Шпаргалка з "Економічної теорії"

Отже, Головною особливістю утопічного соціалізму було те, що його атвори намагались вирішити проблеми побудови справедливого суспільства негайно, спираючись на тогочасні суспільні інституції – державу, науку, мораль, політику та тогочасну економічну базу. Вони вірили, що суспільство можна вдосконалити, впливаючи на людську свідомість, використавши силу держави. 

20. Сен-Симон

Сен-Симон – французький економіст, теоретичні підходи якого до аналізу суспільства базувались на історичному методі. Сен-Сімон, як і інші утопісти вирішує питання докорінної перебудови суспільства, але щодо загальнотеоретичних поглядів він вимагає, щоб минуле людства і його сучасне вивчалося як єдиний процес прогресивного розвитку суспільства. 
За Сен-Сімоном, суспільство - це цілісна система політики, економіки і знання, яка у своєму історичному розвитку проходить три формації: рабовласницьку, феодальну та індустріальну. Економіка і політика з одного боку і знання з іншого розвиваються паралельно.  
Капіталістичне суспільство Сен-Сімон розглядає як проміжну стадію між феодалізмом та індустралізмом. Усе сучасне йому суспільство він поділяє на два класи: на індустріалістів (елемент майбутнього) і власників (непродуктивний клас, елемент феодалізму). Економічною формою нового суспільства, що вирішить проблему узгодження трьох складових суспільного розвитку стане асоціація. Формування асоціації відбувається створенням промислових угрупувань на базі існуючих капіталів та виробництв. Це буде об(єднання промисловців, торговців, банкірів, фермерів, робітників і вчених. Завдяки асоціації приватна власність трасформується в колективну (поступову).  
Асоціація замінить форму розподілу. Капітал, власність підприємця – члена асоціації, є основою функціонування індустріальної системи. Справедливий розподіл благ у майбутньому суспільстві Сен-Сімон розуміє не як зрівнялівку, а як розподіл за внеском у суспільне виробництво, як частина прибутку асоціації, що використовуються для задоволення суспільних потреб. Коли асоціація набере планетарного масштабу, розподіл взагалі здійснюватиметься за потребами.  
Політичний устрій суспільства Сен-Сімон обмежує колективним управлінням асоціацією впровадженими індустріалами.  
Економічний уряд прийде на зміну політичному, відбуватиметься правління речами, замість управління людьми. Як працею, так і капіталом розпоряджатиметься асоціація в особі створених нею колегій та рад. Досягнення мети є, за Сен-Сімоном можливим лише тоді, коли за справу візьметься держава і поряд організатора асоціації виконуватиме функцію духовного перевиховання членів суспільства. На думку Сен-Сімона, лише свідома діяльність забезпечує порядок і добробут суспільства. 

21. Шарль Фур’є

Шарль Фур’є (1772-1837) народився в Безансонії в купецькій родині.  
Основним змістом його праць є ідея соціальної гармонії, що можлива лише в суспільстві побудованому на засадах справедливості і рівності. Він негативно ставиться до революції, яка загарбує багатих, але капіталізм в основу якого покладено приватну власність необхідно реформувати. Вихід він бачить за впровадження суспільної власності на засоби виробництва. Фур(є бачить у торгівлі, джерело всіх пороків суспільства. Суть суперечностей полягає у боротьбі між виробниками і торговцями.  
Фур(є формулює логічне вчення про концентрацію та централізацію виробництва, що капіталізм розвивається через витіснення дрібних і середніх підприємств великими, а також злиття капіталів в наслідок організації акціонерного товариства. Він робить висновок, що розвиток приведе до нової фази, яка називається “промисловим” або торговельним феодалізмом. Фурє головним здобутком життя вважав відкриття нової форми організації суспільства – асоціації, яку він називав Соціальною Гармонією.  
Господарську систему нового суспільства він бачив як сукупність окремих, економічно відособлених одиниць – фаланг. Економічною основою майбутнього ладу Фурє вважав суспільну владу на засоби виробництва. Власність усуспільнюється не державою, а окремими товариствами – фалангами, які стають реальними власниками, де зберігається приватна власність. Вона визначає пропорції розподілу продукту. Розподіл здійснюється до внеску кожного. Фурє впевнений, що продуктивність праці у фаланзі буде високою і кожен буде мати заощадження. Власниками у фаланзі будуть не тільки багаті, а й усі. Фурє переконаний у перевагах вільної праці, яку таким чином буде досягнуто. Саме держава примусить робітників і капіталістів організувати фаланги. Кошти на формування фаланг дадуть капіталісти – акціонери фаланг. На думку Фурє, з часом усе світове господарство перетвориться на систему фаланг. Фаланга ФурСаме держава примусить робітників і капіталістів організацій і фалангів. Кошти на формування фаланг дадуть капіталісти – акціонери фаланг. На думку Фур(є з часом усе світове господарство перетвориться на систему фаланг. Фаланга Фур(є –це сприятливе середовище, де люди зможуть мати усі умови для праці і всебічного розвитку.є –це сприятливе середовище, де люди зможуть мати усі умови для праці і всебічного розвитку.

22. Р.Оуен про перетворення суспільства

. Англійський філософ,  соціаліст-утопіст Роберт Оуен (1771-1858 pp.). Син ремісника, Р. Оуен в 20 років уже був підприємцем, а в 1799 р. стає керівником великої на ті часи бумагопрядильної фабрики в Нью-Ленарке, в Шотландії.

 Оуен вперше в  історії виробництва звернув  увагу на людей, вивчив їх  психологію, бажання, потреби. Машини і обладнання, стверджував Оуен, мають дуже важливе значення у зростанні продуктивності праці, але не менш вагомим є і вміле керівництво людьми.

Коли в Англії люди працювали 14 годин і одержували низьку заробітну плату. Оуен скоротив робочий день до 10 з половиною годин на добу. Вперше в Англії коштом фабрики він організував школи для дітей бідняків, де юнаки вчились і займались в спортивних залах гімнастикою. Заходи, здійснені Оуеном, дали небачені результати. По-перше, у людей з'явилось почуття власної гідності. Зникли пиятики, крадіжки, прогули; по-друге, значно зросла продуктивність праці, а з нею і доходи фабрики.

В праці "Новий погляд на суспільство, або досвід про формування характеру" (1812-1813 pp.), спираючись на результати, отримані в процесі управління фабрикою, Р.Оуен пише з твердим переконанням, що людину змінюють обставини. Вміння керівника підійти до неї розбудить у самого знедоленого внутрішні сили до боротьби за своє щастя. Оуен  вважав для безробітних повинні бути організовані села, жителі яких би займались як землеробством, так і в промисловості. Завдяки праці в таких селах, вважав англійський мислитель, люди будуть формувати в собі раціональні погляди на життя.

 Оуен із своїми утопічними, реформістськими ідеями щодо  перетворення суспільства зазнав краху, але впровадження ним теоретичних положень щодо управління людьми, знайшли свою пролонгацію і утвердження в самостійній науці 20 ст., яка отримала назву менеджмент. І першим менеджером був філософ, політик і підприємець-реформатор Роберт Оуен.

23. Марксистська  економічна теорія

Першим політекономічним твором марксизму вважається праця Фрідріха Енгельса*(1820-1895 рр.)"Нариси до критики політичної економії» (1844). В ній розглядаються проблеми приватної власності як вихідної бази капіталізму; нагромадження, концентрація і централізація капіталу; економічні кризи.  

 За визнанням самого К.  Маркса, методологічно він виходив  одночасно з трьох наукових  джерел: англійської класичної політичної  економії Сміта-Рікардо, німецької  класичної філософії Гегеля-Фейербаха і французького утопічного соціалізму. Уперших він запозичив та розвинув серед багатьох інших трудову теорію вартості, положення закону тенденції норми прибутку до зниження, продуктивної праці тощо, у других – ідеї діалектики і матеріалізму, у третіх – поняття класової боротьби, елементи соціального устрою суспільства. Проте центральне місце в методології досліджень К. Маркса займає його концепція про базис і надбудову: в суспільному виробництві люди вступають виробничі відносини, які відповідають певному ступеню розвитку їх матеріальних продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відносин становить економічну структуру суспільства, реальний базис, на якому підноситься юридична й політична надбудова і якому відповідають певні форми суспільної свідомості. Спосіб виробництва матеріального життя зумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. На переконання К. Маркса, капіталізм, ера якого «бере свій початок у XVI ст.», виключає гуманізацію суспільства і демократію через приватну власність на засоби виробництва та анархію ринку. У цій системі, де працюють заради прибутку, має місце експлуатація одного класу іншим.

Слід підкреслити, що в доказах  К. Маркса про неминучу поразку капіталізму  основним є не порушення ринкових принципів розподілу доходів між класами суспільства, а те, що ця система не забезпечує цілковитої зайнятості, тяжіє до колоніальної експлуатації і війн. Згідно з Марксом, наймані робітники, капіталісти, землевласники утворюють три великі класи сучасного суспільства, яке грунтується на капіталістичному способі виробництва, і їхні доходи – заробітна плата, прибуток, рента – є «триєдиною формулою, яка охоплює всі таємниці суспільного процесу виробництва», та все ж таки ознакам основних класів відповідають два, тому що, значення ренти як джерела доходу через зростаючу індустріалізацію всієї економіки буде зменшуватись, тому залишається два великі джерела доходів – прибуток і заробітна плата і два великі класи – пролетарій і капіталіст.

Маркс вважав, що класова боротьба неминуче веде до диктатури пролетаріату, що ця диктатура сама становить лише перехід до знищення класів і до суспільства без класів.  

Елементом нового в теорії капіталу К. Маркса можна назвати поняття "органічна будова капіталу", яке  являє собою вартісне співвідношення між постійним і змінним капіталом. Поділяючи капітал на постійний і змінний (а не як Сміт– Рікардо – на основний і оборотний), К. Маркс має на увазі як специфіку руху виділених ним частин капіталу, так і специфіку впливу кожної з цих частин на масу додаткової вартості у вартості продукту.

Безпосередньо з грошовим капіталом  пов'язане марксистське розуміння  поняття цієї категорії, виражене схемою руху капіталу: Г – Т – Г + г, де гроші використовуються для наживи, придбання додаткового капіталу, отримання прибутку. К. Маркс визначає капітал, як самозростаючу вартість, створену додатковою працею робітників. Він звертає увагу на те, що капітал – це не річ, а характеристика певних виробничих відносин у рамках буржуазного суспільства.

Однією з основних у «Капіталі» К. Маркса є трудова теорія вартості, для розуміння суті та особливостей трудової теорії К. Маркса принципове значення має концепція двоїстого характеру праці, втіленої в товарі. К. Маркс вважає, що необхідно звести товар до праці в двоякій формі, а саме в формі конкретної і абстрактної праці.  Конкретна праця – це корисна, доцільна форма праці, незалежна від будь-яких суспільних форм умова існування людей, вічна природна необхідність.  Абстрактна праця – це "праця взагалі", безвідносно до корисної, доцільної форми, затрата праці в фізіологічному розумінні слова, як витрата людської робочої сили.

 Автор «Капіталу»  тлумачить одержання найманим  робітником заробітної плати  як результат обміну з капіталістом  за «робочу силу», яку він продає, а не саму працю. Згідно з його теорією, заробітна плата еквівалентна кількості товарів, які необхідні для підтримання життя робітника і його сім'ї. Її рівень залежить від продуктивності праці, яка в свою чергу зумовлена ступенем механізації і технологічного оснащення виробництва, що в остаточному підсумку є перешкодою для росту заробітної плати.

Виробництво додаткової вартості – ключова проблема першого  тому «Капіталу», фундаментальне положення  теоретичного аналізу взаємовідносин двох основних класів: найманих робітників і капіталістів. За Марксом, товар, по-перше, спроможний задовільняти потреби людей, тобто має споживну вартість; по-друге, виробляється для обміну, може обмінюватись на інші товари, тобто має вартість. В основі вартості товару лежить тільки одне джерело, один виробничий фактор – праця найманого робітника. Вимірником вартості товарів служать витрати робочого часу, причому не індивідуальні, а суспільно необхідні, усереднені витрати. Найманий робітник отримує за свою роботу заробітну плату. Заробітна плата оплачує не працю, а специфічний товар – «робочу силу». Особливість робочої сили полягає в тому, що вона має властивість створювати продукт (товар), вартість якого вище вартості самої робочої сили, тобто того, що необхідно для підтримки життя робітника і його сім'ї. Капіталіст, наймаючи робочу силу, оплачує її здатність до праці і набуває права примусити робітника працювати понад той час, який необхідний робітникові для забезпечення деякого мінімуму життєвих засобів. У результаті створюється різниця між вартістю, створеною працею виробника товару, ця різниця і являє собою додаткову.

Теорія ренти в «Капіталі» майже аналогічна теорії ренти Д. Рікардо. Різниця полягає в доповненні, зробленому К. Марксом про існування разом з «диференційованою» рентою ренти «абсолютної».

На основі різноманітних  проявів закону тенденції норми  прибутку до зниження К. Маркс висуває  теорію циклічності економічного розвитку при капіталізмі, тобто явищ, які  характеризуються ним як «економічні  кризи», суть полягає в тому, що досягненню макроекономічної рівноваги і послідовному економічному росту перешкоджають внутрішні протиріччя.   Суть економічної кризи недоспоживання, через низьку заробітну плату робітники, які становлять більшу частину споживачів, не в змозі купувати товар.

24. Розвиток  В.І.Леніним марксистської політичної  економії

Ортодоксальне сприйняття теорії марксизму пов’язано з  ім'ям В. І. Леніна, що вів запеклу  боротьбу з будь-якими спробами критичного переосмислення чи доповнення марксистської економічної та революційної доктрини. Непорушною для Леніна залишається  марксистська теза про первинність економіки по відношенню до політики. Основні положення ленінської теорії викладено в його книжці «Імперіалізм як вища стадія капіталізму» (1917). Розвиток Леніним теорії марксизму полягав не стільки в позитивній творчості, скільки в доведенні винятковості марксистського економічного вчення, його справедливості щодо всіх етапів розвитку капіталістичного суспільства та щодо всіх країн. Ленін повністю поділяв марксистське формаційне розуміння розвитку суспільства, в основу якого покладався класовий принцип. У згаданих працях Ленін доповнив теорію відтворення Маркса міркуваннями про суть та особливості капіталістичного відтворення і криз за нових історичних умов. Він суворо дотримувався методологічних принципів, узагальнень та висновків Маркса, доводячи прогресивність капіталізму щодо попередніх форм організації суспільного виробництва, але вказуючи на його експлуататорську суть і об'єктивну природу всіх його антагонізмів.