Шпаргалка по украинскому

1)    Правильність - одна з визначальних ознак культури мовлення. Мова має свої закони розвитку, які відображаються у мовних нормах. До них належать правильна вимова звуків і звукових комплексів, правила наголошування слів, лексико-фразеологічна, граматична, синтаксична нормативність, написання відповідно до правописних і пунктуаційних норм.

2)    Точність пов’язується з ясністю мислення, а також зі  знанням предмета мовлення і значення слова. Мовлення буде точним, якщо вжиті слова повністю відповідатимуть усталеним у цей період розвитку мови їхнім лексичним значенням. Точність мовлення залежить від інтелектуального рівня мовця, багатства його активного словникового запасу.

3)    Логічність. Дотримання цієї ознаки культури мовлення означає логічно правильне мовлення, розумне, послідовне, у якому є внутрішня закономірність, яке відповідає законам логіки і ґрунтується на знаннях об’єктивної реальної дійсності.

4)    Змістовність мовлення  передбачає глибоке осмислення теми й головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з різнобічною інформацією з цієї теми, вміння добирати потрібний матеріал та підпорядковувати його обраній темі, а також повноту розкриття теми без пустослів’я чи багатослів’я.

5)    Доречність. Це такий добір мовних засобів, що відповідає змістові, характерові, експресії, меті повідомлення. Доречність мовлення – це врахування ситуації мовлення, комунікативних завдань, складу слухачів (читачів), їхнього стану, настрою, зацікавлень.

6)    Багатство. Показник багатства мовлення – великий обсяг активного словника, різноманітність уживаних морфологічних форм, синтаксичних конструкцій.

7)    Виразність. Ця невід’ємна частина культури мовлення означає використання невичерпних ресурсів виражальних засобів української мови і лежить в основі мистецтва володіння словом.

8)    Чистота. Мова тоді буде чистою, коли буде правильно звучати, коли вживатимуться тільки літературно-нормативні слова і словосполучення, будуть правильні граматичні форми.

Білет №9 Кодифікація і  стандартизація мови.

 

 Кодифікація мови (Лінгвістична кодифікація) - зафіксоване визнання нормативності мовного явища чи факту, спрямована розробка правил, яка призвана допомагати збереженню літературних норм і їх науково обґрунтованому обновленню. КМ базується на наявності хоча б трьох ознак: на відповідності даного явища структурі мови; на факті масової й  регулярного  відтворення даного явища в процесі комунікації; на суспільному схваленні і визнанні цього явища нормативним. Кодифікація піддається не вся національна мова, а лише ті його системи, які є найбільш важливими у соціальному та комунікативному відношенні, зазвичай це літературна мова.  

Стандартизація  мови - зведення варіантів мовних одиниць до одного. Вибір варіанта, який ми вважаємо за стандарт наказового (рекомендованого) до вживання, зафіксованого у словниках, граматиках, використаного як основа нормалізації мови.

Білет №10 Принципи українського правопису.

 

 Принцип — це те, що лежить в основі правопису (від латинського principium — основа). Відповідно до цього визначають такі принципи:

–       фонетичний;

–       історичний (традиційний);

–       морфологічний;

–       смисловий (диференційний).  

Фонетичний — написання слова точно відображає його літературну вимову.

Вимова	Написання
[вода]	вода
[калина]	калина
[л'ісовий]	лісовий
[пал'аниц'а]	паляниця

 

 

УВАГА! Вимова  =  написання  

 

Морфологічний — написання слова розходиться з його звучанням. Значущі частини (морфеми) у споріднених словах або граматичних формах того самого слова вимовляються по-різному, але пишуться однаково.

Вимова	Написання
[роузумний]	розумний
[проз’ба]	просьба
[беж:урно]	безжурно
[снис’:а]	Снишся

 

 

Традиційний (історичний) — написання слова не можна пояснити ні вимовою, ні аналізом морфем. Слова пишуться так, як прийнято за усталеною традицією:

яблуко (біл. ябльїк, рос. яблоко)

щока (біл. шчака, рос. щека);

Приклади: левада, лимон, кишеня; фізика, факт, формула, фея (запозичені); хвилина, хвіртка, хвороба, хвастун (українські); журі, тонна, бароко, Гюго, Голландія; митець (хоч мистецтво), натхнення (хоч надихати).  

Смисловий (диференційний) — написання однозвучних слів залежить від їхнього значення. Наприклад:

–       написання великої чи малої літери:

-         Любов (ім’я ) — любов (почуття);

-         Орел (місто) — орел (птах);

–       написання слів разом чи окремо:

-         з гори (з пагорба) — згори (зверху);

-         на пам’ять подарувати (прийменник + іменник) — напам’ять вивчити(прислівник );

-         про те ( прийменник + займенник ) — проте (сполучник). 

У жодній мові правопис не базується виключно на якомусь  одному принципі. Так, в основу української  орфографії покладено фонетичний і  морфологічний принципи, за якими  пишеться більшість слів і словосполучень.

                     Білет №11 Українська нормотворча традиція.

З-поміж рис, якими  українська мова відрізняється від  інших східнослов’янських, можна  виділити такі:

Фонетичний рівень:

1.     Поява на місці давніх звуків ы та і звука и високого піднесення переднього ряду, перед яким приголосні звуки завжди тверді, напр.: тихий, низький, кислий.

2.     Голосний е не пом’якшує попередні приголосні звуки, напр.: теплий, село, небо.

3.     Поява голосного звука і на місці давнього звука ь (ять), напр.: ліс, сіно, хліб (пор. у російській мові лес, сено, хлеб).

4.     Чергування о, е з і у новозакритих складах, напр.: дім – дому, піч – печі.

5.     Шиплячі, губні та звук р в кінці слова завжди тверді, напр.: плащ, голуб, повір.

6.     Після шиплячих та й перед наступними споконвічно твердими приголосними звуке змінюється на о, напр.: жонатий (пор. женитися), шостий (пор. шести), копійок(пор. копієчка).

7.     Приголосний л змінюється на в у формах дієслів минулого часу чоловічого роду, напр.: писав, читав, знав (пор. у російській мові писал, читал, знал).

Морфологічний рівень:

1.     Збереження окремого типу відмінювання (ІV відміна) іменників середнього роду, напр.:теля, курча, ім’я (пор. родовий відмінок теляти, курчати, імені).

2.     Збереження давніх закінчень -ою, -ею іменників (І відміна) у формі орудного відмінка однини, напр.: рукою, петлею, душею (пор. в російській мові рукой, петлей, душой).

3.     Закінчення давального відмінка однини -ові, -еві (-єві) іменників чоловічого роду, напр.:батькові, синові, лікареві, Андрієві.

4.     Стягнені форми якісних прикметників жіночого, середнього роду та множини, напр.:добра, добре, добрі (пор. в російській мові добрая, доброе, добрые).

5.     Збереження форм інфінітива на -ти дієслів, напр.: писати, читати, брати (пор. в російській мові писать, читать, брать).

6.     Наявність складної форми майбутнього часу дієслів, напр.: писатиму, читатиму, працюватиму.

7.     Наявність чергування приголосних г, к, х із з, ц, с у відмінкових формах іменників, напр.:нога, рука, вухо – нозі, руці, вусі тощо. 

 

Отже, українська мова –  це самостійна давня слов’янська  мова, яка має свої особливості  на фонетичному, морфологічному рівнях. Це підтверджується також на рівні  лексики, фразеології та правопису.

Білет №12 Прагматика висловлювання  і мовна норма.

 

 Висловлювання — мовленневий твір, створений мовцем в процесі конкретного мовленневого акту. Розглядається в контексті цього мовленневого акту як частина дискурсу. 

 

Термін «висловлювання»  вживається у лінгвістичній літературі в двох значеннях :

1)    як синонім терміну «мовленнєвий акт»

2)    як позначення для мовленнєвого відтворення, здійсненого в ході мовленнєвого акту й розглядуваного в контексті цього мовленнєвого акту.

Ми використовуємо у  всіх випадках, крім прямого цитування, тільки друге його значення. 

 

Прагматику часто  розглядають як той компонент  граматики, який містить правила («стратегії») інтерпретації реплік у розмові. У цій інтерпретації виявлені:

–       мотивування висловлювань і стратегій ведення розмови;

–       класи мовних засобів, що втілюють ці стратегії.

У такій концепції  правила прагматики виглядають аналогічно синтаксичним і дозволяють витягати з висловлювань приховані презумпції мовця, загальне для співрозмовників  знання і т. п. Повний же набір прагматичних правил моделює вживання мови. 

           Білет №13 Соціолінгвістичний аспект культури мови. 

Соціолінгвістика – це галузь мовознавства, яка вивчає закономірності розвитку й існування мови, що визначаются конкретними соціальними умовами життя суспільства. 

 

«Чиста», або «просто», лінгвістика аналізує сам мовний знак: його звукову й зовнішню, матеріальну оболонку, його значення, сполучуваність з іншими знаками, його зміни в часі. Соціолінгвістика наголошує саме на тому, як використовують мовний знак люди,– всі однаково чи по-різному, у залежності від свого віку, статі, соціального положення, рівня й характеру освіти, конфесійної приналежності, від рівня загальної культури та ін. 

 

Існує певна загальна закономірність: середовище, в якому  живе людина, впливає на її мовленнєві навички. Найподатливішою до такого впливу є дитина. Проте й дорослі засвоюють, нерідко неусвідомлено, мовні особливості оточення – членів родини, друзів, товаришів. Різні впливи соціального середовища на мову й мовну поведінку людей і вивчає соціолінгвістика.  

 

У мові існують “зони”, більшою або меншою  мірою чутливі до впливу соціальних чинників. Наприклад, форми  вертання до співрозмовника, стереотипи привітань, прощань,  оздоровлень, вибачень тощо – словом, уся система м о в н о г о е т и к е т у  найбільшою мірою обумовлена соціальними характеристиками комунікантів та ситуацією спілкування. При цьому в різних мовах та мовних  спільностях діють різні рекомендації та заборони, що стосуються вживання тих або  інших етикетних формул. Ці формули є досить умовні: на їх місці могли б бути інші мовні вирази з тією ж самою функцією, однак традиція – культурна і мовна – закріпила у вживанні саме дані мовні форми, а не якісь інші, і нехтування умовностями етикету, спроби “сваволити” з етикетними шаблонами можуть призводити до непорозуміння й конфліктів.

Білет №14 Мовна норма у віртуальному просторі.

 

 Поява Інтернету  у 60-их роках  ХХ ст. як комунікативного каналу, а в ХХІ ст. як засобу масової комунікації  призвело до виникнення не тільки глобального інформаційного простору, але й особливих віртуальних світів, мережних товариств, мережної культури і мови. Сьогодні можна з упевненістю говорити про зародження нового стилю – стилю Інтернет-спілкування  

Особливості мови Інтернет-спілкування:

1)    Оскільки інформація, що передається, має максимально стислий зміст, вона подається без  розділових знаків та розрізнення великих і малих літер.

2)    Спостерігається вживання російських слів (пока, приветики), позначене елементарним незнанням або небажанням правильного написання слів (извените, памагите).

3)    Традиційними стали абревіатурні скорочення англійських виразів (ok – з англ. o’key – добре; norm – усе нормально), молодіжні сленгові слова (мобілка, по ходу).

4)    «Смайлики» (посмішки). Це спеціальні знаки, якими можна виражати свої почуття при написанні листів чи відповідей на них (досить повернути голову на 90 градусів ліворуч, щоб зрозуміти, що саме цей «смайлик» означає

5)    На синтаксичному рівні вживаються односкладні означено-особові речення (Сижу за компом), еліптичні речення (Буду завтра).

6)    У словах, фразах чи реченнях великими буквами виділяються окремі букви або буквосполучення, що вказує на посилення емоційності та експресивності.  

 

Зазначимо, що на лінгвістичне оформлення текстів впливають вік, освіта, фах, стать. Крім того, інтенсивність  використання російських слів обумовлене мовною  ситуацією того чи іншого регіону України, а домінування англійської мови у віртуальному просторі відображає її позицію та силу впливу в сучасному світі.

Отже, лібералізація  норм літературної мови, послаблення  певних стилістичних обмежень, збільшення варіативності мовних одиниць і слововживання в цілому, неконтрольований потік іншомовної лексики є характерними для епохи новітніх інформаційних технологій.  Сприймаючи ці явища, необхідно дбати про культуру і красу мови, намагаючись дотримуватися  мовних традицій.

Білет .15 Стандарт і субстандарт. Нормативні вимоги до усного і писемного висловлювання.

 

 Стандарт – це відтворена у процесі функціонування нормалізована мова.

Субстандарт – це ненормалізована мова, окремо соціально або географічно обмежених груп. 

Неодмінною умовою успіху є дотримання загальних вимог, які  визначають рівень культури усного ділового мовлення:

1.     Ясність, недвозначність у формулюванні думки.

2.     Логічність, смислова точність, небагатослівність мовлення.

3.     Відповідність між мовними засобами та обставинами мовлення.

4.     Співмірність мовних засобів та стилю викладу.

5.     Різноманітність мовних засобів (багатство лексики в активному словниковому запасі мовця).

6.     Самобутність, нешаблонність в оцінках, порівняннях, зіставленнях, у побудові висловлювань.

7.     Виразність дикції, відповідність інтонації мовленнєвій ситуації.

Білет №16 Структура  діалогу. Культура діалогу.