Шпаргалка з "Економічної теорії"

Уже в 1-ші роки Радянської влади розгортаються дискусії з  при-воду

основних закономірностей  та напрямків розв-ку ек-ної теорії,

визначається основне  коло питань, які належало розв'язати. Характерною

рисою ек-ної теоретичної  думки 1-их пореволю-ційних років був  справжній

плюралізм. З 2-ої пол. 20-х  рр,, а особливо з 1929 р., належність автора

до більшовицької партії стає переконливішим ар-гументом слушності його

теорій. Науково-аналі-тичний підхід замінюється класово-партійним  та

ідеолого-етичним.

Наприкінці 20-х років  колишні дискусії з приводу головних напрямків

розв-ку ек-ки радянської дер-жави та основних принципів побудови

соціалісти-чної сис-ми підмінюються визначеними «згори» теоретичними

формулюваннями. Починається  догматизація основних положень

марксистсько-ленінського  вчення. За основну ф-цію ек-ної  тео-рії

визнається ідеологічна, тобто захист існуючо-го ладу, постійні докази

правильності партійного курсу, критика всіх ек-них доктрин, що не

відпові-дають радянським ідеологічним настановам. Однак суто прикладні

аспекти ек-ної теорії ще ро-зглядаються радянськими ек-стами. Саме в цей

час було започатковано балансовий метод розв-ку народного госп-ва,

ек-ко-математичне моде-лювання, статистичні методи, сформульовано

принципи планування та прогнозування. Однак під політичним тиском

погляди багатьох ек-стів зазнають змін, теорії пристосовуються  до

ідеоло-гічних вимог. Еволюція поглядів характерна для доби повороту люція поглядів характерна для доби повороту

країни на шлях побудови тоталі-тарної, адміністративно-командної  ек-ки.

Це була реакція на реальну загрозу: учені-ек-сти, теоре-тики та

практики, що не хотіли свої погляди на закономірності розв-ку сус-ого

госп-ва пристосо-вувати до ідеологічних вимог, не хотіли змирити-ся з

новими підходами до науки, або зазнавали утисків, або  були вислані за

межі країни, або й  фізично знищені. З того часу в  ек-ній думці

радя-нської держави панівне місце посіли основні пос-тулати революційної

марксистської догми, що в сфері ек-ки утверджували ідеї централізму,

тота-льного планування ек-ки, сус-ної форми розподі-лу і  т.ін.

Комуністична партія бере курс на колек-тивізацію, дальше усуспільнення

власності, а со-ціалізм  оголошується єдино можливим, справед-ливим

сус-ним устроєм, позбавленим  будь-яких суперечностей, «сходинкою до

комунізму».

Якщо до початку 30-х  рр. велася дискусія з при-воду необхідності

існування ПЕ як науки  за умов нового ладу, то в 2-ій пол. 30-х рр.

йшлося вже про те, що слід створити особливу науку для  вив-чення

радянської ек-ки. Приймається  рішення про викладання ПЕ соціалізму в

навчальних зак-ладах, про створення підручника, в якому  дава-лася б

відповідь на всі питання Ідеологічного, те-оретичного та прикладного

хар-ру, що виникають у  процесі свідомої побудови нового сус-ва. Зав-ням

ек-ної науки стає всебічне обгрунтування те-зи про переваги соціалізму

порівняно з кап-ним  сус-вом. Політико-ек-не знання почало деграду-вати.

Науку було поставлено в  жорсткі рамки, які обмежували досл-ня

марксистськими положення-ми про ек-ну роль диктатури пролетаріату, про

соціалістичне усуспільнення  та єдину сус-ну вла-сність на засоби В та

ін., що знайшло відображу-ння  у формулюванні особливих ек-них з-нів

соці-алізму, котрі трактувались суб'єктивістськи—як планові і

«конструйовані» сус-вом. Та згодом ста-ло очевидним, що ПЕ як наука

заходить у глухий кут, вступає в суперечність з  принципами не тіль-ки

класичної, а навіть марксистської ек-ної теорії.

1952 р. було опубліковано  працю Й. Сталіна «Ек-ні проблеми  соціалізму в

СРСР», що визначала дальші напрямки розв-ку ПЕ, визнавала об'єктив-ний

хар-р дії ек-них  з-нів та їхню чинність І в соці-алістичному  просторі,

визначальну роль прод-них сил у прогресі сус-ва. У зв'язку з цим

підкрес-лювалась необхідність досл-нь загальних законо-мірностей  ек-ого

розв-ку та використання їх рез-тів у практиці соціалістичного

будівництва. З цьо-го часу об'єктом аналізу вчених-ек-стів стає низка

притаманних ринковому госп-ву категорій «несо-ціалістичного» походження

— «гроші», «товар», «прибуток» та ін.

Ще помітнішою стає ця тенденція в 60-х рр., коли до предмета ПЕ

включають мікроек-ні проблеми, що характеризують основи ек-ної

діяльності госп-кої  од.і — під-ва. Саме в цей час питання поведі-нки

ек-ого агента за умов ринкової ек-ки та впли-ву цієї поведінки  на

макроек-ні процеси почина-ють  досліджувати і в західній ек-ній

літературі.

45,економічна  думка україни

Внаслідок загального пожвавлення  громадського руху в Україні в Києві утворилася таємна політична організація"Кирило-Мефодіївське товариство" (1846—1847), яка проголосила необхідність знищення кріпосництва та царизму і об'єднання слов'янських народів на демократичній основі. Ідея скасування кріпацтва і встановлення рівності станів була головною у програмі товариства. Проте щодо шляхів досягнення цього кириломефодіївці не були одностайні. У товаристві утворилося два напрями: революційно-демократичний (Т. Шевченко, М. Савич та інші) та ліберально-дворянський (П. Куліш, В. Білозерський, М. Костомаров та інші).

Представники революційно-демократичного напряму були прихильниками революційної ліквідації самодержавства і кріпацтва. Значна частина членів товариства, яка стояла на ліберальних позиціях, заперечувала революційну боротьбу і виступала за еволюційний шлях розвитку. Основним засобом скасування кріпацтва вони вважали освіту народу в релігійно-християнському дусі і переконання поміщиків у необхідності проведення реформ.

В. Н. Каразін (1773—1842) —  учений та громадський діяч, один із засновників Харківського університету. В. Каразін прагнув зберегти поміщицьке землеволодіння. Поміщицьку землю він розглядав як капітал, котрий має забезпечувати певний зиск її власникові.

Як прогресивний мислитель  і землевласник В. Каразін, проте, розумів неефективність старих форм господарювання на селі. Тому він виступає за реформування аграрних відносин. В.Каразін пропонує наділити селян землею у вічне користування, виступає за встановлення "межі залежності" селян від поміщиків, заявляє про доцільність заміни панщини грошовим оброком.

 

Проекти В. Каразіна мали прогресивний характер і антикріпосницьку спрямованість. Цікаво, що, розробляючи  проекти реформування аграрних відносин, він намагався втілити їх у  життя у своєму маєтку (с. Кручик Харківської губ.).

В. Каразін розробляв  проекти реформування різних сфер суспільного  й державного життя. В. Каразін розробляє  проекти господарського розвитку країни в цілому. Діяльність В. Каразіна була надзвичайно багатогранною. Він  зробив великий внесок у різні галузі науки.

А. О. Скальковський (1808—1898) — народився в м. Житомирі в  родині дрібнопомісного дворянина. Після закінчення юридичного факультету Московського університету (1827) Найвідомішою його економічною працею є "Досвід статистичного опису Новоросійського краю" (1850—1853). Висвітлюючи різні сторони економічного розвитку південної України, А. Скальковський намагався обгрунтувати й виправдати принципи економічної політики вищої адміністрації Новоросії та окреслити деякі напрями її дальшого розвитку. Основне завдання економічної політики А. Скальковський вбачав у сприянні всебічному розвитку продуктивних сил, що служило б перетворенню Новоросії на "житницю Європи". Вирішення цієї проблеми, підкреслював він, було безпосередньо зв'язане зі зростанням товарності сільського господарства. Саме з цих позицій він і аналізує аграрні питання.

А. Скальковський не виступав з прямим засудженням кріпацтва  і, водночас, не був запеклим противником  його ліквідації. У вирішенні аграрного  питання він виступає як захисник великого поміщицького землеволодіння. Основною проблемою, що непокоїла поміщиків Півдня, було забезпечення поміщицького господарства робочою силою. Саме під цим кутом зору поміщики Півдня розглядали питання скасування кріпацтва, наділення селян землею тощо.А. Скальковський виступає за наділення землею як селян-кріпаків, так і селян-переселенців. Він пропонує виділити селянам досить щедрий наділ (10—15 десятин), щоб "прив'язати" їх до Новоросії й забезпечити робочою силою поміщицькі господарства. Прогресивний характер мали пропозиції А. Скальковського щодо розвитку промисловості, шляхів сполучення, широкого освоєння природних ресурсів краю. Проте у вирішенні цих проблем він також виступає як захисник інтересів великих землевласників, заінтересованих у розвитку шляхів сполучення, внутрішньої і зовнішньої торгівлі.

Д. П. Журавський (1810—1856) — видатний учений, економіст, статистик, наукова діяльність якого припадає на 40—50-ті pp. XIX ст. Його перу належить ціла низка глибоких наукових досліджень. Найбільш значна його праця — тритомний "Статистичний опис Київської губернії", яку М. Чернишевський назвав "одним з найбільш дорогоцінних надбань" російської науки XIX ст.

Д. Журавський показує  тяжке економічне становище селянства, більша частина якого не могла самостійно господарювати. Він констатує появу процесів диференціації селянства, виникнення явищ, не властивих колишньому феодальному господарству.

 

Особливу увагу Д. Журавський звертає на неефективність кріпацької праці. Це питання досить широко обговорювалось у пресі, але тільки Д. Журавський розкрив його науково, аналізуючи величезний статистичний матеріал. Він обгрунтовано довів не лише низьку продуктивність праці кріпаків, а й непродуктивне використання її поміщиками. Д. М. Струков — ліберальний економіст, інспектор сільського господарства півдня Росії. У працях 50—б0-х pp. ("Досвід викладення найголовніших умов успішного сільського господарства", "Про поземельне володіння і користування", "Зауваження на статтю п. Русинова" та ін.) Д. Струков намагається з'ясувати умови успішного функціонування сільського господарства, перспективи його розвитку. Однак ці умови він не зв'язував із поліпшенням техніки, агротехніки тощо. Запоруку успішного розвитку сільського господарства він вбачає у вільній праці й забезпеченій власності, тобто в заміні феодальних відносин капіталістичними.

46.  Основні школи та напрямки  в економічній теорії ХІХ ст.

Англійська політична  економія початку XIX ст. характеризувалась відносною сталістю поглядів, використанням абстрактних методів досліджень.

Навколо Рікардо групувались  найкваліфікованіші тогочасні економісти, що визнавали існування рікардіанської системи, але одні коментували її, деталізували та намагались уточнити окремі положення, а інші піддавали  критиці окремі її сторони.

З Рікардо полемізували видатні вчені, серед них —  англійці То-мас Мальтус і Нассау Сеніор. Вони не намагались спростувати  класичне вчення, а зробили спробу з інших вихідних позицій довести  життєздатність та висвітлити механізми  саморегулювання економічної системи капіталізму.

Найортодоксальнішими  послідовниками Рікардо були Джеймс Мілль та Джон Мак-Куллох, які не лише сприйняли його ідеї, а й  застосовували їх для аналізу  економічних процесів капіталістичного суспільства.

Представниками французької класичної економічної школи були Жан Батист Сей, найбільш видатний послідовник Сміта на континенті, праці якого остаточно розвінчали меркантилізм (кольберизм) та фізіократію, і Фредерік Бастіа, котрий абсолютизував ідеї лібералізму.

Американська економічна наука XIX ст. розвивалась під впливом англійської класичної політекономії, але водночас мала певні особливості, зумовлені специфікою розвитку капіталізму в США:він панував на Півночі, тоді як Південь усе ще залишався рабовласницьким. Засновником ліберальної економічної теорії в США вважають Генрі Чарльза Kepi (1793—1879), у працях якого капіталізм розглянуто як економічний устрій, що керується об'єктивними еконо­мічними законами і не потребує втручання держави.

Основні праці Кері опубліковано протягом 1835—1859 pp., коли країна перебувала у стадії бурхливого розвитку: населення зростало, але теорія Мальтуса не підтверджувалась, оскільки земля була дешевою, плодючою і в необмеженій кількості, заробітна плата досить високою, ціни низькими.

В останній третині XIX ст. в економічній теорії виникла нова течія — маржиналізм. Об'єктивна зумовленість її появи поля­гала в глибоких змінах, що стались у цю добу в суспільно-економічному житті розвинутих країн Заходу під впливом науково-технічного прогресу, а саме: перехід економіки в монополістичну стадію розвитку, формування складніших форм господарювання та взаємовідносин між виробником

споживачем, інтенсивний  процес розширення ринку поза національні  межі. Найбільш вагомий внесок у  розробку ідей маржиналістів зробила австрійська школа політекономії, яка сформувалась у 70-ті роки XIX ст. Її репрезентували професори Віденського університету Карл Менгер, Фрідріх фон Візер та Ейген Бем-Баверк .Її теоретичними принципами були суб'єктивний ідеалізм та теорія граничної корисності. Внесок у науку і впливовість їхніх теорій ставлять цих економістів на чільне місце після класичної школи.

47. Внесок  української економічної думки  в світову науку

Вітчизняні вчені –  економісти пов’язували причини  хвилеподібного руху народного господарства, поряд з диспропорційністю, із суперечностями капіталістичного ладу, бачачи в них найбільш глибоке коріння економічних потрясінь у суспільстві.

У цілому аналіз праць  вітчизняних вчених – економістів  кінця 19 – першої половини 20 століття з питань циклічної динаміки ринкового господарства говорить про те, що ці дослідження не були на рівні світових досягнень у даній сфері. Праці М. Тугана - Барановського, Є. Слуцького, В.Желєзнова, К. Волого, Л. Яснопольського уважно вивчались і високо оцінювалися відомими вченими з світовим ім’ям – Й. Шумпетером, В. Зомбартом, М.Кондратьєвим, Ж. Лескюром та ін.

         Саме українська наука цікавиться  проблемами розвитку економічних  систем. Оригінальністю відзначився  перехід до функціонування економічних  систем українського вченого новатора Сергія Андрійовича Подолинського. “Головною метою людства в праці – стверджував Подолинський –має бути абсолютне збільшення енергктичногобюджету”. Процитований висновок особливо актуальний сьогодні, коли проблеми енергетики у планетарному, національному і регіональному вимірах гранично загострилися.