Шпаргалка по "Языкознанию"

 

61. Типологія речень.

 

62. Речення і словосполучення.

Словосполучення — синтаксична одиниця, яка утворюється поєднанням повнозначних слів за допомогою підрядного граматичного зв'язку.

Як правило, словосполучення складаються  з двох слів: новий дім, тихо наспівувати, писати листа, дуже швидко. Одне слово  є головним (дім, наспівувати, писати, швидко), а друге — граматично залежним, підпорядкованим головному (новий, тихо, листа, дуже).

Здатність слів сполучатися між  собою називається валентністю. Деякі слова характеризуються обмеженою  валентністю. Однак більшість слів мають досить широку валентність.

Розрізняють граматичну і лексичну валентності. Граматична валентність передбачає залежність сполучуваності слів від їх належності до певної частини мови. Лексична валентність полягає в сполучуваності конкретних слів. Слова у словосполученні поєднані підрядним зв'язком. Виокремлюють три типи підрядного зв'язку:1)узгодження, при якому головне слово узгоджується із залежним словом у всіх граматичних формах: теплий день, гарне село, моя думка. Трапляються випадки неповного узгодження: місто Київ, річка Дніпро

2)керування, при якому головне слово вимагає від залежного певної відмінкової форми (з прийменником або без нього): читати книжку, сісти за стіл, шматок хліба, дума про тебе, завзятий до роботи;

3) прилягання, при якому залежне  слово є незмінним: швидко йдуть,  розмовляли йдучи..

Мовне спілкування здійснюється за допомогою речень. Вони виконують комунікативну функцію, тобто передають конкретний зміст, який  відображає об'єктивну дійсність. Реченню властива відносна самостійність, оскільки воно виражає закінчену думку і відділяється у мовленні від інших речень паузами.

Речення — мінімальна комунікативна  одиниця, для якої характерні інтонаційна  оформленість, організованість на основі структурної схеми, система синтаксичних категорій.

Речення може складатися з одного слова. У мові існують типові форми однослівних речень, зокрема називні, безособові. У певній ситуації, наприклад у діалозі, будь-яке окреме слово в будь-якій формі може стати реченням. Засобом, який перетворює слово в речення, є інтонація.

Однак самої інтонації для утворення  речення недостатньо. Оскільки більшість речень включають до свого складу кілька слів, то ці компоненти повинні певним чином пов'язуватися між собою, організовуватись у комунікативний ланцюжок. Цю функцію виконують моделі, за якими будуються речення. їх ще називають структурними схемами речення, або схемами породження речення. Кожна мова має певну кількість таких моделей.Структурні схеми речення можна виразити словесним описом або за допомогою спеціальної символіки

 

63. Синтаксичні звязки та їх найважливіші типи ???

Словосполучення. Кожне речення  складається зі слів. Перш ніж утворити речення, слова об'єднують у певні  блоки, конструкції, тобто словосполучення.

Словосполучення — синтаксична  одиниця, яка утворюється поєднанням повнозначних слів за допомогою підрядного граматичного зв'язку.

Слова у словосполученні поєднані підрядним зв'язком. Виокремлюють три  типи підрядного зв'язку:1)узгодження, при якому головне слово узгоджується із залежним словом у всіх граматичних  формах: теплий день, гарне село, моя  думка. Трапляються випадки неповного узгодження: місто Київ, річка Дніпро

2)керування, при якому головне  слово вимагає від залежного  певної відмінкової форми (з  прийменником або без нього): читати  книжку, сісти за стіл, шматок  хліба, дума про тебе, завзятий  до роботи;3) прилягання, при якому залежне слово є незмінним: швидко йдуть, розмовляли йдучи4)Тяжіння — це узгодження предикативного означення з підметом. Наприклад: Батько повернувся задоволений. Зі смислового боку цей зв'язок означає, яким є предмет, виражений підметом, у момент здійснення позначуваної присудком дії. Л.А. Булаховський назвав тяжіння подвійним синтаксичним зв'язком, бо, з одного боку, діє слово-присудок керує означенням, а, з другого, означення узгоджується з підметом5)ІНКОРПОРАЦІЯ— поєднання слів-коренів, сукупність яких оформляється службовими елементами. Маємо єдину синтаксичну побудову в одному злитому вигляді, яка зовнішньо подібна до слова з одним закінченим змістом. Цей зв'язок нагадує словоскладання (творення складного слова).6)ЗАМИКАННЯ — синтаксична побудова, яка вимагає дистантного розташування найтісніше пов'язаних слів. слова знаходяться між частинами аналітичної форми слова.7)ІЗАФЕТ-атрибутивне словосполучення, яке складається з двох іменників, перший з яких є означенням, але показник зв'язку знаходиться в другому (головному, стрижневому) слові. Ізафет характерний для тюркських мов.

 

64. Актуальне членування  речення. Тема і рема речення.

Мовний зміст речення не обмежується  одним щаблем абстрактності. Крім синтаксеми як найабстрактнішого рівня граматичного значення речення, існує ще один, менш абстрактний рівень його змісту — граматичне членування речення, тобто члени речення. Вони не притаманні реченню загалом, як, наприклад, категорія предикативності, а є його складниками.Членами реченням абстрактні синтаксичні категорії, усталені форми для опису ситуацій, вираження типових компонентів реального змісту речення. їх поділяють на головні і другорядні .У сукупності члени речення здатні відобразити будь-яку інформацію.

Однак самі по собі члени речення не здатні виразити відносної вагомості різних компонентів повідомлення. Це здійснюється за допомогою актуального   членування речення. Воно полягає у поділі речення на дві частини — вихідну (те, про що говориться) і власне інформативну (те, що повідомляється). Вихідну частину позначають термінами «основа», «дане», «відоме», «тема», а інформативну — термінами «ядро», «нове», «невідоме», «рема»: Завтра (тема) вирушаємо в турпохід (рема). Декана звуть (тема) Євген Михайлович (рема).Тема і рема можуть збігатися з поділом на групу підмета й групу присудка, але частіше вони не збігаються: Ліс (тема) усе густішав, чорнішав (рема).Тема, як правило, передує ремі. Але можлива й інверсія, коли невідоме стоїть на початку речення: Навіть він (рема) не міг нічого зробити (тема). У такому випадку рема є особливо наголошеною, інтонаційно виділеною.Актуальне членування передбачає входження речення в ширший контекст, адже речення набуває конкретного членування залежно від інших речень, які його оточують і пов'язані з ним спільним змістом.

 

65. Речення і висловлювання, синтаксема і алосинтакс.

Висло́влювання — мовленневий твір, створений мовцем в процесі конкретного мовленневого акту. Розглядається в контексті цього мовленневого акту як частина дискурсу (тексту).

У процесі спілкування люди не просто будують речення, а використовують ці речення для виконання таких  дій, як інформування, прохання, порада, питання, наказ, попередження, обіцянка, вираження вдячності і т.ін. Все  це — мовленнєві акти. В мовленнєвих  актах використовуються речення; але мовленнєві акти і речення — різні поняття . Між реченням та висловлюванням є наступні відмінності.

Речення має іллокутивне призначення  — виражене за допомогою способу, типу речення за метою висловлювання  й лексично, наприклад модальними словами. В мовленнєвому акті мовець використовує речення (з тією чи іншою іллокутивною метою) для вираження свого комунікативного наміру, тобто для побудови висловлювання з тією чи іншою іллокутивною функцією.

Змістом речення зазвичай є пропозиційна форма від так званих прагматичних змінних. У висловлюванні прагматичні змінні набувають конкретних значень, у результаті чого пропозиційна форма перетворюється в замкнуту пропозицію.

Речення зазвичай містить конкретно-референтні предметні терми, тобто вирази, призначені для позначення індивідуалізованих об'єктів. У висловлюванні ці терми дійсно вступають у референцію з індивідуалізованими об'єктами з загальної точки зору чи фонду знань учасників мовленнєвого акту.

Аналогічно, пропозиції, виражені в  реченні, вступають у співвідношення з ситуаціями, подіями, фактами реального світу.

Іноді до параметрів, які відрізняють  висловлювання від речення, відносять  комунікативну структуру (актуальне  членування), яка виражається порядком слів та інтонацією.

Одне із призначень мови полягає в тому, щоб виражати пропозиції. Однак речення саме по собі не виражає ніякої замкнутої пропозиції: тільки в контексті мовленнєвого акту, в якому вживається дане речення, фіксуються значення всіх прагматичних змінних, які входять у зміст речення. Таким чином, залучення речення в мовленнєвий акт не лише надає пропозиції іллокутивну функцію, але й формує саму пропозицію з тієї пропозиціональної форми, якою в більшості випадків є зміст речення.

СИНТАКСЕМА Мінімальна (неподільна на синтаксичні одиниці нижчого рангу) семантично-синтаксична одиниця, компонент семантичної структури речення; виступає одночасно носієм певного елементарного смислу (значення) і конструктивним компонентом більш складних побудов, наділена певним набором синтаксичних функцій; на відміну від членів речення, що визначаються на основі синтаксичних зв’язків, синтаксема виділяється на рівні семантико-синтаксичних відношень і позначає певні явища дійсності.

У мові існують синтаксеми, тобто  структурні схеми речення. Синтаксема за визначенням Галини Золотової це елементарна одиниця синтаксису, яка може вживатися самостійно чи бути компонентом речення.Станіслав Семчинський розглядає синтаксему вже в емічному плані (на найабстрактнішому рівні мови, де функціонують фонеми, морфеми, лексеми), як одиницю синтаксичної системи, яка охоплює засоби сполучення і розташування слів у знаковому тексті. Деякі мовознавці ототожнюють синтаксему із функціональною синтаксичною одиницею або зі словосполученням.

 

66. Причини мовних змін. Мовні контакти.

Зовнішні причини змін у мові зумовлені різними суспільними  чинниками. Економічний, політичний і культурний розвиток суспільства; лексичне і семантичне збагачення мови; Розвиток людського мислення; соціальне та професійне розшарування суспільства; Локальне розселення і переселення людей; Поява письма, книгодрукування. Надзвичайно важливою зовнішньою причиною мовних змін є контактування мов.

Найбільшому впливові піддається мова в умовах контактування з близькоспорідненою мовою. Коли ж мови  характеризуються глибокими структурними відмінностями, то можливість впливати одна на одну незначна.

Мовні контакти – взаємодія мов  унаслідок спілкування їх носіїв. Її наслідком є запозичення. Це явище  найбільше виражається на лексичному рівні. Різні типи мовних елементів мають різний ступінь міжмовного проникнення. Білінгвізм – також наслідок мовних контактів. Двомовність, вільне володіння і практичне користування двома мовами. У двомовних групах людей дві мовні системи вступають у контакт, впливають одна на одну, внаслідок чого з'являються контактно зумовлені відхилення від мовної норми, які називають інтерференцією. Якщо нова мова засвоєна погано, то за контактування можуть виникнути допоміжні мови — піджини і креолізовані мови, тобто дуже спрощені мови без категорій роду, числа, відмінка, без дієслівних складних форм тощо. Коли ж нова мова засвоєна добре, то за певних умов (особливо за шовіністичної мовної політики уряду панівної нації) мовці повністю переходять на нерідну мову, тобто нова (нерідна) мова витісняє рідну, відбувається повна мовна, а значить і етнічна, асиміляція. Часто тривалі мовні контакти спричинюють конвергентний розвиток контактуючих мов. Конвергенція, на відміну від асиміляції, не призводить до витіснення однієї мови іншою, а зумовлює появу в контактуючих мовах спільних ознак. Внаслідок мовних контактів зявились такі поняття як:

• Субстрат – залишки переможеної місцевої мови в структурі прийшлої мови, що перемогла.
• Суперстрат – залишки прийшлої переможеної мови у місцевій мові, що перемогла. (Французька мова вийшла з ужитку в Англії, але вона вплинула на англійську мову).
• Адстрат – взаємодія мовних систем, зумовлена контактуванням мов сусідніх етносів.

2) Внутрішні причини мовних змін (виявляються у вигляді антиномій):

• Антиномія мовця і слухача. Мовець намагається спростити формулювання думки, але слухачу не все стає зрозумілим. Занепад іменного відмінювання у більшості європейських мов.
• Антиномія узусу (норми) і системи. Напр. слово пальто в укр. Мові відмінюється.
• Антиномія мови і мовлення. Напр. слово «позавчора».
• Антиномія означуючого і означуваного. Означуване тяжіє до охоплення нових змістів.
• Антиномія інформаційної та емоційної функцій мови.

Отже, внутрішні причини мовних змін опосередковано залежать від суспільства, конкретних потреб людини.

 

67. Поняття субстрата, суперстрата, адстрата.

За активного і тривалого  контактування може відбуватися  схрещення мов,внаслідок чого виникає  нова мова.В основі такої мови-одна з контактуючих мов(мова-переможниця). Інша(переможена)мова залишає «сліди» в новоутвореній мові,які називають субстратом і суперстратом. Субстрат(від лат.-шар,пласт)-мова-підоснова,елементи якої розчинилися в мові,що нашарувалася на неї;сліди витісненої місцевої мови. Як приклад можна навести кельтський субстрат в англійській мові і галльський у французькій. Суперстрат (від лат.-над і пласт)- мова - надоснова, елементи якої розчинилися в мові,над якою вона нашарувалася;сліди мови чужинців,асимільованих корінним населенням. Прикладом суперстрату є тюркські(болгарські)елементи в словянській болгарській мові і германські(франкські)елементи в романській французькій мові. Адстрат(з лат.-нашарування)- сукупність рис мовної системи,які зявилися внаслідок впливу однієї мови на іншу в умовах тривалого співіснування і контактів сусідніх народів.

 

68. Мовні контакти. Білінгвізм. Інтерференція мовних систем.

Мовні контакти — взаємодія мов унаслідок спілкування їх носіїв, один із найсильніших зовнішніх чинників розвитку мови. Вони зумовлюють не тільки запозичення на всіх рівнях мовної структури, а й конвергентний розвиток мов, утворення допоміжних спільних мов і навіть мовну асиміляцію. Причини цих перетворень криються не в структурі взаємодіючих мов, а у вагомості певної мови, що залежить передусім від рівня економічного, політичного й культурного розвитку її носіїв, а також їхньої войовничості, фанатичності, заповзятості.