Шпаргалка по "Философія"

 

 

1. Соціокультурна зумовленість філософії. Динамічні процеси сучасного суперечливого світу ставлять кожну людину в надзвичайно складні умови соціального життя. Радикальна зміна ціннісних орієнтацій, гостра необхідність постійного пошуку і швидкого знаходження життєво вважливих рішень, стресові ситуації – все це проблеми повсякденного людського буття, сфера практичного застосування світоглядної культури, основу якої складає філософія.

   Філософія – галузь  знань, метою якої є схоплення  сутності задля цілісного сприймання та пізнання світу людини, природних явищ і суспільних подій. Загалом – це знання про весь світ. Етимологічно складається з двох слів: phileo(любити) і sophia ( мудрість). Вперше термін запровадив Піфагор. Він має такі тлумачення: любов до мудрості, любомудрування, любомудріє.

   Філософія, як феномен, з’являється вперше в давній  Індії і Китаї, але тут вона  не відмежовується від царини  мудрості. На теренах стародавньої  Греції термін отримує чітке  обґрунтування, відповідно виокремлюється  і предмет філософії.

   Філософія сприяє  розвитку людини, навчає міркувати, логічно вибудовувати думки, вербально  передавати їх, а також застосовувати  свої розум та мову для осягнення  світу природи та самої людини. Філософію завжди цікавить не  лише сам результат, а процес розуміння.

   Філософія вибудовується  із сумнівів і обґрунтувань, доведень, живе у вільних дискусіях і  тому по-справжньому можлива лише  в демократичному суспільстві.

    Філософськими  дисциплінами є метафізика, онтологія, гносеологія, філософська антропологія, логіка, етика, естетика та ін.. Вона вивчає всі феномени культури під кутом загальності, тобто їх суті, місця та функцій в культурі.

   Сучасна філософія  є узагальненою філософською  думкою людства. Ідейною основою  сучасної філософії є загальнолюдські цінності і пріоритети. Вивчення філософії стає однією з головних передумов входження кожної молодої людини в загальнокультурний світовий контекст.

   У більшості країн  світу філософія посідає чільне  місце в системі гуманітарних  дисциплін вищої школи. Оволодіння основами філософських знань допомагає людині стати фахівцем, який уміє широко і глибоко мислити і діяти самостійно.

   З філософії виросли  і наука, і мистецтво, і мораль, і право і набули статусу  особливих проявів людського  духу та життєдіяльності людини і суспільства.

   Філософія – не  конкретна наука, не сума наукових  знань. На відміну від окремих  наук філософія вивчає не окремі  сфери буття, а світ як цілісність  і його взаємозв’язок з людиною.

2. Філософське  мислення та його специфіка. Філософський стиль мислення з’являється тоді, коли людина починає масштабно мислити і шукати оптимальний варіант свого життя. Філософія в перекладі – любов до мудрості. Філософський тип мислення є не тільки любов’ю до мудрості. Філософія дозволяє людині вирішити одне з найголовніших питань свого існування, а саме зайняти ту чи іншу життєву позицію (визначення осн. ідеї свого життя і обрання найбільш загальних шляхів її реалізації). Такі вибори людина може робити на 3-ьох осн. рівнях:

-звичайний/буденний(почуття);

- теоретичний(мислення);

- практичний(на осн. почуття  і мислення– визначеність і  ідея).

Філософія– почуття усвідомлення, теор.-практ. визначеність сутності, сенсу і цінностей всього сущого.

Філософське мислення-це соціокультурна зумовленість філ-ії привела до того, що

філософський тип мислення з’являється насамперед, як необхідність масштабного бачення дійсності. Масштабне бачення дійсності означає, чщо філософський тип мислення-це визначення місця, ролі і значення людини у світі або прояв співвідношення між людьми і світом, це погляд на те, на своєму чи чужому місці у світі вона знаходиться.

3. Своєрідність  предмету філософії. Розкриття предмету будь-якої науки, і філософії теж, передбачає окреслення відповідного кола проблем, котрі та чи інша наука досліджує, і які є для неї специфічними, особливими. Для філософії такими особливими проблемами є загальні проблеми існування світу, як природи, його єдності, походження, тенденцій розвитку тощо. Суб’єктом же пізнання, осмислення цих проблем є людина як творча, діяльна істота. Тому в предмет будь-якої філософської системи, будь-якого її напрямку необхідно включається, як основне, - відношення  “людина – світ”, його різні модифікації.

Предметом філ-ії є відношення між об’єктивною і суб’єктивною реальністю в найбільш засильному її розумінні; тобто філ-ія спрямовує свій погляд як на людину, так і на світ. Це відношення має багатовекторний характер. Ця багатовекторність окреслює коло основних проблем, тобто філ-ія займається проблемою місця людини у світі, сутністю світу, сенсом існування людини і суспільства, цінностями світу. Таке розуміння дозволяє зробити висновок: філ-ія є критерієм організації діяльності як людини, так і соціокультурними критерієм епохи. Скажімо, у Гегеля в основі його філософської системи лежить так звана

“абсолютна ідея”, котра є ні чим іншим, як гіперболізованою об’єктивованою людською

свідомістю, “абсолютним розумом”. “Абсолютна ідея, - наголошував філософ, - є розум, мислення, розумне мислення”.

4. Історичні форми  постановки основного питання філософії. Філософія, виступаючи у якості науки, світогляду, методології і духовності, має основне питання або основні питання. Основними питаннями в найбільш загальному розумінні є постановка і розв’язання проблеми, від якої залежить доля існування предмету. Стосовно основного предмету філософії існують наступні точки зору:

1.основним питанням філософії  будь-яких періодів(етапів, шкіл, напрямків) є проблема відношення мислення  і буття, матерії і свідомості, матеріальною і ідеальною з  боку їх первинності чи вторинності. В той же час, основне питання філософії- це також проблема, яка розв’язує наступне питання: пізнавальний чи непізнавальний світ;

2.суть основного питання  філософії: як співвідноситься у  житті людини і сусп. такі явища  як мораль, моральність, аморальність, тобто ця філософія стверджує, що в реальному житті людина живе і діє відповідно до моральності;3.у всі періоди на всіх етапах розвитку філософії ця проблема існувала і існує і постає як проблема людської свободи.

Точки зору розуміння питання філософії:

1) Проблема визначення  матерії і свідомості, мислення  і буття, істини і пізнаваності 

світу.

2) Кожна філософська система  чи в залежності від історії, чи в залежності від 

специфіки школи має своє основне питання:

       a) Екзистенціалізм– філософія існування: -вибір; -свобода існування; -ситуація.

       b) Неотомістська–  співвідношення між людиною і  богом, вірою і розумом.

       c) Феноменологічна(етична  феноменологія) – проблема відношення людської моралі і її конкретної діяльності.

3) Основне питання філософії  – свобода. Проблема свободи у  відношенні до того життєвого  світу, в якому вони реалізуються. Має сенс при наступному розумінні  свободи: свобода– це почуття, усвідомлення, теор.-практ. означеність людиною(сусп.-ом) саме свого, а не чужого місця в світі.

5. Структура філософського  знання. Центральне місце у структурі філос. знання займає філос. Вчення про людину, її суть і природу, - філософська антропологія. Сучасна філос. антропологія спирається на вчення нім. Філософа Макса Шелера та ін. тут визначається місце і ставлення людини до навколишнього середовища.

Уже в античній філософії вчені розмірковували про буття. Протягом століть інтерес до проблеми буття не згасав. Так склалася онтологія – вчення про буття.

Одночасно з онтологією почала розвиватися епістемологія – вчення про пізнання. Вихідним в епістемології є певне ставлення людини до світу – пізнавальне ставлення, тобто досліджується процес пізнання шляхом аналізу змісту. Щоб детальніше розглядати процес, враховуються умови пізнання, тобто дається відповідь на питання: де і коли відбувається пізнання, яка його мета?

З цими питаннями поєднане центральне поняття гносеології – істина. Істина є безпосередньою метою пізнання.

В античній філософії починає розвиватися логіка – вчення про форми мислення.

У філософії Стародавньої Греції простежуються джерела виникнення соціальної філософії – основного вчення про суспільство, його виникнення і становлення, закони і тенденції розвитку, прогрес та регрес.

Об’єкт вивчення етики – мораль, моральність як форма суспільної свідомості.

Естетика досліджує сферу естетичного як специфічний прояв цілісного ставлення людини до світу і сферу художньої діяльності людей.

У зв’язку з різкими змінами у соціальній сфері в сучасних умовах розвивається аксіологія (теорія цінностей) – філос. вчення про природу цінностей, їх місце у реальності і про структуру ціннісного світу, тобто про зв’язок різних цінностей між собою і з соц. і культ. факторами і структурою особи.

Як і будь-яка предметна сфера знання, філософія має історію – історію філософії.

Усі розділи філософії розробляють фундаментальний тип знання, що збагачує і розвиває філос. теорію.

Є і прикладне філос. знання, гол. Завдання – узагальнення результатів сучасної науки, а також допомога людям у їх конкретній практичній діяльності.  

6. Співвідношення  філософських, загальнонаукових і  спец-наук. методів. Загальнонаукові методи-це спосіб пошуку об’єктивної реальності залежно від галузі науки. Методологія розуміє правничі принципи з точки зору, що таке закон взагалі. А з філософської точки зору правничі принципи є основою на якій базується юридична наука.

1.Філософські методи, серед  яких найбільш старшими являються  діалектичний і метафізичний. До  їх числа також відносяться  аналітичний(характерний для сучасної аналітичної філософії), інтуїтивний, феноменолофічний, герменевтичний та інші.

2.Загальнонаукові підходи  і методи дослідження, що отримали  широкий розвиток і примінення  в науці ХХ ст. Вони виступають  в якості своєрідної проміжкової  методології між філософією і фундаментальним теоретико-методологічним положенням спеціальних наук. До загальнонаукових частіше всього вілносяться такі поняття, як інформація, модель, ізоморфізм, структура, функція, система, елемент, оптимальність і т. д. Характерними рисами загальнонаукових понять являються по-перше, злиття в їх змісті окремих властивостей, признаків, понять окремих наук і філософських категорій; по- друге, можливість(на відміну від останніх) формалізації, уточнені засобами математичної теорії.

На основі загальнонаукових понять і концепцій формулюються відповідні методи і принципи пізнання, які забезпечують зв’язок і оптимальну взаємодію філософської методології із спеціально-науковим злиттям і його методами. До числа загальнонаукових принципів і підходів відносяться системний і структурно–функціональний, кібернетичний, ймовірнісний, моделювання і формалізація та інші. Важлива роль названих підходів полягає в тому, що в силу свого проміжкового характеру забезпечують взаємоперехід філософського і спеціальнонаукового знання.

3.Спеціальнонаукові методи, тобто сукупність способів, принципів  пізнання, досліджувальних прийомів  і процедур, що застосовуються  в тій або іншій сфері науки, яка відповідає певній основній  формі руху матерії. Це методи  механіки, фізики, хімії, біології і гуманітарних наук. Таким чином, в наукому пізнанні функціонує складна, динамічна, цілісна система багатообразних методів різних рівнів, сфер діяльності, напрямленості, які завжди реалізуються із врахунком конкретних умов.

7. Діалектика та метафізика як філософські методи. Метод (від грец.-шлях дослідження чи пізнання) - це спосіб побудови та обґрунтування системи філософських та наукових знань, сукупність прийомів і операцій, за допомогою яких здобувається нове знання. Кожна наука, кожна форма освоєння дійсності має свої методи. Найбільш відомі методи філософського пізнання: метафізика, діалектика, історизм, позитивізм, герменевтика, реконструкція, деконструкція.

Найбільш відомими методами філософського пізнання є метафізика і діалектика. До 17-18 ст. у філософії і в конкретних науках в цілому панував метафізичний метод філософського мислення. Термін «метафізика» як в історії філософії, та і нині вживається як для позначення теоретичної або спекулятивної філософії (особливо на Заході), так і для позначення філос. методу, протилежного діалектиці. З позиції метафізики і в природі, і в суспільстві, і в духовній сфері об’єкти, процеси, явища існують відокремлено, без взаємного органічного зв’язку, вони не розвиваються. Хоча в них і відбуваються певні зміни, вони не приводять до виникнення якісно нового – «немає нічого нового під місяцем».

Діалектичний метод у філософії, на противагу метафізиці, визнає універсальний зв’язок усіх явищ природного, соціального і духовного вимірів дійсності та розвиток її. Вона є загальною теорією розвитку всього сущого, що адекватно відображає його еволюцію у своїх законах, категоріях та принципах.

8. Основні функції  філософії

• Онтологічна (опис та пояснення наявного буття світу)
• Світоглядна (розгляд різних поглядів на світ)
• Гносеологічна (виявлення пізнавальних можливостей людини)
• Методологічна (аналіз способів пізнання і перетворення світу людиною)
• Аксіологічна (виявлення загальнолюдських цінностей, процес оцінювання)
• Соціальна (створення загальної моделі суспільного життя)
• Гуманістична (відстоювання інтересів людини)
• Критична (переосмислення загальновизнаних істин, визначення їх місця)
• Культурно-виховна (наслідуючи мудрих, стаєш культурнішим і вихованішим)
• Соціально-просвітницька (визначання філософами цілей суспільства)
• Евристична (розкривання прихованого в людині потенціалу)
• Прогностична (вибудування загальних сценаріїв розвитку майбутнього)

9, 10. Особливості розвитку та функціонування системи філософських категорії. Філософські категорії— це найзагальніші(гранично широкі) поняття, що виражають універсальні характеристики та відношення матеріального й духовного світу, в які і через які здійснюється філософське мислення, і які служать вихідними принципами пізнання і духовно-практичного перетворення світу. Тому філософське знання має категоріальний характер.