Шпаргалка по дисциплине "Журналистика"

Стаття 6. Відповідальність

Журналіст несе відповідальність перед суспільством за забезпечення права на знання правди, а також за зміст та якість інформації, поширюваної за власним підписом, за псевдонімом чи анонімно але з його відома та згоди.

Журналіст має зробити все можливе для виправлення чи спростування інформації, яка є неправдивою, викладеною з перекрученням фактів, наклепницькою, завдає моральної образи людині або може нанести іншу серйозну шкоду.

Журналіст має визнавати свої помилки і виправляти їх швидко і якісно у спосіб, який надає максимальну можливість споживачам інформації помітити такі виправлення, з обов'язковим посиланням на попереднє помилкове повідомлення. За необхідності журналіст має вибачитися через засоби масової інформації.

Журналіст повинен об'єктивно і точно висвітлювати інформацію про результати розгляду судових справ про дифамацію, в яких він, або засіб масової інформації, що опублікував його матеріали, виступали в якості однієї із сторін.

Журналіст має усвідомлювати небезпечні наслідки, які може потягнути за собою заклик до дискримінації, що розповсюджується через засоби масової інформації, і повинен зробити все можливе для того, щоб уникати навіть ненавмисного стимулювання дискримінації з огляду на расу, стать, сексуальну орієнтацію, мову, релігію, політичні чи інші погляди, національне і соціальне походження.

Стаття 7. Правдивість

Журналіст повинен надавати споживачам інформації правдиве зображення дійсності, викладати факти, зберігаючи їх справжній сенс, не допускаючи неповноти та спотворень, розкриваючи причини, наслідки, контекст подій та найважливіші зв'язки для забезпечення суспільства достатньою кількістю матеріалу, що дає можливість сформувати точне і найбільш адекватне уявлення про сьогодення.

Повага правди і права суспільства знати правду - першочерговий обов'язок журналіста.

Стаття 8. Повага до особистого життя

Журналіст, висвітлюючи інформацію, зобов'язаний з повагою ставитися до приватного життя особи та не розповсюджувати без її згоди інформацію про стан її здоров'я, сімейне життя, сексуальну орієнтацію, дозвілля, релігійні переконання тощо.

Поширення інформації про осіб, що знаходяться у лікувальних та інших відповідних закладах, є неетичним та не може бути виправданим жодним способом.

Журналіст повинен уникати втручання в особисте життя, що може завдати моральних чи фізичних страждань окремим особам.

Журналіст має максимально уникати публікацій про самогубства та спроби самогубства, окрім випадків, коли такі публікації не направлені на захист суспільних інтересів.

Журналіст повинен мати обґрунтовані підстави для висвітлення приватного життя неповнолітніх осіб та дозвіл на це від їх батьків чи опікунів. Слава, публічність чи статус батьків або опікунів у суспільстві не можуть бути обґрунтованою підставою для висвітлення приватного життя неповнолітніх.

Розкриття інформації про неповнолітніх (або вказування ознак, за якими їх можна ідентифікувати), які мали відношення до протизаконних дій, стали учасниками подій, пов'язаних із насильством, недопустиме.

Стаття 9. Повага до презумпції невинуватості

Журналіст зобов'язаний поважати презумпцію невинуватості та уникати висловлення своїх суджень при висвітленні інформації про вчинення правопорушення. Звинувачення підозрюваних чи обвинувачених у вчиненні правопорушень до прийняття судового рішення є грубим порушенням професійної етики журналіста.

Журналіст не повинен розголошувати інформацію про посадове становище, національність, релігійні переконання, родинні та дружні стосунки підозрюваних, обвинувачуваних і підсудних, якщо така інформація не має відношення до кримінальної справи.

Необґрунтоване поширення інформації про родичів, друзів та співробітників осіб, підозрюваних чи звинувачених у вчинені злочину, а також про неповнолітніх осіб, які є потерпілими, свідками чи обвинуваченими є неетичним. Поширювана інформація не повинна вказувати на родинні чи інші стосунки між обвинуваченим і дитиною.

Висвітлюючи інформацію про звинувачення осіб у вчиненні правопорушень журналіст має неупереджено, повно та рівноцінно подавати позицію обвинувачення та захисту всіх причетних до справи осіб.

Журналіст не повинен жодним чином ідентифікувати дітей, втягнутих в справи про злочини сексуального характеру в якості потерпілих або свідків.

Викладені у цій статті норми не виключають права журналіста на журналістське розслідування, пов'язане з тими або іншими подіями і фактами, що покликані захищати інтереси суспільства та особи.

Стаття 10. Незалежність

У своїй професійній діяльності журналіст має бути незалежним від бізнесу та рекламодавців. Інтереси користувачів інформації та громадськості повинні мати пріоритет над особистими інтересами журналістів і засобів масової інформації.

Журналіст вільний і відповідальний перед своїми читачами і публікою, а не перед приватними інтересами власників засобу масової інформації, та визнає право на оцінку своєї діяльності тільки колегами і громадськістю.

Журналіст не є провідником ніяких спеціальних інтересів, але є чесним і вільним у своїх поглядах на суспільні справи і державних людей.

Журналіст має уникати конфліктів інтересів, реальних чи усвідомлюваних.

Факти одержання журналістом за будь-яких обставин платні (хабара) за поширення брехливої або приховування достовірної інформації є грубим порушенням професійної етики.

Здійснюючи професійну діяльність журналіст зобов'язаний відстоювати принцип свободи при чесному зборі і публікації інформації і права на правдивий коментар і критику.

Стаття 11. Сумлінність

Журналіст не може вдаватися до некоректних, протизаконних способів одержання інформації, фотографій і документів, в тому числі шляхом підкупу, залякування або введення людей в оману відносно своєї професії.

Журналіст при зборі інформації зобов'язаний діяти у відповідності до законодавства України і може вдатися до будь-яких законних процедур проти осіб, які перешкоджають йому в зборі інформації.

Журналіст має з повагою ставитися до права кожної особи відмовитися від спілкування та надання інформації, якщо обов'язок надавати інформацію не передбачений законом.

Журналіст зобов'язаний дотримуватися професійної таємниці і не розголошувати джерело інформації, отриманої конфіденційно.

Журналіст зобов'язаний поважати бажання осіб, які надають інтерв'ю не розголошувати офіційно їх висловлювання.

Стаття 12. Компетентність

Наклеп, образа, необґрунтовані звинувачення, підробка документів, умисне викривлення фактів і надання неправдивої інформації, умисне скорочення інформації з метою викривлення її змісту, плагіат та поширення прихованої реклами є неетичними.

Поєднання журналістської і рекламної діяльності не допустиме.

Журналіст має бути свідомим своїх власних культурних цінностей, поглядів та переконань і уникати нав'язування цих цінностей поглядів і переконань іншим.

Журналіст має уникати у своїх публікаціях образ та слідування стереотипам щодо раси, статі, віку, релігії, етнічної приналежності, релігійних поглядів і почуттів людей, фізичних чи психічних вад, хвороб, зовнішнього вигляду або соціального статусу, зобов'язаний уникати вживання образливих висловів, які можуть завдати особі моральної чи фізичної шкоди.

Журналіст не повинен виконувати завдання, несумісні з його професійною гідністю, а також використовувати свій статус в особистих цілях, в тому числі для отримання матеріальної вигоди.

Журналіст зобов'язаний сприяти зміцненню моральних та етичних засад суспільства, збереженню національних, культурних традицій, утримуватися від позитивного оцінювання насильницьких та злочинних дій, демонстрації чи опису надмірної жорстокості та насилля, має протидіяти екстремізму та обмеженню громадянських прав за будь-якими ознаками, протистояти впливу культу насильства, жорстокості, порнографії.

Розповсюдження інформації у спосіб, що може викликати паніку, масові хвилювання і заворушення, порушення функціонування транспортних систем, фінансових та інших організацій є неетичним.

Журналіст повинен прагнути до чистоти мови, відмовлятися від невиправданих, примітивних запозичень іноземних слів, використання ненормативної лексики, сленгу та жаргонних виразів.

Стаття 13. Довіра

Журналіст повинен постійно дотримуватися журналістських цінностей, приймати на себе відповідальність за висвітлення важливих подій і проблем, замовчування яких могло б негативно вплинути на суспільство.

 

 

9. Поняття "демократія" і принцип демократизму в сучасному  інформаційному дискурсі.

Демократія – форма орг. держ., за якої єдиним легітимним джерелом влади є народ, який управл. чи безпосередньо, чи через обраних представників.

Принципи висвітл. політ. пробл.:

-дотримання загальнолюдських цінностей  –

-принцип народності (діалектизм). – 

-масовість («факти» - перше масове  вид.) +– 

-демократизм (плюралізм +, заангажованість -)

- правдивість +-

-об»єктивність  -

-аргументованість («обозреватель», «главред») +

-гуманізм -Річ у тім, що саме  ЗМІ, по суті, найбільш повно втілюють  у собі головну ознаку демократично  організованого суспільства. За  певним «ідеальним» способом свого існування діяльність ЗМІ є не чим іншим, як концентрованим виразом ідеї відкритого публічного дискурсу, соціальним інститутом з організації міжлюдського діалогу, громадянського консенсусу. Звичайно, ми пам`ятаємо й про соціально-деструктивні можливості ЗМІ (можливість ідеологічної «обробки» населення, прищеплення потрібних владі думок та поглядів тощо). Тому для перевірки ідеї демократії в Україні та розуміння перспектив її ближчого й більш далекого майбутнього слід придивитися до характеру функціонування українських ЗМІ уважніше. Нову позитивну роль засобів масової інформації, коли вони справді постають масовими медіаторами, посередниками між людьми, цілком чітко відбиває поняття розвинутої суспільнісності. Його можна визначити як відкритість громадянського суспільства, тобто як можливість оприлюднити всі владні дії, всі спрямовані на інших вольові акти.

в Україні ще не сформована нація як політична цілісність. Не кажучи вже про цілісність ментальну чи мовну.

Нема єдиного інформаційного простору в межах самої України, а Україна не має інформаційної єдності з рештою світу.

-гром. Діяльність журналіста не  повинна призводити до зіткнення  інтересів і конфліктів. Журн. Може  бути членом гром.орг. чи політ.партії, проте він зобов. Проінф. Про це колектив і відмовитись від напис. Редакц. Матер. Про свою орг.чи партію

-журн. Не повинні брати участь  у проектах урядових, комерц. Чи  гром. Орг., діяльність яких висв. Їхнє видання

-журн. Не мають права підпис. Комерц. Чи політ. Документи або  отрим. Подарунки, якщо це сприйм. Як дії від імені колективу редакції.

Журналіст-влада:

-поважати владу як важливу  соц.. інституцію

-надавати інф. Підтримку владним  інституціям(забезп. Прямий зв»язок  між ними і народом)

-відстоювати право гром. На доступ  до інф. Про діяльність владних структур

-викривати зловживання і причетність  до них посадовців, дбати про  доказовість критики

-відстоювати право на незалежність  журналістики від влади (умова  відпов. Контролю сусп.. за діяльністю  владних структур)

-спростовувати неправдиві факти і твердж. політиків

 

10. Поняття "влада".Легітимне  джерело демократичної влади. Легітимне  джерело авторитарної влади. Влада — слово, що використовується в українській мові для назви кількох різних але взаємопов'язаних понять:право та можливість керувати, розпоряджатися чимось або кимось; політичне панування, політичний устрій; керівні державні органи, уряд чи особи що мають урядові повноваження. В найширшому розумінні влада це здатність впливати на події та явища. В такому широкому значенні говорять не тільки на відносини між людьми, але й на взаємодію людини з навколишнім світом (кажуть про владу людини над природою) чи навіть природних явищ між собою. Однак перш за все влада розглядається як соціальна категорія і стосується стосунків між людьми.Дієздатність влади багато в чому залежить від її легітимності. Це один з показників ефективності політичної влади. В легітимності відображається ставлення громади до влади, її можна визначити як стан влади, коли вона визнається більшістю народу законною і справедливою. Легітимність і авторитетність влади - явища певною мірою схожі. Легітимність означає згоду народу з владою, коли він добровільно визнає її право приймати рішення, які повинні виконуватися. Чим нижчий рівень легітимності, тим частіше влада буде спиратися на силовий примус. Легітимність не є синонімом законності, оскільки політична влада не завжди спирається на право й закони, але завжди користується певною підтримкою принаймні частини населення. Основними джерелами легітимності, як правило, виступають три основні суб'єкти: населення, уряд і зовнішньополітичні структури.Різні можливості політичних суб'єктів підтримувати певну систему правління передбачають різні типи легітимності влади. Найвідомішою є класифікація типів влади, запропонована М. Вебером:— традиційний, який спирається на віру в святість традицій і право володарювати тих, хто одержав владу за цією традицією;— харизматичний (грец. charisma — милість, благодать, Божий дар, винятковий талант), оснований на вірі в надприродну святість, героїзм чи інші виняткові чесноти володаря і створеної або отриманої ним влади;— раціональний (легальний), що ґрунтується на вірі в законність існуючого порядку, професіоналізм владних структур. Легальна (раціональна) легітимність має за джерело раціонально встановлені правила, норми (закони). В демократичних країнах це основний тип легітимності, що опирається на конституції і конкретні правові норми. Саме вони виступають посередниками між владою і народом, будучи обов'язковими і для народу, і для керівництва. Іншим проявом легальної влади, на думку М.Вебера, виступає бюрократія, яка стає раціональною в епоху капіталізму. Раціонально-бюрократичний тип управління передбачає компетентність, наявність спеціальної освіти, наслідування в управлінській діяльності установленим правилам.Найбільшим потенціалом легітимності володіють демократичні режими, в яких додатковим джерелом легітимності влади є економічна і соціальна ефективність режиму, що виражається високим рівнем життя населення. Диктаторські режими, побудовані на примусі, також намагаються заручитися легітимністю. Значною мірою тоталітарні режими (СРСР, націонал-соціалістична Німеччина) опиралися на ідеологічну і харизматичну легітимність. Тут за допомогою ідеологічних міфів і пропаганди були створені культи вождів і віра у справедливість існуючого режиму.