Шпаргалка по дисциплине "Журналистика"

29. Риси ідеального  правителя за Н. Макіавеллі.

Серед порад, які він дає політикам, такі: вміти грати людськими пристрастями;  покладатися на силу або закон;  використовувати страх і любов, але віддавати перевагу діям на підданих через силу і страх;  прагматично використовувати брехню і відмовлятися від обіцянок.  Ідеалом для Макіавеллі виступає політик, який поєднує риси лева та лисиці: силу, вміння навіяти страх у підданих і одночасно хитрість, здатність до інтриг. Макіавеллі відкрито заявляє про утилітарне використання релігії. Для нього релігія - це засіб впливу в руках держави. Він визнає доцільність політичних вбивств. Не випадково прототипом для створення образу правителя для нього став Чезаре Борджа, який прославився своєю жорстокістю і зрадами.Ідеальний правитель мусить бути освіченим, постійно читати праці вчених мужів; бути обізнаним у військовій справі, географії; він мусить постійно досліджувати власні володіння, особливості природних умов, рельєфу тощо. Правитель не може бути надто щедрим, марнотратним. Він не може вірити лестощам і взагалі повинен ретельно відбирати людей, що постійно оточують його.

30.Концепція політичного  лідерства за Н. Макіавеллі.

Н. Макіавеллі виділив такі типи лідерства: лідери-леви і лідери-лиси. Вони розрізняються схильністю до силових методів або до хитрості та гнучкості. Ідеалом лідерства для Макіавеллі був герцог Романьї Чезаре Борджіа. У Макіавеллі навіть знаходимо своєрідну теорію якостей лідера, згідно з якою в політиці володареві слід удаватися до великих, віртуозних шахрайств, зради, котрі, як гадав учений, вимагають мужності, особистого впливу та авторитету. Макіавеллі славить сильну особу володаря, непохитно затверджуючого високу державну мету і інтереси.

В цілому теорія лідерства Н.Макіавеллі містить чотири основні положення:

влада лідера корениться в підтримці його прихильників;

підлеглі повинні знати, що вони можуть чекати від свого лідера, розуміти, що він чекає від них; лідер повинен володіти волею до виживання;

правитель - завжди зразок мудрості і справедливості для своїх прихильників.

31. "Політичний  лідер" як поняття. Концепція політичного  лідерства за Максом Вебером ( за книгою "Політика як покликання  і професія").

Слово «лідер» в перекладі з англійської мови означає «ведучий», «керівний», «керівник іншими людьми». Під лідерством розуміється механізм взаємодії лідерів і відомих. Основними аспектами лідерства є: здатність лідера точно оцінити ситуацію, знайти оптимальне рішення проблем, що стоять, мобілізувати людей на виконання рішень; ухвалення відомими ідей лідера, готовність свідомо і добровільно підкорятися йому. Політичний лідер - це людина, яка керує політичними процесами, впливає на соціальну поведінку індивідів, груп, прошарків і суспільства в цілому.Політичне лідерство - це процес взаємодії, в ході якої одні люди (лідери) знають і виражають потреби і інтереси своїх послідовників і через це володіють престижем і впливом, а інші (їх прихильники) добровільно віддають їм частину своїх владних повноважень для здійснення цілеспрямованого представництва і реалізації власних інтересів.Політичний лідер - це і центр влади, і «мозок» і «візитна картка» тих сил, які його висувають на елітарні лідируючі позиції. І забезпечують йому постійну, тривалу підтримку. Він - політичний менеджер, що управляє, керівник своїх послідовників і прихильників.В структурі політичного лідерства можна виділити три основні компоненти: особові якості лідера, інструменти здійснення влади, ситуацію, в якій діє лідер, і вплив якої випробовує. Залежно від комбінації цих трьох компонентів залежить ефективність його діяльності. Лідер повинен володіти певними якостями. Якості лідера дослідники об'єднують в три групи - природні, етичні і професійні. До числа природних якостей відносяться - сила характеру, рішучість, інтуїція, магнетизм особи. До числа етичних - гуманізм, відповідальність, чесність. До професійних якостей учені відносять аналітичні здібності, уміння швидко і точно орієнтуватися в обстановці, компетентність, гнучкість, готовність до компромісів.Багато дослідників лідерства опираються на типологію, розроблену Максом Вебером. Він виділив три типи лідерства:- традиційне лідерство – право на лідерство, приналежність до еліти, віра в святість традицій (характерно для індустріального суспільства);

- харизматичне лідерство – віра в здібності вождя, його винятковість, культ особи;

- раціонально-легальне лідерство  – основане на вірі в законність  існуючого порядку, бюрократичне  лідерство.Якщо в основі першого  типу лежить звичка, другого —  розум, то третій спирається на  віру й емоції, що саме по собі здатне створювати ситуацію сліпого поклоніння мас, продукувати умови, коли індивідуальні якості лідера відіграють другорядну роль у формуванні його харизми. Як свідчить історія XX ст., практично всі тоталітарні режими спиралися саме на харизматичний тип політичного лідера (Ленін, Сталін, Гітлер, Тіто, Кім Ір Сен та ін.). До того ж цей тип спричиняє культ особи — крайню, максимально завищену оцінку функцій і ролі політичного лідера в історії, яка виникає внаслідок непомірної концентрації політичної, економічної і соціальної влади в руках певної людини, а також жорсткої залежності підлеглих не від результатів своєї праці, а від прихильності начальства. У поєднанні з постійною тотальною ідеологічною обробкою населення така ситуація, відображаючись у масовій свідомості, породжує в людей віру в надзвичайні здібності правителя, страх і рабську покірність. Однак, на думку основоположника даної класифікації, харизматичний лідер у кризові періоди розвитку суспільства здатен стати генератором його революційного оновлення. Отже, головною фігурою у веберівській теорії виступає харизматичний лідер, обраний прямим голосуванням народу, перед яким він несе відповідальність. На думку Вебера, харизматичний лідер, який стоїть поза класами, статусами і демагогічною політикою, міг би, по-перше, об’єднати навколо себе націю і, по-друге, захистити індивіда перед лицем наступу бюрократії. В концепції харизматичного лідера Макса Вебера розуміється лідер, який на відміну від бюрократа і лідера традиційного глузду, що діють на основі певних експертних професіональних знань, виходить із власного внутрішнього переконання у тому, що він знає (і тільки він) спосіб рішення поставлених проблем.   Подібний лідер вимагає від своїх послідовників безперечного підкорення своїй волі. Разом з тим свою концепцію харизматичного лідера М.Вебер жорстко прив’язує до плебіцитарної теорії демократії, розглядаючи останню як панацею від тиранії бюрократів. У рамках цієї теорії народу й окремим індивідам відводиться роль пасивного учасника політичного процесу. Єдина форма політичної участі для мас - це участь у виборах і реалізація права на голосування. Основне значення плебісциту для Вебера зводиться до того, щоб у результаті прямої участі всього народу в голосуванні створити харизматичний авторитет. По суті виходить, що Вебер вірив у великого політичного лідера, здатного тільки звертатись прямо до мас, тобто, минаючи адміністративну демократію, проводити дальновидну і сміливу політику.

32. Концепція влади  й політичного лідерства за  Ф.Ніцше (за книгою "Так говорил Заратустра"). Воля до влади - це основне поняття у філософії Ніцше, поняття, за допомогою якого все повинно тлумачити і до якого, врешті-решт все повинно бути зведено. Це метафізичне або, краще сказати, онтологічне поняття, оскільки "воля до влади" є відповіддю Ніцше на питання "Що є те, що є?".Ніцше одним з перших оголосив волю до влади рушійною силою історії. Він бачив у волі до влади творчий інстинкт, який проявляється, перш за все, у лідерів, які не тільки ненаситно прагнуть до прояву влади та її застосування, а й долають інерцію натовпу, володіючи надлюдськими якостями.  Таким чином, Ніцше вперше сформулював дві тези, які в подальшому отримали розвиток в політичній психології. Перша теза стосується природи лідерства як ірраціональної, інстинктивної сили, що зв'язує лідера і його послідовників. Друга теза приписує лідеру видатні якості, перетворюють його на надлюдину.Ф. Ніцше трактував двояке походження лідерства: є лідери натовпу, які лише висловлюють інтереси мас, а є справжні герої –надлюди. Творчий інстинкт героїв, їх прагнення мати владу й визначає зміст людської історії. "Ціль людства, - писав Ф. Ніцше, - полягає у його вищих представниках... Людство має безустанно працювати, щоб народжувати великих людей - в цьому, і ні в чому іншому, полягає його завдання" (Ф. Ніцше "Так говорив Заратустра"). Тому влада і способи її досягнення лідерами не залежать від моралі, тому що "мораль - це зброя слабких".

Він намагався обгрунтувати, що тільки великі особи, надлюди, як вищі представники людства, творять історію. Надлюдина не обмежена нормами існуючої моралі, стоїть по той бік добра і зла. На його думку, за застарілу мораль чіпляються слабі. Надлюдина може бути жорстокою до звичайних людей, це сильна вольова особа. Його відрізняють високі життєві сили і воля до перемоги.

33. Сучасні українські  політичні лідери. Коротка характеристика  персоналій і політичних доктрин. Сучасні українські політичні лідери. Коротка характеристика персоналій і політичних доктрин. Леонід Кучма –український політик, прем'єр-міністр України з 13 жовтня 1992 по 21 вересня 1993, другий президент України (19 липня 1994 — 23 січня 2005).  Проводив політику багатовекторності. В останні роки ВВП збільшувався. Написав книжку “Україна – не Росія”. Не зважаючи на приріст ВВП в останні роки президентства, поширювалась акція “Україна без Кучми”. Відомий справою Гонгадзе, по якій Генеральна Прокуратура України відкрила на нього кримінальну справу.  Віктор Ющенко – 3-ій президент України, (2005 — 2010), голова Національного банку України (1993 — 2000), прем'єр-міністр України (1999 — 2001), лідер Помаранчевої революції. 2-16.9.1996 в Україні була успішно проведена грошова реформа (введено в обіг гривню), створено Державну скарбницю, розпочато будівництво Банкнотно-монетного двору. У 1997 році за рейтингом впливового фінансового журналу Global Finance Віктор Ющенко увійшов до шістки найкращих банкірів світу. За участю В. Ющенка — Кабмін та Нацбанк в 1998 році успішно запобігли «фінансовій кризі» (яка охопила сусідню Росію — так званий «дефолт 1998 року»). Віктор Янукович – президент України з лютого 2010. Голова Партії регіонів України (з квітня 2003 — 23 квітня 2010) Прем'єр-міністр України (21 листопада 2002 — 5 січня 2005 та 4 серпня 2006 — 18 грудня 2007). Голова Національного олімпійського комітету України (2002 — 2005). Член Ради національної безпеки і оборони України (11 вересня 2006 — 18 грудня 2007 та з 25 лютого 2010 року). Голова Донецької обласної державної адміністрації (11 травня 1997 — 21 листопада 2002).Двічі поспіль брав участь у президентских виборах. 2004 року програв (у третьому турі): Ющенко — 51,99%, Янукович — 44,20%, 2010 року переміг: Янукович — 48.95%, Тимошенко — 45.47%. Юлія Тимошенко –український політик, 13-й та 16-й прем'єр-міністр України (2005, 2007—2010); другий за значенням (після Ющенка) лідер «Помаранчевої революції» 2004 року; лідер партії «Батьківщина» та «Блоку Юлії Тимошенко». Перша жінка-прем'єр-міністр в історії України. Кандидат економічних наук. За версією журналу Форбс, була третьою за впливовістю жінкою світу в 2005 році. На президентських виборах 2010 року отримала 45% голосів виборців (на 3% менше, аніж переможець).24 червня 2011 року над Юлією Тимошенко розпочався суд в так званій «газовій справі» за звинувачення в перевищенні влади та службових повноважень під час укладання газових контрактів з Росією (2009 року). Суд над Тимошенко викликав великий міжнародний резонанс; керівники країн Євросоюзу, США, Росії та інших;а також міжнародні правозахистні організації — неодноразово заявляли, що цей суд є «політично вмотивованим». Коли була прем’єр-міністром у 2005 році ВВП став падати. Арсеній Яценюк – (* 22 травня 1974, Чернівці) — український державний діяч, політик. Міністр економіки України з 27 вересня 2005 по 4 серпня 2006, міністр закордонних справ України у 2007 р., Голова Верховної Ради України з 4 грудня 2007 р. по 14 листопада 2008 р. (подав у відставку 17 вересня). Лідер політичної партії «Фронт Змін».Олександр Мороз —український політик та громадський діяч, Голова Верховної Ради України у 1994—1998 та 2006—2007.Лідер соціалістів. Хотів зробити кар’єру на касетному скандалі. Був у команді помаранчевих, потім у команді ПР.

 Серед політичних лідерів  сучасної України виокремлюється  два типи:•          "поступливий" — лідер консервативного типу, тобто такий, що під певним тиском намагається зберегти у країні існуючу систему;

•          "інверсійний" — лідер, якого визнають і сприймають не так завдяки його особистим заслугам, як через переслідування його владою чи критику з боку інших лідерів або політичних сил.Лідерів, які обстоюють ідеї справді революційних перетворень (у найкращому розумінні), в Україні нині ще надто мало, навіть на тлі надзвичайно розвиненого популізму та безлічі різноманітних розігруваних політичних спектаклів.Нині в Україні не бракує так званих розмитих лідерів, які діють адекватно суспільно-політичним змінам і конкретним колізіям. Таких лідерів скоріше забагато. А тому поява дедалі більшої кількості лідерів елементарного популістського типу загрозлива для України. Хоча суспільство сьогодні надто гостро потребує сильних лідерів, гідних сповна взяти на себе відповідальність за долю всієї нації, а не лише своїх виборців.Безумовно, сучасна Україна потребує насамперед демократичних лідерів, але багато з них все ще сповідують і використовують авторитарні норми управління. Серед багатьох якостей сучасного політичного лідера в Україні варто виокремити почуття національної самосвідомості і гордості, відчуття єдності з народом. Іншими словами, лідера посткомуністичної України характеризує не так уміння красиво висловлюватись, як те, якою мірою він здатний бути захисником національних інтересів, обстоювати їх.Головними політичними лідерами сучасної України є Віктор Янукович і Юлія Тимошенко. Причому, якщо теперішній президент України є «поступливим» лідером, то пані Юлія, на даний момент, типовий «інверсійний» представник політичного лідерства.Головними персоналіями на сучасній українській політичній арені зараз є Віктор Федорович янукович, Юлія Тимошенко і Микола Азаров. Віктор Янукович програв  президентські вибори 2004 року.  2010го року Віктору Федоровичу вдалося завоювати симпатії українського народу і посісти місце президента України. Янукович - лідер впливової Партії регіонів у парламенті України. Експерт з українських питань із Торонтського університету Френк  Сисін каже, що ця партія представляє інтереси різних ділових кіл  Півдня  та Сходу України:«Вона походить здебільшого з Донбасу, а , зокрема, Донецької області. Це партія, що представляє сили, які прагнуть втримувати контроль певних олігархів цього регіону і  фінансується надзвичайною мірою однією людиною із найбагатших в Україні - Рінатом Ахметовим. Донецька область є в основному, як виглядає, його бастіоном. Ця партія також має впливи по всьому південному і східному регіоні країни, хоч там є й інша опозиційна їй регіональна та економічна еліта. Ця партія має відносно малу підтримку в Центральній Україні і майже ніякої у Західній Україні. До того ж ця партія є в тісному союзі, як це можна бачити, з різними російськомовними інтересами та з Українською православною церквою Московського патріархату в Україні».Девід Марплз із Альбертського університету в Канаді говорить  про важке дитинство Януковича .«Він був заарештований у 1968 році і відбував покарання у колонії для малолітніх за вбивство. В 1970 році його знову заарештовано і відправлено у в’язницю за явне побиття людини. Його офіційна біографія була, фактично, переопрацьована і з неї усунуто більшість епізодів з його раннього періоду життя».Мабуть це іронія долі, каже Марплз, але Юлія Тимошенко також провела деякий час в тюрмі, за, так звані, «чиновницькі» злочини.«Отже обидва кандидати в президенти України були ув’язненні, що, на мою думку, цілком унікальна річ, коли йдеться про історію президентських виборів у будь якій іншій  країні. Втім це дуже різні кримінальні злочини: одну особу заарештовано за корумповану бізнесову практику, а другу - за напад на людину.  Отже, один злочин притаманний трудовому класу; а  другий, як можна сказати, - бізнесовий злочин із середньої версти».Янукович має ступінь магістра з міжнародного права і докторат з економіки, як і Тимошенко. Він є також членом Національної Академії наук України. Втім освітній аспект його біографії, як кажуть оглядачі, мабуть не цілком достовірний.Політична кар’єра Віктора Януковича почалась у середині дев’яностих років  у Донецькій області. В 2002 році президент Леонід Кучма призначив його прем’єр-міністром. Янукович займав цей пост упродовж перших двох турів президентських виборів 2004 року, в яких він був кандидатом на пост президента. Перемога Януковича в другому турі виборів викликала громадське обурення  і спричинила «Помаранчеву революцію», яку очолив Віктор Ющенко. Відтак  Верховний Суд України та міжнародні спостерігачі визнали  ці вибори фальсифікованими. В третіх виборах переміг  Ющенко.Тепер Віктор Янукович змагатиметься у другому турі виборів, що відбудуться 7 лютого, з теперішнім прем’єр-міністром Юлією Тимошенко, яка була також одним із лідерів «Помаранчевої революції». Янукович, кажуть аналітики, є більш проросійським, ніж Тимошенко. Але вони не думають,  що він буде  дотримуватись  виключно промосковського курсу, бо ділові кола - інтереси які він представляє - не хочуть бути відмежовані від Європейського Союзу. Експерти кажуть, що він тепер значно поміркованіший політик, ніж був  п’ять років тому. Втім  Девид Марплз погоджується із ними,  що уявити Януковича у західних політичних колах було б нелегко.«Ця постать справді нагадує радянську добу - у нього типовий вигляд радянського «апаратчика». Тимчасом лондонська газета «Financial Times» помістила у випуску за 11 січня цього року статтю під заголовком «Українська дилема», де пише: «Тимошенко - діаметрально протилежна стабілізаційній силі. Янукович з усіма проявами його вад може виявитись меншим злом». Стаття закінчується словами: «Співчуваємо Україні».Политичний портрет Юлії Тимошенко у більшості своїй збігається з портретом Віктора Януковича, тож наведемо тільки відмінні пункти, про які не йшла мова у попередньому ПП.Юлія Тимошенко отримала докторат з економіки, керувала газовою корпорацією і була причетна до приватизаційних процесів у 1990-х роках.«Її кар’єра насправді розпочалася тоді, коли вона стала президентом Єдиних енергетичних систем України», – сказав Марплз. «Це була організація, яка займалася імпортом газу з Росії і була свого роду монополією на імпорт газу».«І тоді, як гадаю, можна сказати, що вона перепродувала його «нелегально», тому що не повинна була того робити, уникаючи будь-якого податку. І в той час вона стала відомою як «газова принцеса», тому що на цьому зробила чималий маєток», – очевидного, з самого початку частина ЗМІ не дуже-то й симпатизувала кандидатці.«Під час «Помаранчевої революції» в багатьох відношеннях вона набула статус Жанни Д’Арк, а також запустила косу, що багато людей пов’язують з традиційною українською культурою», – сказав Сисин. «Вона, очевидно, вивчила мову, що було позитивно сприйнято національно-демократичними силами, мову Заходу. Вона була революціонеркою 2004 року і в одному моменті вона дослівно хотіла йти на барикади і, очевидно, була проти компромісу зі старою елітою».

34.Універсальне  визначення жанру "політичний  портрет". Політичний портрет – аналітично-публіцистичний жанр, в якому твориться образ політичного діяча партії або руху на тлі гострої, актуальної політичної ситуації. Це може бути телепортрет, книга як політичний портрет, збірки політичних портретів, газетно-журнальні політичні портрети. Цей жанр має досить різноманітну класифікацію як за об’єктом зображення, за критерієм об’єктивності, так і за способом відображення особистості. Цей жанр узагальнює політичну кар’єру політика, аналізує його професійне оточення, становлення політичних поглядів, а також визначає місце серед інших політичних сил, опонентів, світових політичних лідерів та виконує багато функцій як: інформування, рекламу, політичний аналіз, психологічний аналіз.

Політичний портрет – це публіцистичний жанр, у якому створюється образ політичного діяча партії або руху на тлі гострої політичної ситуації. Політичний портрет – це публіцистичний жанр, в якому створюється образ політ. діяча, партії або руху на тлі гострої або актуальної політ. ситуації.Власне політичний портрет – це аналітико-публіцистичний жанр, в якому твориться образ сучасного політичного діяча на тлі сучасної політичної ситуації шляхом загального аналізу політичної кар’єри, оточення, політичних ресурсів, поглядів. В основі лежить аналітичних метод.Формати ПП: 1. Телевізійні (розгорнуті нариси, ай-сі-тв, 1+1)

2. Книга, книжні (пр.. – Ю. Луканов: «Третій  президент» «\про Кучму, «Ющенко- фінансист і політик», «Прикоснись к судьбе» про Януковича, збірки «Они говорять»)

3. газетно-журнальні (статті, замовні  і незалежні)

Функції:

- інформування

- рекламування (основна в певній  мірі). Правило рекламіста – першому  інтерпретувати дискредитуючий факт з минулого політика.

- політ. аналізу (як правило, супров. інтерв’ю з персонажем)

- психологічного аналізу –  відтворення психології характеру.

35.Дати загальну  класифікацію політичних портретів. - власне політичні портрети, персонажами яких є сучасні вітчизняні політичні лідери (елітна преса: Дзеркало тижня, Фокус, Кореспондент, Комерсант)

- міжнародні політичні портери, персонажами яких є сучасні  світові політичні лідери (Тиждень, Столичные новости, Дзеркало тижня, міні портрети у Фокус, Кореспондент)

- історико-політичні портрети, персонажами  яких є значущі в історії  світової політики лідери .

За критерієм об’єктивності:

- рекламні політичні портрети, що є результатами політичних  замовлень, суб’єктивні – джинса