Відповідальність за порушення антимонопольного законодавства

Державний контроль за дотриманням законодавства про  конкуренцію та монополізм в європейських країнах організований за двома  схемами. В одних країнах передбачаються обов’язки суб’єктів господарської  діяльності повідомляти відповідні державні органи про всі угоди, що містять обмеження конкуренції (нотифікації), а в окремих випадках і реєструвати  їх у спеціальних реєстрах, щоб  споживачі та конкуренти за необхідності мали змогу з ними ознайомитися. Це Німеччина, Голландія, Австрія, Англія, Швеція та деякі інші. В інших  країнах (Франція, Бельгія, Швейцарія) законодавство передбачає обов’язкове  сповіщення про угоди, що містять  обмежувальну практику, лише у випадках, коли справа стосується зацікавленої сторони або безпосередньо державний орган, який здійснює контроль за дотриманням законодавства про конкуренцію та монополізм.

     У всіх європейський країнах  діють  спеціальні державні  органи, до завдань  яких входить  забезпечення контролю за дотриманням  законодавства у  галузі конкуренції  та монополізму.

Загальноєвропейське антимонопольне регулювання засноване на двох принципах: заборона монополій, контроль і регулювання діяльності монополій.

Згідно з  першим принципом, створення об'єднань, що прагнуть зайняти монопольне становище  на ринку, розглядається як незаконна  акція. Згідно з другим принципом, створення  монополій і монопольні угоди  забороняються, якщо вони порушують  нормативно встановлені умови свободи  конкуренції.

Антимонопольна  політика не має на меті ліквідацію чи заборону крупних монопольних  утворень, бо у суспільстві давно  склалося розуміння того, що монополія, як один із основних факторів зростання  прибутку не може бути “приборкана”. Тому основним завданням є поставити  її під державний контроль, усунути  можливість зловживань монопольним  становищем.

Можна назвати  такі дві основні форми боротьби з монополіями:

• попередження створення монополій;
• перешкоджання використання монопольної влади.

Законодавство країн Заходу діє в основному  за допомогою першої форми. Це відбувається тому, що на думку провідних спеціалістів у цій області значно легшим є  не допустити виникнення монополії, аніж потім боротися з уже існуючою.

Підводячи результати, можна сказати, що в західних країнах  проведення антимонопольної політики й антимонопольне законодавство  одержали широкий розвиток, а головне, що цей механізм контролю за монополіями  і її негативними наслідками успішно  діє протягом багатьох років. Але є і свої негативні чинники, наприклад, порушення непорушності загальної заборони монополій шляхом винятки з цієї заборони, що поширюється як на окремі компанії, так і на цілі галузі. Але в цілому можна сказати, що антимонопольні законодавства США і країн Західної Європи, хоч і принципово відрізняються друг від друга в багатьох відношеннях, є продуманими й економічно обґрунтованими, що обумовлює можливість їхнього часткового використання в антимонопольній політиці України.

На відміну  від більшості країн з розвиненою ринковою економікою, для яких  конкуренція була природним станом господарських відносин, Україні  довелося пройти нелегкий шлях від планово-адміністративної системи, що  практично виключала будь-які конкурентні відносини у сфері легального господарювання, до країни з міжнародно визнаною ринковою економікою.  Цей  процес передбачав і надалі передбачає активну роль держави не лише у створенні «здорової» ринкової конкуренції, але й у її подальшому розвитку та захисті [24].

Антимонопольне  законодавство України відповідає вимогам світових стандартів. Але при цьому було б бажаним і введення на прикладі антимонопольної практики закордонних країн жорсткого контролю за виконанням даного законодавства. У нашій державі приймаються непогані закони, які стосуються регулювання антимонопольної діяльності, але введення їх в життя практично не відбувається. 

 

ВИСНОВКИ

 

Підводячи результати, можна сказати, що на сьогодні роль держави в регулюванні господарських відносин є великою. Існує багато засобів регулювання господарської діяльності, наприклад: державне замовлення, ліцензування, сертифікація, надання дотацій, тощо. Але основним засобом є створення антимонопольного  законодавства, яке б регулювало діяльність вже існуючих монополій, а також прийняття законів, які б не допускали антиконкурентних дій, а також передбачали відповідальність за недобросовісну конкуренцію.

В роботі було розглянуто діяльність Антимонопольного комітету України як органу, який забезпечує державний захист конкуренції. Основними функціями цього державного органу є:

• здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції;
• контроль за концентрацією, узгодженими діями суб’єктів господарювання та регулюванням цін на товари, що виробляються суб’єктами природних монополій;
• сприяння розвитку добросовісної конкуренції;
• здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель.

Вважаємо, що основними напрямами вдосконалення  антимонопольного законодавства є: ефективність антимонопольного регулювання та впровадження механізмів демонополізації ринків, підвищення правового забезпечення добросовісної конкуренції.

На даному етапі проблема монополізації і конкуренції перестає бути чисто економічною – вона усе більше стає політичною і суспільною. Тому надзвичайно необхідно, щоб населення України усвідомило всі негативні наслідки монополії. Безперечно, у деяких випадках (але лише в малій частині від їхньої загальної кількості) існування монополії є виправданим і необхідним, але за цими процесами повинний здійснюватися жорсткий контроль із боку держави по недопущенню зловживання своїм монопольним положенням.

Також у роботі було встановлено, що необхідність  застосування практики зарубіжних країн не викликає сумнівів, адже досвід України в цій галузі вимірюється 10–18 роками, тоді як багато інших держав працюють  у  цій  сфері вже  десятки років. Хоча і антимонопольна політика України більш вдосконалена ніж антимонопольна політика СРСР, все одно, за словами спеціалістів, для нашої країни питання антимонопольного регулювання є надто новим та незвичним.

 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Заблоцький  Б. Ф. Економіка України: підр. для  екон. спец. вузів / Б. Ф. Заблоцький, М. Ф. Кокошко, Т. С. Смовженко; за заг. ред. Б. Ф. Заблоцького. – Л.: Львівська комерційна академія, 1997. – С. 31.
2. Господарський кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 року № 436 // Відомості Верховної України. – 2003. – № 18-22. – Ст. 144.
3. Несинова С. В. Господарське право України: навч. посіб. / С. В. Несинова, В. С. Воронко, Т. С. Чебикіна; за заг. ред. С. В. Несинової. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – С. 33.
4. Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб: Закон України від 22 грудня 1995 року № 494/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995.– № 3. – Ст. 9.
5. Про ліцензування певних видів господарської діяльності: Закон України від 1 червня 2000 року № 1775 // Відомості Верховної Ради України. – 2000. –   № 36. – Ст. 299.
6. Податковий кодекс України: Закон України від 2 грудня 2010 року № 2755 // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 13-17. – Ст. 112.
7. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16 квітня 1991 року № 959 // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 29. –

Ст. 377.

8. Про підтвердження відповідності: Закон України від 17 травня 2001 року № 2406 // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 32. – Ст. 169.
9. Про стандартизацію:  Закон   України від   17  травня   2001    року

№ 2408 // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 31. – Ст. 145.

10. Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності: Закон України від 1 грудня 2005 року № 3164 // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 12. – Ст. 101.
11. Мілаш В. С. Господарське право: Курс лекцій: У 2 ч. – Ч. 1. – Х.: Право, 2008. – С. 445.
12. Про Антимонопольний комітет України: Закон України від 26 листопада 1993 року № 3659 // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 50. – Ст. 472.
13. Про здійснення державних закупівель: Закон України від 1 червня 2010 року № 2289 // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 33. –

Ст. 471.

14. Про Державну програму демонополізації економіки і розвитку конкуренції: Постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 1993 року

№ 3757 – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3757-12

15. Мельниченко О. І. Як боротися з недобросовісною конкуренцією? / Юстиніан : юридичний журнал – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.justinian.com.ua/article.php?id=2642
16. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
17. Про захист від недобросовісної конкуренції: Закон України від 7 червня 1996 року № 236 // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 36. – Ст. 164.
18. Про природні монополії: Закон України від 20 квітня 2000 року № 1682 // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 30. – Ст. 238.
19. Про захист економічної конкуренції: Закон України від 11 січня 2001 року № 2210 // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 12. –

Ст. 64.

20. Україна у 2007 році: внутрішнє і зовнішнє становище та перспективи розвитку : експертна  доповідь / Національний  інститут  стратегічних  досліджень – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://old.niss.gov.ua/book/Eks_d2007/index.htm
21. Вінник О. М. Господарське право: Навчальний посібник. – 2-ге вид., змін, та доп. / О. М. Вінник – К.: Правова єдність. Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. – С. 541.
22. Смолін Г. В. Господарське право України. Особлива частина: Навчальний посібник / Г. В. Смолін – Л.: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2010. – С. 55.
23. Башнянін Г. І. Політична економія. Ч. 1, Ч. 2: Загальна економічна теорія; Спеціальна економічна теорія / Г. І. Башнянін, П. Ю. Лазур, В. С. Медведєв; за заг. ред. Г. І. Башняніна. – К.: Ніка-Центр Ельга, 2000. – С. 224.
24. Черненко С. О. Конкуренція та ефективність товарних ринків в Україні: Монографія / С. О. Черненко – К.: КНЕУ, 2006. – С. 34.