Безработица

Підвищення ефективності політики зайнятості та обмеження марнотратства

Політика зайнятості відіграє важливу роль у пом'якшенні наслідків безробіття та в заохоченні безробітних до праці. Однак вона не може замінити стратегії економічного розвитку, орієнтованої на підвищення рівня зайнятості, як це пропонують деякі економісти та політики. Вплив політики зайнятості на активізацію безробітних і можливості протидії безробіттю залежить від двох чинників.

По-перше, від обсягу коштів, спрямованих на активні програми на ринку праці (перекваліфікація безробітних, субсидіювання зайнятості та безпосереднє створення робочих місць). Видатки  на дієві програми на ринку праці знизилися в Польщі з 707 злотих на безробітного за рік у 1997 р. до 123 злотих у 2002 р. Планом на 2005 р. передбачається збільшення цих видатків. Але вони й надалі у кілька разів нижчі, ніж у країнах ЄС, де у 2002 р. вони були $6200 на безробітного, тоді яку Польщі —$41.

По-друге, вплив цих програм  на рівень безробіття залежить також  від соціальної ефективності витрачених громадських коштів, тобто від  того, чи приносять вони реальні, а  не уявні результати. Наприклад, середня  ефективність навчання безробітних  у 1999 — 2002 рр. становила 46%.

З досліджень випливає: щоб  підвищити ефективність навчання безробітних, треба їх так готувати, аби це відповідало потребам ринку праці. Здається, що найефективніше досягнути  цієї мети можна шляхом співробітництва  трьох партнерів: закладу працевлаштування; компанії, яка потребує працівників; організації, що навчає. Слід прагнути укладення тристоронніх угод про навчання, які визначають відповідний зміст і навантаження навчального процесу та створюють більші шанси на працевлаштування для осіб, які пройшли навчання.

Якщо укладення тристоронніх угод не буде можливим, програма навчання безробітних має ґрунтуватися на поглибленому аналізі потреб на різні кваліфікації та навички на місцевому ринку. Для цього слід запровадити моніторинг професій, фахівців яких бракує (або забагато) на ринку праці. Такий метод може бути також основою для коригування структури і змісту професійного навчання.

Пілотне запровадження моніторингу  професій, фахівці яких у дефіциті чи надлишку на ринку праці, та тристоронніх угод про навчання уможливлює підвищення ефективності навчання до 80 — 90%.

Ці методи я розробив і  випробував у другій половині 90-х  років. Якби вони були запроваджені, а ефективність навчання була лише 80%, тоді у 1999 - 2002 рр. додатково після перенавчання роботу отримали б не 170 тис. безробітних, а 294 тис, тобто майже на 72% більше. З огляду на це, є сенс широко запроваджувати ці методи.

*  *  *

Деякі економісти вважають, що чотири "стовпи" програми створення робочих місць, представлені вище, межують із фантазією, що їх неможливо використовувати у ринковій економіці. Але за часів трансформації був період, коли вдалося успішно реалізувати подібну стратегію зростання, орієнтовану на збільшення зайнятості. Це відбувалося у 1994 — 1997 рр., коли створили 1,2 млн. робочих місць, а безробіття знизилося з 2,8 млн. осіб у 1994 р. до 1,8 млн. у 1997 р. Середньорічний темп зростання ВВП тоді становив 6,2%, а надалі (1998 — 2001 рр.) — тільки 3,5%. Щороку національний попит збільшувався в середньому на 8%, а інвестиції — на 18%. Масштабно використовувалися інвестиційні пільги.

Хіба не можна найближчими  роками повторити цей досвід? Можна, але це вимагає відваги та визнання політиками, економістами масового і структурного безробіття національною катастрофою, як це свого часу зробив президент Фінляндії, коли в його країні рівень безробіття сягнув 17%.