Шпаргалка з "Економічної теорії"

Ленін сформулював закон про визначальну роль виробництва засобів виробництва щодо виробництва предметів споживання та вплив першого підрозділу на формування загальної структури суспільного виробництва.

Особливу увагу  він звертає на аналіз суперечностей капіталістичного виробництва, зауважуючи слідом за Марксом, що вони не зводяться лише до проблем пропорційності, тобто співвідношення виробництва та споживання. Ленін також досліджує процес формування внутрішнього та зовнішнього ринків, що зв'язує з розвитком суспільного та міжнародного поділу праці. Він уважав, що зовнішній ринок не має нічого спільного з проблемою реалізації, а розвивається відповідно до існуючих традицій міжнародної торгівлі, внутрішніх диспропорцій, а також переростання розширеним виробництвом меж окремої країни. Тобто суперечності відтворення, а не проблеми реалізації, породжують боротьбу за зовнішні ринки.

Внеском Леніна в розвиток економічної теорії можна  вважати його аналіз монополістичної стадії капіталізму. Щоправда, метод та мету дослідження знову ж таки запозичено в Маркса. Досліджуючи форми монополістичних утворень у промисловості, Ленін розглядає причини і напрямки монополізації як реакцію на обмеженість ринків сировини, збуту, як боротьбу за сталі гарантовані прибутки, як засіб уникнення конкурентного протистояння. Тобто, суть монополії — це можливість контролю над виробництвом та збутом. Ленін доводить, що монополія не знищує конкуренції, а лише змінює форми конкурентної боротьби, в результаті чого остання стає ще більш жорстокою.

Аналіз світової капіталістичної  системи, нерівномірності економічного і політичного розвитку окремих  країн дозволив Леніну зробити висновок  про можливість прориву ланцюга  імперіалізму і перемоги соціалістичної революції первинно в її окремих найслабкіших ланках. Ці ідеї він розвиває вже в іншій роботі - “Крах Другого інтернаціоналу”.

Ленін дає обгрунтування  ролі соціалістичного змагання як способу  підвищення продуктивності праці. Внаслідок  того, що соціалістичне змагання відрізняється від капіталістичної конкуренції тим, що стимулом до нього є не отримання більшого, а бажання внести більший внесок в соціалістичне будівництво, що власне і є суперечністю марксистської економічної концепції.

 

25 Економічні  ідеї західноєвропейської соціал-демократії

Хід науково-технічного прогресу за капіталізму, породжуючи різні  тенденції, потребував підвищення освітнього й культурного рівня трудящих, диктував необхідність пошуку ефективних форм стимулювання праці. Наприкінці XIX ст. в розвинених країнах Європи з'явилася можливість використання в інтересах пролетаріату громадянських прав і свобод, парламентаризму, преси та ін.

У1899 p. E. Бернштейн, ортодоксальний марксист у минулому, опублікував книгу "Проблеми соціалізму та завдання соціал-демократії", яка була концентрованим виразом усіх поправок до К. Маркса та перегляду його вчення, тобто ревізіонізму

Революційному руху Е. Бернштейн  протиставив еволюційний розвиток, спрямований на поступовий перехід  до нового суспільства.

Ревізію економічної теорії марксизму вчений почав з трудової теорії вартості. Він стверджував, що категорія вартості в К. Маркса втратила будь-яке конкретне значення й перетворилася на розумову конструкцію. Е. Бернштейн висунув теорію "економічної вартості", що являла собою синтез трудової теорії вартості та вчення про граничну корисність. Двоїстий характер економічної вартості визначається, з одного боку, корисністю (споживною вартістю, потребою), а з другого — вартістю витрат виробництва (трудовою вартістю). Факти розвитку акціонерної форми капіталу та збільшення кількості дрібних акціонерів він протиставив марксовому закону капіталістичного нагромадження, стверджуючи, що вони є свідоцтвом децентралізації та демократизації капіталу. Ці процеси вели до збільшення кількості власників, зростання добробуту робітничого класу та, як наслідок, до подолання класових конфліктів буржуазного суспільства.

Імперіалізм учений трактував  як вступ до нової соціальної фази, для якої характерне мирне, поступове  переростання капіталізму в соціалізм. Е. Бернштейн стверджував, що як форма історичного розвитку в умовах культурного суспільства революція неефективна й безплідна. Він протиставив їй реформаторську діяльність у рамках капіталізму. Метою соціал-демократичного руху було проголошено визволення профспілок і кооперації від усіх законодавчих обмежень, захист праці, соціальне законодавство та обмеження прав щодо розпорядження капіталістичною власністю. Перехід до соціалізму Е. Бернштейн розглядав як широкий розвиток виробничих і споживчих товариств. Останні повинні були зменшити прибутки торгового капіталу, а профспілки — прибутки промисловців.

Ще одним представником  був Р. Гільфердін. Р. Гільфердінг проаналізував якісно нові явища: розвиток капіталістичного кредиту, збільшення кількості акціонерних товариств, утворення фіктивного капіталу, діяльність фондової біржі, механізм біржової спекуляції, концентрацію капіталу, фінансовий капітал та його вплив на внутрішню й зовнішню політику імперіалізму. Сутність фінансового капіталу була зведена до панування банківського капіталу над промисловістю, що дало Р. Гільфердінгу змогу зробити висновок про можливість перебудови капіталізму шляхом "соціалізації" сфери обігу: "захоплення шести великих берлінських банків уже в теперішній час було б рівносильне захопленню найважливіших сфер великої промисловості". Р. Гільфердінг наголошував також на можливості створення єдиного картелю, який забезпечив би безкризовий розвиток економіки. Таким чином, він був прихильником теорії "організованого капіталізму".

26 Австрійська школа граничної коисності

По значимості на 2місці  після кл. теорії. Ідеї розповсюджувались також в Англ., Герм., США,  Росії.

К. Менгер - засновник. Розвив идеї попередників маржиналізма про «граничну корисність». Відповідно до цього підходу політична економія повинна вивчати свідомість об'єкта господарювання. Об'єкт вивчення - індивідуальне господарство, як типовий елемент. Суспільне виробництво – арифметична сума таких елемантів. Такий метод назвали «робінзонад»(у Робінзона теж були проблеми матеріального забезпечення, він їх вирішував у порядку важливості). Австрійська школа обмежувала економічні  відносини - ринковими. Усі суб'єкти однорідні і рівноправні, кожен діє виключно у власних інтересах, так що економічні закони стають наслідком взаємодії індивідуальних рішень. Прийняті в політичній економії категорії  «товар» і  «вартість»  вони замінили на  «благо» і  «цінність». Заперечували, що вартість - утілення суспільно-необхідної праці, а праця - її єдине джерело. Домінуюче в благу - його споживна вартість, чи корисність (яка дає можливість задовольнити потреби індивіда). Вартість виникає унаслідок взаємозв'язку між потребами і економічними благами, які можуть її задовольнити. Наприклад, хліб і вода необхідні, але не складають цінності, поки голод і спрага не змусять людину залежати від них. Цінність не існує за межами свідомості суб'єктів. Вартість народжується в процесі використання товару, а не з того, скільки коштів  витрачено на його виробництво.

Візер трактував витрати як корисність,яку приносять у жертву. Закон Визера: коштуємо виробництва - похідна від коштуємо продукту вартість витрат виробництва є похідною від вартості продукту. По Бем-Баверку, цінності набирають матеріальні блага тоді, коли реальний запас матеріальних благ цього роду настільки незначний, що для задоволення відповідних потреб їх або не вистачає зовсім, або їх так мало, що певна сума потреб має залишитись незадоволеною, і навпаки. 

 

27 Економічна  теорія А. Маршала

У 90-х роках XIX ст. в Англії сформувалася так звана кембріджська економічна школа, засновником якої був досить відомий економіст кінця минулого і початку нинішнього століття Альфред Маршалл (1842—1924). Ця школа започаткувала новий напрям в економічній теорії, так званий неокласичний.У своїх працях, особливо у відомій книжці «Принципи політичної економії» (1890), він намагався розробити універсальну економічну концепцію, об'єднавши різні економічні теорії. А. Маршалл запропонував замість поняття «політична економія» поняття «економікс» і дав власне визначення цієї науки: політична економія, або економікс, — це наука, що вивчає людство в його повсякденному житті; вона розглядає ту частину індивідуальних або суспільних дій, котра «якнайтісніше зв'язана з придбанням і споживанням матеріальних атрибутів добробуту». У центрі наукових пошуків Маршалла — ціна продукту, яку він розглядав як найважливіший елемент ринкової економіки. Середню ціну (вартість) Маршалл трактує як результат ціноутворення, коли перетинаються на ринку ціна попиту і пропозиції. А. Маршалл одним із перших зв'язав із ціною товару еластичність попиту на нього. Він склав діаграми, які показують зміни в ціні й кількості продукту для товарів з різним ступенем еластичності: від низької до високої.У контексті співвідношення ціни й корисності він виводить поняття споживчого надлишку, під яким розуміє додаткову суму до сплачуваної ціни, яку він (споживач) згоден виплатити замість того, щоб відмовитися від речі . Фактори виробництва, на думку Маршалла, — земля, праця, капітал і організаторські здібності — визначають ціну пропозиції. Ринок Маршалл розглядав як високоорганізовану інституцію, де взаємодіють попит і пропозиція і встановлюються ціни. На ринку в процесі й під час обміну товарами пропозиція й попит перебувають у тимчасовій рівновазі. А. Маршалл розрізняв дію трьох періодів часу. Протягом короткого періоду пропозиція товару обмежується його запасом. Ціна визначається цим запасом і не відбувається змін у обсязі виробництва.Протягом триваліших проміжків часу пропозиція залежатиме від витрат на виробництво товару. У дуже тривалих часових масштабах ціна залежатиме від витрат на підготовку робочої сили і виготовлення обладнання, необхідного для виробництва цього товару». Далі автор звертається до добре відомого закону заміщення, який полягає в тім, що виробники завжди, коли це можливо, замінятимуть дорогі фактори й методи виробництва дешевшими. Тому міра можливого заміщення фактора визначає його еластичність. Поряд з теорією ціни економічне вчення А. Маршалла суттєвого значення надає теорії розподілу. Головні її моменти: кожний із факторів виробництва — земля, праця, капітал і підприємницька діяльність — також підлягають дії попиту і пропозиції.  Фактори виробництва (включаючи працю) створюють справжню вартість виробництва, яку відображено в ціні їх пропозицій. Ціна попиту відображає їхню граничну продуктивність.  Таким чином, теорія розподілу є доповненням до загальної теорії вартості. Рушійною силою економіки Маршалл вважав свободу й конкуренцію. Великого значення він надавав також грошам. Важливим чинником організації та ефективного управління економікою, за Маршаллом, є людський капітал. Маршалл дотримувався думки, що здібності людини є так само важливі, як засоби виробництва, як і будь-який інший вид капіталу. Отже, Маршалл диференційовано підходив до аналізу динаміки капіталу. Спадання граничної продуктивності капіталу він зв'язував із його уречевленою формою і стверджував, що ця тенденція спостерігається в тих галузях і видах виробництва, де природні фактори відіграють велику роль. У технологічно складних галузях обробної промисловості, в яких значну роль відіграє людина, діє закон зростання віддачі капіталу.

 

  28. Американська школа маржиналізму. Джон Бейтс Кларк

Американська школа  маржиналізму. Джон Бейтс Кларк – засн. америк. школи маржиналізму. Осн. праці: "Філософія багатства", "Рзподіл багатства", Проблеми монополії".

школи маржиналізму. Осн. праці: "Філософія багатства", "Рзподіл багатства", Проблеми монополії".

На думку вченого, ек. наука вивчає та пояснює відносини  розподілу та природу доходу.Ек. теорія поділ. на 3 розділи:

• універсальна ек. наука;
• соц..-ек. статика;
• соц.-ек. динаміка;

вч. сформував:

• закон граничної корисності: цінність товару вимір. сумою гран. корисностей усіх його властивостей. кожна з яких стосується окремого класу споживачів. . Оцінку корисності блага здійсн. не окремі індивіди, а групи покупців.
• закон специфічної продуктивності: У вир-ві завжди задіяні 4 фактори, кожен з яких має сфою специфічну продуктивність, а власники відповідного фактора оримують специфічний внесок( капіталу – процент, капітальним благам( засоби вир-ва, земля) – рента, підприємницькій діяльності – прибуток, праці- зароб. плата.
• закон спадної продуктивності: за умов вільної конкуренції та мобільності суб"єктів господарювання збільшення будь-якого виробничого фактора при незмінній величині інших призводить до зменшення приросту продукції.

На думку Кларка, монополія має місце тоді, коли наявний одноосібний контроль над ринком. Такий випадок є винятковим, а тому монополію Кларк трактує як тимчасове явище — і визначає як засіб грабунку суспільства та гальмування прогресу. Продуктивність праці робітника, який виробляє продукцію, рівну величині його заробітної плати, Кларк назвав граничною, а отриманий за рахунок праці цього граничного робітника приріст продукції — граничним продуктом праці.

згідно із законом  розподілу Дж. Б. Кларка, за умов, коли дія побічних факторів нейтралізована або урівноважена, граничний продукт  кожного фактора визначає справедливий природний рівень доходів оскільки на кожен фактор виробництва припадає та сума багатства, які, він створює.

 

29. Теоретичні  моделі Л. Вальраса та В.  Парета.

Леон Вальраса  - швейцарський економіст, основоположник лозаннської  школи,  економіст-математик (1834 — 1916). Осн. праці: "Теорія грошей", "Нариси прикладної пол. економії", "Елементи чистої пол..економії або теорія сусп.. багатства".

Здійснив аналіз структури  загальної системи економічних  наук:

• чиста економічну теорія
• соціальна економічну теорія
• прикладна економічну теорія.

Як і всі маржиналісти, вчений вважав основою цін товарів їх граничну корисність, стверджуючи, що остання прямо пропорційна інтенсивності потреби і обернено пропорційна кількості певного блага. Водночас, на відміну від представників австрійської школи маржиналізму, Л. Вальрас здійснив спробу поєднати у теорії цін принцип граничної корисності з дослідженням взаємодії попиту і пропозиції та врахуванням витрат виробництва.

Дослідник сформулював  основний закон обігу, згідно з яким споживач досягає максимальної вигоди за умов, коли граничні корисності товарів, які є у його розпорядженні. відносяться як ціни цих товарів.

Створив модельзагальної  економічної рівноваги, що від обр. взаємозв´язок ринків товарів, послуг, факторів виробництва за умов вільної  конкуренції.

Стан загальної ринкової рівноваги за Л. Вальрасом визначається трьома умовами,  
на ринку виробничих послуг попит і пропозиція рівні, встановлюються постійні та стійкі ціни; 
на ринку споживчих товарів і послуг попит і пропозиція рівні, реалізація здійснюється на основі постійних і стійких цін; 
ціни продажу товарів відповідають витратам на їх виробництво, виражених у продуктивних послугах.

Італійський економіст  і соціолог Вільфредо Парето.

"Курс політичної  економії", "Підручник політичної  економії"

Визначав економічну рівновагу як "стан, який зберігався б невизначений час, якби не було зміни умов, у яких він спостерігається"

сформував "Оптимум  Парето" — такий рівноважний  стан, за якого ніякий перерозподіл ресурсів чи продуктів не може поліпшити  становище одного раціонального  суб´єкта, не погрішивши тим самим становище іншого. Парето оптимальний стан ринку означає, що за умов, коли всі учасники ринку, кожен з яких оптимізує власну цільову функцію, досягають взаємної рівноваги інтересів і вигод, сумарна функція корисності максимізується.

На основі аналізу статистичних даних вивів закон розподілу доходів ("закон Парето"), який виражає залежність міме величиною доходу і кількістю його отримувачів, засновану на розподілі здібностей людей.

 

30.загальна характеристика розвитку економічної теорії в 20 ст.

Зміни, що сталися в  економічному та суспільному житті  після реформи 1861р (бурхливий розвиток прод сил супроводжувався соціальними  зрушенями, поглибленями класових суперечностей, пожвавленям суспільної думки) позначилися  і на розвитку політичної економії.

31. Джон  Мейнард Кейнс

Джона Мейнард Кейнс (1883-1946), англійський  економіст, державний й політичний діяч. Один із лідерів кембрідж.школи, учень Маршала і Пігу. Осн.праця  – «Загальна теорія зайнятості проценту і грошей»  в ній він сформулював  основні положення тієї системи поглядів, яка одержала  назву кейнсіанство.Книжку назвали «біблією кейнсіанства» Внесок К. характ. як кейнс.революція, а К.- як найвидатніший ек.ХХст. Головним у методі дослідження К. було те, що, аналізуючи сукупні народногосподарські величини, він прагнув встановити причинно-наслідкові зв’язки, залежності та пропорції між ними. Це поклало початок такому напрямку ек. науки, який сьогодні називають макроекономічним. На відміну від теорій Кларка, Маршалла, Пігу та інших, К. дійшов висновку, що всі життєво важливі проблеми високороз. капіталістичного сус-ва слід шукати не у сфері пропоз. ресурсів а у сфері попиту. К. заперечив дію автоматичного механізму як на ринку товарів, так і на ринку робочої сили та капіталу. К. намагався показати, що механізм автоматичного зрівнювання попиту та пропозиції, що на ньому грунтується неокласична теорія, є утопією. К. піддає критиці закон ринків Сея. Він намаг.довести, що рівновага може встанвл.при неповному і не ефективному викор.ф-рів в-ва. Звідси випливає, що мех-м саморегуляції вичерпав себе, тому необхідне держ.регулюв. Цю теорі. К. назв. «теорія ефектив.попиту» На думку К. головна причина криз та безробіття – недостатність сукупного попиту. Його недостатність обумовлена дією основного психологічного закону. Згідно з цим законом зі зростання доходу збілшується і споживання, але не тією мірою якою збільшується доход, оскільки зростає схильність до заощаджень. Це стримує закон попиту і споживання. Тому в центрі теорії К. проблема факторів, що визначає величину попиту та його зростання. К. розрізняв двоякий попит – споживчий та інвестиційний(вироб.) на засоби вироб. К. розглядає ефективний попит у зв’язку з дією 3-х факторів- схильність до споживання, схильність до інвестиції, перевага ліквідності. На думку К. держава повинна стимулювати підвищення ефективного попиту, перш за все інвестец., продуктив. за рахунок бюджетних методів(сист.держ.закупівель і домовленостей). Податки і займи розглядалися К. як інструмент анти циклічного регулювання. Він пропонував розв. будь-якого в-ва, підтрим. його з боку держави.к. теорія  та програма К. сприт. величезн. вплив на розв. ек.науки та ек.політику провідних країн світу.