Історіко-культурний комплекс «Запорізька січ»

         Неподалік на остові розкидано  ще шість невеликих каменів  з того ж матеріалу, можливо,  фрагментів іншої скульптури, знищеної  невігласами. Деякі з них теж  покриті малюнками. Можуть бути  й інші тлумачення. В хитросплетенні  борозен хтось побачить карту  о.Хортиця, а то й всієї Оріяни, не більш, не менш. Комусь ввижається  голова лося, а комусь і корпус  космічного корабля. Загадка є загадкою і ще не розгаданою. Тривожить, що сучасні невігласи таки дібрались до цього пам’ятника. Від каменя відбивали шматки. Можливо, за рахунок цього унікуму мали намір вирішити якісь свої нікчемні потреби. В літку 7510 Чорний камінь перенесено до Музею історії козацтва, який знаходиться неподалік. Тепер його можна бачити в експозиції музею.[18]

           Символика святилища обсерваторіїї.  Наші предки жили на рідній Руській землі тисячоліттями та передавали з покоління в покоління велику спадщину духовних знань. Багато символів з минулого до нас дійшло через народне мистецтво. Одвічні символи стверджують безперервність світогляду нашого народу і підкріплюються археологічними знахідками. Упродовж 1993, 1998 та 1999 рр. на висоті Брагарня, у північній частині Хортиці, під керівництвом археолога Максима Остапенка проводилися розкопки однієї з найбільших, серед відомих на той час в Україні, кам’яних споруд культового призначення. Двома розкопами загальною площею близько 300 кв. м було виявлено орієнтовану з південного-заходу на північний-схід мегалітичну споруду, що складалася з трьох кромлехів та сімох закладок, серед яких знаходилися 15 стелеподібних каменів. Споруда знаходилася на плато, що підвищується над річищем Дніпра на 31 м й обмежується балками Совутиною зі сходу та Великою Молоднягою з півдня та заходу. Згідно виявленої під час розкопок кераміки, святилище використовувалася з кінця ІІІ і до початку І тис. до н.е. і було пов’язане з астрально-солярними культами та культами плодючості.

         Перш за все звертає увагу загальна форма святилища – це два кола, роздвоєність кола на північному-сході не береться до уваги через нечітку форму або через накладку різних споруд. Орієнтація за лінією між центрами на північний схід – південний захід, наводить на думку про тотожність даної споруди з низкою вже відомих надпорізьких пам’яток подібного типу , а також із відомим англійським Стоунхенджем. Вирізняються зазначені святилища станом збереження: Стоунхендж має велике святилище і але, але відсутнє  мале святилище на північному сході. Відсутність малого кола не руйнує загального значення, адже саме Сонце, що сходило, може ототожнюватися з другим колом. Аналогічна ситуація на деяких могилах, коли вихід робився у сонячний бік, що символізувало народження. Хортицьке святилище має два кола, але відсутня алея між ними. Форма святилища  нагадує два двори – чоловічий (менше коло) і жіночий (більше коло), що поєднуються «калиновим мостом». У народних віруваннях «калиновий міст» сполучає цей світ з потойбічним світом, під ним – страшенна безодня. Одне із найважніших завдань у казках – побудувати за ніч великий чарівний міст – одна половина срібна, друга золота. Баба Яга зустрічає героїв на початку мосту, Змій – у кінці. Міст – перехід у зміїне царство, і його сторожують змії. У святочних ворожіннях міст і вода пов'язані із символікою кохання і шлюбу. Тому форма хортицького подвійного святилища вказує  на  шлюбний обряд або безпосередньо на статеві стосунки між чоловіком і жінкою. Сама алея може символізувати прутень, що поєднує чоловічу і жіночу калиту .

Ще один символ, який можна прочитати в жіночому дворі це Око Боже. Дивує асиметричність вівтаря, що символізує голову бика, відносно основної осі святилища з південного-заходу на північний-схід. Якщо дивитися на можливу форму Ока Божого, все стає на свої місця. Довший ріг (західний) може символізувати очницю або лунку в землі, центральний вівтар – це зіниця або зерно, а короткий, східний ріг символізує горбок над зерном, або кришку труни, яка ще називається віко що дійсно відповідає вікові Ока Божого. Віко привідкрите на сходження літнього сонця, а сходження зимового Сонця мало б початися біля початку рога. Тобто віко – це проміжок між сходом літнього і зимового сонця.[2]

        Особливу тотожність із святилищем  бачимо на давньоруських фібулах. Вони складалися з двох частин, які відрізняються певними модифікаціями, але явно несуть одне символічне навантаження. Фібули у своїй конструкції обов’язково мали перемичку, що можна ототожнити із фалічним символом. Верхня частина, часто позначалася півкруглим щитком з п’ятьма декоративними відростками. Нижня, видовжена частина, позначалася тулубом і завершувалася головою ящера. Іноді ці символи були означені людиноподібними зображеннями. Борис Рибаков описує одну з таких фібул: півкруглий верхній щиток, оформлений як чоловіча фігура в широкому каптані, поли якого означають контури щитка. Голова чоловіка обрамлена волоссям, підстриженим на рівні щік. На шиї чоловіка – гривна або збірчастий комір. Руки його плавно переходять в шиї двох водоплавних птахів -лебедів. Нижній щиток оформлений такими ж чотирма лебедями і завершується в самому низі головою ящера. Дослідник розшифровує композицію наступним чином. Верхній щиток: небесний ярус світу з чоловічим божеством нагорі. Лебеді підкреслюють в даному випадку небесну сутність центральної фігури. Широкий спідницеподібний одяг відомий за зображенням слов’янських статуй, де їх чоловіче єство виражене довгими вусами. Нижній щиток: земний і підземний світ ящера, злиті воєдино (як в реальності – підземне немислиме без земного). В перевернутому вигляді весь нижній щиток з його підземно-земним рівнем нагадують жіночу фігуру в довгій спідниці з головою ящера. Система стародавніх святилищ має схожість з пізнішими культовими спорудами Європи, що є діючими до сьогоднішнього дня. Серед найбільш відомих слід зазначити площу Святого Петра у Ватикані, яка має розподіл за сторонами світу і вулицю-алею в східному напрямку. Та найбільш тотожним до святилища на Хортиці є Св. Софія Київська, що поєднується через вулицю-алею Володимирську з Михайлівським Золотоверхим собором. Дзвіниці цих двох культових споруд орієнтовані з південного-заходу на північний-схід. Окрім того, назви соборів відповідають жіночому (Софія) і чоловічому (Михайло) двору. Є два варіанта цієї тотожності: або згадані культові споруди розташовані на місці стародавніх святилищ подібної форми, або традиція будівництва священних місць може передаватися крізь віки в етнічній (культурній) пам’яті багатьох поколінь.

           Ця культова споруда має складне символічне значення, яке містить давні уявлення наших предків. Той самий символ міг розглядатися з різних позицій і відображати різноманітні міфологічні сюжети, пов’язані з ключовими обрядами (обрядами переходу) у житті віруючих: народженням, вінчанням і похованням. Ми сподіваємось, що запропонована спроба інтерпретації символів святилища на о. Хортиця, допоможе краще зрозуміти світогляд і звичаї нашого народу як у стародавні часи, так і в сьогоденні, бо вважаємо, що їх основа залишається незмінною.[13]

          Храм у балці Ганівка. Під час дослідження території під будівництво автомагістралі через о. Хортиця в 7512-7513 рр. археологами було виявлено древню кам'яну кладку. Науковці знайдену пам’ятку, визначили як культову споруду критого типу, це древній храм доби пізньої бронзи (ХІV–ХІІ ст. до н.е.). Приміщення овальної форми, заглиблене у грунт. Площа знайденої Святині 240 кв. м. На рівні давнього горизонту  збереглися залишки стін у вигляді кам'яних закладок шириною 0,2-0,4 м, викладених на земляному розчині в 3-4 камені. Фундамент приміщення не має слідів руйнації. Його висота здіймається до 1,3 метрів. Це найкраща кам'яна будівля цього періоду, що знайдена на території України.  Унікальна споруда складається з великої обрядової зали та кількох прилеглих приміщень. На острові і довколишніх берегах зустрічалися менші за розміром житлові приміщення і святилища доби бронзи, які також зведені з каменя. Кілька Святилищ на Хортиці зусиллями археологів і рідновірів м. Запоріжжя відновлені, і зараз на них здійснюються богослужіння.  Ряд історичних пам’яток цього періоду було зруйновано під час будівництва Дніпрогесу та промислового комплексу м. Запоріжжя в 20-30-х роках минулого століття. Не жалували природні та історичні пам’ятки нашого краю і пізніше. Як правило, обмежувалися фіксацією археологічних знахідок, в кращому випадку, ми маємо кілька малюнків і фото давніх споруд.

        Пам’ятки ІІ-І тис. виокремлюють в багатовалікову, сабатинівську та білозерську історичні культури, які між собою відрізняються плавними переходами у відмінності виготовлення посуду і археологами відносяться до однієї етнічної групи. В цей період тут проживали історичні кіммерійці – наші далекі пращури.   Вже декілька років проводяться розкопки фортеці ІІ тис. до н. д. (на о. Байда поряд з о. Хортиця), яку ототожнюють з катакомбниками ,за видом поховання цього періоду. Що цікаво – археологи, порівнюючи кам’яну кладку фортеці із славнозвісною Троєю, визначили їхню тотожність і припустили версію про спорідненість племен Північного Причорномор’я і троянців.  На жаль, Інститут археології, очолюваний українофобом П. Толочком, досі не навів порядку у визначенні культурної спадщини. Академік Толочко визначає присутність кіммерійців на теренах України ІХ ст. до н. д., саме перед появою на історичній арені скіфів. Що й не дає можливості археологам ототожнювати період ІІ і початок І тис. до н. д. саме з «кіморіями», хоч всі ознаки дають підтвердження цьому фактові.[24]

          Святилище яйце. В нижньому Подніпров’ї, в добу бронзи, виділяється декілька ділянок, які справедливо вважати економічними та культовими центрами. Безумовно, що територія найбільшого з Дніпровських островів Хортиці, входить до цієї групи. Численні підтвердження цього – поселення, оборонні споруди, поховальні та культові пам'ятки, загальне число яких перевищує декілька десятків. Значна кількість сакральних об’єктів виявлених та досліджених на Хортиці належить до типів безкурганних пам’яток, які характерні в основному для Надпоріжжя . В силу діяльності людини в XX ст., територія порожистої частини Дніпра затоплена. Переважна більшість подібних споруд, які зафіксовані в 20-х та 40-х роках не доступні для подальшого вивчення. Тому зазначені пам'ятки Хортиці стають неоціненим джерелом для реконструкції релігійних та соціальних процесів, які розвивалися тривалий час в середовищі населення цього регіону III-ІІ тис. до н.е.

          Як свідчать дані розвідок та стаціонарних досліджень, переважна більшість культових кам’яних конструкцій зафіксована в північній частині острову, в безпосередній близькості до таких еталонних пам’яток, як Середній Стіг, Дурна Скеля, урочище Сагайдачного, острів Байда та ін. Один з найбільших серед виявлених та досліджених на сьогодні сакральних об'єктів Хортиці – святилище «Брагарня» , вже став предметом ґрунтовної публікації . Комплекс культових кам’яних споруд, що є предметом даного дослідження, розташований на південному схилі балки Велика Молодняга, було виявлено автором та О.Г.Штепою в 1992 році . Виявлений комплекс розташований на високому мису поблизу русла Нового Дніпра, напроти урочища Сагайдачного. До середини XX ст. ця територія являла собою відкриту степову ділянку, яка в 50-х роках була засаджена посадкою акації та дуба. Висота мису над рівнем Дніпра – близько 30 м. Загалом, на зазначеній території зафіксовано п’ять кам'яних закладок, з яких три було досліджено стаціонарно, а дві зруйновані будівлями селища та ґрунтовою дорогою . Попередня розвідка цієї території проводилась за допомогою щупа, що допомогло достатньо точно з’ясувати розміри закладки та характер кладки ще до розкопок; розкопки проводилися вручну із застосуванням графічної, фото та відеофіксації.[19]

          Перша закладка. В плані об’єкт являв яйцевидну конструкцію; «жовток» в центрі - це округла площа, не заповнена камінням. Гострий кінець зорієнтований на схід. У центрі, не заповненому камінням, знаходилась яма овальної форми 1,3 х 1 м, витягнута по лінії південь-північ. Заповнення ями – гумусований супісок. На глибині 1 м зафіксовано прошарок коричневого тліну близько 3-5 см товщиною. В цьому прошарку виявлено ліпну прямокутну чашу-вівтарик зорієнтовану по сторонах світу. Дно ями – 1,13 м. У північній частині ями зафіксовано невиразну пляму повністю зотлілої кістки . Аналогії знайденій чаші малочисельні. Дві подібних посудини датуються ямною культурою, дві – віднесені авторами до катакомбної історичної спільності . Під час розкопок з східного кінця закладки було виявлені дрібні фрагменти ліпного горщика прикрашеного лінійним, накольчатим та прокресленим орнаментом. Поверхня посудини підлощена, лицева світло жовтого кольору, внутрішня – чорна. На жаль, дуже дрібні та невиразні фрагменти не дозволяють точно реконструювати дану посудину, та дати її точну хронологічну приналежність, хоча керамічна маса типова для доби бронзи.

         Друга закладка. Яма розташована в центрі закладки овальної форми 2 х 1,2 м, витягнута по лінії південний схід-північний захід. В процесі розкопок в районі ями і пізніше під камінням закладки було виявлено дрібні фрагменти ліпної посудини, поверхня якої покрита розчосами та орнаментована наклонним зубчатим штампом. Дана кераміка датується ямно-катакомбною добою. В ямі виявлено поховання дорослої людини, який лежав на лівому боці, головою на південний схід. Ноги небіжчика зігнуті в колінах, права рука зігнута в лікті та лежала на кістках тулуба, ліва зігнута перед лицем похованого. Будь яких знахідок при похованому не виявлено.

        Третя закладка розташована в 1 метрі, чітко на південь, від другої закладки. Має форму складної конструкції у вигляді кромлеха діаметром 4,2 - 4,4 м, в центрі якого викладено овал 2,3х 3 м, південний край якого з’єднаний з колом. Внутрішня, незаповнена камінням поверхня між кромлехом та овалом утворює правильну підкову. Центр овалу 2x1,2м, не заповнений камінням. Овал та східна частина кола викладена переважно з округлих плескатих валунів у два ряди каменів, західна частина кола викладена в один ряд. В центрі виявлена яма овальної форми 1,8x1,3 м, витягнута по лінії південь-північ. Глибина ями 1,65 м, заповнення – слабогумусований супісок. На дні виявлено чотири довгі кістки кінцівок людини з відділеними епіфізами, поверхня кісток має незвичну волокнисту поверхню, що можливо викликане тривалим виварюванням кісток. По закінченню розкопок, дані споруди було реконструйовано на рівні сучасної поверхні, аналогічні роботи було проведено і на святилищі на висоті «Брагарня».[4]

        Виявлену на Хортиці серію яйцевидних споруд, можна впевнено розглядати як цілісний культовий комплекс, в якому домінують елементи культу яйця – асиметричні фігури з незаповненим «жовтком», в яких розташовані ями з похованням, або слідами жертвоприношення. Різниця фіксується лише у розмірах та характері кладки. Важливу функцію мало внутрішнє начиння ями – ритуальний посуд, або сліди жертвоприношення могли відігравати роль своєрідного зародка. Матеріали дозволяють впевнено датувати досліджені об'єкти добою ранньої бронзи (ямно-катакомбний час). Безперечно, що розквіт культу «світового яйця» в Північному Причорномор’ї припадає на добу енеоліту-ранньої бронзи, і особливо яскраво фіксується в пам’ятках ямної культурно-історичної спільності. Це відобразилось в існуванні численних еліпсоїдних конструкцій в курганах яйцевидних формах посуду, скорченому положенні поховань і т.п. Але для курганів, з перебудовами, досипками та порушеннями більш пізнього часу, елементи культу яйця простежуються далеко неповно.