Історіко-культурний комплекс «Запорізька січ»

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП                                                                                                                          3

РОЗДІЛ 1. ОСТРІВ ХОРТИЦЯ  – СКАРБНИЦЯ ІСТОРИЧНИХ ПОДІЙ              5

1. Історіко-культурний комплекс «Запорізька січ»                                            5
2. Найвизначніші історічні пам’ятники острова Хортиця                                9

РОЗДІЛ 2. ІСТОРІКО-КУЛЬТУРНА  СПАДЩИНА ЗАПОРІЖЖЯ                     24

2.1.  Запорізький обласний краєзнавчий музей                                                            24                                  

2.2.  700-літній Запорізький дуб                                                                               31

2.3.  Дніпрогес ім.В.І.Леніна                                                                                     34

ВИСНОВКИ                                                                                                               36

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ                                                                                            38

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

          Велике Запоріжжя – це архітектурний комплекс, що виріс на берегах Дніпра в 30-х рр. ХХ ст. Після звільнення Запоріжжя у 1943 р., майже третина його житлового фонду була втрачена. Знамените Соцмісто перебувало в руїнах. Були вщент зруйновані Дніпрогес, та промислові підприємства. Мешканців міста очікували роки виснажливої роботи по відновленню. У 1947 р. за проектом групи харківських архітекторів на чолі з Г. Вегманом розпочалося відновлення старих будинків Соцміста і будівництво нових. Під час відновлювальних робіт архітектори намагалися надати будинкам той вигляд, який вони мали до війни. В деяких випадках старим будівлям збільшували поверховість, додавали художні елементи в оформленні фасадів. Дахи нових житлових будинків стали прикрашати баштами зі шпилями, а їх фасади пілястрами, арками, ліпниною з орнаментом. Вражає архітектурний ансамбль однієї з найбільших головних вулиць Європи – проспекту Леніна (довжина 10,8 км). Поєднання післявоєнної архітектури зі старою, осучасненою у 1950-х рр., створило вишуканий симбіоз, що одразу привертає до себе увагу. Цікавими є не тільки обличчя будинків, тобто їх фасади, але й внутрішні двори. Вони представляють собою невеликі затишні сквери з лавочками та фонтанами. І якщо зараз не всі фонтани працюють, то на лавочках завжди можна відпочити від вуличного гомону і метушні. Дніпровську гідроелектростанцію ім. В.І. Леніна по праву можна вважати символом Запоріжжя та цілої епохи. Вже більш ніж 75 років вона працює на користь людям. З побудовою у Запоріжжі потужної гідроелектростанції стало можливим не тільки безперешкодне судноплавство Дніпром, але й будівництво і розвиток на півдні України колосального індустріального комплексу, що корінним чином вплинуло на розвиток південних, центральних та східних областей країни. Острів  Хортиця – унікальна   комплексна   історико-культурна та природна пам’ятка,   що    охоплює   період   від мезоліту до XX століття, всесвітньо відома як колиска Запорізького козацтва та осередок першої в світі демократичної республіки. Зважаючи на природну та археологічну унікальність острова та з метою здійснення державної охорони збереження його цілісності, в 1965 році Хортицю було оголошено державним історико-культурним заповідником. . На території Національного заповідника «Хортиця» створено музей історїї запорізького козацтва, який являється структурним підрозділом заповідника. Експозиція музею складається з чотирьох розділів, чотирьох діорам та виставок. На теріторії Національного заповідника «Хортиця» з 2004 року здійснюється відтворення історико-культурного комплексу «Запорізька Січ».

         Актуальність роботи

          Мета цієї курсової роботи полягає в дослідженні історичних  пам’ятників Запоріжжя.

         Ця робота передбачає виконання таких завдань:

• розглянути походження та історію споруд.
• визначити важливість  та цінність історичних пам’ятників .
• проаналізувати особливості історичного спадку міста Запоріжжя.

         Об’єкт досліджень – історико-культурні пам’ятники.

          Предмет досліджень – особливості   історико-культурних комплексів та пам’ятників Запоріжжя.

          Структура. Курсова робота складається із вступу, основної частини та висновків. Основна частина присвячена аналізу поставленої проблеми. У висновках сформульовані основні результати курсової роботи. Засобом для виконання цих завдань є опрацювання відповідної літератури.

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ОСТРІВ ХОРТИЦЯ  – СКАРБНИЦЯ ІСТОРИЧНИХ ПОДІЙ

 

         1.1.Історіко-культурний комплекс «Запорізька січ»

     

           Виникнення Запорозької Січі було зумовлене колонізацією Середнього Придніпров'я феодалами Великого князівства Литовського, посиленням феодально-кріпосницького та національного гніту і пробудженням самосвідомості українського народу. За перші десятиріччя 16 ст. панству вдалося підкорити своїй владі значну територію Середнього Придніпров'я й обернути більшу частину українського козацтва на феодально залежне або напівзалежне населення. Однак частина козаків, щоб позбутися феодального гноблення, відступила на Південний Схід, у низов'я Дніпра. Перші козаки з'явилися на порогах Дніпра, ймовірно, наприкінці 15 ст. У 1492 році запорізькі козаки атакували турецьку військово-морську галеру під Тягинею і визволили українців, захоплених у полон і проданих у рабство. Як писав професор Михайло Грушевський, це була перша в історії офіційна згадка про дії козаків на морі й офіційна згадка про запорожців узагалі. 1 серпня 1492 року відбувся похід запорізьких козаків в Дніпровський лиман під проводом князя Богдана Глинського. За морською традицією, заведеною на всіх флотах держав світового співтовариства, якщо немає конкретної дати підписання конкретного документа про створення національних військово-морських сил, то «днем флоту» вважається дата його першої перемоги. Вже 1527 р. кримський хан Сапіг-Гірей скаржився литовському урядові на черкаських і канівських козаків, які поблизу татарських кочовищ ставили «уходи» (займалися промислами), а рибу, хутра й мед вивозили звідси на продаж у «волості» (державну територію Литви). Багаті угіддя за порогами принаджували литовських та українських феодалів. Пани з загонами озброєної челяді не раз вдиралися в козацькі володіння.  Таким чином, біля порогів, як і раніше на Середньому Придніпров'ї, зіткнулися дві колонізаційні хвилі: панська — в особі магнатів, переважно старост південно-східного прикордоння Великого князівства Литовського, та народна, яку представляли запорізькі козаки. Не меншою була для запоріжців загроза й з Півдня, від кримських татар, які безперервно спустошували «уходи» та захоплювали в полон козаків. Постійні напади ворогів змусили козаків будувати укріплення для оборони. Спочатку вони заснували окремі городки або січі в різних місцях, у тому числі, напевне, й на о. Великій Хортиці. Пізніше, в зв'язку з посиленням наступу панів і кримських татар на Запоріжжя, козаки для згуртування своїх сил об'єдналися в одну Січ.[12]

          Першу письмову згадку про Січ залишив польський хроніст М.Бельський. За його розповіддю, козаки за Дніпровими порогами влітку займалися промислами (рибальством, мисливством, бджільництвом), а взимку розходилися по найближчих містах (Київ, Черкаси та ін.), залишаючи в безпечному місці на острові в Коші кількасот озброєних вогнепальною зброєю і гарматами козаків. Оповідання М.Бельського про запоріжців дає змогу зробити висновок, що об’єднання окремих січей у З. С. відбулося, ймовірно, десь у 1530-х рр. М.Бельський подає відомості і про розміщення козацького Коша на о. Томаківка (поблизу суч. м. Марганця Дніпропетровської області), затопленого нині водами Каховського водосховища. Острів Томаківку (названий пізніше Буцьким, а також Дніпровським і Городищем), який панував над навколишньою місцевістю і був чудовим природним укріпленням, можна вважати місцем, де було засновано Запорізьку Січ як організацію всього козацтва за порогами. Утворення Запорізької Січі було видатною подією. Січ стала для українського народу могутньою підпорою в боротьбі проти феодально-кріпосницького та національного гніту і проти турецько-татарської агресії. Разом з тим феодали намагалися укріпитися за порогами. Ще в 1533 р. черкаський староста Є.Дашкевич подав литовському сеймові проект побудови фортеці на Дніпрових островах. Вона мала бути форпостом у боротьбі проти турків і татар і проти козацтва, щоб забезпечити панську колонізацію Запоріжжя. Оскільки для здійснення цього проекту в литовського уряду не було коштів, організацію боротьби за оволодіння прикордонням узяли на себе магнати, передусім черкаський і канівський старости. В цьому аспекті треба розглядати і діяльність черкаського і канівського старости князя Д.І.Вишневецького.

         Ідея створення на Хортиці архітектурного ансамблю – узагальненого образу козацьких столиць XVI-XVIII ст. виникла ще у далеких шістдесятих і вперше офіційно була озвучена одночасно з наданням острову статусу Державного заповідника у 1965 р.[5]

          Протягом другої половини 1960х років в країні неодноразово оголошувалися конкурси на оптимальне архітектурно-ландшафтне рішення облаштування меморіальної частини заповідника. Новостворена Січ повинна була стати одним з головних її об’єктів, поряд з Музеєм історії запорозького козацтва і скульптурними композиціями, що відображають героїку козацьких часів. В 1973р. вищі державні і партійні органи УРСР, виходячи з ідеологічних міркувань, приймають рішення про відмову від будівництва «Січі» на Хортиці. За часів Перебудови і набуття Україною незалежності забута ідея створення комплексу «Запорозька Січ» отримує друге дихання. Кошти на створення комплексу були виділені лише через десять років. В 2001р. інститут «Запоріжцивільпроект» приступив до розробки нової проектної документації будівництва «Січі». А 14 жовтня 2004р. відбулася урочиста закладка комплексу. Першу фінансову підтримку в обсязі 5 мільйонів гривень надав уряд Ю.Тимошенко у 2005р. Левову частину фінансування взяв на себе Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь».

         Загальна територія історико-культурного комплексу «Запорізька Січ» сягає трьох гектарів. Місцем розташування новостворюваної Січі стало мальовниче північно-східне узбережжя Хортиці, з якого відкривається чудовий краєвид на греблю Дніпрогесу, скелі та острови, що нагадують колишні грізні дніпровські пороги. Комплекс розділяється на дві частини: більша— «Внутрішній Кіш» та менша–«Зовнішній». В комплексі представлені шість козацьких «курені» двох типів, за архітектурою та матеріалом виконання; у великому курені зрубної конструкції поряд з В’їзною вежею під гонтовим дахом розміститься експозиція, в якій буде реконструйований інтер’єр житла рядових січовиків. Неподалік від нього, в турлучному курені під очеретяним дахом, буде створено виставкову залу. В двох «курінних скарбницях», невеличких зрубних будівлях з відкритим, вестиметься торгівля «січовими» сувенірами. Експозиція «будинку кошового» представлятиме собою реконструкцію інтер’єру помешкання козацького лідера. В одній з кімнат відвідувачі зможуть побачити світлицю-приймальню кошового, в іншій - його особисті покої. В двох експозиційних залах «військової канцелярії» знайдуть своє місце кімната канцеляристів та кабінет військового писаря. Класна кімната «січової школи», стилізована під старовину, зможе приймати слухачів лекцій про козацьку минувшину. В новоствореному січовому цейхгаузі - «пушкарні» розмістяться зразки артилерії козацьких часів. В центрі архітектурного ансамблю «Внутрішнього кошу» комплексу постала 22-метрова дерев’яна трибанна церква Покрови Пресвятої Богородиці, побудована в стилі українського бароко. Дах і куполи храму, відповідно до історичних джерел, вкриті міддю. Внутрішнє убранство церкви своїми стилістичними особливостями також відповідатиме церковним інтер’єрам часів запорозького козацтва. Передбачається, що в новоствореній січовій церкві на великі свята правитиметься служба.[3]

         Вся територія «Внутрішнього кошу» обнесена ровами і земляними валами з укріпленим на них частоколом. Вони примикають до трьох високих (до 20 м) оборонних веж «В’їзної», «До Дніпра» і «Вежі-дзвіниці», з верхніх відкритих галерей яких відкриваються чудові краєвиди Хортиці, Дніпровських скель та панорама греблі Дніпрогесу. В «Зовнішнім коші», або «торговельно-ремісничім передмісті Січі», розташуються інтерактивні об’єкти – кузня і гончарня, в яких, за задумом, відвідувачі зможуть власноруч прилучитися до традиційних народних ремесел минулого. В постійно діючій корчмі відвідувачі комплексу зможуть поласувати справжніми козацькими стравами, а в «грецькій хаті» - гостьовому будинку, залишитись на нічний відпочинок, щоб продовжити знайомство з пам’ятками Хортиці вже наступного дня.

          Не дивлячись на те, що попереду ще багато роботи з наповненням експозицій оригінальними предметами козацького часу або ж їх високоякісними копіями, та вже зараз можна сказати, що комплекс «Запорізька Січ» фактично відбувся і являє собою вельми цікавий об’єкт, який в змозі надати відвідувачу цілісне враження про традиційну архітектуру і фортифікаційну практику минулого, прилучити гостей Хортиці до героїчної історії нашого краю.[20]

          

          2.1.Найвизначніші історичні пам’ятники острова Хортиця

 

           Чорний камень. Є над чим поміркувати: величезна брила важить близько 5-ти тонн, матеріал – габбро, в наших краях такого немає. Найближче, де такий є – Черкаська область. А звідти треба було ту брилу доставити. Праця не з легких, особливо, коли врахувати, що виконувалась вона не менш ніж 4-6 тис. років тому, бо саме стільки, а може й довше, як гадають, лежить цей камінь на о.Хортиця. Мабуть, його везли по Дніпру.  Тягли його сушею по острову, який тоді простягався аж до скель Три Стоги. Ця його частина, як і піщані коси інших островів, була змита після спорудження греблі Дніпрогесу. Отже, для транспортування каменю з далекого краю мали бути дуже серйозні підстави. Скоріш за все, камінь був призначений для одного з святилищ на о.Хортиця. А їх було тут чимало, і обслуговували вони численне населення з більш, ніж 40 тодішніх острівних поселень, їх розташування археологам відомо. Народ, який тоді населяв наш край, наші прямі предки, називався аріями, а наш край – Оріяною. Він входив до складу могутньої, високорозвинутої держави Аратти, яка була однією з попередниць України-Русі. З центром цієї держави, який розміщується північніше – від сучасної Полтавської області аж по Карпатські гори, археологи пов’язують трипільську культуру, названу так за першими знахідками при розкопках городища поблизу сучасного м.Трипілля, Київської області. З південними степами пов’язується середньостогівська культура, степовий варіант трипільської, названої за першими знахідками, які були зроблені при розкопках стоянки біля скелі Середній Стіг, що нижче греблі Дніпрогесу. Зараз на тім місці хлюпочуть хвилі Дніпра.[19]

        Формою  він скидається на велику рибу  і це враження підсилюється  тим, що по всій його поверхні  продовбані борозни, які окреслюють  невеликі випуклі ділянки, наче  це – луска. Комусь здається, що це – короп, хіба безхвостий. Хвіст, мовляв, не зберігся, бо  міг бути приставним з якогось  м’якого матеріалу. На всій  поверхні каменю видніються невеличкі  заглибини, мов би камінь хтось  подзьобав. Припускають, що то  – сліди від ударів острогами  і списами під час магічних  ритуалів. Як історична реліквія  камінь є унікальним. Досі пам’ятника  в подобі риби не зафіксовано.  Що правда, символічні зображення  риби археологи зустрічали при  розкопках стародавніх, ще доскіфських  курганів. Але ті зображення мали  вигляд викладених з каменю  або глини малюнків. Якщо це  справді риба, то вона має бути  головною діючою особою одного  з арійських міфів, створених  на наших землях. У цьому міфі  в алегоричній формі описується  глобальна катастрофа, з якою  пов’язаний всесвітній потоп,  загибель великого материка і  майже всього людства. Причиною  гніву Богів було те, що люди, які досягли високого рівня  знань, почали використовувати  їх на шкоду всьому живому  і неживому. Навчившись керувати  темними силами Потойбіччя, стали  небезпечними навіть для світу  Небожителів. Боги вирішили потопити  материк з тою расою людей,  що його населяла. Підготовча  робота описується в міфі. На  той час уже було створено  грунт для розвитку нової раси  людей, її прабатьком судилося  стати Ману, ім’я якого означає «Чоловік», «Людина». Йому було наказано збудувати ковчег, на борт якого взяти, сказати б по-сучасному, генетичний матеріал для майбутнього засіву Землі рослинами і тваринами. Напередодні потопу великий Бог арійського пантеону Вишень втілився в рибу. І ось, коли Ману перед довгою дорогою здійснив велике покаяння і мав піднятись на ковчег, він зачерпнув долонею воду з ріки і витяг маленьку рибку. Та попросила забрати її з собою. Ману помістив її в посудину. Рибка почала швидко рости і її довелось випустити в океан. Там вона досягла величезного розміру. Коли почався потоп, ковчег плавав по воді, припнутий до золотого плавника риби. Врятований Ману виконав свою місію – дав початок новій арійській расі людства. Цей міф, як і багато інших арійських міфів, був використаний авторами Біблії. Можливо, що пам’ять про ці події наші предки і зашифрували у вигляді Великої Риби з Чорного каменю.