Технологія виробництва рибо посадкового матеріалу в умовах ПАТ "Лебединська рибоводно-меліоративна станція" Лебединського району Сум

   Успіх проведення  зимівлі значною мірою залежить  від належної підготовки зимувальних ставів і створення в них оптимальних умов середовища для риб.

Підготовку зимувальних ставів розпочинають безпосередньо після розвантажування ставів навесні. Зокрема, ремонтують гідротехнічні споруди, просушують ложе ставів, після чого здійснюють його вапнування, використовуючи 1,5 - 2,0 т вапна на 1 га ставу.

За необхідності можна використовувати зимівники влітку для вирощування посадкового матеріалу і товарної риби. Для цього після розвантаження зимівників їх просушують протягом 10 - 12 днів, вапнують, заливають водою і зариблюють цьоголітками або дворічками. Облов ставів проводять не менш як за 20 днів до посадки риби на зимівлю. Стави просушують і обов'язково вапнують з розрахунку 1,5 — 2т вапна на гектар.

Посадка риби на зимівлю (жовтень — листопад). Стави заливають водою за 6-10 днів до завантаження їх рибою. Воду обов'язково подають крізь фільтри-рибовловлювачі з розміром отвору не більш як 0,8-1,0 мм. Потім вода проходить через аератори-водонапуски, розроблені на підприємстві і установлені на всіх зимувальних ставах (мал 2.).

 

Перед посадкою риби в зимувальні стави температуру води в транспортних місткостях вирівнюють з температурою води у ставах. Дуже важливо під час вилову риби з літніх ставів відразу поміщати її у спеціальний транспорт, одночасно здійснюючи її сортування, санітарно-профілактичну обробку і запобігаючи при цьому травмуванню риби.

Контроль за температурним гідрологічним, та гідрохімічним режимами зимувальних ставів здійснюють щодня. При цьому вимірюють температуру води. Оптимальною для нормальної зимівлі риби вважається температура води 1 — 4 °С. Визначають також вміст розчиненого у воді кисню не менш як двічі на тиждень, а в разі потреби — щодня. При зниженні його концентрації до менш як 2 — 2,5 мл/л треба передбачати можливість штучного збагачення води на кисень за допомогою аераторів.

Водообмін у зимувальних ставах здійснюють через кожні 15 — 20 діб і регулюють (посилюють у разі погіршення кисневого режиму водного середовища.

3.5. Годівля  об’єктів вирощування

3.5.1. Штучні  корми

З розгляду певних якісних і кількісних параметрів кормів природного походження у зв'язку з характером живлення культивованих об'єктів, чітко видно, що конкретні види риб для свого нормального існування, забезпечення росту і розвитку потребують відповідного харчового раціону, який здатний задовольнити фізіологічні потреби організму на оптимальному рівні. Ця теоретична концепція досить відома. Вона покладена в основу підходу до створення штучних кормів, які застосовують у разі культивування окремих видів риб у спеціалізованих рибних господарствах.

Виходячи з цього, корм має бути доступним за розмірами і мати відповідну консистенцію, що дасть рибам змогу споживати його без значних витрат енергії. Бажана наявність кормів тоді, коли риба відчуває в них потребу. При цьому корм має бути привабливим за смаком, кольором, запахом і мати хімічно оптимальний склад. За дотримання цих умов пропоновані корми швидко перетравлюватимуться і засвоюватимуться, забезпечуючи енергетичні пластичні потреби організму відповідно до умов вирощування.

У зв'язку з цим штучні корми мають задовольняти існуючі вимоги, як логічно випливають з анатомічних особливостей будови органів живлення фізіологічних особливостей травлення і засвоєння їжі культивованими видами риб, що коригується динамікою фізико-хімічних параметрів зовнішнього середовища. Штучні корми або кормові засоби не повинні мати шкідливу дію на риб, забезпечувати нормальний перебіг фізіологічних процесів, сприяти максимальній реалізації потенціалу росту і нормального розвитку системи відтворення.  Якість кормів тісно пов'язана з походженням окремих компонентів,що залучені до їх складу. Це стало передумовою розподілу кормових засобів. Широковідомі розробки засвідчують існування класифікації за походженням, згідно з якою всі корми або кормові засоби розподіляють так: корми рослинного походження; корми тваринного походження; комбікорми; дієтичні препарати; харчові відходи; мінеральні корми; біологічно активні домішки, або премікси. У рибництві як корми рослинного походження найбільш поширені нові злаки і бобові, макухи і шроти, відходи борошномельного виробництва, вища водна рослинність. З кормів тваринного походження для годівлі риб використовують відходи переробки риби, тварин і птахів; відходи переробки молока або відходи боєнь, суху і натуральну кров. У рибництві для годівлі риб використовують також продукти мікробіологічного і хімічного синтезу: кормові дріжджі, фосфатиди, відходи бродильних виробництв, синтетичні препарати вітамінів, мікроелементів, ферментів і антибіотиків. Як добавку до рибних кормів використовують мінеральні домішки, крейду, вапняк, фосфати, цеоліти, глини, деякі солі мікроелементів.

 

3.5.2. Природні корми

До природних кормів належать різні групи гідробіонтів рослинного і тваринного походження, які є їжею відповідних видів риб і визначають приріст рибної продукції, тобто створюють природну рибопродуктивність .

Як уже зазначалось, риб за характером живлення умовно поділяють на три головні групи: фітофаги, зоофаги і зоофітофаги, яких, у свою чергу, поділяють на дрібніші угруповання. Останнім властиве домінування відповідних природних кормових компонентів у харчовому спектрі.

Флора і фауна прісноводної водойми (мал.3)

 

У складі харчової грудки фітопланктофагів домінує фітопланктон, до якого віднесено всю сукупність завислих, вільно плаваючих дрібних водоростей, які розвиваються у шарі води, куди надходить сонячна енергія (евфотична зона) і відбувається фотосинтез. Планктонні водорості мають спеціальні пристосування для існування у завислому стані: вирости і придатки (шипи,  щетинки, перетинки, рогоподібні відростки), порожнинні і сплощені колонії, виділення рясного слизу, накопичення у тілі речовин з низькою густиною (краплини жиру, газові вакуолі). Фітопланктон є головним, а іноді і єдиним первісним продуцентом органічної речовини, за рахунок якої існує все живе у водоймах. Якісний і кількісний склад фітопланктону у різних водоймах неоднаковий і залежить від фізичного та хімічного режимів останніх. Простежується виражена сезонна динаміка його розвитку. До поширених і найбільш розвинених у водоймах належать водорості з груп діатомових, зелених, синьозелених. Менше значення мають евгленові, золотисті, жовтозелені водорості.

Добрі харчові властивості мають зелені водорості класу протококових, які за біохімічним складом особливо привабливі як кормовий об'єкт фітопланктофагів. Деяких представників цієї групи (хлорела, сценедесмус) використовують для масового штучного культивування. Суха речовина цих водоростей містить від 36,7 до 59,6% білків, серед яких добре засвоювані рослиноїдними рибами всі незамінні амінокислоти, від 10,5 до 51,2% жирів, у складі яких виявлено до 80% ненасичених жирних кислот, від 26,0 до 52,1% вуглеводів. Протококові водорості продукують майже всі відомі вітаміни, енергетична цінність їх сухої речовини варіює від 18,8 до 28,0 кДж/г

За харчовими властивостями зелені водорості поступаються лише евгленовим, які, на жаль, не дуже розвинені у рибогосподарських водоймах. Суха речовина діатомових водоростей містить досить багато золи і порівнянно мало білка та вуглеводів, що знижує поживну цінність цієї групи водоростей. Певні негативні якості мають і синьозелені водорості, які містять значний відсоток важкоперетравлюваних білків і вуглеводів, продукують деякі токсичні речовини, що обмежує їх фізіологічну доступність для фітопланктофагів.

Макрофітофаги задовольняють свої харчові потреби за рахунок споживання макрофітів, до яких належать переважно вищі водні рослини порівняно великих розмірів. Макрофіти у водоймах утворюють низку екологічних груп: рослини з плаваючими листками (ряски, водяний горіх, водяна лілія, сальвінія, водокрас, жовте латаття, водяний перець, водяна гречка); надводні рослини (очерет, комиш, осока, рогіз, аїр, стрілолист, їжача голівка; підводні рослини (рдести, уруть, валіснерія, елодея, кушир, жабуриння).

Вміст жиру - інфузорії, що забезпечує їх найвищу енергетичну цінність (у середньому в розрахунку на суху речовину 27,59 кДж/г).

Основою природної кормової бази риб-зообентофагів є організми зообентосу, що включає донних тварин, які живуть на ґрунті і в ґрунті водойм. Залежно від способу життя у складі зообентосу розрізняють такі групи:

• інфауна, або тварини, які живуть у товщі ґрунту (черви, деякі молюски і ракоподібні, личинки комах);

•  епіфауна, або тварини, які прикріплені до субстрату ( двостулкові молюски, кишковопорожнинні, деякі ракоподібні і черви);

• онфауна, або тварини, які пересуваються по поверхні ґрунту (ракоподібні, черевоногі молюски, п'явки);

• нектобентос, або придонні тварини, які плавають поблизу дна і періодично опускаються на нього (мізіди, амфіподи, ізоподи, кумацеї).

Донні тварини, які є основою зообентосу, мають досить високу харчову цінність для риб. Однак ці кормові об'єкти менш доступні, на їх пошук і добування риби витрачають більше зусиль, тобто зазнають додаткових енергетичних витрат.

Серед наведених груп донних безхребетних найвищий вміст білка у розрахунку на суху речовину у рачках (мізіди), до них наближаються личинки комах (хірономіди) і малощетинкові черви (олігохети). У цих групах тварин найвищий і вміст жирів і, відповідно, вони максимально поживні. Найнижчі поживні характеристики мають молюски, особливо двостулкові. Проте в цьому разі слід враховувати наявність у згаданих тварин громіздкого вапняного зовнішнього панциру - черепашок, оскільки їх біохімічний аналіз проводили разом з ним.

Досить важливим природним кормом, значення якого часто недооцінюють, є детрит - дрібні органічні часточки (рештки відмерлих і розкладених водних тварин і рослин разом з наявними в них бактеріями), що осіли на дно водойми або зависли в товщі води у придонному шарі. Він відіграє важливу роль у колообігу органічної речовини, є основним кормовим компонентом у раціоні риб-детритофагів, додатковою, замінною або вимушеною їжею для риб-планктофагів і бентофагів. Детрит розрізняють за походженням (фіто-, зоо- та міксодетрит) і ступенем розкладання, що відповідно впливає на його біохімічний склад Слід зазначити, що поживна цінність детриту рослинного походження вища, ніж самих рослин, з яких він утворений. Навпаки, якісні показники детриту, сформованого з решток зоопланктону, значно нижчі, ніж тварин, з решток яких він утворений. Це пов'язано з інтенсивнішим його розкладанням.

Ступінь розкладання детриту істотно впливає на його біохімічні показники. Наприклад, у перші дні після відмирання детрит з фітопланктону містить менше білків і жирів, ніж через 20-30 діб після початку розкладання. Це пояснюють наявністю і життєдіяльністю бактерій. В міру подальшого розкладання органічних решток водоростей і відмирання бактерій (через 1,5- 2 міс) вміст білка і жиру різко зменшується. Детрит із зоопланктону повністю розкладається упродовж 15-20 діб.

Наведена інформація не є вичерпною, однак вона досить вагомо засвідчує що процеси, які відбуваються у природних і штучних водоймах, супроводжуються продукуванням великих обсягів гідробіонтів рослинного і тваринного походження. Ці гідробіонти здебільшого слід розглядати як кормові об'єкти для відповідних груп риб. Керуючи природними іхтіоценозами і створюючи оптимізовані штучні іхтіоценози, які потребують годівлі, треба чітко уявляти обсяги бажаної рибопродукції та яка її частка буде отримана за рахунок природної кормової бази, а яка - за рахунок годівлі.

Така орієнтація дасть змогу зменшити витрати на корми, відповідно знизити собівартість отриманої продукції, що супроводжуватиметься підвищенням товарної і дієтичної якості риби.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4.Основні об’єкти  рибництва, що культивуються в  умовах ПАТ "Лебединська рибоводно-меліоративна станція"

4.1.  Білий і  строкатий товстолобики

Широкого поширення при вирощуванні товарної риби у полікультурі з коропом набули риби далекосхідного комплексу: білий амур, білий товстолобик, строкатий товстолобик, які були завезені в Україну в 50—60-х роках минулого століття і нині успішно відтворюються штучним методом у заводських умовах та у круглих басейнах .

Широкого поширення при вирощуванні товарної риби у полікультурі з коропом набули риби далекосхідного комплексу: білий амур, білий товстолобик, строкатий товстолобик, які були завезені в Україну в 50—60-х роках минулого століття і нині успішно відтворюються штучним методом у заводських умовах та у круглих басейнах .

 

 

Мал 4. Товстолобик

Характерною особливістю рослиноїдних риб, як і коропа, є висока потенція росту. В оптимальних умовах середовища дволітки цих риб можуть досягти маси 0,5—1,0 кг і вище, трилітки — 2,5 — 3,4кг. На сьогодні вони поширені практично у всіх водоймах України і використовуються як цінні об'єкти рибництва і біомеліоратори.

Рослиноїдні риби більш теплолюбиві, ніж короп. Найбільш інтенсивний ріст молоді цих риб відбувається за температури води 25—30°С. Зниження температури води до 20 °С уповільнює їх ріст у 2,5-3,0 рази .