Шпаргалка по украинскому

 

Стандартизація  термінології  - це вироблення термінів, еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це - національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це - міжнародний стандарт). Стандартизована термінологія є обов'язковою для вживання в офіційних наукових, ділових, виробничих текстах. 

 
Термінологічний стандарт укладають за таким алгоритмом:

1.     систематизація понять певної галузі науки чи техніки; поділ їх на категорії (предмети, процеси, якості, величини тощо);  розмежування родових та видових понять;

2.     відбір усіх термінів галузі, узятої для стандартизації (терміни вибирають зі словників різних років видання, статей, підручників, періодики, рукописів та інших джерел);

3.     поділ термінів на групи: 
- вузькогалузеві терміни; 
- міжгалузеві; 
- загальнонаукові (загальнотехнічні).  

Стандартизації повинні  підлягати лише вузькогалузеві терміни;

4.     вибір із групи термінів-синонімів нормативного терміна (інші терміни подаються також, але з позначкою "нерекомендований");

5.     пошук еквівалентів англійською, німецькою, французькою, російською мовами та інш. з відповідних міжнародних стандартів;

6.     формулювання українською мовою означення (дефініції) поняття;

7.     рецензування стандарту фахівцем та мовознавцем. 

 

У готовому вигляді  стаття стандарту має таку будову:

1.     назва поняття українською мовою;

2.     скорочена форма терміна;

3.     недозволений (нерекомендований) синонім;

4.     родове поняття;

5.     видове поняття;

6.     еквіваленти англійською, німецькою, російською, французькою мовами та інш.;

7.     дефініція (означення);

8.     формула або схема запису.

47. Наукова бібліографія

Бібліографія — галузь знання про книгу, газету або інший бібліотечний документ, завданнями якої є:

1. виявлення, облік, опис, систематизація і якісний аналіз творів друку;
2. складання різних бібліографічних посібників, які полегшують і сприяють кращому використанню друкованої продукції з науковою, практичною і виховною метою;
3. розробка принципів і методів бібліографування друкованих творів і організації бібліографічної роботи.

Висновок

Якщо проаналізувати зміст діяльності тих людей, які  в рамках "великої науки" вважаються науковими співробітниками, дослідниками, вченими, то неважко виявити, що переважна  більшість їх займаються рутинною роботою, а не творчим пошуком. Ця робота іноді ще більш нормалізована, монотонна і стереотипні, ніж бібліографування і технічна обробка літератури. Зарплата ж приблизно однакова. Тому хорошому бібліографу-практику, до того ж володіє комп'ютером та іноземними мовами, нема чого прагнути в науку. Він завжди буде затребуваний суспільством. Розквіт бібліографії, на мій погляд, зовсім не залежить від того, визнають її науковим феноменом чи ні. 

48. Історія наукового  словникарства в Україні

Словникова справа зародилася в Україні вже в XIII ст. Створювалися словнички незрозумілих слів, які  вживалися в церковних книгах. У другій половині XVI ст. були укладені словники іншого типу - двомовні перекладні, в яких церковнослов'янські слова  передаються «простою мовою». 

 

Лаврентієм Зизанієм був створений «Лексисъ съ толкованіемъ словенскихъ словъ просто» (опублікований у Вільні 1596 р.). Це перекладний словник, бо в ньому церковнослов'янські слова вже мають відповідники з тодішньої літературної мови. Реєстр цього словника охоплює понад 1000 слів.  

 

Другою етапною словниковою  працею в історії української  лексикографії був «Лексіконъ словеноросскій и Именъ Тлъкованіє» славнозвісного Памви Беринди (надрукований у Києві 1627 р.). У своїй основі «Лексикон» Памви Беринди перекладний церковнослов'янсько-український словник. 

 

Реєстр «Лексикона»  включає близько 7000 слів і складається  із двох окремих частин. Перша частина  становить собою перекладний  словник 4980 церковно-слов'янських слів, які перекладаються синонімами тогочасної живої української мови (Иго: ярмо; питомєцъ: вихованець; стражду: терплю). Інколи реєстрове слово має ще й тлумачення. Друга частина нагадує своєрідний словник іншомовних слів та власних імен із джерел того часу. У цій частині подано й пояснено 2002 слова.  

 

Цікавими були рукописні  словники Є.Славинецького та А.Корецького-Сатановського (XVII ст.) — «Лексіконъ латинский» і «Лексікон славяно-латинскій». 

 

Не усі знають, що до різних видань «Енеїди» Котляревського вводились додатки зібрання «малороссійскихъ словъ». У цих словниках пояснювалось шляхом наведення російських відповідників близько 1000 українських слів. 

 

У другій половині XIX ст. починають виходити в світ вже  окремі зібрання українського лексичного матеріалу, серед яких варті на увагу  «Словарь малороссійскаго наречія» О.Афанасьєва-Чужбинського (1855), «Словарь малороссійскихъ идіомовъ» М.Закревського (1861), «Словниця української мови» Ф.Піскунова (1873). 

 

Набагато більший  за реєстром і використанням лексичних  джерел був виданий у Львові М.Уманцем та А.Спілкою чотиритомний «Словарь російсько-український» (1893—1898). Реєстр російських слів сягав 40 тисяч, але в українській частині цього словника було багато діалектної та архаїчної лексики. 

 

Найвидатнішою працею української  лексикографії до перевороту 1917 р. був  чотиритомний «Словарь української мови», що вийшов за редакцією Бориса Грінченка (1907—1909). За своєю суттю — це перекладний українсько-російський словник. Б.Грінченко зумів довести реєстр словника до 70 тисяч слів. 

 

Найбільш повними  з пізніших словників були двотомний  «Російсько-український словник» С. Іваницького й Ф.Шумленського (Вінниця, 1918) та «Словник української мови» Д. Яворницького (Катеринослав, 1920), що мислився як додаток до «Словаря української мови» за редакцією Б. Д. Грінченка. 

 

На 1918 р. припадає вихід  у київському видавництві «Поступ» першого в Україні «Словника  чужих слів, що вживаються в українській  мові» 3. Поптенка.  

 

Протягом 1924—1933 рр. надруковано  три томи «Російсько-українського словника»  Академії наук УРСР (у межах А—П). У 1937 р. Інститут мовознавства видав  великий однотомний «Російсько-український  словник». Його реєстр поповнився новими на той час словами.  

 

Наступний період, який почався в повоєнний час, позначений створенням справді сучасних словників  — і за рівнем лексикографічного  опрацювання і з погляду предметно-тематичної різноманітності, відповідності потребам, запитам життя. 

 

З'явилися тлумачні, фразеологічні, синонімічні словники, вже видано три томи етимологічного словника, словник іншомовних слів, орфографічні, орфоепічні словники, термінологічні, перекладні словники. 

 

В українській лексикографії  найвищим досягненням української  лексикографії стало видання  одинадцятитомного «Словника української мови» — першого тлумачного словника української мови, найповнішого та найбагатшого зібрання її лексики та фразеології. Словник, виданий упродовж 1970—1980 років, містить близько 135000 слів. 

 

 
49. Багатство мови і стилістична виразність мовлення в професійній сфері.

Білет №50 Фразеологія в  науковому мовленні.

 

 

Фразеологія (від грецького phrasis - вираження, logos - вчення) — розділ мовознавства, в якому вивчаються лексично неподільні поєднання слів. Фразеологією називають також сукупність властивих мові усталених зворотів і висловів. Фразеологічні звороти не розпадаються на частини і мають смислову єдність, тобто:

1.  Окремі слова в них не мають самостійного лексичного значення - усе словосполучення дорівнює окремому слову і є його синонімом. 

2.  Стійкі словосполучення складаються з одних компонентів. Будь-яка заміна окремого слова руйнує цілісне значення виразу. 

3.  До фразеологізмів не можуть додаватися нові слова без зміни лексичного

значення. 

 

До типових фразеологізмів, які  вживають в офіційно-діловому стилі  мови, належать: власне книжні фразеологічні одиниці (вводити в оману, дамоклів меч, відволікати увагу, віддавати належне, для більшої переконливості, дошкульне місце); термінологічні назви предметів, явищ, понять (атмосферний тиск, доменна піч, запам'ятовувальний пристрій, кишені пам'яті, автоматична телефонна станція,); номенклатурні найменування (білий гриб, антонівські яблука, арабський кінь, вітряна віспа, азотна кислота, грудний еліксир, очні краплі, борна мазь, Міністерство закордонних справ); складені термінологізовані назви (суспільно-політична термінологія:країни, що розвиваються, Високі Договірні Сторони,); лексикалізовані сполуки: до певної міри, певною (якоюсь) мірою, кінець кінцем, з одного боку, з другого (іншого) боку, мати справу, мати місце).  

 

Ділове мовлення виробило власну фразеологію. Передусім це різноманітні назви ділових паперів: вірча грамота, Почесна грамота, пам'ятна записка, доповідна записка, витяг з протоколу (трудової книжки, наказу), бортовий журнал, дорожній лист. Офіційно-діловому мовленні притаманні функціональні словосполучення на зразок грошова винагорода (компенсація), одноразова (матеріальна)допомога, безперервний (трудовий) стаж, авторське (винахідницьке) право, державний герб (прапор), дипломатичний (депутатський) імунітет, дипломатична  (електронна)пошта, пам'ятка історії (старовини, архітектури, культури), місце реєстрації; прізвище, ім'я, по батькові; робочий час, святкові (вихідні) дні, сезонні (польові) роботи, трудові споритощо. При цьому відбувається термінологізація словосполучень – іменних ускладнених одиниць порядку: ведення справи, визнання провини, полегшення вироку, заподіяння шкоди, сума прибутку, зустріч у верхах, мирне співіснування, державний суверенітет, термін повноважень, арбітражне (судове) рішення, держава перебування, приватна (державна) власність, в адміністративному (службовому, робочому, судовому) порядку. 

 

Наведені канцеляризми як стандартизовані мовленнєві одиниці  виконують різні функції –  номінативну, інформативну, імперативну.

Процес стандартизації та фразеологізації мовлення офіційно-ділового стилю можна простежити на прикладах уживання сталих дієслівно-іменних сполучень – лексикалізованих зворотів на зразок надавати допомогу (підтримку), робити ремонт (реконструкцію, перебудову). Наведені звороти вживають переважно в діловому мовленні замість паралельних їм однослівних дієслівних форм: надавати допомогу – допомагати; надавати підтримку – підтримувати, робити ремонт – ремонтувати, проводити розслідування – розслідувати тощо.

Це пояснюється тим, що не всі словосполучення на зразок провести опитування (опитати) або вести слідство (розслідувати) мають паралельні однослівні форми: не можна, наприклад, замінити такі вирази, як допустити брак, виявити увагу, навести лад, провести захід, укласти угоду, тому в цих випадках використання сталих дієслівно-іменних сполук обов'язкове.  

 

Як бачимо з наведених  прикладів, ділове мовлення послуговується здебільшого безобразними фразеологізмами, на відміну, скажімо, від художнього. Проте образне фразотворення під впливом мови засобів масової інформації проникає також в офіційно-ділову сферу, наприклад: зона відпочинку (забудови, дій, бойових дій, зелена); рівень освіти(культури, знань, науки, води); на рівні (до рівня) світових (міжнародних) стандартів(зразків); ряд підприємств (організацій, держав, працівників); фронт робіт (дій); зустріч на найвищому рівні (Високих Договірних Сторін, глав держав, представників ділових кіл). 

Надмірне цитування, зловживання штампованими канцелярськими зворотами типу “загострити питання”, на сьогоднішній день іноді недоречні й небажані. 

Білет №51 Вербальні та невербальні  засоби комунікації наукового етикету.

 

 

Основним універсальним  засобом спілкування людей, висловлення  їх думок, почуттів є мова(усна і письмова).

Формою існування  мови є мовлення.

Мовлення - це реалізація мови людьми в процесі спілкування, тобто процес реалізації мовної діяльності.  

 

Щоб бути зразковим, фахове мовлення має характеризуватися  такими найважливішими ознаками:

·        змістовністю (розкриття суті висловлювання);

·        логічністю (послідовне викладення думки);

·        точністю (відбір мовних засобів, що найбільше відповідають висловлюваному змісту);

·        правильністю (дотримання норм літературної мови);

·        доречністю та доцільністю (використання мовних засобів відповідно до мети висловлювання та умов спілкування);

·        емоційністю (збудження почуттів). 

 

Невербальні засоби спілкування - це система немовних знаків, що слугують засобами для обміну інформацією між людьми. 

 

 

 Ділове спілкування  стає тим ефективнішим, чим краще  в ньому пов'язуються всі засоби (і вербальні, і невербальні) із дотриманням  ділового етикету. Так, люди, особливо під час першої зустрічі, звертають  увагу на зовнішній вигляд одне одного. Тому одяг ділової людини має бути охайним, відповідати конкретній ситуації. Що і як одягати на зустріч залежить від того, відбудеться вона вдень  чи ввечері, влітку чи взимку, буде офіційною  чи дружньою. Звичайно недоречними  на діловій зустрічі будуть відкрита сукня, сильні парфуми, надто яскравий макіяж.

Вітаючись, треба трохи  нахилити голову, почекати, що і як співрозмовник  відповість на вітання, а потім, посміхнувшись, підійти до нього, не забуваючи про  необхідність дотримуватись відповідної  дистанції.

Отже, розвиваючись та оволодіваючи різними засобами спілкування (як вербальними, так і невербальними), людина самовдосконалюється  і підвищує культуру своєї поведінки  і спілкування.

Білет №52 Тематичні усні навчально-наукові презентації.

 

 

Презентація – спеціально організоване спілкування з аудиторією, мета якого переконати або спонукати її до певних дій. Презентації здійснюють через три канал: вербальний, вокальний, невербальний.

Структурні компоненти презентації:

·        Експозиція – встановлення контакту з аудиторією, створення атмосфери доброзичливості, утримання уваги та спонукання інтересу до теми презентації. Вона має бути коротка, захоплива, оригінальна.