Історична спадщіна м.Запоріжжя

У найпростішому виді схема всіх екскурсій, незалежно від теми, виду й форми проведення, однакова: вступ, основна частина, висновок.

Вступ, як правило, складається із двох частин:

– організаційної (знайомство з екскурсійною групою й інструктаж екскурсантів про правила безпеки в шляху й поводження на маршруті);

– інформаційної (коротке повідомлення про тему, довжину й тривалість маршруту, часу відправлення й прибуття назад, санітарних зупинках і місці закінчення екскурсії).

Основна частина будується на конкретних екскурсійних об'єктах, сполученні показу й розповіді. Її зміст складається з декількох підтем, які повинні бути розкриті на об'єктах і об'єднані темою. Кількість підтем екскурсії звичайно від 5 до 12.

Висновок, як і вступ, не пов'язаний з екскурсійними об'єктами. Він повинен займати за часом 5 – 7 хвилин і складатися із двох частин. Перша – підсумок основного змісту екскурсії. Друга – інформація про інші екскурсії.

Методика проведення екскурсій

Методика проведення екскурсій направлена на те, щоб допомогти екскурсантам легше засвоїти зміст екскурсій.

Робиться це за допомогою методичних прийомів, які діляться на дві групи – прийоми показу і прийоми розповіді, але практика вимагає застосування ще складнішій класифікації методичних прийомів: по їх призначенню, часу і місцю використання і т.д.

Завдання методичних прийомів – забезпечити найкращу дієвість екскурсійного методу повідомлення знань аудиторії. Методичні прийоми можуть бути розглянуті в декількох аспектах: як оптимальний спосіб виконання певних дій; як засіб перетворення пасивного огляду в активне спостереження об'єкту екскурсантами; як основа процесу трансформації усної інформації в зорову; як основа аналізу і синтезу на екскурсії і т.д.

Всі методичні прийоми, можуть бути по своєму призначенню підрозділені таким чином:

– прийоми безпосереднього ведення екскурсії (показ і розповідь);

– прийоми, направлені на створення умов для ефективного проведення екскурсії.

Класифікація методичних прийомів

Методичні прийоми підрозділяються на декілька груп залежно від їх призначення: методичні прийоми, завдання яких – допомогти екскурсоводу встановити міцні контакти між екскурсоводом і екскурсантами; прийоми, завдання яких добитися стійкої уваги аудиторії до спостережуваного об'єкту; прийоми, що закріплюють увагу до розповіді, збудливі у екскурсантів інтерес до певних питань; прийоми, що забезпечують зорове сприйняття екскурсійного матеріалу [21].

У класифікації прийомів проведення екскурсії виділяються дві групи:

Прийоми показу, куди входять: прийоми, організуючі спостереження (вивчення, дослідження) об'єктів і що дозволяють виділити об'єкт з навколишнього середовища, з цілого; прийоми, завдання яких, спираючись на уяву екскурсантів, зробити зримими зміни в зовнішньому вигляді об'єкту; прийоми, які дають можливість побачити об'єкти в потрібному вигляді, побудовані на русі – наближенні екскурсійної групи до об'єкту, віддаленні від нього, русі уздовж нього.

Прийоми розповіді – це прийоми, побудовані на поясненні об'єкту, описі його внутрішнього вигляду і що викликають у екскурсантів зорові асоціації, а також прийоми репортажу, які дають можливість зрозуміти зміни, що відбуваються в спостережуваному об'єкті, і т.д.

Практично всі методичні прийоми можна розділити на дві категорії: простіші, що створюють умови для проведення екскурсії і складніші – прийоми безпосереднього проведення екскурсії.

Методичні прийоми діляться на: загальні, вживані на всіх екскурсіях незалежно від того, що показується і приватні, властиві одному виду екскурсій; одиничні прийоми, використовувані при спостереженні якого – небудь одного унікального об'єкту. [82].

Методичні прийоми показу

Найбільш численну групу складають прийоми показу, які дозволяють спростити спостереження об'єкту, виділяють його особливості, які непомітні при звичайному огляді.

Прийом попереднього огляду. Цей прийом використовується в той момент, коли екскурсанти знаходяться на місці розташування пам'ятника [21].

Прийом зорової реконструкції (відтворення). Суть цього прийому полягає в тому, що словесним шляхом відновлюється первинна зовнішність історичної будівлі [25].

Прийом зорового монтажу є одним з варіантів методичного прийому реконструкції.

Прийом локалізації подій. Цей прийом дає можливість обмежити увагу учасників екскурсії відомими рамками, прикувати їх погляди в даній конкретній території саме до того місця, де відбулася подія.

Прийом абстрагування. Цей методичний прийом дозволяє екскурсантам розглянути ті ознаки предмету, які служать основою для розкриття теми.

Прийом зорового порівняння. Даний прийом побудований на зоровому зіставленні різних предметів або частин одного об'єкту з іншим, що знаходиться перед очима екскурсантів.

Прийом інтеграції (відновлення, заповнення) побудований на об'єднанні окремих частин спостережуваного об'єкту в єдине ціле.

Прийом зорової аналогії заснований на дії одного із загальних методів наукового пізнання – методу аналогії. Прийом аналогії побудований на порівнянні: а) даного об'єкту з фотографією або малюнком іншого аналогічного об'єкту; б) спостережуваного об'єкту з тими об'єктами, які екскурсанти спостерігали раніше.

Прийом перемикання уваги. Після спостереження об'єкту екскурсанти за пропозицією екскурсовода переносять свій погляд на інший об'єкт. Порівняння об'єктів дозволяє краще зрозуміти спочатку спостережуваний об'єкт.

Методичний прийом руху. Рух в екскурсії як методичний прийом є рухом екскурсантів поблизу об'єкту з метою кращого його спостереження (наприклад, огляд кріпосних стін, рух екскурсантів уздовж конвеєра на заводі та ін.) [82].

Методичні прийоми розповіді

Прийоми розповіді можна розділити на дві великі групи. Перша група об'єднує прийоми, пов'язані з формою розповіді (довідка, опис, репортаж, цитування).

Друга група об'єднує прийоми характеристики, пояснення, питань – відповідей, посилання на очевидців, завдань, словесного монтажу, співучасті, індукції і дедукції.

Прийом екскурсійної довідки використовується в поєднанні з прийомами зорової реконструкції, локалізації, абстрагування.

Прийом опису ставить своїм завданням надати допомогу в правильному відображенні об'єкту в свідомості екскурсантів. Цей прийом припускає виклад екскурсоводом характерних рис, прикмет, особливостей зовнішнього вигляду об'єкту в певній послідовності.

Прийом характеристики побудований на визначенні відмітних властивостей і якостей предмету, явища, людини [25].

Прийом пояснення – форма викладу матеріалу, коли в розповіді, крім довідки про історичну подію, розкриваються суть і причини, його що викликали.

Прийом коментування. Коментар в періодичному друці використовується в двох видах – як тлумачення подій, явищ, текстів, а також як міркування або критичні зауваження про що – небудь, що викликає інтерес у читачів.

Прийом репортажу. У екскурсії – це коротке повідомлення екскурсовода про подію, явище, процес, очевидцями яких є екскурсанти. Цей прийом ефективний лише тоді, коли об'єкт показується в розвитку, він допомагає побачити, як змінюється об'єкт в ході спостереження і народжується щось нове.

Прийом цитування. Цитата – дослівний витяг з якого – небудь тексту або в точності що приводяться чиї – небудь слова (пряма мова) [25].

Прийом питань – відповідей. Суть цього прийому полягає в тому, що в ході розповіді екскурсовод ставить різні питання екскурсантам з метою їх активізації. Вони виконують функцію методичного прийому. Їх можна розділити на декілька видів:

а) питання, на які екскурсовод відразу ж або після закінчення деякого часу сам дає відповідь, продовжуючи свою розповідь по темі;

б) питання історичного характеру, що є твердженням чого – небудь у формі питання. Такі питання в лекційній пропаганді розглядаються як прийом ораторської мови;

в) питання екскурсовода, на які відповідають екскурсанти, загострюють увагу екскурсантів до змісту екскурсії, вносять деяку розрядку і допомагають краще з'ясувати підтему [25].

Прийом посилання на очевидців. Використання цього прийому в розповіді дає можливість для образного відтворення подій.

Прийом завдань, використовуваний в розповіді екскурсовода: «Чому це місто має таку назву?»

Прийом новизни матеріалу полягає в тому, що в ході розповіді по темі повідомляються факти і приклади, невідомі екскурсантам.

Прийом словесного (літературного) монтажу. Використовуючи його, екскурсовод свою розповідь будує на наборі уривків з різних літературних творів, документальних матеріалів, опублікованих в періодичному друці.

Прийом співучасті. Завдання цього прийому – допомогти екскурсантам стать учасниками тієї події, якій присвячена екскурсія.

Прийом дискусійної ситуації. Екскурсовод, використовуючи цей прийом, висуває в своїй розповіді таке положення, яке викликає дискусійну ситуацію.

Прийом зштовхування суперечливих версій використовується в розповіді екскурсовода, наприклад, при оцінці певної історичної події, затвердження дати виникнення конкретного міста або походження назви міста (річки, озера, місцевості).

Прийом персоніфікації використовується для уявного створення образу конкретної людини (письменника, державного діяча, воєначальника) [82].

Прийом проблемної ситуації полягає в тому, що в розповіді екскурсовода ставиться проблема, пов'язана з темою екскурсії.

Прийом відступу полягає в тому, що в ході розповіді екскурсовод йде від теми: читає вірш, наводить приклади з свого життя, розповідає зміст кінофільму, художнього твору. Його завдання зняти втому.

Має свої особливості методика проведення екскурсій в музеях. Номенклатура методичних прийомів тут набагато вужче, ніж в екскурсіях по місту. В той же час в музеях використовуються свої специфічні прийоми. У музейній практиці має місце і прийом, що виходить за межі екскурсійного методу. Його можна назвати лекційно – ілюстративним. При цьому превалює мову провідного, експонати ж використовуються лише як ілюстрації.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. ОСТРІВ ХОРТИЦЯ – СКАРБНИЦЯ ІСТОРИЧНИХ ПОДІЙ

 

 

       3.1 Історіко-культурний комплекс «Запорізька січ»

 

 

Виникнення Запорозької Січі було зумовлене колонізацією Середнього Придніпров'я феодалами Великого князівства Литовського, посиленням феодально-кріпосницького та національного гніту і пробудженням самосвідомості українського народу. За перші десятиріччя 16 ст. панству вдалося підкорити своїй владі значну територію Середнього Придніпров'я й обернути більшу частину українського козацтва на феодально залежне або напівзалежне населення. Однак частина козаків, щоб позбутися феодального гноблення, відступила на Південний Схід, у низов'я Дніпра. Перші козаки з'явилися на порогах Дніпра, ймовірно, наприкінці 15 ст. У 1492 році запорізькі козаки атакували турецьку військово-морську галеру під Тягинею і визволили українців, захоплених у полон і проданих у рабство. Як писав професор Михайло Грушевський, це була перша в історії офіційна згадка про дії козаків на морі й офіційна згадка про запорожців узагалі. 1 серпня 1492 року відбувся похід запорізьких козаків в Дніпровський лиман під проводом князя Богдана Глинського. За морською традицією, заведеною на всіх флотах держав світового співтовариства, якщо немає конкретної дати підписання конкретного документа про створення національних військово-морських сил, то «днем флоту» вважається дата його першої перемоги. Вже 1527 р. кримський хан Сапіг-Гірей скаржився литовському урядові на черкаських і канівських козаків, які поблизу татарських кочовищ ставили «уходи» (займалися промислами), а рибу, хутра й мед вивозили звідси на продаж у «волості» (державну територію Литви). Багаті угіддя за порогами принаджували литовських та українських феодалів. Пани з загонами озброєної челяді не раз вдиралися в козацькі володіння. Таким чином, біля порогів, як і раніше на Середньому Придніпров'ї, зіткнулися дві колонізаційні хвилі: панська — в особі магнатів, переважно старост південно-східного прикордоння Великого князівства Литовського, та народна, яку представляли запорізькі козаки. Не меншою була для запоріжців загроза й з Півдня, від кримських татар, які безперервно спустошували «уходи» та захоплювали в полон козаків. Постійні напади ворогів змусили козаків будувати укріплення для оборони. Спочатку вони заснували окремі городки або січі в різних місцях, у тому числі, напевне, й на о. Великій Хортиці. Пізніше, в зв'язку з посиленням наступу панів і кримських татар на Запоріжжя, козаки для згуртування своїх сил об'єдналися в одну Січ.[12]

Першу письмову згадку про Січ залишив польський хроніст М.Бельський. За його розповіддю, козаки за Дніпровими порогами влітку займалися промислами (рибальством, мисливством, бджільництвом), а взимку розходилися по найближчих містах (Київ, Черкаси та ін.), залишаючи в безпечному місці на острові в Коші кількасот озброєних вогнепальною зброєю і гарматами козаків. Оповідання М.Бельського про запоріжців дає змогу зробити висновок, що об’єднання окремих січей у З. С. відбулося, ймовірно, десь у 1530-х рр. М.Бельський подає відомості і про розміщення козацького Коша на о. Томаківка (поблизу суч. м. Марганця Дніпропетровської області), затопленого нині водами Каховського водосховища. Острів Томаківку (названий пізніше Буцьким, а також Дніпровським і Городищем), який панував над навколишньою місцевістю і був чудовим природним укріпленням, можна вважати місцем, де було засновано Запорізьку Січ як організацію всього козацтва за порогами. Утворення Запорізької Січі було видатною подією. Січ стала для українського народу могутньою підпорою в боротьбі проти феодально-кріпосницького та національного гніту і проти турецько-татарської агресії. Разом з тим феодали намагалися укріпитися за порогами. Ще в 1533 р. черкаський староста Є.Дашкевич подав литовському сеймові проект побудови фортеці на Дніпрових островах. Вона мала бути форпостом у боротьбі проти турків і татар і проти козацтва, щоб забезпечити панську колонізацію Запоріжжя. Оскільки для здійснення цього проекту в литовського уряду не було коштів, організацію боротьби за оволодіння прикордонням узяли на себе магнати, передусім черкаський і канівський старости. В цьому аспекті треба розглядати і діяльність черкаського і канівського старости князя Д.І.Вишневецького.