Цивільно-правова відповідальність

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 18 Декабря 2012 в 22:58, реферат

Краткое описание

Цивільно-правова відповідальність — це самостійний вид юридичної відповідальності, який полягає у застосуванні державного примусу до правопорушника шляхом позбавлення особи певних благ чи покладення обов'язків майнового характеру. До правопорушника застосовуються санкції майнового характеру, які спрямовані на відновлення порушених прав та полягають у відшкодуванні збитків, стягненні неустойки чи пені.

Вложенные файлы: 1 файл

Цивільно.docx

— 19.07 Кб (Скачать файл)

Цивільно-правова відповідальність

 

Цивільно-правова відповідальність — це самостійний вид юридичної  відповідальності, який полягає у  застосуванні державного примусу до правопорушника шляхом позбавлення  особи певних благ чи покладення обов'язків  майнового характеру. До правопорушника застосовуються санкції майнового  характеру, які спрямовані на відновлення  порушених прав та полягають у  відшкодуванні збитків, стягненні  неустойки чи пені.

 

Особливості цивільно-правової відповідальності:

 

1) майновий характер;

 

2) стягується на користь  потерпілої сторони;

 

3) компенсаційна природа,  тобто спрямованість на відновлення  майнової сфери потерпілого.

 

Цивільно-правова відповідальність виконує такі функції.

 

• компенсаційну, сутність якої полягає у відновленні стану, що існував до порушення суб'єктивного  права, а у разі неможливості такого — грошового чи іншого відшкодування  заподіяної шкоди;

 

• виховну, яка спрямована на попередження таких цивільно-правових порушень у майбутньому, як з боку правопорушника, так і інших учасників  цивільних правовідносин;

 

• стимулюючу, що розкриває  позитивний аспект відповідальності та полягає в тому, що встановлення у законодавстві цивільно-правової відповідальності стимулює інших учасників  до належної поведінки.

 

Цивільно-правову відповідальність можна класифікувати за різними  критеріями.

 

1. Залежно від підстави  виникнення цивільно-правова відповідальність  буває договірна та недоговірна.  Договірна відповідальність настає  у разі порушення договору  однією із сторін. Позадоговірна  відповідальність має місце у  разі заподіяння шкоду чужому  майну чи здоров'ю, а також в інших випадках заподіяння шкоди, якщо між заподіювачем шкоди і потерпілою стороною не існувало договірних правовідносин.

 

2. Залежно від кількості  осіб, які беруть участь у виконанні  зобов'язання, застосовують часткову (дольову), солідарну чи субсидіарну  (додаткову) відповідальність. Часткова (дольова) відповідальність полягає  в тому, що кожен із учасників  зобов'язання несе відповідальність  у межах своєї частки. Солідарна  відповідальність настає лише  у випадках, прямо вказаних в  законі чи договорі, і при цьому  кредитору надається право вимагати  виконання обов'язку частково  або в повному обсязі від  усіх боржників разом або від  одного із боржників. Якщо обов'язок  не буде виконано в повному  обсязі одним із боржників,  кредитор вправі вимагати неодержане  від інших солідарних боржників.  Солідарні боржники залишаються  зобов'язаними до того моменту,  поки їх обов'язок не буде  виконано повністю. Виконання обов'язку  в повному обсязі одним із  боржників припиняє обов'язок  решти солідарних боржників перед  кредитором. Боржник, який виконав  солідарний обов'язок, має право  пред'явити регресну вимогу до  решти солідарних боржників у  рівній частці, якщо інше не  встановлено договором або законом,  крім частки, яка припадає на  нього. Якщо один із солідарних  боржників не сплатив частку, яка належить солідарному боржникові, несплачене припадає на кожного  з решти солідарних боржників  у рівній частці. Субсидіарна  (додаткова) відповідальність має  місце у разі, якщо її прямо  передбачено в законі чи договорі, вона не може перевищувати  обсягу повної відповідальності. Наприклад, неможливо відшкодувати  шкоду, заподіяну неповнолітнім  віком від 14 до 18 років внаслідок  відсутності власного майна, відповідальність  несуть його батьки, усиновителі  або піклувальники. До пред'явлення  вимоги особі, яка несе субсидіарну  відповідальність, кредитор повинен  пред'явити вимогу основному боржникові. Якщо основний боржник відмовився  задовольнити вимогу кредитора  або кредитор не одержав від  нього у розумний строк відповідь  на пред'явлену вимогу, кредитор  може пред'явити вимогу в повному  обсязі до особи, яка несе  субсидіарну відповідальність. Особа,  яка понесла субсидіарну відповідальність, має право у випадках, передбачених  законом пред'являти регресну  вимогу до особи, в інтересах  якої вона понесла відповідальність.

 

3. Залежно від обсягу  відповідальності виділяють повну,  обмежену та підвищену (кратну) відповідальність. За загальним  правилом, цивільно-правова відповідальність  настає в повному обсязі, а  це означає, що розмір відшкодованої  шкоди не повинен перевищувати  суму заподіяних збитків, тобто  відшкодування не повинно призводити  до збагачення потерпілого. Однак,  у силу закону або договору, може виникати обмежена цивільно-правова  відповідальність. Наприклад, у договорах  перевезення відповідальність перевізника  за втрату, нестачу, псування чи  пошкодження вантажу, багажу, пошти  встановлюється у розмірі фактичної  шкоди, якщо не доведе, що це  сталося не з його вини (ст. 924 ЦК). Проявом обмеженої цивільно-правової  відповідальності може бути встановлення  у договорі правил про залікову, виключну або альтернативну неустойку  (ст. 624 ЦК). У певних випадках законом  може бути передбачено застосування  підвищеної цивільно-правової відповідальності, яка полягає у застосуванні  до правопорушника додаткових  санкцій у порядку та розмірах, визначених законом. Наприклад,  у разі визнання недійсним  правочину, який учинено під  впливом насильства, винна сторона  (інша особа), яка застосувала  фізичній або психічний тиск  до другої сторони, зобов'язана  відшкодувати їй збитки у подвійному  розмірі (ст. 231 ЦК).

 

Юридичною підставою цивільно-правової відповідальності є закон, а фактичною  — вчинення цивільного правопорушення. Тому особа підлягає цивільно-правовій відповідальності за наявності сукупності умов, які утворюють склад цивільного правопорушення.

 

Підставами цивільно-правової відповідальності є:

 

• протиправність поведінки (дія чи бездіяльність);

 

• наявність майнової та (або) моральної шкоди;

 

• причинний зв'язок між  протиправною поведінкою і заподіяною шкодою;

 

• вина особи, яка заподіяла  шкоду.

 

Цивільно-правова відповідальність настає за умови, якщо дія чи бездіяльність, якими заподіяно шкоду, є протиправними  чи заборонені законом. Протиправною поведінкою визнається така поведінка, яка порушує  приписи правової норми, незалежно  від того, знав чи не знав правопорушник  про неправомірність своєї поведінки. Це може бути протиправна дія або  бездіяльність особи, а також  протиправне рішення. Протиправною визнається поведінка особи, яка  порушує приписи правових норм та порушує суб'єктивне право особи. Тому законодавець у цивільному праві  зазначає, що заподіяння шкоди є  протиправним, якщо законом не передбачено  інше. Переважно протиправна поведінка  полягає в активних діях, якими  заподіяно шкоду. Бездіяльність  визнається протиправною, якщо особа  повинна була вчинити певну дію, але не вчинила її. Протиправним рішенням визнається рішення органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування, яке  приймає посадова та службова особа  цього органу, та суперечить вимогам  чинного законодавства або порушує  права осіб.

 

У випадках, передбачених законом, може виникати обов'язок відшкодувати шкоду, заподіяну правомірною поведінкою. Прикладом цього може бути заподіяння шкоди у стані крайньої необхідності, якою визнаються дії особи, спрямовані на усунення небезпеки, що загрожує самому заподіювачеві шкоди чи іншим  особам, за умови, що її за цих обставин не можна бути усунути іншими засобами. Вказані дії є правомірними за умови, що відвернута шкода є меншою від тієї, що могла бути заподіяною.

 

Особливістю цивільно-правової відповідальності є те, що в окремих  випадках допускається відповідальність за дії інших осіб. Наприклад, якщо шкоди завдано особою, яка не усвідомлювала  значення своїх дій та (або) не могла керувати ними через психічний розлад або недоумство, суд може постановити рішення про відшкодування цієї шкоди її чоловіком (дружиною), батьками, повнолітніми дітьми, якщо вони проживали разом із цією особою, знали про її психічний розлад або недоумство, але не вжили заходів щодо запобігання шкоди (ст. 1186 ЦК).

 

Другою обов'язковою підставою  настання цивільно-правової відповідальності є наявність наслідків у формі  заподіяння шкоди, посягання на права  та інтереси, які охороняються законом. Залежно від того, якому об'єкту права заподіяно шкоду, її слід розрізняти як таку, що заподіяна майну, а також  заподіяну особі.

 

У цивільному праві використовують поняття "шкода" та "збитки", зміст котрих тривалий час був  предметом суперечок науковців  і практиків.

 

Шкода — це будь-яке знецінення блага, що охороняється правом, тому її поділяють на майнову і немайнову. Поряд із поняттям "шкода", законодавець використовує поняття "збитки". Відповідно до ст. 22 ЦК збитками є: втрати, яких особа  зазнала у зв'язку зі знищенням  або пошкодженням речі, а також  витрати, які особа зробила або  мусить зробити для відновлення  свого порушеного права {реальні  збитки); доходи, які особа могла  б реально одержати за звичайних  обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода). Отже, збитки —  це грошова оцінка шкоди, яка має  місце у разі неможливості відшкодування  шкоди в натурі.

 

Збитки визначають з урахуванням  ринкових цін, що існували на день добровільного  задоволення боржником вимоги кредитора  у місці, де зобов'язання має бути виконано, а якщо вимогу не було задоволено добровільно, — у день пред'явлення  позову, якщо інше не встановлено договором  або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховують заходи, вжиті  кредитором щодо їх одержання (ст. 623 ЦК).

 

Закон встановлює особливості  визначення обсягу збитків, у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням грошового зобов'язання. Відповідно до ст. 625 ЦК, боржник, який прострочив виконання  грошового зобов'язання, на вимогу кредитора  зобов'язаний сплатити суму боргу з  урахуванням встановленого індексу  інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів  не встановлено договором або  законом.

 

Наслідком порушення цивільно-правових норм може бути також і моральна шкода, яка полягає у фізичному  болю та стражданнях, яких фізична особа  зазнала через каліцтво або інше ушкодження здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у  зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у  зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ст. 23 ЦК). Зазначена шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

 

До обов'язкових умов цивільно-правової відповідальності належать причинно-наслідковий  зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Причинно-наслідковий  зв'язок є простим (якщо між протиправною поведінкою та завданою шкодою немає  інших юридично значущих обставин) та складним (якщо між завданою шкодою та протиправною поведінкою існують  й інші обставини, які впливали на її заподіяння). Причому протиправна  поведінка особи лише тоді є причиною збитків, коли вона безпосередньо пов'язана  із збитками.

 

 

Вина як умова цивільно-правової відповідальності — це психічне ставлення  особи-правопорушника до своєї протиправної поведінки та її наслідків. Питання  про вину як психічне ставлення особи  до своєї поведінки та її наслідків  визначають тільки після з'ясування причинного зв'язку та протиправності дій (бездіяльності).

 

У цивільному законодавстві  встановлено презумпцію вини боржника, тобто його вважають винним доти, доки він не доведе протилежного. Особа  є невинуватою, якщо доведе, що вжила  усіх заходів, що від неї залежали, щодо належного виконання зобов'язання (ст. 624 ЦК).

 

Розрізняють дві форми  вини: умисел та необережність. Причому  для виникнення цивільно-правової відповідальності форма вини значення не має, однак  у випадках, встановлених законом, може впливати на розмір відшкодування.

 

У випадках, встановлених законом, допускається притягнення особи  до цивільно-правової відповідальності незалежно від наявності вини правопорушника (наприклад, відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки (ст. 1187 ЦК), відповідальність професійного зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі, яку прийнято на зберігання (ст. 950 ЦК) та ін.).

 

Законодавство встановлює специфіку  з'ясування вини в окремих випадках. Наприклад, у разі покладання обов'язку на батьків щодо відшкодування шкоди, завданої малолітньою особою, відповідно до ст. 1178 ЦК України береться до уваги  їх вина у несумлінному здійсненні або ухиленні ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою  особою.

 

Розмір відшкодування  встановлюється законом або домовленістю сторін, а у разі наявності спору  між сторонами — судом, господарським  чи третейським судом. Розмір відшкодування  майнової шкоди визначається, як правило, у грошовому виразі, однак відповідно до ст. 22 ЦК за вимогою особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнову шкоду може бути відшкодовано і в інший спосіб, зокрема, шкоду, завдану майну, може бути відшкодовано в натурі (передання речі того самого роду та тієї самої якості, полагодження пошкодженої речі тощо). Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховують вимоги розумності та справедливості (ст. 23 ЦК). Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

 

Чинником, який впливає на розмір відшкодування, є також вина кредитора. У цьому випадку суд  відповідно зменшує розмір збитків  та неустойки, які стягуються з боржника. В окремих випадках правопорушник  взагалі звільняється від цивільно-правової відповідальності, наприклад, при відшкодуванні  шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки. Суд також має право зменшити розмір збитків та неустойки, які  стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення (ст. 616 ЦК).

 

Цивільне законодавство  передбачає також випадки, за настання яких особа звільняється від відповідальності, — це випадок та непереборна сила. Окрім цих підстав, які притаманні для усіх видів цивільно-правової відповідальності, особу, у випадках, визначених законом, може бути звільнено  від відповідальності в силу інших  обставин, як-от: вина кредитора, самозахист цивільних справ чи інші обставини, визначені законом як підстави звільнення від відповідальності. Однак, як правило, вони застосовуються при недоговірній цивільно-правової відповідальності, їх буде додатково розкрито у § 7 Гл. 13 цього посібника.

Информация о работе Цивільно-правова відповідальність