Біографія Адама Сміта

Міністерство аграрної політики й продовольства України

Харківський національний аграрний університет імені В. В. Докучаєва

 

Кафедра економічної теорії

 

 

РЕФЕРАТ

На тему:

Біографія Адама Сміта

 

 

 

Виконала:

Студентка 2 курсу 1групи

Факультету “Менеджменту та економіки”

Спеціальності “Менеджмент організацій”

Побірохіна Аліна

Перевірила:

Шевченко С. В.

 

 

 

 

 

Харків, 2011

 

 

 

 

 

 

Зміст:

Вступ

1.Біографія Адама Сміта.

2.Економічне вчення Адама Сміта.

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ:

У своїй реферативній роботі я хочу розповісти про видатного англійського економіста, "батька економіки" і просто досить освічену і цікаву людину, якою був Адам Сміт. Саме у його працях і у працях його послідовників, зокрема Давида Рікардо, класична політична економія досягла найвищого розвитку.

Сміт з'явився тоді, коли існувала необхідність змінити економічну думку, повернути її в інше русло. Саме це він і зробив, написавши працю "Дослідження про природу та причини багатства народів" і утвердивши економічний лібералізм, трудову теорію вартості та інше. І хоча його погляди не були досконалими, але започаткували аналіз сфери виробництва, а не обігу.

Метою моєї реферативної роботи є висвітлення життєвого шляху Адама Сміта, поглядів проаналізувавши якими вони були. Саме на погляди класиків, зокрема Сміта, спираються і інші напрями політичної економії, наприклад, неокласичний, хоча він має і багато відмінностей. Можна сказати, що праця А. Сміта стала певним підґрунтям для вивчення економіки як науки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Біографія Адама Сміта

Точна дата народження Адама Сміта невідома. Відомо лише те, що він народився в червні 1723 року і був хрещений 5 числа цього місяця в невеликому містечку Керколді, розташованому неподалік від Едінбургу.

Батько Адама був митним чиновником. Він загинув за півроку до народження хлопчика. Мати – дочка великого англійського землевласника. Вона і виховувала сина.

У 14 років Адам Сміт вступає до престижного Університету Глазго, де відразу виявляється його величезний інтерес до навчання. Адам посилено вивчає етичні основи філософії під керівництвом відомого шотландського філософа Френсиса Хичстоуна. Не дивлячись на те, що Хичстоун став справжнім наставником для Адама Сміта, багато його теорій було згодом спростовано самим Адамом.

Наприкінці навчання в університеті Адам Сміт виграє стипендію для оплати навчання в знаменитому Оксфорді, куди він і поступив у 1740 році.

Після закінчення Оксфорду в 1746 році він повертається до Шотландії, де починає готувати і читати лекції з історії, риторики, філософії і економіки для студентів університету в Едінбурзі. Саме у цьому періоді свого життя Адам Сміт формує основу своєї економічної теорії, яка полягає в прагненні відобразити діяльність людини з трьох напрямів:

          - з точки зору моральності;

          - з державних  і цивільних позицій;

          - з позицій  економічних.

Популярність і загальне визнання його публічних виступів багатьма відомими науковими діячами того часу, призвели до того, що в 1751 році двадцятисемирічний лектор призначається професором логіки до Університету Глазго. А ще через рік він посідає посаду професора філософії моралі, яка вважається набагато престижнішою.

У 1758 році Адам Сміт призначається деканом, що поза сумнівом є визнанням його заслуг перед університетом. Весь вільний час він присвячує професійній діяльності. У коло його спілкування входять багато політиків, аристократи і діячі науки. Зокрема, серед його близьких знайомих - хімік Джозеф Блек, винахідник парового двигуна Джеймс Ватт, знаменитий філософ Девід Юм.

Під час роботи в університеті Адам Сміт публікує свою першу дійсно велику роботу «Теорія етичних відчуттів», яка пізніше ляже в основу «Дослідження про природу і причини багатства народів», - книги, що зробила його всесвітньо відомим і що поклала початок такої науки, як політична економія.

У 1763 році Адам Сміт отримує щедру пропозицію бути супроводжуючим у закордонній подорожі молодого графа Баклю - прийомного сина відомого, на той час, політика герцога Баклю. Сміт приймає пропозицію. Не останню роль при ухваленні позитивного рішення зіграла матеріальна сторона питання – Сміту було запропонована платня у розмірі 800 фунтів стерлінгів до кінця його життя, що значно перевищувало його гонорари в університеті.

Подорож триває більше двох років. Маршрут пролягає через Тулузу, Женеву, де Адам Сміт зустрівся із знаменитим європейським філософом Вольтером, і Париж. У Парижі Адам Сміт зводить знайомство з багатьма європейськими філософами і вченими, ідеї яких він використовує в написанні «Дослідження про природу і причини багатства народів».

Книгу Сміт закінчує лише через 9 років після повернення до Шотландії. Всі ці роки Адам Сміт живе на самоті зі своєю матір'ю.

У «Дослідженні про природу і причини багатства народів» Адам Сміт розвиває ідею про працю, як головне джерело загальнонаціонального багатства. Детально розглядаються питання розділу праці і приватного підприємництва. Також жорстко критикується твердження про необхідність державного регулювання економіки країни.

Після публікації книги в 1776 році і так високий авторитет Сміта ще більш зміцнюється і через два роки, в 1778 році він призначається керівником митної служби Шотландії, якою він керує до самої своїй смерті в липні 1790 року.

2. Економічне вчення Адама Сміта

Адам Сміт — видатний англійський економіст мануфактурного періоду. У його працях і в працях його послідовника Д. Рікардо класична політична економія досягла найвищого розвитку.

Наслідуючи філософів-просвітителів, які за вихідний пункт своєї системи брали “соціальну людину”, Сміт ставить перед собою наукове завдання її комплексного дослідження. У своїх працях він розглядає окремі аспекти, сторони людської природи: моральні, громадські, економічні. У “Багатстві народів”, зокрема, Сміт досліджує “людину економічну”, однак не ізолює її від двох інших аспектів людської природи.

 Метод, який застосовує Сміт, можна назвати дедуктивно-індуктивним. Він аналізує як внутрішні закономірності економічних явищ, так і описує їхні зовнішні прояви. Працям Сміта притаманні системність, історизм і еволюціонізм. Щодо історизму, який заперечувався в марксистській літературі (на тій підставі, що Сміт трактує капіталізм як вічний спосіб виробництва), то він проявляється в тім, що Сміт визнає зміни звичаїв, інститутів, економічних категорій, неоднаковість таких у різних народів, і вважає, що вивчення й пізнання їх можливе лише в процесі еволюції.

 Суспільство Сміт розглядає як сукупність індивідів, що наділені від природи певними властивостями, які наперед визначають їхню економічну поведінку. Головними є такі, як трудове походження життєвих благ, схильність до обміну послугами або результатами своєї праці, егоїстичні інтереси — намагання поліпшити своє становище.

 Трудове походження життєвих  благ змушує людину жертвувати  заради них “своїм дозвіллям, свободою, спокоєм”. Схильність до обміну, “схильність міняти, вимінювати, обмінювати один предмет на інший” — одна з вирішальних ознак людської природи. Вона зумовлює те, що люди через поділ праці концентрують свою діяльність на якійсь певній її формі, що підвищує її продуктивність. Керуючись егоїстичними інтересами, пошуком особистої вигоди, людина оптимізує свої зусилля, а це обертається на вигоду для всього суспільства.

 Розвиваючи вчення основоположників  класичної політичної економії  про “природний порядок”, Сміт звільняє його від феодальних нашарувань. Він підкреслює, що за умов “природного порядку” (вільної конкуренції) складною взаємодією господарської діяльності людей керує “невидима рука”, тобто економічне життя людей підпорядковується об’єктивним закономірностям. У трактуванні “природного порядку” Сміт виходить з двох принципів: об’єктивної закономірності природи — дії об’єктивних законів природи — “невидимої руки” і “природної свободи” людини.

 Дія об’єктивних законів  спрямована на благо людини. Проте  благотворність дії об’єктивних законів не абсолютна. Вона передбачає певні соціальні умови, а саме — природну свободу людини, яка проявляється в можливостях кожної людини (за умов дотримання нею “законів справедливості”) вільно захищати власні інтереси. Лише за цих обставин природна поведінка людини збігатиметься з дією природних сил, “невидимої руки”, тобто із законами природи.

 У концепціях наступників  А.Сміта — Рікардо, Сен-Сімона  й особливо К.Маркса — саме  ця теза відсутня. У них залишилась  лише об’єктивна закономірність, що керує поведінкою людини.

 Ідею природного порядку  Сміт поширює і на діяльність  держави. Він є прихильником економічного  лібералізму, вільної гри господарських  сил, невтручання держави в економічне  життя. Але разом з тим Сміт  визнає роль держави у виконанні нею таких функцій, як оборона країни, правосуддя, народна освіта, утримання громадських установ тощо. Він також висловлювався за державне регулювання норми процента й мінімуму заробітної плати.

 Поділ праці і гроші. Свій твір А. Сміт починає з розгляду поділу праці. Це не випадково, адже він — економіст мануфактурного періоду. На відміну від меркантилістів, які вважали, що багатство породжується обміном, і фізіократів, які зв’язували його із сільським господарством, Сміт чітко називає першоджерело багатства — працю. Вступ до свого твору він починає так: “Щорічна праця кожного народу становить первісний фонд, який доставляє йому всі життєво необхідні предмети і зручності, що споживаються ним протягом року і складаються завжди або з безпосередніх продуктів цієї праці, або з того, що одержується в обмін на ці продукти в інших народів”. Але кількість цих продуктів, продовжує Сміт, залежить від кількості праці, що функціонує у виробництві, і від майстерності робітника, рівень якої є результатом поділу праці. Вирішальним фактором зростання багатства й “загального добробуту” Сміт вважає поділ праці, який веде до “величезного збільшення продуктивності всіх різнобічних занять і мистецтв”.

 Зростання продуктивності праці внаслідок її поділу зумовлюється:

1) збільшенням вправності робітника;

2) збереженням часу, який витрачається  в процесі переходу від одного  виду праці до іншого;

3) винаходом і застосуванням  механізмів, які полегшують працю  і дають змогу одному робітникові  виконувати працю кількох.

 Надаючи величезного значення  поділу праці, Сміт, проте, не розумів  його причин. Поділ праці в  нього породжується схильністю  до обміну. “…Схильність до обміну  й була тим, що породило поділ  праці”. Насправді було навпаки: саме поділ праці є передумовою  обміну.

 Не можна погодитись із  зауваженнями критиків А.Сміта, що  він, нібито, плутає поділ праці  в мануфактурі і суспільстві. Справді, Сміт починає аналіз  з поетапного поділу праці  в мануфактурі з виробництва  голок і через фаховий поділ, аналіз економічних функцій класів виходить на суспільний поділ праці. Оскільки, за Смітом, саме можливість обміну веде до поділу праці, то міра останнього, пише він, завжди мусить обмежуватись розмірами ринку. Саме розвиток ринку, розвиток шляхів сполучення сприяють тому, що “промисли будь-якого роду починають природно розподілятися й удосконалюватися”.

 Поділ праці й обмін передбачають  наявність знаряддя обміну. Таким  знаряддям у Сміта є гроші. Виникнення грошей Сміт правильно  розглядає як об’єктивний процес, а не як результат домовленості виробників. У своїй праці Сміт подає надзвичайно цікавий матеріал щодо історії виникнення грошей. Він досить детально простежив цей процес і показав, що гроші — це товар, який відокремився від маси інших товарів в результаті розвитку обміну. Гроші, як і інші товари, мають вартість. Їх Сміт розглядає як засіб, що полегшує обмін.

 Визнаючи всі функції грошей, Сміт, проте, головною, визначальною  називає функцію грошей як  засобу обігу. Гроші він назвав  “великим колесом обігу” і  підкреслив, що вони відрізняються

 від товарів, які обертаються  з їхньою допомогою. На відміну  від меркантилістів, які золото  і срібло вважали носіями суспільного  багатства, Сміт підкреслював, що  дохід суспільства — це товари, а не гроші.

 Сміт вважає за доцільне  заміну золота і срібла паперовими грошима для здешевлення обігу. Найбільш придатні для цієї ролі банкноти. Загальна сума паперових грошей не може перевищувати кількості золотих і срібних грошей, які вони замінюють. Регулювання кількості паперових грошей в обігу повинні здійснювати банки.