Активні операції комерційного банку

 

 

Таблиця 1.1 – Основні відмінності  банківських операцій від послуг

Критерій	Характеристика операцій	Характеристика послуг
1. Формування та використання ресурсів	Активні операції пов'язані  з використанням ресурсів банку, пасивні операції- з формуванням.	Послуги, безпосередньо не  пов'язані з формуванням та використанням  ресурсів.
2. Збільшення вимог та  зобов'язань банку	Активні операції, як правило, збільшують вимоги, а пасивна- зобов'язання банку щодо третіх осіб.	Послуги, як правило не збільшують ні вимоги, ні зобов'язання банку.
3. Ризик втрати активів  банку	При проведенні операцій банк несе ризик втрати активів та неотримання  запланованих доходів від проведення цієї операції.	Ризик не притаманний. Найбільш небезпечний операційний ризик (помилки  при наданні послуг).
4. Використання основних  засобів	Рівень використання основних засобів, як правило, незначний. Переважно- це комп'ютери та засоби зв'язку.	Значна кількість послуг передбачає використання спеціальних, часто дорогих основних засобів (інкасація- броньовані автомобілі, зберігання цінностей- сейфи та системи охорони).
5. Формування резервів	Операції потребують формування резервів.	Не передбачають формування резервів.
6. Вивчення контрагента  і зовнішнього середовища	Активні операції обов'язково передбачають вивчення контрагента  та/або ринку.	Не має принципового значення.
7. Відношення до ВВП	Доходи від операцій відносяться  до проміжного споживання і лише частково включаються до ВВП.	Доходи від послуг відносяться  до кінцевого споживання і включаються  у ВВП.

 

За сучасних умов у банкiвськiй практиці почали впроваджуватися нові технології в банківському обслуговуванні клієнтів - система дистанційного банківського обслуговування. Комерційні банки надають клієнтам такі послуги, як проведення банківських операцій вдома (“home banking”), в офісі, повсюди, де це зручно клієнту. На сьогодні виділяють чотири основних різновидності віддаленого банкінгу:

• телефонний банкінг, коли за допомогою телефону або “мобілки” можна

виконати безліч банківських операцій;

• вiдеобанкінг - це телеміст, який працює між клієнтами і банком, за

допомогою спеціальних пристроїв, обладнаних телемоніторами, клієнт може поспілкуватися зі службовцем банку  і здійснити необхідні операції;

• iнтернет-банкінг - коли клієнти використовують цю систему для

управління банківськими рахунками;

• РС-банкінг, коли доступ до рахунка банку здійснюється за допомогою

персонального комп’ютера. В Україні  ця система відома як "Банк-клієнт", яка дає можливість банку продавати, а клієнту отримувати максимальний спектр банківських послуг.

 

 

1.2 Класифікація активних  операцій комерційних банків

 

 

Фiнансовий стан будь-якого комерційного банку характеризується обсягом і структурою його необоротних та оборотних активів, що формуються за рахунок фінансових ресурсів. Oптимальне розміщення фінансових ресурсів під час проведення активних операцій є одним з найважливіших принципів забезпечення фінансової стабільності, платоспроможності та ліквідності банку.

Oперації пов’язані з розмiщення банками власного капіталу та залучених додаткових ресурсів з метою отримання прибутку, забезпечення діяльності та пiдтримання необхiдного рівня ліквідності являють собою активні операції     [1, c.107].

Дo них вiднoсять:

• касові операції з приймання і видавання готівки;
• розрахункові операції, пов’язані з платежами клієнтів;
• кредитні операції, пов'язані з наданням кредитів різних форм і видів юридичним, фізичним особам, банкам;
• iнвестиційні операції з вкладення банківських ресурсів у цінні папери на тривалий строк;
• фондові операції з купівліпродажу цінних паперів;
• операції з купівлі-продажу цінних паперів;
• депозитні oперації з розміщення тимчасово вільних ресурсів банку в депозити в НБУ та в інших банках [1, c.107].

Наведена вище класифікація банківських операцій не є винят-ковою  і не має чітких безумовних меж, адже багато операцій мо-жуть одночасно  виступати в ролі як активних, так  і пасивних. Наприклад, залучення коштів на депозит вважається пасивною операцією, оскільки збільшує ресурсну базу банку. Разом з тим отримані на депозит кошти розміщуються у вигляді залишку на кореспондентському рахунку в центральному банку або в опера-ційній касі банку, що є активною операцією. Таким чином, роз-поділяти банківські операції на суто активні чи пасивні доцільно й економічно можливо під час аналізу підсумкових результатів здійснення цих операцій, що відображаються у змінах сум відпо-відних статей у певних розділах банківського балансу.

Зaгaльну хaрактеристику активних операцій банків наведено в таблиці 1.2 [10].

 

Таблиця 1.2 - Aктивні oперації комерційного банку

Активні операції
Грошові кошти	Акумулювання коштів на кореспондентському рахунку в НВУ. Акумулювання коштів у касі. Розміщення коштів на кореспондентських  рахунках в інших банках (рахунки  ностро). Розміщення коштів у депозити в інших банках.
Кредитний портфель	Надання кредитів юридичним  особам у національній та іноземній  валютах (у тому числі прострочені  та пролонговані). Надання кредитів у національній валюті фізичним особам (у тому числі прострочені та пролонговані). Надання міжбанківських кредитів у  національній та іноземній валютах (у тому числі прострочені та пролонговані).
Цінні папери на продаж	Вкладення в державні та корпоративні цінні папери на продаж.
Інвестиційний портфель	Вкладення в державні та корпоративні цінні папери на інвестиції. Вкладення в статутні фонди підприємств  та організацій.
Майно та нематеріальні активи	Вкладення в основні засоби. Вкладення в товарно-матеріальні  цінності. Вкладення в нематеріальні  активи.

 

Iз даних таблиці 1.2  видно, досить широке коло активних операцій комерційних банків, що здійснюються за допомогою активів банку.

Iнвестиційні операції комерційних банків полягають у вкладенні банківських ресурсів у приватні і державні цінні папери на порівняно тривалі строки з метою отримання прибутку.

Cукупність банківських ресурсів, вкладених у цінні папери, утворює інвестиційний портфель банку. Його склад і структура формуються на основі інвестиційної політики, що розробляється банком. Cуть такої політики полягає у визначенні кола цінних паперів, найбільш придатних для вкладення коштів, і оптимізація структури портфеля інвестицій на кожен конкретний період часу .

Основними об’єктами інвестиційної  діяльності банків є облігації приватних  компаній і держави, а також акції  корпорацій. Сукупність банківсьих ресурсів, вкладених у цінні папери, утворює  інвестиційний портфель банку. Його склад і структура формуються на основі інвестиційної політики, що розробляється банком. Суть такої  політики полягає у визначенні кола цінних паперів, найбільш придатних  для вкладення коштів, і оптимізація  структури портфеля інвестицій на кожен  конкретний період часу.

Коло цiнних пaперiв призначених для вкладення банківських ресурсів здійснюється з урахуванням пріоритетних цілей інвестиційної діяльності, обраних комерційним банком. Так, якщо основними цілями інвестування є отримання доходу, збереження капіталу і забезпечення його приросту, то вибір тієї чи іншої цілі  в якості пріоритетної служить базою для формування банком певного типу інвестиційного портфеля. Портфель, орієнтований на отримання високих доходів, передбачає інвестування коштів переважно в акції приватних корпорацій, що забезпечують високу норму прибутку на капітал.

Структура інвестиційного портфеля комерційних банків повинна бути оптимізована таким чином, щоб максимально  знизити ризик імовірних втрат  коштів, вкладених у цінні папери, що пов’язано з можливістю невиконання  емітентом взятих на себе зобов’язань. Основним засобом зниження цього  ризику є диверсифікація, тобто розподіл інвестиційного портфеля між різними  видами цінних паперів. Критеріями диверсифікації можуть бути: тип цінних паперів  емітента, якість і строки погашення, територіальний розподіл.

Як правило, комерційні банки  формують спеціальні підрозділи для  організації інвестиційних операцій, оскільки їх проведення вимагає високої  кваліфікації та знання ситуації на фондовому ринку, а також стану справ і перспектив розвитку в окремих галузях економіки.

Банки можуть здійснювати інші операції з цінними паперами окрiм інвестиційних операцій, які мають назву фондових. До фондових операцій відносять:

• eмісійні операції, які передбачають випуск та розміщення цінних паперів;
• oперації купівлі-продажу цінних паперів на ринку за дорученням і за

рахунок клієнтів;

• перації зберігання і управління цінними паперами;
• oперації надання кредиту під заставу цінних паперів.

Хоча основною метою діяльності комерційних банків є отримання  прибутку, вони не можуть вкладати усі  ресурси тільки у високодохідні  активи, оскільки при здійсненні активних операцій банки водночас повинні  забезпечувати своєчасне повернення коштів їх власникам, тобто виконувати свої зобов’язання за пасивами. Тому частина активних операцій комерійного банку передбачає утворення поточних резрервів платіжних засобів з метою постійного підтримання платоспроможності банку. Ці резерви поділяються на дві основні групи - первинні та вторинні.

Первинні резерви - це вкладання банку у високоліківдні активи, які негайно можуть бути використані як засіб платежу. До них належать кошти на кореспондентському рахунку в центральному банку і на рахунках в інших банках, що забезпечують можливість безперебійної організації безготівкових розрахунків.

Вториннi резерви - це вкладення в активи, які можна перетворити на платіжні засоби з мінімальною затримкою - це інвестиції у короткострокові державні цінні папери або боргові зобов’язання інших банків, що приносять незначний дохід, однак мають високий рівень ліквідності. Вторинні резерви по суті є джерелом поповнення коштів первинних резервів.

Постійне знаходження певної частини активів комерційного банку у формі первинних та вторинних резервів забезпечує високий рівень його платоспроможності, що створює умови ефективної реалізації банком кредитно-розрахункових, депозитних та інших послуг клієнтам.

Кошти в інших банках, цінні папери у портфелі банку  для продажу і інвестицій, кредити  та фінансовий лізинг, що надані клієнтам, умовно можна назвати «Основні активи».

Інвестиції капіталу в  асоційовані та дочірні компанії; основні засоби, нематеріальні активи та інші активи можна назвати «Вторинні активи».

За ступенем ліквідності  активи комерційного банку підрозділяються на групи:

• гроші в касі, на кореспондентських рахунках НБУ та інших банків, чеки тощо;
• депозити та кредити в інших банках;
• цінні папери;
• матеріальні оборотні активи;
• кредити, надані клієнтам;
• нематеріальні активи, основні засоби, капітальні вкладення та інвестиції капіталу в асоційовані та дочірні компанії [1, c.110].

Аналіз активів банку  інколи проводять за таким групуванням:

• грошові кошти;
• кошти в НБУ;
• кошти в інших банках: «Залишки на коррахунках»;
• портфель цінних паперів: «ОВДП», «Інші цінні папери» та «Вкладення капіталу»;
• кредитний портфель;
• інші активи [1, c.110].

Грошові кошти та кошти  в НБУ показують наявність  у банку ліквідних активів  для здійснення власних та клієнтських  розра-хункових операцій. Щодо цього  показника не можна застосовувати формулу «чим більше - тим краще», адже ці кошти здебільшого не приносять банкові доходу. Відтак їх надмірний рівень фактично призводить до невикористання банком можливості ро-зширення своїх операцій. Однак у період фінансової нестабільності значні обсяги зазначених активів можуть вважатися позитивною ознакою стабільності банку [1, c.111].

Кошти на кореспондентських  рахунках в інших банках також  виконують роль миттєво ліквідних  активів для проведення розра-хунків. За ними банк не отримує доходів, тому їх питома вага в сумарних активах, як правило, є незначною. Ще однією причи-ною  цього є відносна ризикованість  операцій за коррахунками.