Шпаргалка з "Економічної теорії"

6. Уільям  Петті

 Уільям Петті (1623—1687) — основоположник класичної політичної економії в Англії. Завдання науки Петті вбачав у необхідності пояснити «таємничу природу» цілого ряду явищ, з’ясувати суть економічних процесів.

Визначення  багатства. Уже сама постановка цього питання була в Петті іншою, ніж у меркантилістів. Він намагається не просто дати його визначення, а й кількісно підрахувати його з тим, щоб сприяти впорядкуванню оподаткування.На відміну від меркантилістів, він бачить багатство як суму рухомого й нерухомого майна.

Петті вважають засновником трудової теорії вартості. До проблеми визначення вартості він  підходить з позиції пропорційного  обміну, що визначається витратами праці на виробництво товарів і залежить від її продуктивності в різних галузях. Вартість, на думку Петті, створює не будь-яка праця, а лише та, що витрачається на видобуток золота і срібла, які з самого початку функціонують як мінові вартості.

Заробітну плату Петті розуміє як ціну праці. Якщо меркантилісти просто схвалювали закони, що фіксували максимальний рівень заробітної плати, то Петті намагається знайти її об’єктивні фактори, визначити природну ціну праці

Рента також є продуктом праці. Її величина — це різниця між вартістю сільськогосподарських продуктів і витратами виробництва, до яких Петті відносить заробітну плату й витрати на насіння. Отже, рента, як визнає Петті, — це результат неоплаченої праці робітника.

Теорія процента. Процент Петті називає «грошовою рентою» і розглядає його як щось похідне від ренти. Величина процента залежить від розмірів земельної ренти й кількості грошей в обігу. У праці «Різне про гроші» він трактує процент як страхову премію і плату за утримання. Петті заперечує необхідність законодавчого регулювання процента.

Він розвиває ідею обернено пропорційної залежності між величиною  грошової маси і процентною ставкою.

7. Економічні  ідеї фізіократів. 

Фізіократи — французькі економісти другої половини ХVІІІ ст., представники класичної політичної економії. Назва цієї наукової школи походить від грецьких слів «фізіс» — природа і «кратос» — влада. Поява школи фізіократів зумовлена соціально-економічними умовами тогочасної Франції. У країні розвивався капіталізм на його мануфактурній стадії. У другій половині ХVІІІ ст. країна наближалась до революції. А в економічній політиці Франції неподільно панував меркантилізм. На відміну від меркантилістів фізіократи були прихильниками економічного лібералізму. Утворилась школа фізіократів наприкінці 50-х років ХVІІІ ст. Її представниками були: Франсуа Кене, Дюпон де Немур, маркіз Мірабо, Мерсьє де Ла Рів’єр, Жак Тюрго та ін. Визнаним главою школи фізіократів був Ф.Кене. Наприкінці 70-х років вона припинила своє існування. Однією з причин цього була неможливість здійснення програм фізіократів за умов абсолютизму.

 «Чистий продукт»  у фізіократів ототожнюється  із земельною рентою, яку одержують  землевласники. Саме тому фізіократи  виступали за проведення податкової  реформи з наміром усі види  податків замінити одним — поземельним. До продуктивного класу Кене зараховує землеробів, тобто тих, хто створює «чистий продукт». До класу власників Кене включає короля, землевласників і духівництво. Цей клас живе за рахунок «чистого продукту», який йому виплачує продуктивний клас. Призначення цього класу полягає у привласненні, споживанні «чистого продукту». Непродуктивний «безплідний» клас складається з громадян, які зайняті всіма іншими видами праці. Капітал у Кене — не гроші, а ті засоби виробництва, які можна придбати за гроші. Кене вперше розмежовує складові частини капіталу: щорічні витрати (насіння, засоби існування робітників), або «щорічні аванси», і витрати на кілька років (сільськогосподарський інвентар, худоба) — «первісні аванси». Гроші. Фізіократи не приділяють належної уваги аналізу сутності грошей. Гроші в Кене — лише засіб, що полегшує обмін, а тому Кене виступає проти нагромадження грошей, оскільки це — безплідне багатство.

8. Економічне  вчення А. Сміта. 

Адам  Сміт (1723—1790) — видатний англійський економіст мануфактурного періоду. У його працях і в працях його послідовника Д. Рікардо класична політична економія досягла найвищого розвитку. Основна праця «Дослідження про природу і причини багатства народів» 1776 р.

Метод, який застосовує Сміт, можна назвати дедуктивно-індуктивним. Сміт створив вчення про суспільний поділ праці. Він пов'язаний у Сміта з обміном, хоч як на його думку не поділ праці породжує обмін, а схильність до обміну породила поділ праці. Від трактуванні праці і обміну переходить до зясування суті грошей, до аналізу історичного процесу їх виникнення. Сміт вказує на товарну природу грошей. Сміт помічає взаємозв’язок між зміною кількості грошей, що перебувають в обігу, їх вартістю та рівнем товарних цін. Центральне місце в економічній системі Сміта займає цього концепція вартості. А.Сміт був одним із засновників теорії трудової вартості. Суть цієї теорії полягає у тому, що єдиним як джерелом так і мірилом вартості є праця. Сміт формулює тезу, яка в історії отримала назву «догма Сміта», суть якої полягає у тому, що вартість суспільного продукту = сумі річних доходів. Сміт глибоко аналізує капітал під яким він розуміє запас продукції, що приносить прибуток. Сміт глибоко досліджує розподільчі відносини в тому числі заробітну плату, капітал, ренту, процент. Він по-новому підходить до трактування продуктивної праці. За Смітом продуктивною є праця яка створює конкретне матеріальне благо. Сміт сформулював основні принципи оподаткування: 1) всі громадяни повинні брати участь у підтримці держави залежно від їх доходів; 2) податок повинен бути точно визначеним, час сплати,  порядок повинні бути доступними для всіх; 3) податок повинен у такий час і такий спосіб, який є зручним для платника; 4) кожен податок повинен бути встановлений таким чином, щоб він вилучав із кишень громадян якомога менш понад те, що поступає до каси держави.

9. Концепція  «невидимої руки» А.Сміта

Адам Сіміт увійшов  в історію економічної науки  як автор концепції невидимої  руки “casse faire” – нехай  все  йде як іде. Основні принципи концепції невидимої руки: 1) принцип економічної свободи; 2) конкуренції; 3) домінування приватної власності; 4) приорітет особистого інтересу; 5) державне невтручання 6)механізм саморегуляції. Принцип економічної свободи – основний принцип лібералізму. Конкуренція – зовнішня спонукальна сила, що не дозволяє перевести реалізацію інтересів у їх монополізацію. Держава не повинна втручатися  в економіку країни, тому що вона не є активним економічним суб’єктом а виконує лише 3 основні функції: 1)забезпечує зовнішню безпеку; 2)підтримує правопорядок і забезпечує відправлення правосуддя; 3) забезпечує суспільство рядом суспільних благ. В основі механізму саморегуляції за Смітом лежить коливання ринкової ціни. В процесі ринкової саморегуляції відбувається перелив капіталу, людських, фінансових, матеріальних ресурсів із менш прибуткових у більш прибуткові галузі і внаслідок цього відбувається процес вирівнювання прибутковості на основі принципу «на рівновеликий капітал рівновеликий прибуток». В процесі ринкової саморегуляції забезпечується пристосування структури виробництва до структури платоспроможного попиту, відбувається розподіл ресурсів за принципом більшого їх використання і відбувається формування доходів.

10 Економічна  теорія Д. Рікардо

Давід Рікардо. Основна праця – “Засади політичної економії та оподаткування” (1817 р.). Основне завдання політичної економії Рікардо вбачає у відкритті законів розподілу. Рікардо фактором зростання вважає розподіл. Як і Сміт, розрізняє споживну й мінову цінність. Корисність (споживна цінність), підкреслював він, не є мірилом мінової цінності, хоча вона абсолютно необхідна для неї. На цінність товарів впливає не лише праця, безпосередньо витрачена на їх виробництво, а й капітал, тобто праця, витрачена на знаряддя, інструменти, будівлі, що беруть участь у виробництві. Ототожнює капітал із засобами виробництва. Рікардо також розрізняє «природну» й «ринкову» ціну. Під природною він фактично розуміє цінність, під ринковою – ціну. Гроші він розглядає як товар, що має цінність. Основою грошової системи є золото. Цінність золота і срібла, як і будь-якого іншого товару, визначається витратами праці. Заробітна плата у Рікардо це – дохід робітника, плата за працю. Прибуток у Рікардо – це перевищення цінності над заробітну плату. Велика заслуга Рікардо полягає в розробці теорії порівняльних витрат як основи спеціалізації країн у зовнішній торгівлі. Він першим з економістів розробив теорію міжнародної торгівлі і показав, чим вона відрізняється від внутрішньої торгівлі. Якщо внутрішня торгівля розвивається й зумовлюється тенденцією норми прибутку до вирівнювання, то зовнішня — «порівняльними витратами».

 11 Дж. С. Мілль

Дж. Мілль. Основна праця  – “Основи…”. Вважав, що гроші –  сума благ, які купуються і продаються на ринку. Лише продуктивна праця (праця, результати якої здобуті) створює "багатство", тобто "матеріальні блага". Пропонує також визнати продуктивною працю, спрямовану на охорону власності і на отримання кваліфікації, яка дозволяє збільшувати нагромадження. Дж. С. Мілль щодо сутності заробітної плати дотримувався в основному тих самих поглядів, що і Д. Рікардо та Т. Мальтус . Характеризуючи її як плату за працю і вважаючи, що вона залежить від попиту та пропозиції на робочу силу, автор "Основ..." повторив висновок цих учених про неминучість мінімального розміру оплати праці працівників. Капітал Дж. С. Мілль характеризує як "нагромаджений запас продуктів минулої праці". Теорія розподілу доходів: підтримує Мальтуса щодо зменшення населення. Збільшення кількості грошей зменшує їх вартість, а зменшення збільшує її в однаковій пропорції. Ціни товарів регулюються насамперед кількістю грошей, які в даний момент знаходяться в обігу, оскільки золотий запас настільки великий, вважає він, що можливі зміни витрат на добування золота за той чи інший рік не можуть зразу вплинути на корегування цін.

12 Політична  економія Ж. Б. Сея

Ж.-Б. Сей. Основна праця  – “Трактат політичної економії”. Теорія трьох факторів виробництва: відкинувши теорію трудової вартості, створює власну концепцію вартості трьох факторів виробництва – праці, капіталу та землі, згідно з якою "праця" породжує заробітну плату як дохід робітників, "капітал" породжує прибуток як дохід капіталістів, а "земля" – ренту як дохід землевласників, “Закон ринків Сея”: вартість суспільного продукту дорівнює сумі річних доходів. Економіка перебуває у стані рівноваги, коли сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції. Доходи підприємця вважав винагородою за його здібності. Ж.-Б. Сей відкидає будь-яку думку про можливість експлуатації власників факторів виробництва і класів суспільства в умовах нічим не обмеженої вільної конкуренції підприємців.

13. Томас Роберт Мальтус

Мальтус був прихильником класичної течії в політичній економії, другом Рікардо, поділяв його погляди, погляди Адама Сміта, водночас критично їх переосмислюючи.

Теорія народонаселення. Виходячи з кількісних характеристик, Мальтус намагається показати, як процес відтворення населення впливає на економічні процеси в суспільстві. На його думку, суспільство перебуває в стані рівноваги, коли кількість споживацьких благ відповідає кількості населення. За відхилення від рівноваги починають діяти сили, котрі цю рівновагу відновлюють.

Мальтус доводить, що приріст  населення саморегулюється передовсім обмеженістю засобів існування. Щойно кількість цих засобів зросте — зросте й населення, якщо цьому не заважатимуть якісь надзвичайні перешкоди. Надзвичайними він називає моральні перепони, пороки та нещастя, які не мають об’єктивно-економічної природи, але котрі, у свою чергу, можуть бути наслідком надмірного зростання населення.

Процес саморегулювання  приросту населення Мальтус ілюструє з допомогою прикладу, який має  свідчити про об’єктивність тенденції, за якої зростання населення відбувається у геометричній прогресії, а засобів існування — в арифметичній. Він робить висновок, що коли населення буде подвоюватись кожні 25 років (і зростати в геометричній прогресії — 1,2,4,8,16,32,64...), а засоби існування за найсприятливіших умов зростатимуть в арифметичній прогресії (1,2,3,4,5,6,7 ...), то вже через два століття кількість населення буде відноситись до засобів існування як 256 до 9, а через три століття — як 4096 до 13. Але природа сама регулює пропорції відтворення населення: надлишок населення об’єктивно приречений на злидні, голод та вимирання.

Мальтус уважає, що суспільство, знаючи наслідки процесу зростання  народонаселення, може й мусить втручатись і регулювати цей процес, оскільки воно не здатне забезпечити безмежного приросту засобів існування, у збільшенні яких бере участь і природа.

14. Генрі  Чарльз Кері

Найбільш відомим представником  політичної економії США був Генрі Чарльз Кері (1793 – 1879). “Принципи політичної економії”.

На думку Кері існує  природній закон, так званий закон  “зростання долі робітників у національному  продукті”, який регулює відносини обміну та споживання. Суть цього закону полягає в тому, що із зростанням продуктивності праці в міру оволодіння людини природою доля робітників у кількості вироблених благ, що зростають, постійно збільшується, в той час як частка капіталістів пропорційно зменшується. Завдяки цьому забезпечується гармонія соціальних інтересів в суспільстві, що виключає будь-які протиріччя.

По-друге теорією факторів виробництва, відповідно до якої 2-а фактори визначають вартість товару: природа і людина.

По-третє теорією протекціонізму. На думку Кері невтручання держави в міжнародні відносини може привести національну економіку до промислової залежності, перетворення країни у сировинний придаток на користь іншої. Щоб запобігти цьому суспільство повинно розвиватися за принципом замкненої виробничої асоціації, в межах якої виробляються всі види продукції і тим самим готуються ринки для них.