Відповідальність за порушення антимонопольного законодавства

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про Антимонопольний  комітет України», територіальне відділення Антимонопольного комітету України очолює голова територіального відділення. Голова територіального відділення та його заступник призначаються та звільняються головою Антимонопольного комітету України. Заступник голови територіального відділення призначається та звільняється Головою комітету за поданням голови територіального відділення. Антимонопольний комітет України підконтрольний Президенту України та підзвітний Верховній Раді України [12].

Треба приділити  увагу такому важливому завданню Антимонопольного  комітету, як здійснення контролю щодо творення конкурентного  середовища  та захисту конкуренції у сфері державних закупівель. Державні закупівлі  повинні відбуватися з максимальною ефективністю за рахунок збільшення  конкурентного процесу, тобто з максимально більшою кількістю конкурентних  учасників. Важливо, щоб учасники саме конкурували між собою, а не були, наприклад, пов’язаними особами. Тому що це, так би мовити, конкурс,  змагання учасників за те, щоб саме їхню пропозицію визнали найбільш  економічно вигідною, а в разі здійснення закупівлі, яка має спеціалізований  характер, такою, що відповідає за всіма критеріями, які були висунуті замовником. В іншому випадку такі дії можна характеризувати, як змова, що  тягне за собою несприятливі наслідки як для замовників, так і для учасників – в  разі відмови в участі у процедурі закупівлі замовником, і вважається  порушенням законодавства. Для того, щоб в подальшому уникнути таких порушень з боку суб’єктів державних закупівель, в Законі України «Про  здійснення державних закупівель» від 30. 07. 2010 року законодавець зробив  Антимонопольний комітет України головним органом оскарження з метою  неупередженого, своєчасного та ефективного захисту прав та законних інтересів осіб, пов’язаних із участю у процедурах державної закупівлі. Згідно  цього закону Антимонопольний комітет України створює постійно діючу  адміністративну  колегію з розгляду скарг про порушення законодавства у  сфері державних закупівель [13].

Основними принципами діяльності Антимонопольного комітету є:  принцип законності, гласності, захисту конкуренції на засадах  рівності  фізичних та юридичних  осіб перед законом та пріоритету прав споживачів [12].

Антимонопольний комітет України бере участь у  проведенні  демонополізації окремих  об’єктів; здійснює державний контроль за  дотриманням антимонопольного законодавства, забезпечує захист інтересів  підприємців від його порушень; приймає розпорядження про примусовий  поділ монопольних утворень у разі зловживання їх монопольним становищем;  вносить до відповідних органів пропозиції щодо зміни сфери антимонопольного регулювання [14].

2.3 Антимонопольне законодавство.  Напрями його вдосконалення

Антимонопольне  законодавство – сукупність нормативних актів (правових норм), що регулюють діяльність господарюючих суб'єктів, спрямованих на створення, розвиток, підтримку конкурентного середовища, попередження, припинення анти конкурентної практики. У сучасному світі антимонопольне законодавство і проведена на його основі антимонопольна політика є одним з найважливіших засобів державного регулювання економіки, у силу чого воно зізнається самостійною галуззю законодавства. Ця галузь є комплексною: маючи в основі норми адміністративного права, антимонопольне законодавство включає також конституційні, цивільно-правові, кримінально-правові норми.

Антимонопольне  законодавство ґрунтується на концепції досягнення найвищого добробуту громадян у результаті надання господарюючим суб'єктам можливості вільно обмінюватися виробленими ними товарами й послугами на конкурентному ринку, який виступає універсальним регулятором суспільного виробництва. Основними цілями антимонопольного законодавства є: захист і заохочення конкуренції, контроль над господарюючими суб'єктами, що займають домінуюче положення на ринку, контроль над процесом концентрації виробництва й капіталу, контроль над ціноутворенням, сприяння дрібному й середньому підприємництву й захист його інтересів, захист інтересів споживачів.

Починаючи з 1992 року, коли було прийнято перший спеціальний закон  щодо захисту економічної  конкуренції – Закон України «Про обмеження  монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності», в Україні сформовано систему антимонопольного законодавства,  що  за  оцінками  експертів, відповідає європейським стандартам та є адаптованим до законодавства Європейського Союзу [15]. Так, правові й інституційні засади захисту економічної конкуренції в Україні визначають цілий ряд законодавчих актів. Основними з них є: Конституція України (ст. 42 якої закріплює гарантії державного захисту економічної конкуренції) [16],  Закони України «Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.1993 р. [12], «Про захист від недобросовісної конкуренції»  від 07.06.1996  р. [17], «Про  природні монополії» від 20.04.2000 р. [18], «Про захист економічної конкуренції»  від 11.02.2001 р. [19].

Ефективність  антимонопольного законодавства полягає у створенні оптимальної системи інструментів і засобів правового регулювання економічних відносин та функціонування ефективних адміністративних механізмів їх впровадження, що забезпечуватиме стійкий розвиток ринку в державі, а також конкурентоспроможність національної економіки на  міжнародному рівні. Основними елементами зазначеної системи є заходи щодо стимулювання та захисту економічної конкуренції, що забезпечується  формами державного регулювання відносин у сфері економіки [20]. Впровадження таких заходів має здійснюватися збалансовано з урахуванням особливостей національної економіки, стану, структури й перспектив розвитку  внутрішнього ринку, у тому числі в аспекті транснаціональних інтеграційних  економічних  процесів. При цьому треба брати до уваги комплексний характер зазначених заходів, це зумовлює необхідність визначення основних напрямів  діяльності щодо розвитку системи захисту економічної конкуренції.

Основні напрями законотворчої діяльності щодо вдосконалення  антимонопольного законодавства мають бути такими: підвищення правового забезпечення добросовісної конкуренції, ефективності антимонопольного  регулювання та впровадження механізмів демонополізації ринків, а також оптимізації діяльності антимонопольних інституцій. Водночас треба акцентувати увагу на практичну цілеспрямованість законотворчої  діяльності за визначеними напрямами.

2.4 Відповідальність за порушення антимонопольного законодавства

Основними функціями антимонопольних органів є контрольна та розслідувально-юрисдикційна, які полягають у здійсненні контролю за станом товарних ринків, виявленням монополістів, а також порушень антимонопольно-конкурентного законодавства з метою відновлення стану ринків, майнового становища потерпілих від цього осіб та застосування господарських санкцій до правопорушників. Залежно від характеру порушень антимонопольно-конкурентного законодавства розрізняють такі їх види:

• недобросовісну конкуренцію;
• анти конкурентні дії (монополістичні зловживання);
• порушення щодо антимонопольних органів.

Недобросовісною конкуренцією відповідно до Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції» визнаються будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

   Розрізняють  три великі групи правопорушень,  що належать до недобросовісної  конкуренції, а саме:

• неправомірне використання ділової репутації;
• створення перешкод господарюючим суб'єктам (підприємцям) у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції;
• неправомірні дії щодо комерційної таємниці конкурента/іншого суб'єкта господарювання (підприємця).

   Своєю  чергою кожна група зазначених  правопорушень має численні прояви.

Анти конкурентні дії чи монополістичні зловживання поділяються на такі основні групи:

• анти конкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання;
• зловживання монопольним становищем на ринку;
• анти конкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю;
• обмежувальна та дискримінаційна діяльність суб'єктів господарювання, об'єднань концентрація без отримання відповідного дозволу Антимонопольного комітету у разі обов'язковості такої згоди.

Правопорушенням щодо антимонопольних органів є  дії (бездіяльність) суб'єктів господарювання, що створюють перешкоди для здійснення антимонопольними органами своїх функцій  і повноважень. Проявами таких порушень є:

• неподання суб'єктами господарювання у встановлені строки інформації, подання неповної чи недостовірної інформації антимонопольним органам;
• створення перешкод працівникам антимонопольних органів щодо виконання ними своїх повноважень (проведення перевірок, вилучення чи накладення арешту на майно, предмети, документи, інші носії інформації);
• невиконання суб'єктами господарювання погоджених з антимонопольними органами установчих документів (у випадках економічної концентрації) або вимог та зобов'язань, якими було обумовлено рішення про надання дозволу на узгоджені дії чи концентрацію [21].

За правопорушення у сфері економічної конкуренції  передбачаються такі види відповідальності: господарсько-організаційні санкції, господарсько-адміністративні штрафи, безоплатне вилучення майна; відшкодування шкоди [22].

Господарсько-організаційні  санкції застосовуються у формі:

• примусового поділу суб'єкта господарювання, що зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку;
• надання обов'язкових до виконання вказівок щодо припинення виявлених порушень, відновлення попереднього стану на ринку;
• блокування цінних паперів;
• скасування дозволу на узгоджені дії у разі порушення умов його надання;
• вимога щодо обов'язкового спростування порушником в офіційних органах преси неправдивих, неточних або неповних відомостей;
• скасування на вимогу антимонопольних органів ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання у разі порушення ними антимонопольного законодавства.

Зазначені санкції  застосовуються здебільшого антимонопольними органами чи на їх вимогу самим порушником (примусовий поділ, спростування відомостей, що дискредитують конкурента) чи іншим компетентним органом (скасування ліцензії).

Господарсько-адміністративні  штрафи накладаються на суб'єктів господарювання та (або) їх посадових осіб за передбачені законом порушення антимонопольно-конкурентного законодавства. При цьому розмір штрафу залежить від виду порушення та (або) розміру незаконно отриманого прибутку. Рішення про накладення штрафів приймається антимонопольними органами на їх засіданнях (Антимонопольним комітетом України або адміністративною колегією Антимонопольного комітету України).

Безоплатне  вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням або копій  виробів іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) як у виробника, так  і у продавця застосовується за відповідні акти недобросовісної конкуренції, з дотриманням передбаченого  Кабінетом Міністрів України  порядку.

   Відшкодування  шкоди як форма господарсько-правової  відповідальності передбачається  у разі заподіяння внаслідок  порушення конкурентного (антимонопольного) законодавства шкоди (як правило,  майнової) учасникам конкуренції,  споживачам, державі. Застосовується  в судовому порядку за заявою  заінтересованої особи (осіб), в інтересах держави – антимонопольних органів, прокурора.

Притягнення до відповідальності за порушення конкурентного  законодавства може мати місце протягом спеціальних строків позовної давності, встановлених ст. 42 Закону України «Про захист економічної конкуренції» – п'ять років з дня вчинення порушення, а у разі тривалого порушення – з дня його закінчення, крім випадків несвоєчасного, неповного подання інформації чи подання недостовірної інформації антимонопольним органам, створення перешкод працівникам антимонопольних органів щодо виконання ними своїх повноважень, щодо яких передбачено трирічний строк позовної давності [19].

РОЗДІЛ 3 ПОРІВНЯННЯ МІЖНАРОДНОЇ АНТИМОНОПОЛЬНОЇ  ПОЛІТИКИ ТА АНТИМОНОПОЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

Як розглядалося раніше, антимонопольна політика –  це комплекс заходів, розроблених і впроваджених у багатьох країнах світу, спрямованих на припинення, попередження й обмеження діяльності монополій, а також створення відповідного законодавства.

Перший антимонопольний закон був прийнятий у США у 1890 році. Він мав назву Закон Шермана. Пізніше, його було доповнено Законом Клейтона (1914 р.), законом про Федеральну торгову комісію (1914 р.) та іншими, які склали основу антимонопольного законодавства США. Особливістю антимонопольного законодавства США є те, що закони прийняті близько століття тому, залишаються основою даного законодавства й дотепер.

Загалом, США  мають досить великий досвід у  обмеженні монопольної діяльності. Головний результат антимонопольного регулювання у цій країні полягає в тому, що американській державі в гострій боротьбі вдалося «приборкати» свої монополії.

В європейських країнах а також у Японії антимонопольний  процес відбувався пізніше, ніж в  США. Це пояснюється тим, що протягом багатьох років у цих державах не існувало певної думки про законність монополістичних об’єднань. Так  перші закони проти монополій  в Європі були прийняті лише в 30-х  роках XX ст. (Бельгія і Голландія  – 1935 р., Данія – 1937 р., Великобританія – 1948 р., ФРН – 1957 р., Франція – 1963 р.). А у країнах Східної Європи такі законодавчі акти взагалі з’явились  наприкінці 80-х років [23].

Антимонопольна  політика Європейського Союзу (загальна політика з питань конкуренції) загалом спрямована на недопущення обмеження свободи конкуренції як підприємствами та індивідуальними підприємцями, так і державами-учасницями шляхом введення протекціоністських заходів, що надають національним підприємцям необґрунтовані переваги і пільги.