Історіко-культурний комплекс «Запорізька січ»

         На жаль, спеціальних досліджень, присвячених архітектоніці українських кромлехів, хенджів та святилищ з різних регіонів, аналізу їх форм, хронологічній та локальній диференціації досі не проводилось. Відповідно, неможливо з’ясувати той відсоток, який складали вони по відношенню до круглих кромлехів. В той же час відомо, що розвиток мегалітичних споруд неоліту-бронзового віку в Європі проходив за близькою схемою і будівництво кромлехів, хенджів, каїрн та дольменів мало відрізняється від Іспанії до Уралу. На всій території, в давній космогонії в рівній мірі важливе місце посідали геометричні фігури з кругом та еліпсом в основі. Так, приблизне співвідношення різних типів кам'яних конструкцій на території Британії складає: 66% правильні кола, 17% – приплюснуті кола, 17% – еліпси та яйцевидні фігури. І якщо більшість правильних та приплюснутих кругів виникають ще за доби неоліту, то еліпси та яйцевидні фігури відносяться переважно до раннього бронзового віку, причому більшість виникає після 2000 р. до н.е. Однією з характерних рис яйцевидних фігур Британії є їх відносно невеликі розміри по відношенню до правильних кругів.[25]

          Символіка яйця достатньо широко розповсюджена в багатьох історичних спільностях доби енеоліту-бронзи Євразії, і в якості архаїчного елементу зберігся в культурах усіх стародавніх та сучасних народів в якості міфів про космічне яйце і т.п. Один з найяскравіших космогонічних міфів Рігведи, пов'язаний з сюжетом розділення землі та води, землі та неба злитих у світовому яйці. Архаїчний образ світового яйця пов’язується з весняними святами і символом зародження життя  і традиційно відігравав надзвичайно важливу роль в календарних ритуалах. Особливістю двох з представлених яйцевидних споруд є те, що вони зорієнтовані гострим кінцем на східний напрямок, тобто на лінію весняного та осіннього рівнодення. Взагалі, для ведійських обрядів, та більшості формул, що надавали опис цих обрядів, характерною рисою є перш за все імітація небесних феноменів. Обряди ведійських аріїв були реальним відтворенням на землі актів, які відбуваються на небі. Елементи культу – це не просто символи елементів небесних явищ; вони ідентичні їм по природі, і також мають небо своїм першоджерелом. Так тема «Золотого зародку» (Хіраньягарбха) – ядро однієї з найбільш ранніх індоарійських концепцій творіння, по якій з хаосу виділяються води, що народили вогонь – Золотий зародок (сонце). В свою чергу з нього виникло божество, творець всього сущого – Праджапаті, який став єдиним божеством творіння, підтримав землю і небо, укріпив сонце, виміряв простір та дав життя та силу. Ці функції вищого бога та господаря творіння зафіксовано в відомих гімнах Рігведи, Атхарваведі та Яджурведі і особливо в брахманах. Цікаво, що з Праджапаті та його дітьми пов'язані численні астральні уявлення аріїв – східний напрямок горизонту та три сузір’я, в тому числі сузір’я Тельця. Міф про золотий зародок тісно переплетений з міфами про Варуну, Мітру та Брахму. Так в давньоіндійській міфології Всесвіт Брахми виник з космічного яйця, яке плавало в першозданих водах. Брахма провів в яйці рік (через це Брахма дорівнює року), а потім силою думки розділив яйце на дві половини; з однієї утворилось небо, з іншої – земля, а між ними виник повітряний простір. В тісному зв'язку з цим міфом знаходяться повідомлення про дракона, що охороняє яйце або острів.[25]

          Численні аналогії міфологічного характеру дозволяють з особливою увагою поставитися до поховання, розташованого в центрі однієї з яйцевидних конструкцій. Сакралізація людського життя та смерті в головних його проявах була характерною рисою касти жерців. Життя людини, що отримала таємні знання в її суттєвих проявах, ставало для нього одним суцільним жертвоприношенням, в якому він був основним учасником, діючим жерцем і замовником, об’єднаним в одній особі. Похований, таким чином, може розглядатися одним з важливих символів календарного культу зародження «світового яйця». Слід зазначити, що всі досліджені споруди були побудовані на рівні давнього горизонту, і тривалий час знаходились на поверхні. Однак, не зважаючи на це, вони не були порушені, або перебудовані в пізній час представниками інших культур, що свідчить про загальнокультурний статус та універсальне міфосприйняття, закладені в дані споруди. Досліджена пам’ятка вперше в Надпоріжжі дала зразок культу «світового яйця» практично в чистому вигляді. А завдяки гарній збереженості, та компактному розташуванню поруч з іншими культовими пам'ятками, вони можуть стати еталонними архітектурними комплексами подібного роду. Безперечно, що їх семантичний розвиток проходив в руслі загальних індоєвропейських міфологічних схем. Однак населення Степового Подніпров’я, що вело осілий спосіб життя, сформувало достатньо самобутні елементи архітектурного вираження обрядності, основною рисою яких було розповсюдження безкурганних форм поховального обряду, та створення традиції будівництва різноманітних кам'яних культових комплексів на рівні давньої поверхні. Цікаво, що аналогічний характер розвитку обрядності в середі осілого населення Подніпров'я простежуються і в скіфську добу. Існування подібних тенденцій свідчить про тривале перебування в умовах надзаплавного ландшафту певних етнічних груп, які, не зважаючи на сторонні впливи, зберігали власні тенденції розвитку сакральної архітектури.[1]

          Пам’ятник Генералка. Уже протягом п'яти років на острові Хортиця археологічна експедиція «Нової археологічної школи» копає пам’ятник Генералка-2.  Результати розкопок цього сезону дозволяють висунути нову цікаву гіпотезу. Керівник експедиції Олег Тубольцев вважає, що пам’ятник міг використовуватися як місце для спостереження за небесними світилами. У давні часи ці знання могли використатися для пророкувань, визначення точних дат і не тільки. Прямих аналогій пам'ятнику поки немає. Воно не зовсім схоже на поселення оскільки займає дуже незвичне місце – це схил, високого, відкритого з усіх боків берега балки Генералка. Крім цього, за п’ять років розкопок тут не знайдено залишків житла, багать і таке інше. Навпроти, ями з вохрой, білі камінці, кільцеві рови і тепер – кам’яна закладка.

        Після знайомства з результатами розкопок подібних пам’ятників на території Європи можна зробити припущення, що Генералка-2 могла використатися як астрономічна лабораторія. Найближчі аналогії круглоплановым пам'ятникам на даному етапі досліджень відомі на досить віддаленій території – ронделы в Центральній Європі й хенджи на Британських островах. В останньому випадку особлива подібність із хортицким святилищем мають ранні хенджи зі стовповими конструкціями. Як європейські ронделы й хенджи, так і зауральські святилища з подібною інформаційною системою з’явилися в період неоліту-енеоліту. Повсюдно вони одержали поширення в порівняно вузькому хронологічному інтервалі охоплюючи в цілому період з початку ІV до середини ІІІ тисячоріччя до н.е., з деякими відхиленнями в тому чи іншому напрямку в кожному конкретному випадку. Співіснування усіх цих пам’ятників на різних територіях доводиться на рубіж ІV-ІІІ тисячоріч до н.е. Серед європейських дослідників поширена думка, що ідея архітектури цього типу споруджень виникла й одержала розвиток у Середньому Подунав’ї в епоху неоліту й пов’язане з ранньою лендельскою культурою Звідси круглопланові спорудження поширилися на північ і захід Європи аж до Рейнської області (друга половина ІV - перша чверть ІІІ тисячоріччя до н.е.).[4]

          Залучення даних астрономії показує, що стовпи й вали виконували функції маркерів сонячних і місячних напрямків, пов’язаних із сезонними й добовими змінами часу. Найбільш великі стовпові ями та присвячені до них потужні скупчення місць жертвоприношення розміщені в напрямках сходів і заходів сонця в дні рівнодень і сонцестоянь. Присутні й місячні напрямки, що мають відношення до положення низько й високого місяця у ті ж знаменні дні року. Всі основні сторони світла були чітко зафіксовані будівельниками Генералки-2 за допомогою стовпів та ям.У колекції знахідок домінують розвали горщиків, плями вохри, білі гальки, наконечники стріл, шкребки, а також кістки тварин. Археологи припускають, що загальний час існування святилища не перевищує декількох десятиліть.

         Влітку 2005 року експедиція пропрацювала два місяці на Генералці-2. Цього року вдалося відкрити перше кам’яне скупчення, що очевидно пов’язано із зовнішнім колом пам’ятника. Тепер, можна припустити, що рови були споруджені для тривалих вимірів. В якості поміток використовувалися камені, які укладалися на дно рову як орієнтири. Після того, як проходив певний період часу – рік або більше камені замінили стовпами, а самі рви зарили. Протягом часу, що залишилося, до стовпів приносили дарунки й жертви.[9]

         З монументальних хенджей Англії широко відомий Стоунхендж зі спорудженнями з величезних каменів, які асоціюються в нас із цим пам'ятником. Однак, крім фахівців, мало кому відомо, що ранній Стоунхендж був відносно простим замкнутим спорудженням із земляних і дерев’яних конструкцій і відрізнявся від звичайних хенджей тільки своїми розмірами Ранній Стоунхендж (І етап) був споруджений в епоху середнього неоліту, що датується 2800 р. до н.е., більш ніж на тисячу років раніше кам’яного Стоунхенджа, що зберігся до наших днів. З першим етапом існування Стоунхенджа вірогідно зв’язують наступні спорудження: два кільцевих вали; рів між валами; групу стовпових ямок у розриві між ровом у проході; два камені в проході між кінцями внутрішнього вала; чотири потужних стовпи напроти проходу за межами вала; п’ятковий камінь напроти входу із зовнішньої сторони; кільце з 56 ям усередині кола. Передбачається також, що в центрі кола на першому етапі існувало й дерев’яне спорудження. Але оскільки в центрі Стоунхенджа розкопки ніколи непроводилися, це припущення залишається всього лише гіпотезою. Вали були споруджені із ґрунту, викинутого на обидві сторони при виїмці рову. Зовнішній вал у цей час майже зниклий, мав діаметр 115метрів, ширину – 2,5 метра, висоту – 0,5-0,8 метра. Внутрішній вал був головним спорудженням і мав значні розміри: діаметр – 98 м, ширину – 6 м, висоту – не менш 1,8 м. Він був споруджений із твердої крейди, з якого складені верхні пласти навколо Стоунхенджа. У стародавності вал мав сліпуче білий колір, що добре помітно навіть сьогодні. Рів між валами являв собою кільце з окремих ям шириною 3-6 м, глибиною 1,3-2,1 м. Дослідники вважають, що рів служив свого роду кар’єром для спорудження валів і в систему спорудження не входив. На дні рову знайдені знаряддя (кирки з оленячих рогів, шкребки з бичачих лопаток, виробу з каменю й ін.), кераміка й кістки тварин, що датуються одночасно з будівництвом валів.[10]

РОЗДІЛ 2. ІСТОРІКО-КУЛЬТУРНА  СПАДЩИНА ЗАПОРІЖЖЯ

          2.1.  Запорізький обласний краєзнавчий музей                                   

         Запорізький обласний краєзнавчий музей був заснований у 1921 р. Першим його директором став Я.П. Новицький. Після смерті свого засновника музей поступово занепав, переїжджаючи з місця на місце. В 1930 р. виник музей історії Дніпробуду, що в 1939 р. отримав статус обласного краєзнавчого. Під час війни музейні експонати сильно постраждали. З довоєнної колекції збереглися лише дві гармати XVIII ст. Після звільнення м. Запоріжжя у 1944 р. від фашистських загарбників, обласний краєзнавчий музей поновив свою роботу, але під дахом Мелітопольського історико-краєзнавчого музею. В   Обласний центр музей повернувся лише в 1948 р. У 1991 р. експозиція музею відкрилася в будівлі колишньої Земської управи (1915 р.), в якому перебуває і по сьогодні. В різний час в сучасній будівлі музею працювали Я.П. Новицький, Л.І. Брежнєв, з балкону Земської управи з промовою виступав Н.І. Махно.[22]

          В Запорізькому обласному краєзнавчому музеї в чотирьох залах археології, в яких висвітлюється історія краю від найдавніших часів – понад 140 тис. років тому до 15 ст. н.е. демонструється понад 4300 експонатів. Найдавніші знаряддя було виготовлено з кременю та кістки в епоху раннього палеоліту. Набагато пізніше – в неоліті з’являється перший глиняний посуд. Давні люди полюбляли розмальовувати своє тіло і одяг природними барвами, використовували квіти та інші матеріали. Часто подібні дії та предмети мали магічний підтекст, граючи роль охоронних оберегів. До нашого часу збереглися вироби, виготовлені з річкової мушлі та зубів оленя, які використовувалися і як прикраси. В епоху енеоліту-бронзи, поряд з майстерними виробами з кістки та кременю: молоточкоподібними булавками, теслами, ножами та наконечниками стріл, з’являються свердленні та поліровані сокири, виготовлені з твердих порід каменю. Деякі з цих артефактів є зразками чудового мистецтва давніх майстрів. В той же час зароджується бронзоливарне виробництво, яке досягло найвищого розквіту наприкінці епохи.

         Одну з найяскравіших сторінок в історії краю вписали іраномовні племена скіфів і сарматів. Обидва народи зробили значний внесок в світове мистецтво, завдяки винайденню так званого «тваринного» та поліхромного стилів. Вони часто покривали зображеннями звірів зброю та збрую. Найулюбленішими образами, які використовували в торевтиці були олені, грифони та інші хижі тварини та птахи.

         Завдяки тому, що на Кримському півострові з’явилися грецькі колонії, в скіфське середовище проникає прекрасна чорнолакова кераміка, а також амфори та предмети культу іншого народу. Грецькі майстри часто були авторами відомих виробів золота та срібла, які знайдені в скіфських царських похованнях.

         Перше тисячоліття нашої ери позначилося так званим великим переселенням народів. Зі сходу в степи Північного Причорномор’я просунулися перші тюркомовні племена гуннів, а з північного-заходу – слов’янські та германські племена. В кінці тисячоліття нові хвилі кочовиків: печенегів, торків, половців з мінили своїх попередників. Усі ці народи залишили помітний слід в історії нашого краю.[17]

          В період XV – XVIII сторіч більшу частину території Запорізького краю займали кочовища ногайців, розрізнені групи яких кочували в нашому регіоні ще з XIII ст. Головним джерелом існування ногайців було напівкочове скотарство. Ногайці розводили коней, велику рогату худобу, овець, верблюдів. У невеликих розмірах займалися і землеробством. Вони сіяли просо і ячмінь. За віросповіданням ногайці були мусульманами. Водночас почався процес формування запорозького козацтва. Козацтво – це збірна назва козаків в Україні та в порубіжних державах з кінця XV ст. Слово «козак» на письмі вперше вжито в «Початковій історії монголів» (1240 р.) у значенні людини самітної, не зв’язаної ні з домівкою, ні з сім’єю. Перші документальні згадки про українських козаків належать до кінця XV ст. Винятково важливе військово-стратегічне й господарсько-економічне значення мав Великий Луг Запорозький. У 1555 р. на острові Мала Хортиця Дмитро Вишневецький звів потужне укріплення, звідси здійснив ряд успішних походів проти Османської імперії та Кримського ханства. Хортицький Замок був прямим попередником Запорозької Січі.

           Втечі населення на Запорожжя посилились після заключення Люблінської унії у 1569 р., результатом якої було об’єднання Польщі та Литви в єдину державу – Річ Посполиту. Належність до козацького стану, участь козаків у війнах або їхнє перебування на державній службі засвідчував поіменний список – реєстр, який також був документом, за яким їм виплачувалася платня. Перша відома згадка про козацький реєстр датується 1568 р. Реєстровим козакам були надані і клейноди. Запорозькі козаки здійснювали морські походи проти наймогутнішого османського флоту на Чорному морі. Запорозька Січ за свій кошт будувала та оснащувала річкові та морські судна. В основі успішних дій козацького флоту була ретельно відпрацьована тактика – маневр, швидкість і несподіваність удару. Морські походи проводилися з метою звільнення невільників, знищення збройних сил противника і захоплення трофеїв. У середині XVII ст. український народ на чолі з Б. Хмельницьким розпочав війну проти національного і соціального гніту. Найважливішу роль у Визвольній війні українського народу відігравало козацтво. Згідно Зборівського договору 1649 р. польський уряд уперше визнав автономію козацької України на території трьох воєводств – Київського, Брацлавського і Чернігівського. На визволених землях формувалася українська національна держава – Гетьманщина.[16]