Шпаргалка з "Економічної теорії"

По-четверте внесок Кері визначається теорією збалансованого розвитку національної економіки. На думку Кері зміст цієї теорії полягає в тому, що протекціонізм сприяє раціональному розміщенню виробництв, організацій центрів, де найкраще сполучаються промисловість і сільське господарство ð внаслідок цього краще забезпечуються ринки збуту вироблених продуктів і зменшуються витрати на транспортування. За рахунок автономізації економіки зберігається внутрішній ринок для власного національного виробника.

В цілому вчення Кері оптимістичне у  прогресивності розвитку обумовлена особливостями, притаманними США в І половині 19ст., а саме: населення зростає, земля необмежена – родюча та дешева, інші ресурси теж безмежні та мало використані, зарплата досить висока, ціни низькі; відбувається бурхливий економічний розвиток країни.

15. Теорія  відтворення криз С.Сісмонді.

Жан Шарль Леонар Сімонд де Сісмонді (1773—1842) — посідає своєрідне місце в історії політичної економії. 1819 p. Сісмонді опублікував свою головну працю «Нові начала політичної економії». Сісмонді виступає з безкомпромісною критикою капіталізму. Він був одним із перших, хто звернув увагу на тяжке й безправне життя робітників. Сісмонді не лише критикує капіталізм, він розробляє проект його реформування.

Теорія відтворення і  криз. Ця теорія е наріжним каменем економічного вчення Сісмонді. Він метою капіталістичного виробництва називає споживання, а суперечність між виробництвом і споживанням є основною суперечністю капіталізму. уперечність між виробництвом і споживанням за умов капіталізму проявляється у труднощах збуту товарів, у кризах. «Виробництво, — писав Сісмонді, — має співвідноситись із суспільним доходом.

З розвитком капіталізму, стверджував він, звужується внутрішній ринок. Зменшується дохід робітників, тому що частина їх витискується з  виробництва машинами, а зайнятим у виробництві капіталісти намагаються  платити якомога менше. Отже, кризи у Сісмонді — це результат внутрішніх суперечностей капіталізму, результат загального надвиробництва і відповідно недоспоживання, а не диспропорцій в окремих галузях. Теорія відтворення Сісмонді має назву теорії «третіх осіб», оскільки капіталістичне виробництво для реалізації продукту не може обмежитись робітниками й капіталістами, а потребує ще й наявності дрібних виробників.

Ідеї Сісмонді хоч  і не мали великого впливу на сучасників, проте сприяли певною мірою розвиткові трьох напрямків економічної думки.

16.П.  Ж. Прудона

П’єр Жозеф  Прудон (1809—1865). Видав книги «Що таке власність», в якій гостро критикує капіталізм і кидає виклик буржуазії, проголосивши своє знамените гасло «власність — це крадіжка». 1846 р. він видав книжку «Система економічних суперечностей або Філософія злиденності».

Теорія  цінності. Цінність Прудон розглядає як вічну абстрактну категорію, що є носієм двох абстрактних протилежних ідей: ідеї споживної цінності і ідеї мінової цінності. Між споживною цінністю і міновою цінністю існує «антиномія» — протилежність. Споживна цінність виступає як втілення достатку, багатства, а мінова — як відображення винятковості.У процесі обміну, на ринку, відбувається своєрідний добір продуктів. Одні з них суспільство визнає за цінності і включає до складу суспільного багатства. Інші — ні. Створює й комбінує елементи багатства згідно із «законом пропорційності цінностей» лише праця. Виходячи з цього закону Прудон називає конституйовану синтетичну цінність пропорційною.

Отже, конституйована цінність, на думку Прудона, виникає в обміні та обов’язково реалізується на ринку. Вона є конституйованою тому, що передбачає злиття, комбінування окремих елементів багатства в одне ціле, синтетичною тому, що знімає протилежність споживної й мінової цінностей, пропорційною, оскільки виникає в результаті встановлення працею пропорцій, що в них відбувається комбінування елементів багатства.

Економічна  програма Прудона. Прудон зв’язував причини труднощів дрібного виробника з недоліками обміну, з проблемою збуту. Основною причиною зубожіння й несправедливості він оголошує обмін і гроші. І саме з цих позицій опрацьовує економічну програму реформування капіталізму через реформування обміну.

Прудон хоче зберегти товарне виробництво, в якому  бачить вершину людської свободи й особистої незалежності. Він обстоює дрібну власність і передачу великих виробництв у власність їхніх колективів. Панування дрібних товаровиробників, на його думку, зумовить обмін продуктами праці за трудовим еквівалентом. Для сприяння дрібним виробникам у реалізації продукції Прудон пропонував і, як уже зазначалось, зробив спробу створити обмінний банк — «Народний банк». Банк приймав би від товаровиробників товари і видавав би їм трудові талони, «робочі гроші», які засвідчували б кількість праці, витраченої на виготовлення товару. За ці «робочі гроші» товаровиробник і одержував би в банку потрібні йому інші товари. Запровадженням «робочих грошей» замість реальних Прудон сподівався встановити в суспільстві рівність і справедливість, позбутися експлуатації, оскільки кожен одержував би стільки, скільки виробив сам, залишити «добрі» сторони товарного виробництва й ліквідувати «погані».Внаслідок такої реформи (надання всім і кожному «дарового кредиту») здійсниться не лише «злиття класів», але й уряд теж стане непотрібним, оскільки буде гарантовано справедливість у процесі обміну, усі будуть рівними, і зникнуть джерела конфліктів.Прудон рушійною силою суспільства  вважає клас дрібних виробників, економічну основу якого становить дрібна власність і якому притаманна певна відокремленість, ізольованість. Його члени не повинні об’єднуватися в жодні державно-суспільні організації. Прудон взагалі виступає проти держави. Зв’язок між окремими господарствами має здійснюватись через обмін і взаємодопомогу.

17. Фрідріх Ліст

Фрідріх Ліст (1789 – 1846рр.). Він був першим теоретиком протекціонізму, як переходу до економічно-капіталістичної  системи. Його теорія виникла на основі ідеї національної єдності Німеччини  і була обумовлена історичними особливостями  цієї країни.

Головний  предмет досліджень економічної теорії Ліст бачить у визначенні ролі держави в конкретній історичній ситуації.Політична економія має визначити, що саме треба зробити державі на конкретному етапі розвитку, аби продуктивні сили в межах даної країни забезпечили економічний розквіт.

Основна його праця –  “Національна система політичної економії”(1837 - 1841). Ця книга присвячена захисту протекціонізму, як умови становлення економічної могутності нації.

Цією книгою Ліст поставив завдання створення національної політичної економії. Основою її мала стати теорія продуктивних сил, відповідно до якої добробут нації обумовлений не кількістю багатства, а ступенем розвитку продуктивних сил, що його створюють.До продуктивних сил суспільства Ліст відносить різноманітні суспільні інститути: уряд, преса, духовні заклади, мораль, мистецтво, суд — нематеріальні чинники, які забезпечують свідоме створення високорозвиненого суспільства.

У поняття капіталу (Ліст називає його «фіксованим») він включає  матеріальне багатство, природні та набуті здібності людей. Поєднання фіксованого капіталу та продуктивних сил є умовою розвитку виробництва.

На думку Ліста в  своєму історичному розвитку кожна  нація проходить декілька стадій: первинне варварство; скотарство; аграрне; аграрно-мануфактурне; аграрно-мануфактурно-комерційне;

Остання п’ята стадія є ідеалом, до якого прямує нація  в своєму розвитку. Для його досягнення потрібні особливі умови, які не у  всіх є в розпорядженні (великі території  із значними запасами природніх багатств і можливостями для розвитку індустрії).

На думку Ліста, Німеччина  має всі умови, крім достатнього  розміру території, але їх можна  поповнити за рахунок інших держав (Данії, Голландії).

В цілому є для досягнення ідеалу і прискорення переходу Німеччини від 3 до 4 стадії необхідно всіляко підтримувати розвиток промисловості і таким чином відмовитися від однобічного розвитку німецької економіки з переважанням сільського господарства.

Виходячи з цього  Ліст висунув ідею “виховного протекціонізму”, згідно з якою необхідне активне втручання держави в економіку для створення єдиного загально-національного ринку, захисту національного виробництва до того часу поки воно не досягне  за рівнем своєї конкурентоздатності англійського рівня.

Ф.Ліст був попередником історичної школи, яка виникла в Німеччині в 40рр. 19ст.

18. Історична  школа ПЕ

Основними представниками цієї школи були Вільгельм Рошер (1817 – 1894), Бруно Гільдебранд (1812 – 1872) та Карл Кніс (1821 - 1898).

На їх думку проблема класичної науки полягає в тому, що абстрактні узагальнення не співпадають абсолюто з економічними явищами, передаючи лише суттєве не можуть бути використаними на практиці. Тому вивчення конкретної економіки повинно будуватися на історичному співставленні і вивченні закономірностей еволюції конкретної нації.

Представники історичної школи відкинули абстрактну теорію і проголосили зображення дійсності  в історико-національному аспекті  єдиним предметом в політичній економії.

Свою назву ця школа  отримала саме за методом (конкретно  історичний метод), який спробували застосувати її представники в своїх теоретично-економічних дослідженнях.

Лідером історичної школи  був Вільгельм Рошер (1817—1894).Він автор книг і статей з питань хлібної торгівлі, колоніальної системи, лісової та сільськогосподарської економіки.Історична школа в особі Рошера мала рішучого поборника еволюційного шляху розвитку суспільства. Він уважав будь-яке революційне перетворення злом, оскільки наслідки його завжди непередбачувані, а хаос як невід’ємний супутник переворотів заважає розвиткові започаткованих прогресивних явищ. Історія сама торує собі шлях мирним шляхом «позитивного права», а нація може бути учасником цього процесу під керівництвом держави.

Теорію поступального  розвитку суспільства Рошер протиставляв соціалістичним ідеям, які набували тоді все більшого поширення. Він уважав за можливе досягти соціалістичної мети реформістським шляхом і критикував класичну школу за те, що вона, розглядаючи капіталістичні відносини як результат цивілізаційного прогресу, водночас оголошувала їх незмінними й вічними, не бачила історичної перспективи.

Бруно Гільдебранд —  автор багатьох книжок із політики, соціології, бізнесу, статистики.Історія  у Гільдебранда — це не лише засіб  доповнення економічних теорій, а  зброя повного оновлення науки. На його думку, «політична економія має бути наукою про закони економічного розвитку націй»¹. Під такими він розуміє закони еволюції, які можна простежити, вивчаючи історію та узагальнюючи фактичний матеріал із допомогою статистики.

Прикладом таких узагальнень є його відкриття фаз еволюції: фаза натурального господарства середніх віків, фаза грошової та фаза кредитної економіки. За основу періодизації Гільдебрант бере способи організації обміну продуктами. Доводячи свою теорію, він постійно шукає аргументів у класичній політекономії, особливо щодо питань виробництва та обміну.

Карл Кніс (1821—1898), професор Марбурзького, Фрейбурзького, Гейдельберзького університетів. Його праця 1853 р. «Політична економія з погляду історичного методу».Кніс виходить з того, що рівень економічної могутності суспільства і теоретичні концепції, які відображають стан цього суспільства, є результатами певної передісторії розвитку. Рівень, якого досягло воно на даний момент, є перехідною фазою до його наступного прогресу. Оцінити можна лише рівень розвитку культури.

Досягненням історичної школи було те, що вчені цієї школи  широко користувалися історичним та статистичним матеріалом, а також  висновками конкретних економічних  досліджень.

19. Утопічні  ідеї

 Утопічні ідеї – це втілення мрії про справедливе суспільство. Воно не базується на економічній дійсності, а змальовують модель “справедливого суспільства” майбутнього.

Утопічні ідеї мають тисячолітню історію. У  досить визначеній формі вони представлені в релігійних ученнях Платона, а саме в працях “Політей” та “Законах” де він описує модель ідеальної держави, побудованої на суспільному інтересі та рівності.

У пізньому Середньовіччі в економічній думці Західної Європи відбуваються суттєві зміни, породжені розвитком мануфактурного виробництва. Великі географічні відкриття, зумовлювали швидке розшарування суспільства. В цей час актуальними стають ідеї “справедливого” політичного, економічного та соціального устрою суспільства – соціальні утопії.

Одним з найвидатніших представників утопічного соціалізму був Томас Мор (1478-1532) – видатний мислитель-гуманіст, політичний діяч Англії.  
1516 року Мор опублікував свою знамениту книжку “Утопія”, де виступив як критик капіталізму. У процесах первісного нагромадження капіталу він вбачав причину суспільних суперечностей і виступав проти приватної власності. Йому належить модель справедливого суспільства, яка побудована на суспільній власності, зрівняльному розподілі благ за розумними потребами, суспільному контролі рівності, планово-організованій і обов(язковій для всіх праці.  Ідеї утопічного соціалізму поділяв італійський мислитель Томазо Кампанелло. У творі “Місто сонця” він пропонує проект ідеальної утопічної держави – Міста Сонця, де є загальнонародна власність на майно (крім індивідуального житла) та господарство натурального типу. Його суспільство – це обєднання сільськогосподарських общин, де суспільно корисна праця є обовязковою для всіх громадян. Споживання в такій державі буде суспільним, виходячи з потреб. Відносини між людьми будуть будуватися на принципах дружби, товариської співпраці.  
Але ні Мор, ні Кампанелла не ставили собі за мету знайти шлях до побудови такого суспільства. Вони тільки описували справедливе суспільство.  
В утопічних ідеях англійця Джерарда Вінстеллі в книзі “Закон Свободи” зявляються мотиви – мотиви “економічної свободи”. Він захищає приватну власність, вважаючи, що причиною негативних явищ у суспільстві є нееквівалентний обмін. Пропонує позбутися торговців, здійснити натуральний обмін і розподіл під контролем суспільства.  
“Кодекс природи” Мареллі побудований на понятті насильства. Насильство має бути спрямоване проти приватної власності. Той хто заважає знищенню приватної власності, має бути знищений.  
Утопічні ідеї було впроваджено на практиці в Парагваї (17 ст.) де 30 років існувала комуністична держава ієзуїтів, яка розпалася через існування стимулів до праці.  
“Справедливе суспільство” різні автори бачили по-різному, але в цілому окреслювали певні обовякові риси соціалістичного суспільства.