Шпаргалка по украинскому

Адекватний точно передає зміст оригіналу, його стиль, і відповідає усім нормам літературної мови.

3.     За змістом виділяють:

·        Суспільно-політичний – усне чи письмове відтворення засобами іншої мови суспільно-політичних матеріалів.

·        Художній – переклад творів худ. літератури.

·        Науково-технічний – використовують для обміну науково-технічною інформацією між людьми, які спілкуються різними мовами.

Повний переклад наукового  тексту здійснюють за наступними етапами

1.     Читання тексту із усвідомленням змісту.

2.     Поділ тексту на завершені за змістом частини, їх переклад.

3.     Стилістичне редагування повного тексту. 

 

Реферативний переклад :

1.     Письмовий переклад заздалегідь відібраних частин оригіналу, що складають зв’язний текст.

2.     Виклад основних положень змісту оригіналу, що супроводжуються висновками й оцінюванням.

Зазвичай у 10-15 разів  коротший за оригінал. 

 

Анотаційний переклад – стисла характеристика оригіналу, що є переліком основних питань, іноді містить критичну оцінку. Дає фахівцеві уявлення про характер оригіналу, про його структуру, про призначення, актуальність оригіналу, обґрунтованість висновків. Не може перевищувати 500 друк. знаків. 

 

Автоматизований (комп’ютерний) переклад. Комп’ютер під час перекладання працює на різних мовних рівнях: розпізнає графічні образи, робить морф. аналіз, перекладає слова і словосполучення, аналізує синтаксис тексту, проводить семантичні перетворення. Сучасні програми комп’ютерного  перекладу можна з успіхом використовувати, проте перекладений текст слід перевірити.

Білет №57 Анотування, реферування  питомих українських та іншомовних наукових джерел.

 

 

Реферування – процес-синтетичного опрацювання інформації, що полягає в аналізі первинного документа, знаходженні найвагоміших у змістовому відношенні даних (основних положень, фактів, доведень, результатів, висновків).  

 

Реферат:

 Вторинний документ, результат аналітично-синтетичного  опрацювання інформації, поданий  у вигляді стислого викладу  наукової праці, вчення, змісту  джерела із зазначенням характеру,  методики, результатів дослідження  та збереженням його мовностилістичних  особливостей. 

 

Функції реферату:

1.     Інформаційна – реферат подає інформацію про певний документ.

2.     Пошукова – реферат використовується для пошуку конкретних тематичних документів та інформації. 

 

Класифікація за певними ознаками:

1.     Належність до певної галузі знань.

2.     Спосіб характеристики первинного документа (загальні або реферати-конспекти, спеціалізовані або проблемно-орієнтовані реферати).

3.     Кількість джерел формування (монографічні – один первинний документ, реферат-фрагменти – складені на окрему частину первинного документа, оглядові або зведені (групові) реферати = залучається кілька або ціла низка тематично споріднених реферованих праць)

4.     Форма викладу (текстові, табличні, ілюстровані, змішані).

5.     Обсягом або глибиною розгортання теми (короткі (не більше 850 знаків), розширені (10-15% первинного документа).

6.     Укладач реферату (автореферати, неавторські).

7.     Рівень формалізації реферування (інтелектуальні реферати, формалізовані реферати). 

 

Об’єкти реферування:

·        Наукові статті.

·        Розділи з монографій, збірник праць тощо.

·        Патентні документи.

·        Депоновані рукописи. 

 

Як писати реферат:

1.     Визначити тезу.

2.     Дібрати літературу.

3.     Ґрунтовно вивчити літературу, зробити виписки цитат, основних думок.

4.     Скласти список розділів, який може бути планом реферату.

5.     Продумати план реферату, можливе його розширення.

6.     Систематизувати опрацьований матеріал.

7.     Остаточно продумати та уточними план реферату.

8.     У кінці реферату слід подавати список використаної літератури.

9.     Бібліографічний опис джерела списку л-ри оформити відповідно до вимог.

Автореферат – короткий виклад наукового твору самим автором, найчастіше – автореферат дисертації. Призначення – ознайомити наукових працівників з методикою дослідження, результатами й основними висновками дисертації. 

 

Анотування – процес аналітично-синтетичного опрацювання інформації, мета якого – отримання узагальненої характеристики документа, зо розкриває логічну структуру і зміст. Використовується для стислої характеристики наукової статті, монографії, дисертації тощо, а також у видавничій, інформаційній та бібліографічній діяльності. 

 

Анотації виконують 2 основні функції:

1.     Сигнальну (подається важлива інформація про документ, що дає можливість встановити основний його зміст і призначення, вирішити чи варто звертатися до повного тексту праці).

2.     Пошукову (анотація використовується в інформаційно-пошукових, зокрема, автоматизованих системах, для пошуку конкретних документів). 

 

Складається з 2-ох частин: бібліографічного опису і власне тексту.

За функціональним значенням  бувають довідкові та рекомендаційні.

Довідкова анотація уточнює заголовок і повідомляє про автора, зміст, жанр та інші особливості документа, що відсутні в бібліографічному описі.  

 

Рекомендаційна анотація покликана активно пропагувати, зацікавлювати, переконувати в доцільності прочитання документа, тому в рекомендаційних анотаціях є дидактична спрямованість, педагогічні рекомендації, методичні поради тощо, за обсягом вони ширші, аніж довідкові.  

 

За обсягом та глибиною існують описові та реферативні анотації.  

 

Описові узагальнено характеризують зміст первинного документа і подаючи перелік основних тем, що в ньому відображені, відповідають на питання: про що повідомляється в документі?

Реферативні не тільки подають перелік основних тем а й розкривають їх зміст. 

 

План аналізу документа під  час складання довідкової анотації:

1.     Відомості про автора

2.     Відомості про форму (жанр) тексту

3.     Предмет, об’єкт або тема

4.     Характеристика змісту анотованого документа

5.     Характеристика довідкового апарату видання

6.     Цільове й читацьке призначення документа 

 

План аналізу документа під  час складання рекомендаційної  анотації:

1.     Відомості про автора

2.     Характеристика анотованого твору

3.     Оцінка твору

4.     Характеристика художньо-поліграфічного та редакційно-видавничого оформлення

5.     Цільове й читацьке призначення документа 

 

 

 

Білет №58 Наукова  стаття, вимоги ВАК до наукової статті.  

 

Наукова стаття – один із видів наукових публікацій, де подаються кінцеві або проміжні результати дослідження, висвітлюються пріоритетні напрямки розробок ученого, накреслюються перспективи подальших напрацювань. У ній поєднуються аналіз, опис, критичне осмислення стану досліджуваної проблеми. У тексті статті робляться покликання на використану літературу. Обсяг – 6-22 ст., тобто 0, 35-1 др. арк. (10-40 тис. знаків).

Згідно з вимогами ВАК України оригінальна стаття у фаховому виданні має складатися з таких розділів:

постановка проблеми;

актуальність дослідження;

зв'язок авторського  доробку із важливими науковими  та практичними завданнями;

аналіз останніх досліджень і публікацій;

виділення невирішених  раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття;

новизна;

методологічне або загальнонаукове  значення;

викладення основного  матеріалу;

головні висновки;

перспективи використання результатів дослідження

Вимоги до оформлення статті

Рукописи статей, які  подаються в редакцію збірника “Фізико-математичне  моделювання та інформаційні технології”, повинні бути оформлені належним чином та відповідати вимогам  ВАК України до фахових публікацій і профілю збірника.

У редакцію надсилаються два примірники рукопису статті українською, англійською та російською мовами загальним обсягом до 10 сторінок (у тому числі список літератури, таблиці (не більше 4), рисунки (не більше 4)), надруковані на білому папері формату А4 (210 мм?297 мм), відповідний файл у текстовому редакторі Word for Windows 6.0, 7.0 таекспертне заключення про можливість відкритого опублікування. Текст статті повинен містити ключові слова, а також анотації українською, англійською та російською мовами (від 50 до 100 слів) з перекладами прізвищ авторів та назви статті. Бажано, щоб назва статті була короткою та відображала її зміст. Одиниці фізичних величин, які використовуються у публікації, повинні відповідати системі СІ. У кінці рукопису вказуються повна назва організації, в якій виконана робота, та дата відправлення в редакцію. Один із рукописів підписується авторами. На окремому аркуші надається інформація про авторів (прізвище та ім’я, повна назва організації, посада, вчений ступінь і звання, поштова адреса, телефон, е-mail).

Рукописи, не оформлені  належним чином, не приймаються до публікації.

Редакція залишає  за собою право проводити редакційну правку рукопису.

У разі переробки статті авторами датою надходження рукопису статті в редакцію приймається дата її повторного надсилання. За відмови  у публікації роботи рукописи статей авторам не повертаються.

Білет №59 Наукова лексикографія.

Усі слова української мови збираються і систематизуються в словники. Словник - зібрання слів (іноді словосполучень), розташованих у певному порядку, з певними супутніми поясненнями залежно від його призначення. Словники бувають короткі (до 30 000 слів), середні (70 000 - 80 000 слів) й повні (понад 80 000 слів). 
 
Розділ науки про мову, що вивчає правила укладання словників, називається лексикографією. 
 
Залежно від призначення і особливостей побудови розрізняються такі різновиди словників в українській мові: 
1. Енциклопедичні (у них подано інформацію про ті чи інші явища дійсності, країни, події, людей і т.п.): 
- універсальні (Енциклопедія, Енциклопедичний словник, Словник); 
- галузеві (медична, педагогічна, сільськогосподарська, народногосподарська енциклопедії та ін.). 
2. Лінгвістичні (у них з'ясовується значення слів, характеризуються їхні особливості). За тим, скількох мов стосується словник, лінгвістичні словники бувають: 
- двомовні (перекладні словники, бувають двох типів - загальномовні та спеціальні); 
- одномовні: загальні (Словник української мови, Етимологічний словник), окремі (Орфографічний словник, Орфоепічний словник, Тлумачні словники; окремих лексичних груп: синонімів, антонімів, омонімів, фразеологізмів, власних імен та прізвищ і т.ін.). 
 
За мірою охоплення лексики лінгвістичні словники поділяються на загальномовні (тією чи іншою мірою охоплюють усю лексику мови, не вирізняючи тих чи інших її  семантичних категорій) іспеціальні (подають лексику тільки певного роду, певної семантичної категорії). 
 
Одномовні словники за призначенням можна поділити приблизно на такі групи: 
 
- тлумачні - стосуються насамперед семантики слів; сюди належать загальномовні тлумачні словники, які охоплюють більш-менш усю лексику, а також спеціальні словники фразеологізмів та крилатих слів, у яких не тільки фіксуються ці категорії лексики, а й розглядається значення окремих лексичних одиниць; словники іншомовних слів, які охоплюють порівняно недавно запозичену лексику, з'ясовують походження й значення окремих запозичених слів; термінологічні словники, у яких розкривається значення термінів із певної галузі науки; 
 
- нормативні - утверджують сучасну літератуну норму у вживанні, наголошуванні, написанні слів; сюди належать орфографічні словники, у яких подається нормативне написання слів; орфоепічні словники та словники наголосів, що містять інформацію про літературну вимову слів; словники правильного мовлення, у яких звертається увага на можливі помилки у використанні слів, у вимові, наголошуванні їх; словники скорочень тощо; 
 
- вибіркові - подають певні категорії нормативної лексики без обов'язкового тлумачення лексичних значень окремих слів; сюди можна віднести словники синонімів, антонімів, омонімів, паронімів, власних назв; а також словники фразеологічні (без тлумачення значення фразеологічних одиниць), прислів'їв та приказок, крилатих слів, сталих порівнянь тощо; 
 
- генетичні - так чи інакше розкривають походження та розвиток значення слова (тобто його генезу) через його структуру, зв'язок з іншими словами; сюди належать насамперед етимологічні словники, які з'ясовують походження слів та зміни в їхньому значенні й звуковому оформленні; морфемні й словотвірні, які розглядають будову слів, а також певною мірою зворотні (інверсійні)словники, у яких слова розташовано за алфавітом кінця слова; 
 
- функціональні - відображають вживання окремих лексичних одиниць, можливості поєднання їх, використання в побудові висловлювань; сюди належать асоціативні, частотні словники; словники епітетів, рим, мови окремих письменників; 
 
- ненормативної лексики - реєструють лексику, пов'язану з тими чи іншими періодами існування мови, з окремими групами мовців; сюди належать історичні словники, які подають лексику певної історичної епохи; діалектологічні словники, що фіксують лексику якоїсь місцевості, території; словники жаргонізмів, арготизмів, дитячої лексики.

Білет №60 Професійна сфера  як інтеграція офіційно-ділового, наукового  і розмовного стилів.

 

 

Поняття "професійна мова" охоплює три функціональні  різновиди літературної мови - офіційно-діловий, науковий, розмовний.

Науковий та офіційно-діловий  стилі не допускають (або майже  не допускають) уживання художніх засобів  мовлення, звуконаслідування слів, вигуків, питальних та окличних речень та ін. Дані стилі розраховані на раціональне, а не емоційне сприйняття. Для цих стилів характерні спільні метатекстові одиниці, за допомоги яких можна:   

1) наголосити на чомусь  важливому, привернути увагу читачів  до важливих фактів: слід (варто) зауважити, особливо важливо виокремити,    

2) пояснити, уточнити, виділити  щось: наприклад, для прикладу, як-от, приміром, зокрема, а саме, тобто, як ось, це значить, лише, навіть;   

3) поєднати частини  інформації: і (й), також, тобто, іншими словами, інше кажучи, або інакше, крім того, разом з тим, між іншим, мало того, заразом,   

4) вказати на порядок  думок і їх зв'язок, послідовність  викладу: по-перше, по-друге, з одного боку, з другого боку, ще раз, почнемо з того, що..., перейдемо до. ..;   

5) висловити впевненість  або невпевненість (оцінку повідомлюваного): безсумнівно, безперечно, без усякого сумніву, беззаперечно, поза всяким сумнівом, напевно (напевне), звичайно, природно, обоє 'язково, необмінно, безпомилково,    

6) узагальнити, зробити  висновок: у результаті можна дійти висновку, що...; узагальнюючи, є підстави стверджувати; із сказаного випливає; з огляду на важливість (авторитетність); отже, таким чином,   

7) зіставити або протиставити  інформацію, вказати на причину  (умову) і наслідки: а, але, проте, однак, не тільки (не лише), а й...; всупереч положенню (твердженню); як з 'ясувалося, попри те, внаслідок цього;    

8) зробити критичний  аналіз відомого або бажаного: з цієї теми уже є...; автор аналізує (розглядає, характеризує, порівнює, доводить, обґрунтовує, підкреслює, виокремлює, зупиняється на..., формує, наголошує на важливості, пояснює це тим, що...; звичайно, особливо слід (варто) відзначити, загальноприйнято, одним з найвизначніших досягнень є; у дослідженні викладений погляд на..., 

Отже, професійна сфера  репрезентує офіційно-діловий і  науковий стилі у єдності спільних мовних засобів досягнення комунікативної мети. Для забезпечення комунікативної досконалості мовлення (точності та логічності викладу і їхнього обов'язкового складника - мовної унормованості) кожний фахівець має доцільно послуговуватися мовними засобами різних рівнів. Укладаючи конспект, студенти розуміють структуру наукового тексту й особливості його будови, усвідомлюють необхідність правильно скорочувати слова, написати план і виконати певну компресію тексту.