Характеристика морфогенетичних особливостей і агрономічного потенціалу чорнозему звичайного

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ТАВРІЙСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРОТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

КАФЕДРА ЗАГАЛЬНОГО ЗЕМЛЕРОБСТВА

 

 

 

 

 

 

Курсовий проект

з навчальної дисципліни

“Грунтознавство з основами геологіїЇ”

на тему:

Характеристика морфогенетичних особливостей

і агрономічного потенціалу чорнозему звичайного.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав студент групи_21Аг______

Тищенко Тимофій Сергійович_____

Прізвище, ім.’я, по батькові

Керівник -

Захищено з оцінкою_____________

_______________________________

Підпис, дата

 

 

 

 

Мелітополь 2010

 

 

 

Вступ

Ґрунтознавство - природно-історична наука, предметом вивчення якої є ґрунт, його походження, розвиток, будова, склад, властивості і закономірності географічного поширення на поверхні суші, формування і розвиток головної властивості - родючості, шляхів найбільш раціонального її використання і відтворення.

Ґрунт є обов'язковою і безпосередньою умовою і середовищем існування рослин, які служать їжею людині і тваринам. В ґрунті зосереджений запас поживних речовин та потенціальної кінетичної енергії Сонця.

Внаслідок своїх властивостей ґрунт відіграє важливу роль у житті органічного світу. Особливе положення ґрунту обумовлено його складом, до якого входять органічні і мінеральні речовини. Невід'ємною частиною ґрунту є живі організми, кореневі системи рослин, тварини і мікроорганізми. Саме тому ґрунт являє собою багатофазну систему, включаючи тверду, рідинну, газоподібну і живу фази на відміну від інших природних тіл.

Використовуючи ґрунт у сільському господарстві як засіб виробництва людина змінює процес ґрунтотворення, впливаючи на властивості і режими ґрунту, змінюючи його родючість. Обробіток ґрунту, вирощування сільськогосподарських культур, внесення добрив, хімічна меліорація, осушення і зрошення змінюють направленість ґрунтотворних процесів, тому ґрунт не тільки предмет, а і продукт людської праці.

Як основний засіб виробництва в сільському господарстві ґрунт має важливі особливості: незамінність, обмежуваність, непереміщення у просторі, що підкреслює необхідність бережливого ставлення до ґрунтових ресурсів, їх охорони і підвищення родючості.

Питання сільськогосподарського виробництва вирішує агрономічне ґрунтознавство - наука про ґрунти та їх взаємозв'язок з рослинами, функціонування і еволюцію орних ґрунтів, визначення шляхів їх раціонального використання, заходи окультурення та відтворення родючості.

 

Зміст

Вступ

1. Природні умови  господарства
1. Клімат
2. Рельєф місцевості
3. Рослинність
4. Материнська порода
5. Процес грунтотворення
2. Грунти господарства
1. Номенклатурний список грунтів господарства
2. Генетико-морфологічна будова грунту
3. Гранулометричний склад грунту
4. Фізико-хімічні властивості грунту
5. Гумусовий стан грунту
1. Розрахунок балансу гумусу
3. Заходи, спрямовані на підвищення родючості грунту

 

Висновки

Перелік посилань

 

 

1. Природні умови  грунтово-кліматичної зони

1.1 Клімат

Клімат Степу помірно теплий з недостатнім зволоженням. Літо жарке, зима мяка, інколи холодна, в більшості малоснігова.

Зміни кліматичних елементів проявляються помітно з півночі на південь, тому на практиці розрізняють північний, центральний і південний Степ. Внаслідок великої протяжності зони в широтному напрямі (1100 км) на її території спостерігаються і внутрізональні коливання континентальності клімату. На заході він відносно більш теплий і вологий, а на сході - більш сухий і в меншій мірі теплий.

На характер розподілу опадів і температури повітря певний вплив мають Чорне і Азовське моря, та коливання абсолютних висот поверхні. На Донбасі, Придніпровській, Подільській і Молдавській височинах завдяки більшим абсолютним висотам сума опадів за рік на 30-40 мм більша, ніж на навколишній пониженій степовій рівнині.

Клімат північного і центрального Степу помірно теплий і помірно континентальний. Середньомісячні температури повітря в січні коливаються від -4 до -8, в липні - від 21 до 23°С. Вегетаційний період становить 158-188 днів. Річна сума температур вище 10° коливається від 2800 до 3200°С.

Середня багаторічна сума опадів за рік знаходиться в межах 425-500 мм, а часто і менше. Більша частина опадів (230-280 мм) випадає в теплу пору року. Часто опади носять зливовий характер (до 100-150 мм за добу), викликаючи значні процеси ерозії.

Особливістю весняного сніготанення є те, що талі води проникають в ґрунт неглибоко на 2-3 м і ніколи не досягають підґрунтових вод, тому в ґрунті існує мертвий горизонт. В ньому міститься лише плівкова вода - міцно зв’язана з ґрунтом і недоступна рослинам (мертвий запас вологи). Підґрунтові води в живленні рослин участі не беруть.

Випаровування води з ґрунту значно перевищує річну суму опадів. Тому коефіцієнт зволоження менший одиниці і коливається в межах 0,6-0,8.

За багаторічними метеорологічними даними кліматичні умови північного і центрального Степу відносно сприятливі для вирощування зернових культур, особливо озимої пшениці і кукурудзи, соняшника, рицини, конопель, овочевих, баштанних, плодових та ефіроолійних культур. Проте північний і центральний Степ відносяться до зони нестійкого землеробства. Найбільш суттєвими несприятливими факторами вважаються: недостатня зволоженість і періодичні ґрунтові посухи, суховії, вітрова і водна ерозія, нестійкість теплового режиму в зимовий період.

Таблиця 1.- Кліматичні показники

Середня температура повітря		Середня кількість опадів,мм		Сума активних температур вище10 °С	ГТК
січня	липня	річна	За період з темп. Вище 10 °С
-4…-8	21…23	425-500	230-280	2800-3200	0,68-0,89

 

 

1.2 Рельєф.

За характером рельєфу степова зона являє собою рівнину, але неоднорідну за походженням, геологічною будовою і абсолютними висотами. Ці фактори обумовлюють різну інтенсивність ерозійних процесів та форму вияву мезо- і мікрорельєфу окремих регіонів території зони.

Для північного Степу характерний рівнинний середньохвилястий, місцями увалистий рельєф. Тут значна кількість улоговин і ярів, а також досить густа мережа рік, долини яких урізані на 75-150 м. В деяких місцях мережа улоговин та ярів настільки густа, що вододіли суцільно розчленовані. Поблизу річок розчленованість зростає, а ерозійні процеси набувають значного розвитку, утворюючи яружно-балкові системи.

Центральна частина степової зони розташована в межах Причорноморської низовини, яка являє собою акумулятивну, місцями майже плоску, рівнину. До неї з півночі прилягають незначні по висоті (150-300 м) Бесарабська, Подільська і Придністровська височини, на сході - Донецький кряж та на північному сході - відроги Середньо-Руської височини. Всі вони в різній мірі розчленовані гідрографічною мережею і характеризуються розвиненими водно-ерозійним рельєфом.

Лівобережжя рік розчленовані слабо, а правобережжя - порізані густою мережею балок, прорізаючи круті береги.

 

1.3 Рослинність

Рослинність: природна рослинність в степовій зоні у давнину була представлена переважно злаковими травами, які пристосовані до умов несталого водного режиму. Найбільш поширеними видами були посухостійкі вузьколисті злаки: ковили, типчаки, тонконіг, пирій, тимофіївка степова, мятлик, стоколос кореневищний, а також шавлії, люцерна жовта та ін. Багато було і цибулинних - тюльпан, сон трава та ін.

В пониженнях розвивалась вологолюбива лучна, а в днищах балок - лучно-болотна рослинність.

Лісова рослинність в степовій зоні відсутня, окрім лісосмуг і байрачних невеликих масивів в гирлі балок і подів.

За видовим складом рослинного покриву Степ України розподіляється на  підзону: північну - різнотравно-типчаково-ковилову

В природних умовах травостій зріджується; число видів зменшується з 80 на 1 м2 до 3-5, внаслідок скорочення чисельності дводольних рослин зменшується барвистість покриву, збільшується ксероморфність і ксерофільність основних компонентів асоціацій; збільшується кількість коротковегетуючих видів (ефемерів і ефемероїдів), що використовують ґрунтову вологу у весняний та осінній періоди; на півночі переважають багаторічні.

В агроценозах зменшується норма висіву; зростають площі чорного пару; зернобобові культури замінюють злаковими; скорочуються посіви багаторічних і зростають площі під однорічними травами; збільшуються площі посіву посухостійких культур; зростає якість товарної частини врожаю; зменшується вирощування видів с/г культур, озимі зернові замінюються ярими.

В теперішній час майже всі придатні для землеробства території Степу, крім заповідних, розорані. Висока родючість степових ґрунтів обумовила розвиток тут інтенсивного с/г виробництва. Це основна житниця країни.

 

1.4 Материнські породи

В степовій зоні багато чорноземів на лесових породах, що формувались на щільних глинах різного віку, елювії крейдо-мергельних порід, вапняків, корінних і давніх пісках та супісках, елювії глинистих сланців і масивно-кристалічних порід, на давньому передгірському делювії та інших породах.

Леси - це відкладені вітром товщі пилуватих часток значної глибини. Ці породи вкривають степову та лісостепову частину України . Глибина відкладів становить від 1 до декількох десятків метрів. Залягають на льодовикових, а при їх відсутності на більш давніх породах. Вони покривають рівнинні ділянки межиріч, вододільні простори, положисті схили. На крутосхилах вони часто розмиті і на поверхню виходять підстилаючі їх породи. Не зважаючи на відсутність цементації, стійкість лесів від просідання забезпечується за рахунок кутуватості форм вільних зерен мінералів.

Утворюються лесові товщі в умовах сухого холодного або сухого теплого клімату з початкового матеріалу льодовикового або пустельного походження, за рахунок відділення і перенесення пилуватих часток річковими водами льодовикових рік або ж вітром.

Чорноземи на лесових породах багато в чому подібні до чорноземів на лесах. Гумусована частина профілю розподіляється приблизно на ті ж самі генетичні горизонти. Перерозподіл колоїдів відсутній. Гумус рівномірно розподілений по профілю. В його складі переважають гумінові кислоти. Видимі форми карбонатів, як правило, відсутні.

5. Чорноземи на нелесових породах віднесено до однієї групи, бо їх генезис недостатньо вивчено, а розподіл їх в зональному і фаціальному аспектах на підтиповому рівні не розроблено. 
   Процес ґрунтотворення

Формування ґрунтів відбувається в умовах помірно теплого клімату з недостатнім зволоженням, за рівнинного рельєфу, під наметом травяної, переважно злакової рослинності на карбонатних ґрунтотворних породах (лесах і лесовидних суглинках).

Ведучим процесом ґрунтотворення зоні є дерновий - гумусоакумулятивний, який протікає з формуванням гумусових горизонтів і накопиченням біофільних елементів.

Процеси накопичення і склад органічної речовини в ґрунті має ряд особливостей:

• кореневі і наземні органічні рештки багаті на зольні та біофільні елементи;
• степова повстина служить буфером, який запобігає мінералізації кореневих решток в ґрунті;
• органічні речовини не надходять в ґрунт, а знаходяться в ньому, відділення коренів від ґрунту практично неможливе;
• мінералізація органічної речовини співпадає у часі з періодом інтенсивного росту і розвитку рослин, забезпечуючи їх необхідними поживними елементами;
• органічна речовина надходить до ґрунту постійно з максимумом ближче до поверхні.

Органічні речовини ґрунту під впливом різних факторів зазнають трансформації - мінералізуються або гуміфікуються. На ці процеси суттєво впливають контрасні погодні умови.

Другим важливим процесом ґрунтотворення в степовій зоні є карбонатизація - накопичення і перерозподіл карбонатів кальцію в профілі ґрунту.

Форма карбонатних скупчень (новоутворень) і глибина їх залягання служать однією з діагностичних ознак чорноземів. Якщо в чорноземах типових (лісостепових) це псевдоміцелій, «журавчики», «дутики», то в чорноземах звичайних в перехідних горизонтах карбонати представлені у вигляді вицвітів і прожилок, а в ґрунтотворній породі у формі рихлих конкрецій - білозірки.

Для формування ґрунтового профілю і родючості чорноземів степової зони велике значення мають молоді новоосаджені форми карбонатів - псевдо-міцелярні. Переміщення карбонатів по профілю обумовлено водно-термічним режимом, виділенням С02 степовою рослинністю, його динамікою в ґрунтовому повітрі та розчині і високим похідним вмістом карбонатів кальцію ґрунтотворній породі.