного ринку може бути ефективним, якщо нема перешкод – тоді матимуть місце конкурентні дії. Гарантією економічниої свободи і ринку є приватна власність. За Хайєком, у суспільстві обов’язковою є нерівність. Він відкидає макроекономіку та економетрику. На думку Хайєка “Гроші – це такий самий товар, як і решта, і нехай держава відмовиться від монополії грошей і кожне підприємство створює емісію грошей, і нехай виживе сильніша валюта”.

Л. фон Мізес. Послідовно і активно захищає принцип  ек. Свободи. У Мізеса ринкова економіка  ототожнюється з капіталістичною. Головним принципом і висхідним  пунктом формування економічної стратегії держави вважав індивіда з його потребами і засобами їх задоволення. Він різко протиставляє капіталістичні і соціалістичні економіки і не визнає змішаної. Він розробив теорію циклів підприємницької діяльності (бізнес-циклів) і концепцію неможливості раціонального ведення господарства і здійснення економічного розрахунку в умовах планово-централізованої економіки. Л. Мізес піддав гострій критиці політику державного інтервенціонізму як державного втручання в господарське життя.  Капіталістична ринкова економіка забезпечує підпорядкування виробника споживачу. Важливе місце в теоретичній спадщині Мізеса займають проблеми інфляції. Мізес є фундатором концепції логічної і практичної неможливості соціалізму.

35.В.  Ойкен і його концепція «ідеальних  типів господарських систем»

 Ойкен використовує термін «національна економія» у противагу політекономії, виходячи з того, що єдиної політичної економічної теорії не може бути, економічні процеси в переважній більшості мають національну характеристику у різних країнах. Це видно як на основі дослідження далекого минулого, так і епохи історичних експериментів після 1914 р., а ці експерименти мають чітко позначену національну особливість. Ойкен критикує зомбартовське основне положення про господарську систему. За цією концепцією розвиток йде від натурального господарства до ремісничого, до сучасного капіталізму. Господарські системи, на думку Ойкена, ніколи не існують у чистому вигляді. Вони являють собою комбінацію різноманітних господарських форм. Від того, які форми переважають у системі, залежить її тип, об’єктом дослідження можуть бути лише «ідеальні типи», «очищені» від несуттєвого. Не приймає Ойкен і концепції тих економістів які розглядають універсально-історичний зв'язок усіх сфер життя, затверджуючи, що немає основ вивчати окремі економічні питання. Висновок Ойкена: елементом-системоносієм економічної системи є господарський порядок, він не пов’язаний з господарськими сходинками. Він – індивідуальне явище. Саме вивести теорію з реальної дійсності складає його методологічне кредо. Ойкен вводить в ек. аналіз поняття про 2 ідеальні типи госп-ства: центрально-кероване і ринкове (мінове). Він класифікував їх, виходячи зі способу управління господарським процесом, форм координації діяльності окремих господарських одиниць, і підкреслював, що ринкове господарство управляється ринком, є господарством відносин обміну, а центрально-кероване виключає вільний ринковий обмін і управляється центральним керуючим органом.

36. Концепція  монетаризму.

 На підставі свого переконання, що цикли мають грошовий характер, неокласики пропонували обмежити державне регулювання економіки контролюванням грошової маси, емісії грошей, кількості грошей, що перебувають в обігу і в запасах, а також забезпечити збалансування державного бюджету та встановити високий банківський процент. На думку представників неоліберальної опозиції кейнсіанству, контроль за грошовою масою має підпорядковуватись основному закону грошового обігу. В основі його дії лежить кількісна теорія грошей, започаткована А. Смітом і остаточно сформульована Д. Рікардо. Метод теоретичних досліджень Фрідмена можна назвати суб’єктивно-позитивістським, заснованим на емпіричних та статистичних узагальненнях.

Позитивізм теорії Мілтона  Фрідмена полягає в тім, що її цілком орієнтовано на практичне застосування.

Суб’єктивізм Фрідмена (як одна з ознак належності до неокласичного напрямку в економічній теорії) проявляється в тім, що він ураховує дію психологічного фактора (мотивів поведінки людини) в різних економічних ситуаціях, наприклад у ситуації «інфляційного очікування». Психологічні фактори, на його думку, — це рівноправні складові врівноважування економічної системи.

Багато положень його теорії було викладено у вигляді  гіпотез, які доводяться на базі припущень, порівнянь та аналізу статичного в економічних явищах. Він використовує абстрактні визначення, дані ще класичною  політекономією. Його монетаризм — це, власне, сукупність кількох неокласичних теорій, які мають самостійне значення, але об’єднуються кількісною теорією грошей, яку Фрідмен розглядав не як теорію, а як загальний принцип аналізу. Свою концепцію він характеризує як «теоретичний підхід, що стверджує важливість грошей»¹. Ідея економічної свободи реалізується, на думку Фрідмена, невтручанням держави в економіку та зменшенням тієї частки національного продукту, що становить доходи держави і є матеріальною основою державних «вмонтованих стабілізаторів».

Державне втручання  в економіку, підкреслює Фрідмен, блокує дію стихійних регуляторів, що сприяють встановленню рівноваги. Отже, основний принцип монетаризму полягає в тім, що альтернативи ринковому механізму не існує.

37. «Економіка  пропозиції». Теорія «раціаональних  очікувань».

Якщо Фрідмен у 1976 одержав  Ноб. премію за спростування Кейнса і  свій монетаризм, те в 1995 її одержав  Лукас за спростування їх обох. Його напрямок наз. "нова класична школаекономікс". Фрідмен вважав, що суб'єкти економіки, напр, фірми, пристосовуються до ек. ситуації, спираючи на минулий досвід: це "адекватні чекання". Наслідок: при швидкій адаптації ринкового поводження, викликане цими чеканнями, швидко нейтралізують кожну державну політику стабілізації. Але неокласичний принцип адекватної реакції невірний, тому що інформація суб'єкта про події в ек. завжди неповна. Лукас побудував мат. модель, що враховує як вплив на очікування всієї наявної інформації, так і зворотний зв'язок: вплив очікувань на майбутні ек. події. Формалізував важливу в класичній теорії ідею оптимального ек. поводження суб’єкта. Теорія раціональних очікувань заперечує політику держ. регулювання:

1) усе нівелюється  поводженням ек. агентів;

2)  народжує результати, зворотні прогнозованим;

3) Держ. рішення стосуються  макрорівня, ігноруючи мікро, а  саме там приймаються рішення  об’єктивного поводження в конкретній  ситуації.

Економіка пропозиції: в  основі не підприємство, а індивідуум: індивідуальний капітал і індивідуальна  праця, що вкладають з визначеною метою. Основне в теорії «економіки пропозиції»: маніпуляції фіскальною політикою, система прогресивного оподатковування не стимулює  заощаджень і інвестицій, перерозподіляє нац. доход на користь споживання і стають причиною приховування доходів, тіньовий ек., бартеру, схованої зайнятості, тому негативна.

38. Неокласичний  синтез Самуельсона.

 Наприкінці 70-х різниця  між кейнсіанством і неокласичною  школою стала більш історичної, чим фактом, тому що жодне не  зустрічалося в чистому виді, і держави прибігали до конкретних  рецептів то одного, то іншого. У эк. вихованні синтез відбувся ще раніше, тому що з 1948 кращим підручником стала книга "Економікс"  Ноб. лаур. 1970, ПідлогиСамуельсона, теж фактично Чиказька школа, багаторічний консультант Конгресу і Президента США. Він прагнув об'єднати всі досягненняек. думки, починаючи від Адама Сміта, включаючи марксизм. Книга грає особливо важливу роль, тому що кожне з 12 видань (останнє в 1885) включає більш сучасні погляди і приклади і більш широкий огляд усіх сторін громадського життя і всіх причин, що впливають на вибір. А проблема вибору в його інтерпретації і визначає предмет економічної теорії: як раціонально використовувати обмежені фактори виробництва і при цьому забезпечити потреби суспільства й індивідуума. Зі зміною суспільства змінюється і роль капіталу. Він стає не тільки продуктом праці і складової процесу виробництва, а стає основою стихійного розвитку в умовах приватної власності і утрачає властивість стимулювати розвиток при суспільній власності. Самуельсон формулює теорію споживчого поводження і робить висновок: мало користі від законодавчої боротьби держ. з монополіями, треба використовувати эк. важелі. Внутрішні обмежники політики ек. росту: 1) соціальні умови - ріст продукту може не знижувати цін і не зменшувати безробіття; 2) екологічні фактори.

39. Американський  інституціоналізм початку ХХ  ст. та його основні напрями.

Інституціоналізм (від  лат. institutio — настанова) з'явився в умовах переходу капіталізму в монополістичну стадію як узагальнення особливостей взаємодії різних соціально-економічних факторів у розвитку сучасного капіталізму. Інститут розглядається як первинний елемент рушійної сили суспільства в економіці. На початку 20-х років склалися три основні напрями американського інституціоналізму: соціально-психологічний на чолі з Т. Вебленом; соціально-правовий, очолюваний Дж. Коммонсом; кон'юнктурно-статистичний, лідером якого був У. Мітчелл.