Шпаргалка з "Економічної теорії"

Найяскравішим представником  української економічної думки  на рубежі 19 – 20 століття був класик світової політичної економії Михайло  Іванович Туган Барановський, який першим здійснив синтез трудової теорії і теорії граничної цінності, заклавши нові підвалини трактування розвитку господарських систем, особливо товарно – ринкового типу

Економіко – філософська  система українського мислителя, письменника  і правозахисника Миколи Даниловича Руденка є істотним вкладом у  розвиток фізичної економіки. Він наголошує, що в його працях розглядається “енергетика суспільства, а не політичні аспекти життя….я” Тому фізичну економіку слід сприймати як основу, на якій мають ґрунтуватися політична економія та прикладні економічні науки.

Один з важливих аспектів інтелектуального надбання подвижників української наукової фізичної школи полягає в тому., що вони створили світоглядні передумови для “розблокування” і подолання кризи в економічному знанні. Стає вкрай злободенним утвердження ідей української національної школи фізичної економії у кількох вимірах :

1) концептуальний; 

2) освітньо – виховний;

3) практично – прикладний.

Поступ вітчизняної  економічної систем отології ми бачимо у площині не наслідування чужих  рецептів, а всебічного вивчення суто національної дійсності. У цьому переконує розвиток української наукової школи економічної системології, яка подарувала світовій науці багато яскравих імен

48. Економічне  вчення М. І. Туган-Барановського

М.І.Туган-Барановський писав, що теорія граничної корисності і трудова теорія вартості не є взаємовиключними, а, навпаки, доповнюють і підтверджують один одного. Він сформулював знаменитий закон, відповідно до якого граничні корисності вільно відтворених благ пропорційні їх трудовим вартостям. М.І.Туган-Барановський  обґрунтував положення, що гранична корисність вільно відтворених господарських благ пропорційна їх трудовим вартостям. Дане положення називають в економічній літературі теоремою М.І.Туган-Барановського.За Туганом-Барановским процес теорії розподілу розглядався як боротьба різних класів за частку в суспільному продукті. У росту самого продукту, тобто в розвитку виробництва, однаково зацікавлені всі класи. Що стосується внеску М.І.Туган - Барановського в його сучасні інвестиційні теорії циклів у який передбачив сучасну концепцію "заощадження-інвестиції" головним фактором циклічності, на його думку, є непропорційність у розміщенні капіталу, що підсилилася в зв'язку з обмеженістю банківських ресурсів. Його робота “Промислові кризи в сучасній Англії, їхні причини і вплив на народне життя” уплинули на розвиток даного напрямку економічної науки. У цій роботі, полемізуючи з “народниками”. М.І.Туган-Барановський  доводить, що капіталізм у своєму розвитку сам собі створює ринок і в цьому відношенні не має обмеження для росту і розвитку. Туган-Барановський  першим хто сформулював основний закон інвестиційної теорії циклів: фази промислового циклу визначаються законами інвестування. Порушення ж ритму економічної активності, що приводить до кризи, випливає, на думку М.І.Туган-Барановскою, через відсутність паралелізму на ринках різних сфер у період економічного підйому, розбіжності між заощадженнями й інвестиціями, через диспропорційності в русі цін на капітальні блага і споживчі товари. Основна ідея М.І.Туган-Барановского полягає в тому, що в основі загального товарного надвиробництва лежить часткове надвиробництво, непропорційний розподіл “народної праці”. Таким чином, перше являє собою своєрідне вираження другого.

49,економічні  ідеї І.Франка

Досить глибоким економістом  для свого часу був І. Франко (1856-1916) — великий український письменник, визнаний історик і філософ, взагалі енциклопедично освічена людина. Життя й творчість І. Франка проходили у Східній Галичині, що була в той час колонією Австро-Угорської монархії

І. Франко серйозно вивчав громадську діяльність і літературну спадщину Т. Шевченка, російських революційних демократів О. Герцена та М. Чернишевського. Великий вплив на Франка мали вчення соціалістів-утопістів, Лассаля, а також передових політекономів Заходу. Особливий вплив на формування його світогляду мав Дж. Мілль.

З середини 70-х років XIX ст., ще в  студентські роки, І. Франко захоплюється марксизмом, вивчає твори К. Маркса та Ф. Енгельса й навіть вперше на українську мову перекладає окремі глави «Капіталу» та «Анти-Дюрінга». Надзвичайно важливого значення І.Франко надавав,політичній економії, відводячи їй одне з центральних місць у системі загальноосвітніх наук, Економічні погляди І. Франка відбивають складний процес поступового засвоєння вченим кращих зразків світової суспільної думки. Особливо помітний вплив на його економічні погляди мав марксизм, який був тоді вже дуже популярним. Саме під впливом марксизму у І. Франка трансформується погляд на предмет політичної економії. Як бачимо, І. Франко в дусі марксизму визнавав минущий характер капіталістичного ладу й прагнув використовувати знання економічної теорії для боротьби за утвердження нового суспільного ладу.

Виняткова заслуга І. Франка в історії  української економічної думки  полягає в тому, що він вносив у неї категорії марксистської політекономії для дослідження капіталістичних виробничих відносин. І. Франко приділяв першочергову увагу з'ясуванню найголовніших категорій політекономії. У ході опанування марксистської економічної теорії поглиблювалося розуміння ним таких економічних категорій, як капітал, товар, до­даткова вартість, заробітна плата та ін.

В своїх працях, популяризуючи економічне вчення Маркса, Франко розкрив перед  трудящими масами економічні основи капіталістичного ладу як ладу експлуататорського. В його працях ми знаходимо всебічну характеристику таких важливіших категорій політичної економії капіталізму, як капітал і додаткова вартість.

Франко популяризував думку  Маркса про те, що історичні умови  існування капіталу аж ніяк не вичерпуються наявністю товарного виробництва. «Капіталістична продукція, — писав він, — полягає на витворюванні товарів, але не всяка продукція, де витворюються товари, є вже капіталістична. Отже, капіталістичне виробництво Франко розумів як виробництво, основане на найманій праці. Він викладав умови виникнення найманої праці, які визначив Маркс. Капіталістичний спосіб виробництва, вказував Франко, вимагає «свободи особи». Робітник «мусить затим бути свобідним не лише правно, але й економічно, т. є. мусить бути не тільки не кріпаком, але й пролетарієм». Найбільш повно викладає Франко питання про виникнення найманої праці у книзі «Про працю» та в статті «Мислі о еволюції в історії людськості». Розумів Франко і марксистське визначення класової природи категорії капіталу. Капітал Франко характеризував як нагромаджену працю і, головне, чужу працю, результат експлуатації робітників.

Франко виходив з марксистського положення про походження додаткової вартості в сфері виробництва  товарів. Передумову ка піталістичної  експлуатації він бачив у тому, що «праця людська, це не є звичайний товар. Це товар живий, котрий має оту властивість, що надає вартість другим предметам, і надає її більше, ніж скільки сам коштує... Робітник в тім часі, на котрий найнявся, витворює далеко більше, ніж скільки виносить його плата».

Додаткову вартість розглядав Франко як надлишок праці, яку віддає робітник капіталістові понад ту кількість  праці, яку робітник одержує у  вигляді зарплати. «Беручи до уваги,—говориться  у «Програмі галицьких соціалістів», автором якої був і Франко,—що вартість створеного товару можна виразити якою то кількістю суспільної праці, яка в ньому міститься, тобто суспільне необхідним робочим часом, витраченим на це виробництво, а робітник, як сказано, одержує лише стільки, скільки необхідно для його життя, то деяка частина цієї праці, вміщеної в створеному товарі, остається незаплаченою, становлячи ту додаткову вартість, яка залишається в руках капіталістів». Отже, додаткова вартість розглядалась тут як результат неоплаченої праці робітника.

Близькими до марксистських були погляди І. Франка на класову структуру суспільства. Він розглядав класи як історичну категорію і вважав приватну власність матеріальною основою поділу суспільства на класи. Проте І. Франко своєрідно розумів природу робітничого класу і селянства. Він підходив до класового поділу суспільства з точки зору виділення тих класів, що виробляють матеріальні блага, й тих, що лише їх споживають.

Складовою частиною економічної програми Франка поряд із реалізацією ідеї усуспільнення було звільнення українського народу від колоніального поневолення і возз'єднання всіх українських земель в єдиній державі.

Таким чином, економічні погляди революціонера-демократа  І. Франка становлять цілу епоху в  історії української економічної  думки, продовжуючи кращі традиції минулого, ввібравши й критично переробивши досягнення світової суспільної думки щодо особливостей соціально-економічного розвитку України.