Юридична відповідальність

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

« Юридична відповідальність»

 

 

 

 

 

Виконав:

Патрелюк Дмитро Андрійович

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

м.Київ

 

Зміст

 

 

Вступ ___________________________________________________ 3

 

 

 

 

1. Поняття та види  юридичної відповідальності ___________________ 5

 

 

 

 

2. Принципи юридичної відповідальності _________________________ 42

 

 

 

 

3. Мета та  функції юридичної відповідальності ___________________ 49

 

 

 

 

Висновок _______________________________________________ 52

 

 

 

Список використаної літератури _______________________________ 53

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

На мій погляд обрана тема «Юридична відповідальність» досить актуальна та дискусійна. Її актуальність породжена не лише науковим інтересом та плановістю наукового пошуку, а й практичною необхідність з’ясування юридичного змісту поняття юридичної відповідальності. Право забезпечує загальний порядок, що проявляється в суспільній поведінці людей, установ, організацій і держави. Право проявляє себе як загальний - обов'язковий порядок, що панує над волею кожної людини. Правове регулювання – це проголошення державою вимог до людини в формі правових приписів, з одного боку, та виконання особою цих вимог (правових обов'язків) - з другого. Право - це специфічна форма регулювання поведінки людей, сукупність правил поведінки (норм), встановлених або санкціонованих державною владою, що виражають інтереси, потреби та надії переважної більшості громадян, що створили державу з метою захисту їх прав, свобод і власності, стабілізації суспільних відносин, встановлення цивілізованого правового порядку в країні, зміцнення і розвитку держави.

Ми живемо у світі, де кожний залежить від усіх, а усі від кожного. У цих умовах безвідповідальна поведінка є соціальним злом. Навіть за жартівливе пустування доводиться інколи «розраховуватися» з державою, нести законну, тобто юридичну відповідальність.

Метою данного курсового дослідження є з’ясування юридичної природи та основних ознак юридичної відповідальності для подальшого практичного застосування теоретичних знань в різних галузях (кримінальному, адміністративному, цивільному праві).

Метою обумовлені завдання роботи, це:

1. визначення поняття юридичної відповідальності;
2. детальна характеристика видів юридичної відповідальності;
3. формулювання основних принципів юридичної відповідальності;
4. подати основні функції (напрямки діяльності) юридичної відповідальності;
5. цілі (мета) юридичної відповідальності та покарання.

При написанні курсової роботи я зіткнулась з певними проблемами, - по суті літератури в бібліотеці не мало, але думки авторів часто збігаються. Тому я користувалась не лише посібниками та підручниками, а й монографіями та науковими статтями.

Курсова робота має логічну структуру та складається з вступу, основної частини (в якій розкриті 3 питання плану), висновку та списку використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття та види  юридичної відповідальності

 

Юридична відповідальність — це передбачене законом і застосоване органами держави примусове обмеження або позбавлення правопорушника певних благ. Вона завжди супроводжується моральним осудженням порушника закону. Розрізняють такі основні види юридичної відповідальності: дисциплінарна, цивільна, адміністративна, кримінальна.

Юридична відповідальність застосовується лише за певних обставин, передбачених законом, які називаються підставою відповідальності. Такою підставою є факт вчинення правопорушення.

Юридична відповідальність на відміну від інших видів відповідальності (моральної, громадської, сімейної) застосовується лише до тих, хто вчинив правопорушення, тобто порушив норму права, закон, адже юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст. 61 Конституції України). Правопорушення виражається у певних діях, частіше всього активних, хоч буває і в «пасивних». Правопорушення завжди виражається у поведінці, що суперечить юридичним нормам, тобто є протиправною. При цьому така поведінка завжди завдає комусь шкоди: іншим людям, організаціям, суспільству, державі. Власне кажучи, вона тому і забороняється правом, що викликає негативні соціальні наслідки.

Правопорушення виражається в діях, що усвідомлюються, хоч трапляється і навпаки (останнє стосується переважно підлітків, тому момент настання здатності нести юридичну відповідальність за правопорушення прямо пов'язаний з настанням певного віку, який дає змогу судити і про рівень свідомості особи). Проте завжди особисте свідоме ставлення правопорушника до своїх вчинків, безумовно, заслуговує на осуд. Таке ставлення може виражатися насамперед в прямому умислі — цілеспрямованому, розрахованому вчиненні правопорушення, а може виражатися і в не обережності, тобто необачному, самовпевненому, легковажному ставленні до своїх протиправних дій та їх наслідків.

Як умисне, так і необережне вчинення правопорушення завжди свідчить про зневажливе — хоч і різною мірою — ставлення правопорушника до інтересів суспільства, держави, інших громадян. Це дає підстави обвинуватити правопорушника, вбачати в його поведінці вину, визнавати винним. Правопорушення — це протиправна винна дія, що завдає шкоди суспільству, людям.

Щоб встановити, чи є конкретний вчинок або поведінка правопорушенням, необхідно з'ясувати принаймні такі питання; чи заборонений цей вчинок законом, правовою нормою? А для цього необхідно знати законодавство, вивчити встановлені державою правила поведінки людей у суспільстві. Чи завдано протиправною поведінкою шкоди суспільству, колективу, окремим людям? Які ступінь і характер шкоди? Тут оцінюється не тільки матеріальна, а й моральна та інша шкода, завдана правопорушенням. Хто порушник норми права? Чи дієздатна ця особа? Як ставився до правопорушення його «вчинитель», суб'єкт? Чи винний він у вчиненому? Встановити це буває досить нелегко, оскільки для цього треба проникнути у свідомість, психологію, наміри правопорушника.

Залежно від ступеня шкоди правопорушення поділяються на дві групи: проступки і злочини. У нашому суспільстві немає таких людей і організацій, на яких не поширюється вимога додержання законів, інших юридичних норм. Але із загальності цієї вимоги випливав, що на кожну протиправну дію, хто б її не вчинив, держава має «відповісти» — притягнути до юридичної відповідальності (або у деяких випадках вжити інших примусових заходів).

Необхідність такого реагування держави виражається у принципі невідворотності відповідальності за правопорушення. Цей принцип цілком узгоджується з основами соціальної справедливості, демократії, рівності усіх перед законом. Він сприяє підвищенню ефективності боротьби з тими відхиленнями, які виражаються в правопорушеннях.

Відповідальність за правопорушення має настати неминуче, «невблаганно». У протилежному разі у правопорушника, можливо, і у громадськості, формується уявлення про безвідповідальність, ослаблюються, «нейтралізуються» внутрішні сили, мотиви, що утримують від неправомірних дій. Розрахунок правопорушника на те, що його проступок залишиться нерозкритим, а якщо і виявиться, то йому якось «минеться», оскільки відповідати буде хтось інший, - глибока помилка. І розплачуватися за неї доводиться надто дорого. І все ж більшість людей дотримуються вимог закону не через страх перед покаранням, а тому, що законодавство відповідає як потребам суспільства, так і їхнім особистим інтересам, воно є справедливим і необхідним.

Юридична відповідальність - це найсуворіший, «жорсткий», але все ж не єдиний примусовий засіб держави для боротьби з порушеннями права, для їх запобігання. Відомо, що до юридичної відповідальності може бути притягнута особа, яка досягла певного віку. Якщо ж порушення вчиняють підлітки, діти, то й тоді держава, її органи, службові особи (а в багатьох випадках і громадськість) не залишаються байдужими. Не вдаючись до мір юридичної відповідальності, вони, проте, застосовують до правопорушників інші - причому теж передбачені законом - заходи впливу: організаційні (такі, що застосовуються, наприклад, для відвернення, запобігання або припинення правопорушення, для відшкодування збитків, шкоди, що ним заподіяна), морально-виховні чи громадські.

Кожна людина, яка порушила своїми діями закон, не повинна уникнути, ухилитися від невигідних, небажаних, неприємних для неї заходів, що застосовуються примусово уповноваженими на це органами, особами. Невідворотність відповідальності як неминучість реагування, «відповіді» держави на будь-які і будь-чиї дії, що порушують закон, поширюється на всіх незалежно від віку.

Незнання закону не звільняє від відповідальності. Уявіть собі, що сталося б, коли б цей принцип не діяв: тоді більшість правопорушників, очевидно, спробувала б послатися на своє незнання закону, щоб уникнути відповідальності за правопорушення.

Знати закони суспільства і додержувати їх — моральний обов'язок кожної людини. Як уже зазначалося, наше право пройняте гуманістичною моральністю, що значно полегшує знання і розуміння законів.

Навряд чи знайдеться підліток, який наважиться заявити, нібито йому невідомі такі моральні принципи, що не можна чинити збитки, шкоду, неприємності іншим людям, суспільству, не можна псувати речі, не можна ставитися недбало і недобросовісно до навчання, роботи тощо. Принцип «незнання закону не звільняє від відповідальності», примушує людей вивчати, засвоювати основні норми законодавства, набувати навичок їх використання.

Правопорушення можуть вчинятись у різних сферах суспільного життя, порушувати норми різних галузей законодавства, заподіювати неоднакову шкоду. Тому такі протиправні дії класифікуються за наступними видами.

Дисциплінарні проступки - порушення навчальної або виробничої дисципліни, внутрішнього розпорядку організації (установи).

Цивільно-правові проступки - заподіяння майнової шкоди, порушення інших майнових або особистих інтересів людей, що захищаються законом.

Адміністративні проступки - порушення встановленого державою порядку в громадських місцях, а також порядку управління усіма іншими сферами життєдіяльності суспільства.

Злочини - суспільне небезпечні дії або бездіяльність, за які у законі передбачено кримінальне покарання.

Юридична відповідальність завжди виражається у неприємних, небажаних, невигідних для самого громадянина наслідках. Втім, це властиво не лише юридичній, а й іншим видам відповідальності за антигромадські, аморальні проступки, наприклад, перед батьками, друзями, колективом класу, спортивної секції, навчальною групою.

Чим же відрізняються міри юридичної відповідальності від інших мір відповідальності, що застосовуються, наприклад,  за неслухняність у сім'ї?

По-перше, усі ці міри передбачені законом, правовими    нормами. Це відповідальність лише за законом.

По-друге, усі вони застосовуються лише тоді, коли вчинюються дії, що суперечать закону, праву. Отже, це відповідальність саме (і тільки) за правопорушення.

По-третє, усі вони здійснюються органами держави, яким громадянин зобов'язаний (причому зобов'язаний юридично, на підставі закону) «дати відповідь» за свої проступки і які, зі свого боку, мають право (причому юридичне право) притягти до відповідальності. Отже, це відповідальність завжди перед державою.

По-четверте, ці міри виражаються у примусовому позбавленні (або обмеженні) правопорушника певних благ, цінностей, можливостей. Отже. це примусово караюча відповідальність.

По-п'яте, ці міри завжди виражають осудження правопорушника саме державою, гостро критичну, безумовно незадовільну оцінку його поведінки. Така оцінка звучить не тільки у «відповіді» держави на правопорушення, а й у реакції на проступок з боку громадськості, колективу, батьків. Юридична відповідальність завжди поєднується з моральною відповідальністю.

Із розуміння аморальності будь-якого правопорушення випливає практично значущий висновок: якщо не знаєте вимог закону, сумніваєтесь у правомірності своєї поведінки, то оцініть її з точки зору моралі. Поведінка, що відповідає моральним ідеалам суспільства, відповідає і приписам його законів. Аморальна поведінка у більшості випадків може викликати і негативну оцінку з боку суспільства, і тягти юридичну відповідальність.

 

Кримінальна відповідальність

 

Кримінальна відповідальність є одним із важливих інститутів науки кримінального права. Про неї говориться в окремих статтях Загальної частини Кримінального Кодексу України. У ст. 2 КК зазначено, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

Кримінальна відповідальність є одним із видів юридичної відповідальності. Вона виникає тоді, коли особа порушує кримінальний закон — якусь конкретну норму (статтю) Особливої частини Кримінального кодексу України, тобто коли особа скоює злочин. З моменту скоєння злочину виникають кримінально-правові відносини, за яких держава в особі уповноважених органів має право притягати правопорушника до кримінальної відповідальності. Якщо немає злочину — немає кримінально-правових відносин,  немає й кримінальної відповідальності.

Таким чином, під кримінальною відповідальністю треба розуміти закріплену в кримінальному законі оцінку від імені держави в особі уповноважених нею органів конкретного діяння як злочину.

Кримінальна відповідальність настає лише при умові, якщо у скоєному конкретному злочині є склад певного злочину.