Шпаргалка по дисциплине "Журналистика"

Влада – здатність одних суб»єктів нав»язати волю іншим за допом. примусу і переконання, підпор. їх своїм інтересам. Форми: монархія, олігархія, демократія, аристократія,охлократія (деспотизм), теократія.//базується на засадах примусу, винагороди, експериментальна, еталонна, законна.Демокра́тія (з грец. «влада народу») — політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ. При цьому управління державою здійснюється народом або безпосередньо (пряма демократія), або опосередковано, через обраних представників (представницька демократія).Авторитари́зм (лат. autoritas — повна влада) — режим правління, за якого всю чи більшу частину влади зосереджено в руках однієї особи чи групи осіб. Роль представницьких органів влади зведено нанівець або занижено. Характерною рисою є зведення нанівець місцевого самоврядування, застосування репресій і терору. характеризується:

(1)необмеженою владою однієї  особи або групи осіб, непідконтрольної народу, яка формується головним чином не шляхом конкурентної виборної боротьби, а за допомогою нав'язування чиєї-небудь волі зверху;(2) наявністю центру, що має владні повноваження управління і діє за своїм розсудом, у тому числі й з порушенням норм закону;(3) здійсненням управління, як правило, централізовано; концентрацією влади в руках одного або кількох тісно взаємозалежних органів, рішення яких повинні виконуватися беззаперечно;(4) використанням насильства і позасудових методів примусу людей;(5) спиранням на поліцейський і військовий апарат;(6) субординацією суб'єктів громадських відносин, дією принципу пріоритету держави над особою, відсутністю гарантій здійснення конституційне проголошених прав і свобод особи, особливо у взаємовідносинах особи з владою.

11. Джерела влади  за М. Фуко й Н. Макіавеллі. Джерела влади за Фуко і Макіавеллі. Джерело влади за Макіавеллі: насильство (війна), страх, примус, авторитет. Одні країни легше утримуються під владою через свою структуру: єдиновладдя у цій державі. Такі держави важче завоювати і легше утримати, бо люди звикли підкорятися “твердій руці”. Сила влади, заснована на страху, прямо пропорційна тяжкості покарання і обернено пропорційна до вірогідності уникнути його у разі непокори. Державний примус слід вдягати в оболонку добродіяння. Авторитет може бути істинним. Якщо такого немає, то його треба створити. Деражвцю за Макіавеллі слід проявляти себе у воєнних діях і незвичайних вчинках. Фуко вважає, що головними джерелами влади є інтерес і бажання. У 70-ті на перший план у його працях виходить тема «знання-насилля», «знання-влада». “Взаємодія бажання, влади і інтерес мало зрозуміла. Знадобився тривалий час, щоб дізнатися, що таке експлуатація. Що ж до бажання, то нам лише ще належить взнати, що ж воно собою представляє”, - Фуко “Інтелектуали і влада”. Щось про володіння інформацією і право?

про макіавеллі: Основою влади служать хороші закони і гарне військо, армія, збройна сила. Держава виступає монополістом публічно владних прерогатив. Вона трактується в «Государі» у значенні апарату, керуючого підданими, народом, суспільством. Симпатії свої Макіавеллі віддає тим одноосібно керованим державам, «де государ править в оточенні слуг, які милістю і зволенням його поставлені на вищі посади і допомагають йому керувати державою». Макіавеллі наполягав на зосередженні влади тільки в руках государя і виступав проти наявності владних повноважень у чиновників, посадових осіб, баронів і магістратів.

Важливим моментом є те, що Макіавеллі не уявляв народ як носія, джерела верховної влади. Ні слова немає про права народу на управління державою, навіть на мінімальну його підключення до самостійного відправленню державними справами.

ФУКО:

На думку Фуко, розуміння влади виключно крізь сітку “негативних” категорій - “заборони”, “цензури”, “обмеження” приховує від нас одну з головних її рис - “позитивну” здатність “дозволяти”, “стимулювати”, “викликати” , “породжувати” тощо. Негативне розуміння влади виявляється у тому, що це насамперед  “влада, бідна на ресурси, економна на свої процедури, монотонна на тактики, які вона використовує, не здатна на відкриття й приречена весь час повторювати саму себе”, це влада “яка володіє лише силою казати “ні”, яка “нічого не виробляє, окрім визначення меж”[23]. Феномен “позитивності” влади  може бути яскраво продемонстрований  при  розгляді  відносин, які отримали у Фуко назву відносин  “влада-знання”. Відносини влади та знання розглядаються Фуко , насамперед, у роботах “Наглядати та карати” та “Воля до знання”. На прикладі трансформації системи покарання у Європі на межі 18-19 сторічь він намагається показати, що інституціалізація таких нових для того часу форм знання як   судово-медична експертиза, психіатрія, виправне виховання , відбувається як наслідок розгортання нової стратегії влади, яка вимагала , для своєї реалізації,  нових форм інституціалізованого знання. По-перше,  феномен  “влада-знання”  є   не відправним пунктом , а, швидше, результатом цілої серії досліджень Фуко. Розглядаючи  історію  психіатрії,  “ранній”  Фуко фіксує  визначальну , для становлення сучасного її різновиду,  подію, яка  полягає у створенні  “закритої інституції” за типом “паноптикому” Бентама (тобто інституції, в якій всі пацієнти цілодобово перебувають під   поглядом наглядача, який залишається невидимим ). Пізніше  Фуко   фіксує створення подібних інституцій в різних сферах життєдіяльності. “Барак”, “казарма”, “інтернат”, “тюрма”, “школа” - є  лише різновидами  цього, за висловом Габермаса, “архетипу закритої інституції”. Ретельні  історичні дослідження доводять, що  становлення конкретних гуманітарних дисциплін відбувалося у тісній кореляції зі становленням  подібних інституціалізованих практик. Це дозволяє Фуко “покласти технологію влади як принцип у підвалину як гуманізації карної системи так  і знання про людину”Таким чином, процес “гуманізації” людства   йде  пліч-о-пліч   з  процесом  формування нових способів підкорення людини. В цілому тут Фуко  йде    у  річищі  “діалектики просвітництва”  Т. Адорно та М. Хоркхаймера разом з її  описами  взаємозалежності  просвітництва та практик панування. Проте є й суттєва різниця: представники “першого покоління” франкфуртської школи підкреслювали “негативізм” влади, її одноманітність та “одновимірність”. Фуко ж навпаки  доводить, що різноманітність гуманітарних дисциплін, в основі яких лежать певні технології влади  - є свідоцтвом  її “позитивності”,  “продуктивності” , багатоманітності її ефектів. Таким чином, бурхливий  розвиток різних типів  “знання про людину”  є найкращою демонстрацією “позитивних” ефектів певних технологій влади, технологій, які Фуко пізніше об”єднає під спільною назвою “дисциплінарної стратегії влади”.  Проте “позитивність” влади може бути хибно витлумаченою, якщо саму владу продовжують розуміти традиційно - як вплив, або точніше, постійну можливість впливу суб”єкта влади на об’єкт влади. Таке визначення з необхідністю надає владі статус специфічної форми власності, ресурсу, яким може вільно розпоряджатися  певний суб”єкт (індивідуальний чи колективний). З цим пов”язані й такі звичні для нас вирази як “наявність”, або “відсутність влади”. Щоправда навідміну від інших видів власності та ресурсів владу неможливо схопити як щось  “наявне” чи “матеріальне”. “У наявності” можна зафіксувати лише  наслідки дії влади, але не її саму. Такий парадокс класичного розуміння влади - з одного боку ресурс, яким можна розпоряджатися, з іншого - “чиста потенційність”, яку неможливо схопити в категоріях  “наявності”, “щойністі”, завів дослідження феномену влади у глухий кут, з якого навряд чи можна вийти за допомогою класичного філософського, соціологічного чи політологічного інструментарію. Вихід з цього глухого кута - принципово нове осмислення влади, яке позбавляє її статусу  “власності” та надає статус “ситуації”. “Влада - це не інститут, і не структура, і не певна здатність: це ім”я, яке дають комплексній стратегічній ситуації у данному суспільстві”. Влада як “комплексна стратегічна ситуація” означає: в суспільстві немає такої сфери, яка була б непричетною до влади, влада притаманна будь-яким типам соціальних  відносин. Таким чином, немає сенсу казати про те, що суспільство поділяється на “тих, хто має  владу” та “тих , хто її не має”.   Влада охоплює собою всі соціальні групи - й ті, які зараз домінують, й ті, які зараз є підкореними.  Саме тому вона є “ситуацією”. А те, що ми звикли називати “суб”єктами влади” насправді є лише її “локальними вогнищами”, місцями її тимчасової концентрації. Постійна боротьба влади та контрвлади глобалізує та, водночас, витоншує  стратегії та тактики влади, робить її “винахідливою” та “продуктивною” ( так, наприклад, боротьба грецької “черні”, виразником інтересів якої був Сократ, проти аристократії породила такий  новий інструмент підкорення як “діалектика” та “логізація”). При цьому під категорію “локального вогнища влади” підпадають  не лише феномени політичної (політико-економічної) сфери - класи, партії, фінансові групи тощо, але й, що саме головне, ті соціально-культурної феномени, в яких відносини влади працюють приховано й непомітно  відносини вчителя та учня, лікаря та пацієнта, священика та прихожанина тощо. Взагалі будь-яка конкретна форма соціальних відносин може бути розглянута як елемент комплексної стратегічної ситуації. “Що власне кажучи робить дію соціальною, це  її можливість впливати та бути тим, на що впливають дії та експектації інших”[33]. Фуко фактично ототожнює поняття влади з поняттям соціальних відносин.     Головний висновок, який можна зробити з досліджень Фуко полягає у тому, що  відносини влади притаманні будь-яким видам соціальних відносин і що їх неможливо елімінувати зі сфери соціальної дії.

12. Сутність і  проблеми демократії за М. Бердяєвим. Сутність і проблеми демократії за Бердяєвим. Демократія – створений народний характер, відпрацьована особистість, здатна знайти себе в національному житті. Проблема за Бердяєвим у тому, що люди люблять прості і прямолінійні рішення. Крайні політичні і соціальні вчення в Росії сприймались спрощенно і елементарно. Ця елементарність і спрощенність була і в сприйнятті демократії. Демократія для людей була чимось простим, що принесе матеріальні блага і звільнить людину. Соціальна демократія Маркса не звільнює людей: пролетаріат може забрати право особистої думки, якщо це буде у його інтересах. Головною проблемою є те, що ствердження прав особистості духовно і морально не пов’язувалось зі ствердженням обов’язків власне особистості. Через це виникла мораль домогання, очікування (сидів Іван на печі), що все добро життя прийде зовні. Це точка зору споживання, яка нічого не продукує. Важлива агітація, а не розвиток, очікування, а не відповідальність, кількість, а не якість. Демократія можлива лише там, де є національний характер. Демократію слід розуміти як залежність якості народу на якість влади. Втрати особистої дисципліни, породження хаосу – шлях до деспотії

Идея демократии никогда не представлялась во всей своей сложности, никогда не бралась критически. Зло и неправда нашей общественной и государственной жизни делали нашу мысль элементарной и упрощенной. И все противоположное нашей гнетущей действительности представлялось уже благом и светом. Всякая слишком сложная общественная мысль казалась непонятной, неуместной и бралась под подозрение. У нас любят только простые и прямолинейные решения. На Западе проблема демократии в ее отношении к проблеме личности давно уже ставится очень сложно.Для многих русских людей, привыкших к гнету и несправедливости, демократия представлялась чем-то определенным и простым, - она должна принести великие блага, должна освободить личность. Во имя некоторой бесспорной правды демократии, идущей на смену нашей исконной неправде, мы готовы были забыть, что религия демократии, как она была провозглашена Руссо и как была осуществляема Робеспьером, не только не освобождает личности и не утверждает ее неотъемлемых прав, но совершенно подавляет личность и не хочет знать ее автономного бытия. Государственный абсолютизм в демократиях так же возможен, как в самых крайних монархиях. Народовластие так же может лишить личность ее неотъемлемых прав, как и единовластие. Такова буржуазная демократия с ее формальным абсолютизмом принципа народовластия. Но и социальная демократия Маркса также мало освобождает личность и также не считается с ее автономным бытием.В демократии есть своя правда утверждения свободной человеческой стихии, имманентной власти самого человека и человечества. Но демократия должна быть одухотворена, связана с духовными ценностями и целями.Народный и личный характер совсем не принимается в расчет в наших демократических социальных учениях. Идея демократии в той прямолинейной и упрощенной форме, в которой она была у нас принята, породила целый ряд нравственных последствий. Отвлеченно-демократическая общественная идеология сняла ответственность с личности, с духа человеческого, а потому и лишила личность автономии и неотъемлемых прав. Только ответственный - свободен и только свободный - ответственен. В наших же демократических социальных идеологиях и вся ответственность и вся свобода переложены на количественную механику масс.Отвлеченная, ничем не ограниченная демократия легко вступает во вражду с духом человеческим, с духовной природой личности. И этому духу отвлеченно-формальной демократии, всегда обращенному к внешнему, должен быть решительно противопоставлен иной дух, истинный дух человечества, дух личности и дух народа. Это дух, совсем не противоположный правде демократических программ, прежде всего требует личного и общественного перевоспитания, внутренней работы воли и сознания, он ставит судьбу общественности в зависимость от внутренней жизни человеческой личности, нации, человечества, космоса.Демократия не может быть в принципе, в идее ограничена сословными и классовыми привилегиями, внешне-общественными аристократиями, но она должна быть ограничена правами бесконечной духовной природы человеческой личности и нации, ограничена истинным подбором качеств. Сила демократии не может быть абсолютной, неограниченной властью, она ограничивается ею самой выдвинутыми качествами. Идее демократии чуждо противопоставлять идею самоуправляющейся нации.

13. Сутність і  проблеми демократії за Є. Смотрицьким. Сутність і проблеми за Смотрицьким. Демократія – влада народу, але над ким? Влада народу абстрактного над конкретною людиною. В умовах демократії людина нікому не потрібна, але їй немає де сховатися. Руйнується спільноста, людина атомізується(стає маленькою), всі мають рівні права і втрачають їх у всіх сферах життя, бо рівність перед законом потребує постійних судів і грошей. Знижуєтсья відповідальність голови держави, бо завжди можна сказати, що поганий суд, народ, закон, парламент. Смотрицький вважає, що у демократії немає мети. Прогрес не може бути метою. Сьогодні результатом прогресу став ситий суіцид для особистості, економічний суїцид для суспільства, екологічний суїцид для природи. Вважає, що ми повинні будувати нову систему, бо ця прогнила разом зі своєю рівністю для всіх, якої ніколи не було. А захищає її лише той, кого вона годує.

Что такое демократия? Это власть народа! Но! Над кем (чем)? Это власть народа абстрактного над человеком конкретным. Все уравниваются перед законом. Но Закон не Бог С ним не поговоришь, и поддержку найдешь не всегда. Закон «холоден», чужд и безразличен к Человеку. В условиях демократии Человек оказывается отчужденным от человекосоразмерного социума, в котором его знают, любят, ценят (по заслугам) и защищают конкретно!(1) разрушается община; следовательно (2) человек атомизируется и обезличивается; (3) обретая равные права все и каждый становятся бесправными во всех сферах жизни, ибо равенство перед Законом требует постоянного суда и денег. Конфликтность – естественное следствие из равенства, так как если все равны, то каждый претендует на то, что он, и именно он прав, а выход – суд; (4) падает ответственность главы государства (президента), ибо всегда можно сослаться на несовершенный Закон, упрямый парламент, непокорный народ и другие ветви власти в случае неудачи.Монархия – власть народа. Демократия – власть отдельных эгоистов.

Демократия – это хаос, безвекторность, статистическая причинность и «статистическая ответственность», вернее безответственность. Но где же присущие Человеку по природе Разум, Воля и Чувства? Где же достойные Человека Чистота Помыслов, Напряжение Воли, Радость Чувств? У демократии нет Авторитета. Но без Авторитета нет ни Истины, ни Правды! А чего без них стоит вся человеческая жизнь?! Возня!..

14. Поняття "капіталізм" і "комунізм": від першоджерела (марксистська доктрина) до сучасних журналістських інтерпретацій.

Капіталізм – раціоналізоване ефективне виробництво товарів, що супроводжується гонитвою за прибутком; засновано на приватній власності та індивідуальному підприємництві. Мета: максимізація доходів і користь. Здійснюється завдяки ринку і системи.Комунізм – це суспільно-економ. Формація, що грунт. На усуспільнецтві засобів вироб. 2) науково-філософ. Вчення про майбутнє безкласове суспільства, в якому відсутня експлуатація людини людиною, братерство членів комуни. Фридрих Энгельс («Принципы коммунизма», 1847 г.): Коммунизм есть учение об условиях освобождения пролетариата. Структура этого строя предусматривает, прежде всего, управление промышленностью и всеми отраслями производства вообще будет изъято из рук отдельных, конкурирующих друг с другом индивидуумов. Вместо этого все отрасли производства будут находиться в ведении всего общества, то есть будут вестись в общественных интересах, по общественному плану и при участии всех членов общества. Таким образом, этот новый общественный строй уничтожит конкуренцию и поставит на её место ассоциацию. <…> Частная собственность неотделима от индивидуального ведения промышленности и от конкуренции. Следовательно, частная собственность должна быть также ликвидирована, а её место заступит общее пользование всеми орудиями производства и распределение продуктов по общему соглашению, или так называемая общность имущества.»Карл Маркс (1844): «Коммунизм есть положительное выражение упразднения частной собственности; на первых порах он выступает как всеобщая частная собственность.»«Коммунизм как положительное упразднение частной собственности — этого самоотчуждения человека — <…> есть действительное разрешение противоречия между человеком и природой, человеком и человеком, подлинное разрешение спора между существованием и сущностью, между опредмечиванием и самоутверждением, между свободой и необходимостью, между индивидом и родом. Он — решение загадки истории, и он знает, что он есть это решение.»

15. Найбільш значущі  політичні події останнього десятиліття. Коротка характеристика.

45. Обрання президентом України  Леоніда Кучми - 14 листопада 1999 р.

46. Призначення прем'єр-міністром  України Віктора Ющенка - 22 грудня 1999 р.

47. Розкол парламенту, при якому більшість (255 депутатів) переходять в Український дім, обрання головою Верховної Ради України Івана Плюща - 21 січня-1 лютого 2000 р.

48. Викрадення і вбивство журналіста  сайту "Українська правда" Георгія  Гонгадзе - 16 вересня 2000 р.

49. Оприлюднення лідером Соціалістичної  партії України Олександром Морозом  т.зв. "плівок Мельниченка" - 28 листопада 2000 р.

50. Зупинка експлуатації Чорнобильської  АЕС  - 15 грудня 2000 р.

51. Акція "Україна без Кучми" - 15 грудня 2000-9 березня 2001 рр.

52. Судове переслідування і арешт  екс-віце-прем'єра Юлії Тимошенко - 15 січня-28 березня 2001 р.

53. Відставка уряду Віктора Ющенка - 26 квітня 2001 р.

54. Призначення прем'єр-міністром  України Анатолія Кінаха - 29 травня 2001 р.

55. Візит Папи Римського Івана Павла ІІ (Кароля Войтили) в Україну - 23-27 червня 2001 р.

56. Над Чорним морем збито  пасажирський літак ТУ-154 авіакомпанії "Сибір", загинули 78 осіб - 4 жовтня 2001 р.

57. Вибори до Верховної Ради - 31 березня 2002 р.

58. Обрання головою Верховної Ради України Володимира Литвина - 28 травня 2002 р.

59. "Скнилівська трагедія", на  авіашоу у Львові загинули 78 осіб, більше сотні глядачів були  поранені - 27 липня 2002 р.

60. Призначення прем'єр-міністром  України Віктора Януковича - 21 листопада 2002 р.

61. Початок конфлікту між Росією  та Україною за острів Тузла - 29 вересня 2003 р.

63. Отруєння кандидата в президенти  України Віктора Ющенка - 6 вересня 2004 р.

64."Яєчний постріл" у кандидата  в президенти Віктора Януковича, зроблений в Івано-Франківську студентом Дмитром Романюком - 24 вересня 2004 р.

65. Вибори президента України - перший  тур 31 жовтня, другий тур - 21 листопада 2004 р.

66. Сєвєродонецький з'їзд депутатів  всіх рівнів від Партії регіонів - 28 листопада 2004 р.

67. Верховний Суд України оголошує  повторні вибори президента України - 3 грудня 2004 р.

69. Майдан, Помаранчева революція - 21 листопада-26 грудня 2004 р.

70. Ухвалення змін до Конституції ("Конституційна реформа") - 8 грудня 2004 р. (зміни до Основного Закону  вступили в дію з 1 січня 2006 р.)