Шпаргалка по "Языкознанию"

Слово, як правило, має одне чи більше лексичних значень, змістів, тобто має свою семантику. Семантика — це смислова сторона мовних одиниць: слів, словосполучень, фразеологізмів, морфем. Під семантикою слова розуміють історично закріплену у свідомості народу (колективу) співвіднесеність слова з певним явищем.

Наприклад, коли француз чує слово baton, у його уяві постає палка, а коли ми чуємо слово батон, то уявляємо білий хліб довгастої форми.

У нашій свідомості існує ідеальне (не дзеркальне) відображення світу. Ми можемо уявити будь-який предмет або  явище, тобто вичленувати його із суцільної картини, зосередити на ньому увагу (наприклад, яблуко). І коли з цим образом рефлекторно з'єднується звуковий комплекс (набір звуків — Ійаблуко]) і цей зв'язок закріплюється в нашій свідомості, виникає слово з певним лексичним значенням. У пам'яті утворюється стійкий образ певного звукового комплексу (образ слова), який щоразу, коли його чуємо, викликає в уяві образ того самого предмета реальної дійсності.

Реальний предмет (чи явище) як об'єкт  найменування називається денотатом (позначуваним). Його узагальнений, абстрактний образ у нашій уяві — це сигніфікат (позначка, об раз). Сигніфікат, пов'язуючись з образом слова, стає лексичним значенням слова. Коли ми бачимо реальний предмет (чи явише), завдяки сигніфікатові пригадуємо його назву. 1 навпаки, коли чуємо назву, через образ слова активізуємо сигніфікат і, зіставляючи його з довкіллям, упізнаємо названий словом предмет (чи явище).

Таким чином, значення, тобто зміст і звукова форма слова виступають як нерозривна єдність, у якій лексичне значення — ідеальний зміст, а звукова форма — матеріальна оболонка.

На образ реального предмета (сигніфікат) можуть накладатися додаткові  враження, оцінки (мовби дивимося на предмет-денотат через кольорові  окуляри). Такий додаток до денотата називається конотатом (супроводом), а додаткове емоційне чи стилістичне значення слова — конотативним, тобто супровідним (на відміну від основного — денотативного). Наприклад, у слові яблучко денотативне значення — «плід яблуні» (як і в слові яблуко), конотативне — пестливе ставлення мовця до названого предмета (такого значення в слові яблуко немає).Межі змісту слова окреслюються в його відношеннях до інших слів, близьких за значенням. Наприклад, значення слова вечір, з одного боку, обмежується значенням слова день.

Щодо граматичного значення слова, то цим займаєть морфологія та синтаксис. Морфологія – розділ граматики, який вивчає структуру слова, способи вираження його граматичних значень і систему словозміни. Основною одиницею морфології є слово, але в аспекті граматичної будови, особливостей змінювання і творення, вираження властивих слову граматичних значень. Синтаксис – розділ граматики, що вивчає способи поєднання слів у словосполучення і речення, а також властивості цих одиниць.

 

41. Внутрішня форма  слова.

Внутрішня форма слова — певні особливості зв'язку звукової будови слова з його первісним значенням; спосіб структурної та семантичної мотивованості слова іншими словами. Інакше кажучи, В.ф.с. — це первісне (етимологічне) значення, що виникає з опорою на якусь названу словом ознаку (не обов'язково суттєву) предмета або явища. Наприклад, назва лободи "мучинець" є похідною від слова "мука" і зумовлена тим, що стебло та листки рослини вкриті борошнистим нальотом. За О. Потебнею, В.ф.с. засвідчує, як людині уявляється її власна думка. У похідних словах, які в мові структурно та семантично мотивуються іншими словами, В.ф.с. є прозорою. Іноді подібний зв'язок із різних причин затемнюється, втрачається, а отже, втрачається і В.ф.с. Так, наприклад, сьогодні уже досить важко сприймається те, що за походженням лексеми "кінець" і "початок" є спільнокореневими. Це виявляє етимологічний аналіз. На поняття "В.ф.с." спираються і при розкритті природи поетичного (образного) слова. На погляд Г.Винокура, образними є слова, які мають В.ф. При цьому В.ф.с. трактується як здатність загальномовного словесного значення ставати своєрідним виразником іншого поетичного (образного) змісту, що виникає в художньому творі. Це пов'язано з тим, що узвичаєні назви одних предметів починають уживатися як назви інших об'єктів. У даному випадку не йдеться тільки про традиційне метафоричне перенесення, яке лежить в основі тропів і є яскравим виявом В.ф.с. Суть полягає в тому, що в художньому мовленні поетичний (віддалений) зміст (не лише при метафоричному перенесенні, а й поза ним) ніколи не обмежується буквальним (словниковим, ближчим) змістом слів. Цей поетичний зміст ґрунтується на загальномовних словесних значеннях, виражається за їх допомогою, тобто внаслідок естетичних перетворень семантики один зміст стає формою іншого (образного) змісту.

В актах мовлення більшість слів певним чином варіюється, змінює свою граматичну форму: вода, води, воді, воду. Такі граматичні видозміни слова  є словоформами. Кожне слово має мінімум одну словоформу,але, як правило, їх буває більше. Деяким словоформам притаманні фонетичні варіації.Вони виконують однакову граматичну функцію, але розмежовуються стилістично. Варіюється не тільки форма, а й зміст слів: голова — «людина» і голова — «частина тіла». Це лексико-семантичні варіанти слова голова. Лексема— абстрактна ОДИНИЦЯ МОВИ, яка реалізується в мовленні у сукупності словоформ, фонетичних, стилістичних і семантичних варіантів слова.За своєю природою лексема близька до фонеми: фонема виявляється в мовленні у ряді алофонів, а лексема — в сукупності варіантів, тобто алолексів, або лексів.

 

42. Типи лексичних речень.

Лексичне значення слова – це реальний предметно-речовий зміст, який оформлений за законами граматики рідної мови і є елементом загальної семантичної системи словника.

Є 2 лексичні значення слова: Денотативне,   сигніфікативне,   конотативне значення. Значення слова — відображення в слові певного явища об'єктивної дійсності.Формується значення слова, або лексичне значення, під дією трьох чинників: об'єктивної дійсності, історичних обставин і ментальності народу, відношень між словами.

1.Об'єктивна  дійсність представлена предметами, процесами, ознаками, відношеннями, явищами, які потребують словесного  вираження. Як об'єкти семантики  лексеми вони є денотатами. Значення  слова, обмежене відображенням певного денотата, є дєнотативним , напр.: будинок — «споруда, призначена для житла». Результати пізнання людиною дійсності закріплюються в словах, втілюються в їх значенні.

2.Історичні  обставини, ментальність народу  сприяють закріпленню лексичного значення, спричинюють його зміну й уточнення в процесі розвитку мови. Вони обумовлюють конотативне значення слова , тобто додаткове його значення, відтінки, які накладаються на основне значення, і оцінку денотата. Відповідно додаткове, відтінкове або стилістичне значення лексеми є конотативним, наприклад, значення слів халупа (невелика убога житлова будівля).

3. Відношення  слова до інших слів окреслюють  обсяг семантики і її межі. Кожне слово, як і інші мовні  одиниці, має два типи відношень:  синтагматичні (змінні, несталі поєднання слів у мовленні) і парадигматичні (стійкі, стабільні поєднання слів у мові), які впливають на значення слова. Взагалі, відтінкові значення, своєрідні коливання семантики лексеми створюються синтагматичними відношеннями в потоці мовлення, в контексті. Такі відтінки значення слів є контекстуальними значеннями.Синтагматичні зв'язки впливають на межі, периферію лексичного значення слова. Семантична основа лексеми зумовлена парадигматичними відношеннями. парадигматичні відношення слів обумовлюють їх семантичний обсяг.Отже, об'єктивна дійсність є основою денотативного значення слова, історичні обставини впливають на конотативне значення, а синтагматичні відношення між словами — на контекстуальне значення. Парадигматичні відношення визначають семантичний обсяг і семантичне наповнення цієї одиниці мови

 

43. Структура лексичного значення слова.

Слово є найважливішою одиницею мови. Всі інші її компоненти існують  або в слові і для нього (фонеми і морфеми), або завдяки слову (речення і тексти).

Слово, як правило, має одне чи більше лексичних значень, змістів, тобто має свою семантику. Семантика — це смислова сторона мовних одиниць: слів, словосполучень, фразеологізмів, морфем. Під семантикою слова розуміють історично закріплену у свідомості народу (колективу) співвіднесеність слова з певним явищем.

Наприклад, коли француз чує слово baton, у його уяві постає палка, а коли ми чуємо  слово батон, то уявляємо білий хліб довгастої форми.

У нашій  свідомості існує ідеальне (не дзеркальне) відображення світу. Ми можемо уявити будь-який предмет або явище, тобто вичленувати його із суцільної картини, зосередити на ньому увагу (наприклад, яблуко). І коли з цим образом рефлекторно з'єднується звуковий комплекс (набір звуків — Ійаблуко]) і цей зв'язок закріплюється в нашій свідомості, виникає слово з певним лексичним значенням. У пам'яті утворюється стійкий образ певного звукового комплексу (образ слова), який щоразу, коли його чуємо, викликає в уяві образ того самого предмета реальної дійсності.

Реальний предмет (чи явище) як об'єкт найменування називається денотатом (позначуваним). Його узагальнений, абстрактний образ у нашій уяві — це сигніфікат (позначка, об раз). Сигніфікат, пов'язуючись з образом слова, стає лексичним значенням слова. Коли ми бачимо реальний предмет (чи явише), завдяки сигніфікатові пригадуємо його назву. 1 навпаки, коли чуємо назву, через образ слова активізуємо сигніфікат і, зіставляючи його з довкіллям, упізнаємо названий словом предмет (чи явище).

Таким чином, значення, тобто зміст і звукова форма слова виступають як нерозривна єдність, у якій лексичне значення — ідеальний зміст, а звукова форма — матеріальна оболонка.

На образ  реального предмета (сигніфікат) можуть накладатися додаткові враження, оцінки (мовби дивимося на предмет-денотат через кольорові окуляри). Такий додаток до денотата називається конотатом (супроводом), а додаткове емоційне чи стилістичне значення слова — конотативним, тобто супровідним (на відміну від основного — денотативного). Наприклад, у слові яблучко денотативне значення — «плід яблуні» (як і в слові яблуко), конотативне — пестливе ставлення мовця до названого предмета (такого значення в слові яблуко немає).Межі змісту слова окреслюються в його відношеннях до інших слів, близьких за значенням. Наприклад, значення слова вечір, з одного боку, обмежується значенням слова день.

 

 

44. Системна організація лексики. 

Сукупність слів мови утворює її лексико-семантичну систему. Зв'язок слів у ній відображає пов'язаність речей  та явищ об'єктивної дійсності.Лексико-семантична система мови об'єднує семантичні класи: назви предметів (іменники), процесів (дієслова), ознак (прикметники), відношень (службові слова) тощо, на ґрунті яких формуються частини мови. Крім семантичних класів, до лексико-семантичної системи входять семантичні поля, кожне з яких є мовним відображенням певної ділянки об'єктивної дійсності.Семантичне поле — сукупність лексем чи окремих їх значень, що об'єднуються спільністю змісту і відображають предметну або функціональну спільність позначуваних явищ.На відміну від семантичних класів семантичні поля поєднують слова тільки за значенням, не зважаючи на їх граматичні ознаки. Наприклад, слова йти і нога (дієслово й іменник) належать до одного семантичного поля, оскільки їх семантика має функціональну спільність.Останнім часом у зв'язку з розвитком когнітивної лінгвістики деякі мовознавці ставлять під сумнів засади виділення семантичних полів, посилаючись на те, що семантика слова зумовлена зв'язками його звучання з об'єктивною дійсністю, а отже, породжується за межами слова і взагалі мови. Кожне семантичне поле об'єднує кілька лексико-семантичних груп (ЛСГ), які за змістом становлять тісні семантичні єдності. Так, у семантичному полі «рослинний світ» виокремлюють такі лексико-семан-тичні групи: назви лісових дерев; назви плодових дерев; назви квітів.Компоненти одної ЛСГ, як правило, пов'язуються між собою такими семантичними відношеннями:—родовидові відношення, тобто зв'язки гіперонімів та гіпонімів-відношення цілого й частини: дерево - стовбур, гілка, листя.Семантичне поєднання ЛСГ забезпечують також синоніми та антоніми. Якщо антоніми утворюють пари (вхід — вихід), то синоніми мають таку ж організацію, як і різновиди семантичних зв'язків слів у ЛСГСемантичні відношення слів у межах ЛСГ засвідчують, що значення кожного слова можна виразити шляхом переліку елементарних смислів, семантичних компонентів. Так, значення лексеми зелений охоплює компоненти «ознака», «якість», «колір», «третій колір спектра», «простий». Такі компоненти семантики слова, його семантичні множники називаються семами.Саме значення слова позначають терміном «семема». Виокремлення сем, що входять до семеми, є компонентним аналізом. Відношення семеми й семи схожі до зв'язків фонеми та її диференційних ознак. Однак семема охоплює, крім сем, що формують її смисл, також стилістичне забарвлення та деякі інші компоненти.Значеннєва структура семеми є досить складною побудовою. В ній об'єднані поняття (або уявлення) та конотативний компонент. Отже, лексико-семантична система мови чітко організована. Вона охоплює семантичні класи і семантичні поля, до яких входять об'єднані за змістом лексико-се-мантичні групи, що утворені синонімічними і родовидо-вими рядами та іншими єдностями. Окремі лексеми складаються із семем, які являють собою сукупність сем

 

45. Поняття семантичного  поля та лексико-семантичної групи.

 сучасному мовознавстві семантичне  поле визначається як сукупність мовних (головним чином лексичних) одиниць, які об'єднані спільністю змісту (деколи також спільністю формальних показників) і відображають понятійну, предметну або функціональну подібність позначуваних явищ.

       Семантичне поле  характеризується такими основними властивостями:

1) наявністю семантичних відношень  (кореляцій) між складовими його  словами; 

2) системним характером цих відношень; 

3) взаємозалежністю та взаємообумовленістю  лексичних одиниць;

4) відносною автономністю поля;

5) безперервністю позначення його смислового простору;

6) взаємозв'язком семантичних полів  у межах всієї лексичної системи  .

Розглядаючи семантичне поле, варто  зупинитись на його структурі. У структурі  семантичного поля можна виділити такі частини:

1) ядро поля, що представлене родовою семою – компонентом, навколо якого розгортається поле. Оскільки ядро є лексичним вираженням смислів, або семантичних ознак, воно може замінити кожен із членів парадигми, будучи представником усієї парадигми; 

2) центр поля складається з одиниць, які мають інтегральне, загальне з ядром і між собою, значення;

3) периферія поля складається  з одиниць, що є найвіддаленішими  за своїм значенням від ядра. Вони деталізують та конкретизують  основне значення поля. Зазвичай  периферійні елементи перебувають у заявку з іншими семантичними полями, утворюючи при цьому лексико-семантичну цільність мовної системи;

4) фрагменти поля є вертикальною  ядерною і центро -периферійною  структурою, яка за своєю семантикою  утворює окрему гіперо-гіпонімічну структуру однотипного/різнотипного складу.

 

Лексико-семантична група - сукупність слів, що відносяться до тієї ж частини  мови, об'єднаних внутрішньомовного  зв'язками на основі взаємообумовлених  і взаємозалежних елементів значення. Так, до лексико-семантичної групи лексеми земля відносяться слова:

планета - земна куля - світ; володіння - маєток – садиба.

 

46.  Слово в мові та мовленні

Слово є найважливішою одиницею мови. Всі інші її компоненти існують  або в слові і для нього (фонеми і морфеми), або завдяки слову (речення і тексти). У кожній мові слів значно більше, ніж інших її одиниць. Хоч практичне виокремлення слів не викликає, як правило, труднощів, наукове визначення слова виявилось складною проблемою.

ознаки слова

1)самостійність: слово може змінювати своє місце в межах речення, бути ізольованим, виокремленим з висловлювання, легко відтворюватись;