Історична спадщіна м.Запоріжжя

Ця культова споруда має складне символічне значення, яке містить давні уявлення наших предків. Той самий символ міг розглядатися з різних позицій і відображати різноманітні міфологічні сюжети, пов’язані з ключовими обрядами (обрядами переходу) у житті віруючих: народженням, вінчанням і похованням. Ми сподіваємось, що запропонована спроба інтерпретації символів святилища на о. Хортиця, допоможе краще зрозуміти світогляд і звичаї нашого народу як у стародавні часи, так і в сьогоденні, бо вважаємо, що їх основа залишається незмінною.[13]

 Храм у балці Ганівка. Під час дослідження території  під будівництво автомагістралі через о. Хортиця в 7512-7513 рр. археологами було виявлено древню кам'яну кладку. Науковці знайдену пам’ятку, визначили як культову споруду критого типу, це древній храм доби пізньої бронзи (ХІV–ХІІ ст. до н.е.). Приміщення овальної форми, заглиблене у грунт. Площа знайденої Святині 240 кв. м. На рівні давнього горизонту збереглися залишки стін у вигляді кам'яних закладок шириною 0,2-0,4 м, викладених на земляному розчині в 3-4 камені. Фундамент приміщення не має слідів руйнації. Його висота здіймається до 1,3 метрів. Це найкраща кам'яна будівля цього періоду, що знайдена на території України. Унікальна споруда складається з великої обрядової зали та кількох прилеглих приміщень. На острові і довколишніх берегах зустрічалися менші за розміром житлові приміщення і святилища доби бронзи, які також зведені з каменя. Кілька Святилищ на Хортиці зусиллями археологів і рідновірів м. Запоріжжя відновлені, і зараз на них здійснюються богослужіння. Ряд історичних пам’яток цього періоду було зруйновано під час будівництва Дніпрогесу та промислового комплексу м. Запоріжжя в 20-30-х роках минулого століття. Не жалували природні та історичні пам’ятки нашого краю і пізніше. Як правило, обмежувалися фіксацією археологічних знахідок, в кращому випадку, ми маємо кілька малюнків і фото давніх споруд.

 Пам’ятки ІІ-І тис. виокремлюють в багатовалікову, сабатинівську та білозерську  історичні культури, які між собою  відрізняються плавними переходами  у відмінності виготовлення посуду  і археологами відносяться до однієї етнічної групи. В цей період тут проживали історичні кіммерійці – наші далекі пращури. Вже декілька років проводяться розкопки фортеці ІІ тис. до н. д. (на о. Байда поряд з о. Хортиця), яку ототожнюють з катакомбниками ,за видом поховання цього періоду. Що цікаво – археологи, порівнюючи кам’яну кладку фортеці із славнозвісною Троєю, визначили їхню тотожність і припустили версію про спорідненість племен Північного Причорномор’я і троянців. На жаль, Інститут археології, очолюваний українофобом П. Толочком, досі не навів порядку у визначенні культурної спадщини. Академік Толочко визначає присутність кіммерійців на теренах України ІХ ст. до н. д., саме перед появою на історичній арені скіфів. Що й не дає можливості археологам ототожнювати період ІІ і початок І тис. до н. д. саме з «кіморіями», хоч всі ознаки дають підтвердження цьому фактові.[24]

Святилище яйце. В нижньому Подніпров’ї, в добу бронзи, виділяється декілька ділянок, які справедливо вважати економічними та культовими центрами. Безумовно, що територія найбільшого з Дніпровських островів Хортиці, входить до цієї групи. Численні підтвердження цього–поселення, оборонні споруди, поховальні та культові пам'ятки, загальне число яких перевищує декілька десятків. Значна кількість сакральних об’єктів виявлених та досліджених на Хортиці належить до типів безкурганних пам’яток, які характерні в основному для Надпоріжжя . В силу діяльності людини в XX ст., територія порожистої частини Дніпра затоплена. Переважна більшість подібних споруд, які зафіксовані в 20-х та 40-х роках не доступні для подальшого вивчення. Тому зазначені пам'ятки Хортиці стають неоціненим джерелом для реконструкції релігійних та соціальних процесів, які розвивалися тривалий час в середовищі населення цього регіону III-ІІ тис. до н.е.

Як свідчать дані розвідок та стаціонарних досліджень, переважна більшість культових кам’яних конструкцій зафіксована в північній частині острову, в безпосередній близькості до таких еталонних пам’яток, як Середній Стіг, Дурна Скеля, урочище Сагайдачного, острів Байда та ін. Один з найбільших серед виявлених та досліджених на сьогодні сакральних об'єктів Хортиці – святилище «Брагарня» , вже став предметом ґрунтовної публікації . Комплекс культових кам’яних споруд, що є предметом даного дослідження, розташований на південному схилі балки Велика Молодняга, було виявлено автором та О.Г.Штепою в 1992 році . Виявлений комплекс розташований на високому мису поблизу русла Нового Дніпра, напроти урочища Сагайдачного. До середини XX ст. ця територія являла собою відкриту степову ділянку, яка в 50-х роках була засаджена посадкою акації та дуба. Висота мису над рівнем Дніпра – близько 30 м. Загалом, на зазначеній території зафіксовано п’ять кам'яних закладок, з яких три було досліджено стаціонарно, а дві зруйновані будівлями селища та ґрунтовою дорогою . Попередня розвідка цієї території проводилась за допомогою щупа, що допомогло достатньо точно з’ясувати розміри закладки та характер кладки ще до розкопок; розкопки проводилися вручну із застосуванням графічної, фото та відеофіксації.[19]

Перша закладка. В плані об’єкт являв яйцевидну конструкцію; «жовток» в центрі - це округла площа, не заповнена камінням. Гострий кінець зорієнтований на схід. У центрі, не заповненому камінням, знаходилась яма овальної форми 1,3 х 1 м, витягнута по лінії південь-північ. Заповнення ями – гумусований супісок. На глибині 1 м зафіксовано прошарок коричневого тліну близько 3-5 см товщиною. В цьому прошарку виявлено ліпну прямокутну чашу-вівтарик зорієнтовану по сторонах світу. Дно ями – 1,13 м. У північній частині ями зафіксовано невиразну пляму повністю зотлілої кістки . Аналогії знайденій чаші малочисельні. Дві подібних посудини датуються ямною культурою, дві – віднесені авторами до катакомбної історичної спільності . Під час розкопок з східного кінця закладки було виявлені дрібні фрагменти ліпного горщика прикрашеного лінійним, накольчатим та прокресленим орнаментом. Поверхня посудини підлощена, лицева світло жовтого кольору, внутрішня – чорна. На жаль, дуже дрібні та невиразні фрагменти не дозволяють точно реконструювати дану посудину, та дати її точну хронологічну приналежність, хоча керамічна маса типова для доби бронзи.

Друга закладка. Яма розташована в центрі закладки овальної форми 2 х 1,2 м, витягнута по лінії південний схід-північний захід. В процесі розкопок в районі ями і пізніше під камінням закладки було виявлено дрібні фрагменти ліпної посудини, поверхня якої покрита розчосами та орнаментована наклонним зубчатим штампом. Дана кераміка датується ямно-катакомбною добою. В ямі виявлено поховання дорослої людини, який лежав на лівому боці, головою на південний схід. Ноги небіжчика зігнуті в колінах, права рука зігнута в лікті та лежала на кістках тулуба, ліва зігнута перед лицем похованого. Будь яких знахідок при похованому не виявлено.

Третя закладка розташована в 1 метрі, чітко на південь, від другої закладки. Має форму складної конструкції у вигляді кромлеха діаметром 4,2 - 4,4 м, в центрі якого викладено овал 2,3х 3 м, південний край якого з’єднаний з колом. Внутрішня, незаповнена камінням поверхня між кромлехом та овалом утворює правильну підкову. Центр овалу 2x1,2м, не заповнений камінням. Овал та східна частина кола викладена переважно з округлих плескатих валунів у два ряди каменів, західна частина кола викладена в один ряд.В центрі виявлена яма овальної форми 1,8x1,3 м, витягнута по лінії південь-північ. Глибина ями 1,65 м, заповнення – слабогумусований супісок. На дні виявлено чотири довгі кістки кінцівок людини з відділеними епіфізами, поверхня кісток має незвичну волокнисту поверхню, що можливо викликане тривалим виварюванням кісток. По закінченню розкопок, дані споруди було реконструйовано на рівні сучасної поверхні, аналогічні роботи було проведено і на святилищі на висоті «Брагарня».[4]

 Виявлену на Хортиці  серію яйцевидних споруд, можна впевнено розглядати як цілісний культовий комплекс, в якому домінують елементи культу яйця – асиметричні фігури з незаповненим «жовтком», в яких розташовані ями з похованням, або слідами жертвоприношення. Різниця фіксується лише у розмірах та характері кладки. Важливу функцію мало внутрішнє начиння ями – ритуальний посуд, або сліди жертвоприношення могли відігравати роль своєрідного зародка. Матеріали дозволяють впевнено датувати досліджені об'єкти добою ранньої бронзи (ямно-катакомбний час).Безперечно, що розквіт культу «світового яйця» в Північному Причорномор’ї припадає на добу енеоліту-ранньої бронзи, і особливо яскраво фіксується в пам’ятках ямної культурно-історичної спільності. Це відобразилось в існуванні численних еліпсоїдних конструкцій в курганах яйцевидних формах посуду, скорченому положенні поховань і т.п. Але для курганів, з перебудовами, досипками та порушеннями більш пізнього часу, елементи культу яйця простежуються далеко неповно.

 На жаль, спеціальних  досліджень, присвячених архітектоніці українських кромлехів, хенджів та святилищ з різних регіонів, аналізу їх форм, хронологічній та локальній диференціації досі не проводилось. Відповідно, неможливо з’ясувати той відсоток, який складали вони по відношенню до круглих кромлехів. В той же час відомо, що розвиток мегалітичних споруд неоліту-бронзового віку в Європі проходив за близькою схемою і будівництво кромлехів, хенджів, каїрн та дольменів мало відрізняється від Іспанії до Уралу. На всій території, в давній космогонії в рівній мірі важливе місце посідали геометричні фігури з кругом та еліпсом в основі. Так, приблизне співвідношення різних типів кам'яних конструкцій на території Британії складає: 66% правильні кола, 17% – приплюснуті кола, 17% – еліпси та яйцевидні фігури. І якщо більшість правильних та приплюснутих кругів виникають ще за доби неоліту, то еліпси та яйцевидні фігури відносяться переважно до раннього бронзового віку, причому більшість виникає після 2000 р. до н.е. Однією з характерних рис яйцевидних фігур Британії є їх відносно невеликі розміри по відношенню до правильних кругів.[25]

Символіка яйця достатньо широко розповсюджена в багатьох історичних спільностях доби енеоліту-бронзи Євразії, і в якості архаїчного елементузберігся в культурах усіх стародавніх та сучасних народів в якості міфів про космічне яйце і т.п. Один з найяскравіших космогонічних міфів Рігведи, пов'язаний з сюжетом розділення землі та води, землі та неба злитих у світовому яйці. Архаїчний образ світового яйця пов’язується з весняними святами і символом зародження життя і традиційно відігравав надзвичайно важливу роль в календарних ритуалах. Особливістю двох з представлених яйцевидних споруд є те, що вони зорієнтовані гострим кінцем на східний напрямок, тобто на лінію весняного та осіннього рівнодення. Взагалі, для ведійських обрядів, та більшості формул, що надавали опис цих обрядів, характерною рисою є перш за все імітація небесних феноменів. Обряди ведійських аріїв були реальним відтворенням на землі актів, які відбуваються на небі. Елементи культу – це не просто символи елементів небесних явищ; вони ідентичні їм по природі, і також мають небо своїм першоджерелом. Так тема «Золотого зародку» (Хіраньягарбха) – ядро однієї з найбільш ранніх індоарійських концепцій творіння, по якій з хаосу виділяються води, що народили вогонь – Золотий зародок (сонце). В свою чергу з нього виникло божество, творець всього сущого – Праджапаті, який став єдиним божеством творіння, підтримав землю і небо, укріпив сонце, виміряв простір та дав життя та силу. Ці функції вищого бога та господаря творіння зафіксовано в відомих гімнах Рігведи, Атхарваведі та Яджурведі і особливо в брахманах. Цікаво, що з Праджапаті та його дітьми пов'язані численні астральні уявлення аріїв – східний напрямок горизонту та три сузір’я, в тому числі сузір’я Тельця. Міф про золотий зародок тісно переплетений з міфами про Варуну, Мітру та Брахму. Так в давньоіндійській міфології Всесвіт Брахми виник з космічного яйця, яке плавало в першозданих водах. Брахма провів в яйці рік (через це Брахма дорівнює року), а потім силою думки розділив яйце на дві половини; з однієї утворилось небо, з іншої – земля, а між ними виник повітряний простір. В тісному зв'язку з цим міфом знаходяться повідомлення про дракона, що охороняє яйце або острів.[25]

Численні аналогії міфологічного характеру дозволяють з особливою увагою поставитися до поховання, розташованого в центрі однієї з яйцевидних конструкцій. Сакралізація людського життя та смерті в головних його проявах була характерною рисою касти жерців. Життя людини, що отримала таємні знання в її суттєвих проявах, ставало для нього одним суцільним жертвоприношенням, в якому він був основним учасником, діючим жерцем і замовником, об’єднаним в одній особі. Похований, таким чином, може розглядатися одним з важливих символів календарного культу зародження «світового яйця».Слід зазначити, що всі досліджені споруди були побудовані на рівні давнього горизонту, і тривалий час знаходились на поверхні. Однак, не зважаючи на це, вони не були порушені, або перебудовані в пізній час представниками інших культур, що свідчить про загальнокультурний статус та універсальне міфосприйняття, закладені в дані споруди. Досліджена пам’ятка вперше в Надпоріжжі дала зразок культу «світового яйця» практично в чистому вигляді. А завдяки гарній збереженості, та компактному розташуванню поруч з іншими культовими пам'ятками, вони можуть стати еталонними архітектурними комплексами подібного роду. Безперечно, що їх семантичний розвиток проходив в руслі загальних індоєвропейських міфологічних схем. Однак населення Степового Подніпров’я, що вело осілий спосіб життя, сформувало достатньо самобутні елементи архітектурного вираження обрядності, основною рисою яких було розповсюдження безкурганних форм поховального обряду, та створення традиції будівництва різноманітних кам'яних культових комплексів на рівні давньої поверхні. Цікаво, що аналогічний характер розвитку обрядності в середі осілого населення Подніпров'я простежуються і в скіфську добу. Існування подібних тенденцій свідчить про тривале перебування в умовах надзаплавного ландшафту певних етнічних груп, які, не зважаючи на сторонні впливи, зберігали власні тенденції розвитку сакральної архітектури.[1]

Пам’ятник Генералка. Уже протягом п'яти років на острові Хортиця археологічна експедиція «Нової археологічної школи» копає пам’ятник Генералка-2. Результати розкопок цього сезону дозволяють висунути нову цікаву гіпотезу.Керівник експедиції Олег Тубольцев вважає, що пам’ятник міг використовуватися як місце для спостереження за небесними світилами. У давні часи ці знання могли використатися для пророкувань, визначення точних дат і не тільки.Прямих аналогій пам'ятнику поки немає. Воно не зовсім схоже на поселення оскільки займає дуже незвичне місце – це схил, високого, відкритого з усіх боків берега балки Генералка. Крім цього, за п’ять років розкопок тут не знайдено залишків житла, багать і таке інше. Навпроти, ями з вохрой, білі камінці, кільцеві рови і тепер – кам’яна закладка.

Після знайомства з результатами розкопок подібних пам’ятників на території Європи можна зробити припущення, що Генералка-2 могла використатися як астрономічна лабораторія.Найближчі аналогії круглоплановым пам'ятникам на даному етапі досліджень відомі на досить віддаленій території – ронделы в Центральній Європі й хенджи на Британських островах. В останньому випадку особлива подібність із хортицким святилищем мають ранні хенджи зі стовповими конструкціями.Як європейські ронделы й хенджи, так і зауральські святилища з подібною інформаційною системою з’явилися в період неоліту-енеоліту. Повсюдно вони одержали поширення в порівняно вузькому хронологічному інтервалі охоплюючи в цілому період з початку ІV до середини ІІІ тисячоріччя до н.е., з деякими відхиленнями в тому чи іншому напрямку в кожному конкретному випадку. Співіснування усіх цих пам’ятників на різних територіях доводиться на рубіж ІV-ІІІ тисячоріч до н.е.Серед європейських дослідників поширена думка, що ідея архітектури цього типу споруджень виникла й одержала розвиток у Середньому Подунав’ї в епоху неоліту й пов’язане з ранньою лендельскою культурою Звідси круглопланові спорудження поширилися на північ і захід Європи аж до Рейнської області (друга половина ІV - перша чверть ІІІ тисячоріччя до н.е.).[4]

Залучення даних астрономії показує, що стовпи й вали виконували функції маркерів сонячних і місячних напрямків, пов’язаних із сезонними й добовими змінами часу. Найбільш великі стовпові ями та присвячені до них потужні скупчення місць жертвоприношення розміщені в напрямках сходів і заходів сонця в дні рівнодень і сонцестоянь. Присутні й місячні напрямки, що мають відношення до положення низько й високого місяця у ті ж знаменні дні року.Всі основні сторони світла були чітко зафіксовані будівельниками Генералки-2 за допомогою стовпів та ям.У колекції знахідок домінують розвали горщиків, плями вохри, білі гальки, наконечники стріл, шкребки, а також кістки тварин.Археологи припускають, що загальний час існування святилища не перевищує декількох десятиліть.