Василь симоненко біографія та аналіз віршу

Василь Симоненко

Васи́ль Андрі́йович Симоне́нко (* 8 січня 1935, с. Біївці, Лубенський район, Полтавська область — † 13 грудня 1963, Черкаси) — український поет і журналіст, шістдесятник.

Спочатку навчався у Біївській початковій школі. Після закінчення середньої школи в Тарандинцях вступив на факультет журналістики Київського університету. Після закінчення факультету журналістики (1957) працював в обласних газетах «Черкаська правда» і «Молодь Черкащини», пізніше кореспондентом «Робітничої Газети» в Черкаській області. Писати вірші почав ще в студентські роки, але в умовах прискіпливої радянської цензури друкувався неохоче: за його життя вийшли лише збірки поезій «Тиша і грім» (1962) і казка «Цар Плаксій та Лоскотон» (1963). Уже в ті роки набули великої популярності самовидавні поезії Симоненка, що поклали початок українському рухові опору 1960-70-х pp. Тематично вони становили сатиру на радянський лад («Некролог кукурудзяному качанові», «Злодій», «Суд», «Балада про зайшлого чоловіка»), зображення важкого життя радянських людей, особливо селянства («Дума про щастя», «Одинока матір»), викриття жорстокостей радянської деспотії («Брама», «Гранітні обеліски, як медузи …»), таврування російського великодержавного шовінізму («Курдському братові») тощо. Окремий значний цикл становлять твори, в яких поет висловлює любов до своєї Батьківщини («Задивляюсь у твої зіниці», «Є тисячі доріг», «Український лев»[1], «Лебеді материнства», «Україні» та ін.). Самвидавною творчістю Симоненко, за визначенням сучасної критики, став на шлях, указаний Т.Шевченком, й увійшов в історію української літератури як визначальна постать боротьби за державний і культурний суверенітет України 2-ї половини 20 ст.. Доля літературної спадщини Симоненка невідома. Його самвидавна поезія, у сучасній Україні лише в незначній частині опублікована у сфальшованому вигляді, поширилася за кордоном і була опублікована (разом з фрагментами поетового щоденника «Окрайці думок») у журналі «Сучасність» (ч. 1, 1965) і в збірці вибраних поезій Симоненка «Берег чекань» (1965 і 1973). В УРСР по смерті Симоненка видано з його спадщини казку «Подорож у країну Навпаки» (1964), збірку поезій «Земне тяжіння» (1964), вибір із творчості «Поезії» (1966) та збірку новел «Вино з троянд» (1965; ці новели також увійшли у друге видання збірки «Берег чекань» за кордоном). Радянська критика у перше десятиліття по смерті Симоненка намагалася паралізувати вплив його самвидавної поезії цілковитим замовчуванням її, водночас канонізуючи підцензурну спадщину померлого поета як бездоганно «партійну». Але після 1972, за виразної тенденції до замовчування творчості Симоненка загалом, розпочато ревізію її як несумісної з «партійністю» в літературі (М.Шамота). Зате високу оцінку, з особливим підкресленням громадської мужності поета, дістала поезія Симоненка у самвидавній критиці (І.Дзюба, І.Світличний, Є.Сверстюк).

Загибель

1962 року В.Симоненко  разом з А.Горською та Л.Танюком виявили місця поховань розстріляних органами НКВД на Лук'янівському та Васильківському цвинтарях, а також у Биківні (про останнє було зроблено заяву до міської ради). Влітку 1962 поета жорстоко побили працівники міліції залізничної станції їм. Т. Шевченка (м. Сміла). Через те, що влада всіляко боролась з Василем Симоненком, можна зробити висновок: це побиття не було випадковим. Відтоді й почало погіршуватися здоров'я поета. З весни 1963 хвороба В. Симоненка постійно загострювалася. Нестерпно боліли поперек, нирки. На початку вересня він ліг у лікарню — обласний ліксанупр (мав таке право як журналіст). Невдовзі лікарі повідомили родині жахливий діагноз — рак нирок. Зробили операцію, але безрезультатно. У ніч з 13 на 14 грудня 1963 серце митця перестало битися.

Аналіз віршу

"Задивляюсь  у твої зіниці"

тема: звеличення рідної землі, її історії.

ідея: звернення до земляків - любити рідну землю і дбати про її майбутнє

жанр: патріотична лірика

віршований розмір: шестистопний ямб

художні засоби:

-епітети:червоні блискавиці, мама, горда і вродлива,святе синівське право,

-метафори:пливе за роком рік,перли в душі сію,мовчать Америки й Росії, дні занадто куці та малі,чорти живуть на небі,

-порівняння:зіниці, голубі, тривожні, ніби рань.

-звертання: Україно! недруги лукаві! друзі. нене.

-образи-символи: мати, чорти.

-гіпербола: битви споконвічний грюк.

-риторичне запитання: Як же я без друзів обійдуся, без лобів їх, без очей і рук?