Історична спадщіна м.Запоріжжя

В багатьох країнах туризм розглядається як одна із найперспективніших галузей економіки ХХІ століття, яка протягом останніх років входить до десятки найприбутковіших видів бізнесу в світі. За даними UNWTO, цей сегмент задіює приблизно 7% світового капіталу, з ним пов'язано кожне 16 – е робоче місце, припадає 11 % світових споживчих витрат і 5% всіх податкових надходжень. Більш, ніж у 40 – а країнах туризм є основним джерелом надходжень до національного бюджету, а в 70 – и – однією з трьох провідних бюджетоутворюючих галузей [92].

Сьогодні безпосередньо у сфері надання туристичних послуг у світі зайнятий кожен десятий працівник (понад 260 млн. працюючих) [38]. Туризм є одним з найдинамічніших галузей економіки і на європейському континенті, на який сьогодні, за аналітичними оцінками, припадає 55 % світового туристичного ринку. У середньому завдяки діяльності туристичної сфери формується близько 5,5 % ВВП ЄС (від 3 до 8 % в окремих державах), а враховуючи непрямий вплив, цей показник складає 11,5 % [91]. За прогнозами світової організації з туризму вже у 2010 році кількість туристів у світових масштабах перевищить 1 млрд. осіб, а у 2020 – 1,6 млрд. осіб. При чому найбільше туристів приїжджатиму саме до Європи (717 млн. туристів). І сегментом туристичної галузі, який нарощуватиме обороти найшвидше, стане саме культурний туризм, частка якого до 2020 р. Складе 25 % від усієї туристичної галузі [93].

Відповідно до пропозицій Всесвітньої туристичної організації, що носять рекомендаційний характер, для збалансованого туристичного ринку доцільне забезпечення такої пропорції: один в'їзний турист на одного виїзного і на чотири внутрішніх туристів [1].

Отже, очевидно, що розвиток українського туризму має передбачати доступність туристських послуг широким верствам населення, а також захист національних інтересів України, більш широке стимулювання в’їзного та внутрішнього туризму.

Стратегічним завданням розвитку української туристичної індустрії є її вихід на світовий рівень, основними передумовами якого є вигідне географічне розташування, наявність природного, історико-археологічного, культурного туристичного потенціалу.

Для туристичного ринку України протягом 2011 року відчувався негативний вплив світової фінансової кризи. Парадоксальним є те, що в Україні спостерігалося різке збільшення виїзного туризму (у 2,8 рази), натомість внутрішній туризм скоротився порівняно із попереднім роком на 35,7% у 2010 та 21,1% – у 2011 році. Такі показники засвідчують, що вітчизняних туристів більше приваблює наявність комплексного високоякісного туристичного продукту у інших державах.

Хоча в Україні наявні усі необхідні резерви для розвитку різних напрямів туризму, але особливо перспективним є саме сегмент культурного туризму. В нашій державі зосереджено велику кількість історико – культурної спадщини, збережено багато осередків народних ремесел, наявні діючі релігійні храми, громади тощо. Але ці ресурси сьогодні недостатньо інтенсивно використовуються для формування високоякісного туристичного продукту, що також є причиною, яка зумовлює зниження попиту на внутрішньому туристичному ринку [64].

Дослідження окремих науковців засвідчують, що дедалі більше як внутрішніх, так і в’їзних туристів цікавить етнічний туризм, вивчення української культури, ознайомлення із звичаями та традиціями різних регіонів [13]. Однак пропозиція таких послуг на ринку туристичного продукту є вкрай низькою і найчастіше обмежується готельними комплексами, оздобленими в національному стилі, закладами громадського харчування з традиційною кухнею та ринками, де реалізують продукцію народних промислів, тематичними фестивалями.

Однією із основних причин недостатньо активного розвитку історико-культурного туризму у регіонах багато фахівців [1, 2, 6, 9, 18, 24, 31, 41] називають відсутність належної туристичної інфраструктури. Але вкажемо на те, що проблема полягає, найперше, у недостатній пропозиції, а подекуди – і повній відсутності самого туристичного продукту. Адже історико – культурна спадщина – це не лише пропозиція, це комплекс чинників, які здатні привабити туриста. Тому розробляючи концепції розвитку історико-культурної спадщини необхідно розуміти, що вона повинна пропонувати унікальний продукт. Такий продукт може бути розробленим за умови, коли унікальна туристична пропозиція регіону буде поєднуватиметься із туристичними послугами, які можливо надавати лише у межах цього історично сформованого району (поєднання унікальної історії, природних ландшафтів, краєвидів, традицій, кухні тощо). Тобто це повинен бути комплексний туристичний продукт, який приваблюватиме туристів своєю оригінальністю. Але розробникам сьогодні бракує досвіду, знань та вмінь не тільки щодо впровадження таких туристичних продуктів, а й самої розробки комплексної тур послуги. Це зумовлює необхідність залучення до цього процесу й інших суб’єктів, які зацікавлені у капіталізації ресурсного туристичного потенціалу: держави, освітніх закладів, туристичних та маркетингових компаній тощо.

Одними із найактивніших ініціаторів відродження та розвитку таких туристичних ресурсів мають бути саме туристичні компанії. Розробка інноваційних туристичних продуктів, які базуються на багатовекторному використанні культурного та рекреаційного потенціалу даватиме значний ефект не лише для розвитку самих компаній, але і регіонів, де розміщені такі центри історико-культурної спадщини, що сприятиме збільшенню зайнятості населення, розвитку інфраструктури, збереженню традицій та культурних надбань, більш повного використання ресурсного потенціалу регіонів.

1.2  Поняття «культурний  туризм», його основні характеристики  і вплив на розвиток регіону 

Сучасний туризм відрізняється різноманітністю форм, видів і різновидів. Виділяють туризм внутрішній і міжнародний. Міжнародний туризм підрозділяється на в'їзний і виїзний. Діловий туризм охоплює подорожі зі службовими цілями без отримання доходів за місцем відрядження. Рекреаційний туризм – це туризм з метою відпочинку або лікування. Екологічний туризм включає всі форми природного туризму. Спортивний туризм передбачає участь у спортивних заходах і змаганнях.

Давно виділився і став самостійним такий вид туризму, як культурний, чи пізнавальний. Культурний туризм – це духовне присвоєння особистістю через подорожі та екскурсії багатств культури в їх достовірності. Його можна розглядати як систему, що надає всі можливості для ознайомлення з історією, культурою, звичаями, духовними і релігійними цінностями даної країни.

Основою культурного туризму є історико – культурний потенціал країни, що включає всю соціокультурне середовище з традиціями і звичаями, особливостями побутової та господарської діяльності. Мінімальний набір ресурсів для пізнавального туризму може дати будь-яка місцевість, але для його масового розвитку потрібно певна концентрація об'єктів культурної спадщини, серед яких можна виділити: пам'ятники археології; культову і цивільну архітектуру; пам'ятники ландшафтної архітектури; малі і великі історичні міста; сільські поселення; музеї, театри, виставкові зали; соціокультурну інфраструктуру; об'єкти етнографії, народні промисли та ремесла, центри прикладного мистецтва; технічні комплекси і споруди [19].

Культурне самовираження народу завжди викликає інтерес. Природна допитливість туриста по відношенню до різних куточків світу і населяють їх народів утворює один з найбільш сильних спонукальних туристських мотивів.

Культурний туризм – найкращий спосіб знайомства з іншою культурою. Гуманітарне значення культурного туризму полягає у використанні його можливостей для розвитку особистості, її творчого потенціалу, розширення горизонту знань. Прагнення до знання завжди було невід'ємною рисою людини. Поєднання відпочинку з пізнанням життя, історії та культури іншого народу – одне із завдань, яку повною мірою здатний вирішувати культурний туризм. Знайомство з культурою та звичаями іншої країни збагачує духовний світ людини.

Культура є фундаментальною основою процесу розвитку, збереження, зміцнення незалежності, суверенітету і самобутності народу. Ідентичність шляхів історичної еволюції культури і туризму визначила спільність нових методів підходу до їх подальшого розвитку. У більшості країн світу відбувається процес демократизації культури і туризму, які становлять невід'ємну частину життя суспільства. Самосвідомість і пізнання навколишнього світу, розвиток особистості та досягнення поставлених цілей немислимі без набуття знань у галузі культури [39].

Особливості культури різних регіонів світу все частіше спонукають людей проводити відпустку в подорожі. Об'єкти, відвідувані туристами, сприяють їх духовному збагаченню, розширенню кругозору. Культура є одним з основних елементів туристського інтересу.

Пізнавальний туризм охоплює всі аспекти подорожі, за допомогою якого людина дізнається про життя, культуру, звичаї іншого народу. Туризм, таким чином, є важливим засобом створення культурних зв'язків та міжнародного співробітництва.

Розвиток культурних факторів всередині регіону є засобом розширення ресурсів для залучення туристичних потоків. У багатьох країнах туризм може бути включений в так звану політику культурних відносин.

Рівень культурного розвитку може бути використаний також для створення сприятливого іміджу конкретного регіону на туристичному ринку. Елементи і фактори культури можуть бути каналами розподілу інформації про туристичні можливості місцевості. Успіх розвитку туризму залежить не тільки від матеріально – технічної бази, що відповідає загальноприйнятим стандартам і вимогам, але й від унікальності національної культурної спадщини.

Об'єкти національної культурної спадщини повинні бути представлені розумно і творчо. Науково – технічний прогрес зробив свою справу: продукція однієї країни практично не відрізняється від аналогічної продукції іншої країни. У культурі однаковість неприпустимо. Регіон, який бажає стати популярним туристським напрямком, повинен володіти унікальними культурними комплексами і пропонувати їх на туристичний ринок.

Важливою характеристикою культурного комплексу є стабільність його відповідності ціннісним критеріям, сформованим у населення. Цей фактор пов'язаний з довгострокового інтересу туристів до конкретного культурному об'єкту. Зберігається стабільність інтересу туристів до таких об'єктів світової культурної спадщини, як єгипетські піраміди, антична архітектура та ін. Тому одним з основних завдань організаторів туризму є не лише створення культурного комплексу для туризму, але й збереження його на досить тривалий історичний період [3].

Незважаючи на те що практично будь – яку інформацію можна отримати з друкованих періодичних видань, художньої літератури та інших джерел, не старіє стара істина: «Краще один раз побачити, ніж сто разів почути». Тому регіон, зацікавлений в залученні туристів, повинен розумно планувати і розвивати спеціальні програми і заходи, що сприяють підвищенню інтересу до його культури, поширювати інформацію про своє культурний потенціал в розрахунку на залучення потенційних туристів.

Культурний туризм має цілий ряд аспектів впливу на розвиток регіону, в тому числі:

Соціально – культурні аспекти.

Збереження та розвиток історичних міст взаємопов'язані з включеністю тієї або іншої країни в світовий процес модернізації, урбанізації в глобальному масштабі, з розвитком засобів ЗМІ, світового ринку, транспорту та ін. Все це впливає на формування сучасної масової культури, до якої, поза сумнівом, відноситься і туризм, що сприяє уніфікації як регіональної, так і етнічної культури, особливо у великих містах світу.

Як реакція на цей процес в останнє десятиліття відбувалося протилежний рух – орієнтація на повернення до минулого, до осмислення та збереження культурної ідентичності. У такому контексті культурний туризм відіграє важливу роль в осмисленні власної ідентичності, у відродженні локальних традицій. А якщо народні традиції зруйновані, то виникають їх нові зразки, найчастіше імітують історичні елементи культури, раніше мають певний сенс і значення [72].

Культурний туризм надає помітний вплив на міграційні процеси, що постійно збільшуються у зв'язку з появою вільного часу у різних верств населення. При міграції населення переміщується і їхня культура, привносячи нові елементи в те середовище, куди вони потрапляють. Взаємовідносини різних типів мігруючої і місцевої культур, наприклад, національної та регіональної, міської та сільської, їх взаємопроникнення і потужність взаємодії залежить не тільки від чисельності та соціального складу населення, а так само від економічних і політичних ситуацій в суспільстві. Тому при організації туризму в історичних містах і селах, необхідно проводити аналіз і оцінку взаємодії різних типів культур і передбачати наслідки таких процесів. Як показав досвід, спроби перенесення і запозичення різних зразків культури (соціальних, економічних, архітектурних та ін.) в іншу соціокультурне середовище не завжди бувають успішними і викликають конфлікти.

Важливим при розгляді розвитку культурного туризму в історичних регіонах стає аналіз взаємин між містом і селом, де місто виступає ядром культурного регіону і джерелом культурних інновацій (технологій, методів, моди тощо), село залишається в цьому сенсі на вторинному становищі, хоча тут завжди існувала власна культура. У зв'язку з розвитком урбанізації та, в тому числі, туризму сільські території та їх населення опинилися у складній ситуації.

Культурний туризм має пізнавальне та освітнє значення для туристів і ефект для тих міст і регіонів, в яких він розвивається. Проте істотним стає розуміння його ролі для місцевих жителів. Позитивне значення туризму очевидно в тій економічній вигоді, яку можуть отримати міста і їх жителі від інвестицій підприємств, оренди будівель, здачі приватних будинків Оренда, від продажу предметів або реконструкції житла поліпшення інфраструктури поселень і територій. Для ряду соціальних груп, особливо дітей, важливим стає усвідомлення історико – культурного значення власної «малої Батьківщини», гордості від її популярності в стані і світі. У соціальній сфері туризм так само вирішує проблему зайнятості місцевих жителів, надаючи їм робочі місця, долучаючи до цінностей міжнародної культури, у тому числі шляхом міжособистісного спілкування.