Історична спадщіна м.Запоріжжя

 

 

 

 

 

 

 

ДИПЛОМНА РАБОТА

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

Реферат  .…………………………………………………………………….4

Вступ………………………………………………………………….……..5

Розділ 1.  Теоретико-методологічні засади культурно історичного туризму………………………………………………………………….…..7

1 .1           Значення туризму та культурно – історичного туризму в соціокультурній сфері……………………………………………………...7

 

1.2             Поняття «культурний туризм», його основні характеристики і        аспекти та вплив на розвиток регіону…………………………………….13

 

1.3             Історіко – культурна спадщина……………………………….23

 

Розділ 2.   Розвиток  регіонального туризму за рахунок використання культурно – історичної спадщини………………………………………...29

1.         Особливості підготовки та проведення екскурсії…………....29

Розділ 3.   Острів  Хортиця –  скарбниця історичних подій…………...37

3.1      Історіко -культурний комплекс «Запорізька січ»………………...37

3.2      Найвизначніші історічні пам’ятники острова Хортиця……….…41

Розділ 4.      Історіко -культурна спадщіна Запоріжжя…………………54

4.1       Запорізький обласний краєзнавчий музей ……………………...54

4.2      700-літній Запорізький дуб……………………………………….62

4.3       Дніпрогес  ім. .В.І. Леніна……………………………………..…65

Висновки ………………………………………………………………….66

Перелік посилань………………………………………………………….68

 

 

РЕФЕРАТ

 

 

      Дипломна робота «Історична спадщина м. Запоріжжя, як сталий ресурс історичного розвитку» складається із вступу, основної частини та висновків. Загальна кількість сторінок – 68. Список використаних джерел та літератури складається з 96 пунктів. Основна частина присвячена аналізу поставленої проблеми. У висновках сформульовані основні результати дипломної роботи. Засобом для виконання цих завдань є опрацювання відповідної літератури.

Актуальність роботи полягає у дослідженні теми, яка не була достатньо вивчена у вітчизняній науці. Результати дослідження можуть мати практичне застосування для розвитку туристичної галузі м. Запоріжжя та регіону загалом.

Мета дипломної роботи полягає в дослідженні історичних пам’ятників Запоріжжя.

Метою роботи передбачене виконання наступних завдань:

• розглянути походження та історію споруд;
• визначити важливість та цінність історичних пам’ятників;
• проаналізувати особливості історичного спадку міста Запоріжжя.

            Об’єкт досліджень – історико-культурні пам’ятники.

 Предмет досліджень – особливості історико-культурних комплексів та пам’ятників м. Запоріжжя.

Протягом останніх років туристична галузь України значно активізувалася, зросли обсяги як внутрішнього, так і виїзного туризму. Однак є ціла низка туристичних ресурсів України, які досі комплексно не оцінені та не задіяні:  таким видом ресурсів, які мають значні перспективи для розвитку туристичної галузі є культурні та історичні об’єкти.

 

 

 

ВСТУП

 

 

Велике Запоріжжя – це архітектурний комплекс, що виріс на берегах Дніпра в 30-х рр. ХХ ст. Після звільнення Запоріжжя у 1943 р., майже третина його житлового фонду була втрачена. Знамените Соцмісто перебувало в руїнах. Були вщент зруйновані Дніпрогес, та промислові підприємства. Мешканців міста очікували роки виснажливої роботи по відновленню.У 1947 р. за проектом групи харківських архітекторів на чолі з Г. Вегманом розпочалося відновлення старих будинків Соцміста і будівництво нових. Під час відновлювальних робіт архітектори намагалися надати будинкам той вигляд, який вони мали до війни. В деяких випадках старим будівлям збільшували поверховість, додавали художні елементи в оформленні фасадів. Дахи нових житлових будинків стали прикрашати баштами зі шпилями, а їх фасади пілястрами, арками, ліпниною з орнаментом. Вражає архітектурний ансамбль однієї з найбільших головних вулиць Європи – проспекту Леніна (довжина 10,8 км). Поєднання післявоєнної архітектури зі старою, осучасненою у 1950-х рр., створило вишуканий симбіоз, що одразу привертає до себе увагу. Цікавими є не тільки обличчя будинків, тобто їх фасади, але й внутрішні двори. Вони представляють собою невеликі затишні сквери з лавочками та фонтанами. І якщо зараз не всі фонтани працюють, то на лавочках завжди можна відпочити від вуличного гомону і метушні. Дніпровську гідроелектростанцію ім. В.І. Леніна по праву можна вважати символом Запоріжжя та цілої епохи. Вже більш ніж 75 років вона працює на користь людям. З побудовою у Запоріжжі потужної гідроелектростанції стало можливим не тільки безперешкодне судноплавство Дніпром, але й будівництво і розвиток на півдні України колосального індустріального комплексу, що корінним чином вплинуло на розвиток південних, центральних та східних областей країни. Острів Хортиця – унікальна комплексна історико-культурна та природна пам’ятка, що охоплює період від мезоліту до XX століття, всесвітньо відома як колиска Запорізького козацтва та осередок першої в світі демократичної республіки. Зважаючи на природну та археологічну унікальність острова та з метою здійснення державної охорони збереження його цілісності, в 1965 році Хортицю було оголошено державним історико-культурним заповідником. . На території Національного заповідника «Хортиця» створено музей історїї запорізького козацтва, який являється структурним підрозділом заповідника. Експозиція музею складається з чотирьох розділів, чотирьох діорам та виставок. На теріторії Національного заповідника «Хортиця» з 2004 року здійснюється відтворення історико-культурного комплексу «Запорізька Січ».

 

 

Розділ 1

Теоретико-методологічні засади Культурно-історичного туризму

 

1. Значення туризму та культурно – історичного туризму в соціокультурній сфері

 

Рух у просторі та постійна необхідність творити свій простір є невід'ємною потребою людського організму. Щоб задовольнити цю потребу, а водночас – природне бажання відкривати і пізнавати невідомі краї, люди почали мандрувати. З часом ці подорожі ставали дедалі популярнішими. Поняття «туризм» почало формуватися з початком масового переміщення значної кількості людей з метою змістовного проведення дозвілля.

Нині вже можемо говорити про туризм як про суспільне явище, пов'язане з добровільною тимчасовою зміною місця перебування, ритму і середовища життя, а також безпосереднім контактом із середовищем (природним, культурним чи суспільним). Це суспільне явище настільки багатогранне, що дати йому єдине точне та повне визначення практично неможливо.

У сучасній науковій літературі можемо знайти багато визначень поняття «туризм», що суттєво відрізняються одне від одного насамперед тому, що їх автори розглядають туризм із різних аспектів:

– як особливу форму пересування людей за визначеним маршрутом з метою відвідання конкретного об'єкта або задоволення своїх інтересів і повернення на постійне місце проживання;

– як форму розвитку особистості, яка реалізується через соціально-гуманітарні функції (виховну, навчальну, оздоровчу та спортивну);

– як форму організації відпочинку, проведення дозвілля;

– як галузь господарства, пов'язану з обслуговуванням людей, що тимчасово перебувають поза межами постійного місця проживання;

– як сегмент ринку, в якому сходяться підприємства таких галузеві господарства, як транспорт, харчування, готельне господарство, культура торгівля тощо;

– як явище, що виходить за межі традиційних уявлень, які асоціюються виключно з відпочинком.

У законі України «Про туризм» наведено таке визначення: туризм – це тимчасовий виїзд (подорож) осіб з постійного місця проживання з пізнавальною, оздоровчою, професійно – діловою, спортивною, релігійною та іншою метою на термін від 24 годин до одного року поспіль, без зайняття оплачуваною діяльністю в місці тимчасового перебування [28].

В основу визначення туризму, сформульованого Організацією Об'єднанню Націй (Конференція з туризму та міжнародних подорожей, Рим, 1963 р. та Комісією зі статистики ООН (квітень 1998 р.)), переглянутого та схваленого на конференції Всесвітньої туристичної організації зі статистики подорожей та туризму в Оттаві (Канада) 1991 р., покладено аспект попиту: «Діяльність осіб, що подорожують та здійснюють перебування в місцях які знаходяться поза межами звичного середовища перебування, на період не більше одного року поспіль з метою відпочинку, лікування, діловою та іншою» [80].

Одне з найперших та, мабуть, найточніших визначень туризму запропонували професори Бернського університету Гудзікер і Крап, згодом його схвалила Міжнародна асоціація наукових експертів туризму. Вчені вважали, що туризм можна розглядати як низку явищ і взаємовідносин, як виникають у результаті подорожі, якщо вона не призводить до постійного місця перебування у визначеному місці та не пов'язана з отримання прибутку [62].

Поняття «туризм» почало формуватися з початком масовості, тобто переміщень значної кількості людей з метою змістовного проведення дозвілля. По – друге, подорожування є формою пізнання середовища і розширення людських можливостей з адаптації до довкілля, а також одним з найдавніших засобів комунікації, культурного обміну, економічних контактів. Але подорожування є також засобом долання бар'єрів – об'єктивних обмежень на шляху поширення явища. Можна визначити такі найбільш суттєві бар'єри: природні (гірські системи, водні простори, пустелі та інші несприятливі фізико-географічні явища), культурні (мовні, релігійні, побутові відміни тощо); технічні, пов'язані з доланням відстаней (шляхи сполучення, транспортні засоби). Тобто, мобільність людства є певною рушійною силою суспільного розвитку, спрямованою на інтенсифікацію господарювання, пом'якшення соціального і політичного напруження, поліпшення умов життя шляхом пізнання природного та соціокультурного середовища життєдіяльності. Такими є об'єктивні передумови виникнення та поширення туризму як явища, яке охопило значну частину людства [55].

Туризм – явище поліфункціональне. Серед основних функцій туризму слід зазначити рекреаційну, соціальну, культурну, екологічну, економічну, просвітницьку і виховну [41].

Перехід суспільного розвитку до моделі «вільного часу» урізноманітнює проведення дозвілля в бік інтелектуалізації, саморозвитку, посилюючи культурну функцію туризму. Туризм виступає засобом комунікації та саморозвитку, підвищення рівня освіти та загальної культури шляхом ознайомлення з культурою, побутом, традиціями та віруваннями, стилем та характером життя інших народів, з культурною спадщиною людства та перлинами природи. Безпосереднє спілкування різних народів і різних культур сприяє взаємозбагаченню та саморозвитку культури, відіграє значну роль в укріпленні миру та порозуміння на планеті, розширює культурні та ділові контакти. Можна стверджувати, що саме у XX ст., завдяки масовості, туризм став явищем сучасної культури. З іншого боку, туризм, прискорюючи культурний обмін, прискорює інноваційні процеси в культурі.

За даними Мальської М.П. [62], радикально змінюються звички німецьких туристів (зауважимо, що Німеччина – один з найбільших генераторів туристичних потоків в Європі). Море і пісок привертають менше. За 2005 р. відвідування об'єктів культурного туризму зросла на 200%, а місць, пов'язаних з музикою, – на 400%.

Туризм є однією з найбільш дохідних і інтенсивно розвиваються галузей світового господарства. Доходи від туризму в загальному обсязі експорту товарів і послуг займають друге місце в світі після експорту нафти і нафтопродуктів.

Так, З. Мазурик окреслює значні перспективи використання історико-культурної спадщини як туристичного продукту [59]. Як зазначає О.Кузьмук, активізація культурного туризму сприяє збереженню культурної спадщини та розвитку національної культури загалом [50]. Саме тому багато держав приділяють особливу увагу формуванню якісної пропозиції у сфері культурного туризму, визначаючи власні його концепції [79]. За твердженням Г.Андрес, ефективне функціонування сегменту культурного туризму забезпечує капіталізацію культурних ресурсів та сприяє комплексному розвитку держави [6].

Незважаючи на очевидні позитивні зміни у соціокультурній сфері протягом останніх років, такі як, наприклад, свобода творчості, ліквідація державної монополії на фінансування й управління сферою культури, інтеграція української культури у світовий простір, з 1990 – го року спостерігаються деструктивні процеси у багатьох секторах культури: зниження доходів та суспільного статусу професійних митців, занепад або й повне зникнення осередків народних промислів, руйнування системи професійно-технічної та вищої мистецької освіти, неефективність використання значної кількості рекреаційних ресурсів, втрата великої кількості об'єктів культурної спадщини тощо. Не зважаючи на це Україна має значні ресурси для формування конкурентоздатного ринку туристичних послуг: вигідне географічне розташування, природний, історико-культурний та туристично-рекреаційний потенціал [40]. Загальна площа придатних для туризму і відпочинку природних ландшафтів становить 9,4 млн. га. На території нашої держави налічується понад 125 тис. пам'яток археології, архітектури, містобудування, працюють сотні музеїв. Крім того, Україна розташована на перехресті шляхів між Європою та Азією: важливі залізничні та автомобільні магістралі, порти Чорного та Азовського морів, багатосторонні зв'язки з багатьма країнами тощо [76]. Однак, значна кількість цього потенціалу не використовується взагалі або задіяна лише частково.

Сьогодні актуальним є питання оцінки і використання культурного потенціалу нашої країни для розвитку туристичної індустрії, особливо у контексті результатів чемпіонату Європи з футболу Євро – 2012. Слід зазначити, що Україну відвідало близько 14 мільйонів зарубіжних туристів. Налагодження Україною міжнародних зв’язків створює сприятливі умови для її розвитку. У свою чергу туристична діяльність є однією з найважливіших галузей економіки та невід’ємною ланкою в розвитку міжнародного співробітництва та інтеграції в світову культуру та економіку для будь – якої держави. В Україні прийнято Державну програму розвитку туризму на період до 2015 р. [78], яка передбачає розвиток туристичного потенціалу України та створення сучасного високоефективного і конкурентоздатного туристичного комплексу, що забезпечує широкі можливості для задоволення потреб українських і іноземних громадян в туристичних послугах. Однак, комплексна актуалізація культурного потенціалу з метою розвитку туризму в Україні цією програмою, практично не передбачається, а тому він використовується часто неефективно, хоча може стати однією із найприбутковіших статей доходів і держави і місцевих громад та підприємств.