Шпаргалка по "Языкознанию"

 

1. Мовознавство – наука  про мову. Об’єкт та предмет  мовознавства.

Мовознавство-це наука про мову, її суспільну природу і функції, внутрішню структуру, закономірності функціонування та історичного розвитку. Мова – система фонетичних, лексичних, граматичних засобів, яка розвивається і забезпечує потреби людини у спілкуванні та пізнанні.

 Об’єктом мовознавства (те,що вивчається) є природна,тобто людська мова. мова. Предмет мовознавства: природа й сутність мови, її будова, структура, встановлення системи мови, походження мови, зміни в мові, фактори цих змін, виникнення та розвитку письма, його види, встановлення зв язку між мовою та письмом, виникнення алфавітного проблеми графіки і орфографії, класифікація мов, типологія мов, встановлення близькості мов, їх контрастності, виділення мовних сімей, родин. Мовознавство досліджує людську мову загалом і всі існуючі конкретні мови як різноманітні її вияви, індивідуальні втілення. Нині мовознавство є не просто єдиною наукою, а сукупністю споріднених наук, які мають спільний предмет вивчення – мову, але розглядають цей предмет з різних точок зору або вивчають різні його компоненти.

 

2. Мова. ЇЇ визначення, основні ознаки і властивості. 

Мова – система фонетичних, лексичних, граматичних засобів, яка розвивається і забезпечує потреби людини у спілкуванні та пізнанні. Як сказав Гумбольдт: «Мова, — це світ, що лежить між світом зовнішніх явищ і внутрішнім світом людини". Мова обслуговує людство, будучи суспільним явищем. Вона має свої внутрішні закони, будову, виконує певні функції. Удосконалюючись протягом тисячоліть, мова стала засобом з необмеженими властивостями, який може задовольнити потреби людини у спілкуванні та пізнанні. У визначенні функцій мови єдності немає. У працях з мовознавства спостерігаємо єдність у таких функціях: інформаційна, комунікативна, емотивна, когнітивна. Інформаційна функція полягає в тому, що мова є засобом пізнання, збирання й оформлення всіх тих знань, які накопичені людьми в процесі їх свідомої діяльності. Різновидами цієї функції є функція збереження інформації, контактна функція, функція оформлення культурних цінностей. Комунікативна функція реалізується у спілкуванні, розмовах, діалогах, полеміці. Вона створює суспільство як соціум. Комунікативна функція може виступати як самовираження особистості. Емотивна функція охоплює величезний діапазон у мовленнєвій поведінці людини. Ця функція мови реалізується в художній літературі, ораторському мистецтві, у дискусійному мовленні — суперечці, полеміці, пісні, опері тощо. Когнітивна функція. Це і спогади, роздуми у хвилини відпочинку, підготовка до усних висловлювань і формування письмового тексту, творча діяльність та ін. Виділяють 4 структурні рівні мови: Фонетичний Морфологічний Лексичний Синтаксичний.

 

3. Зв'язок мовознавства з іншими науками.

Мова як засіб спілкування обслуговує всі сфери життя і діяльності людей. Оскільки мова є суспільним явищем, мовознавство належить до суспільних, тобто гуманітарних, наук — наук про людину. Також мовознавство тісно зв’язано з іншими науками. Наприклад, зв'язок мовознавства з народознавством — наукою про народ, його походження, світосприйняття — зумовлений тим, що мова є основною ознакою народу. Дані з народознавства використовують для розв'язання проблеми виникнення мови та з'ясування всіх етапів її розвитку. Також мовознавство тісно пов'язане з історією. Так, у лексичному складі мови відображені певні історичні факти, наприклад записані в літописі назви східнослов'янських племен, з яких сформувалася українська нація: поляни, сіверяни, деревляни, тощо. Спільні для індоєвропейських мов назви свійських тварин (корова, вівця, свиня, коза) та культурних рослин (горох, ріпа, морква, льон, жито) свідчать про рівень розвитку господарства індоєвропейців до поділу їх на окремі етнічні групи. Давні запозичення слів вказують на історичні контакти певного народу. Мовознавство пов'язане з етнографією, яка вивчає побут і культуру різних народів (етносів). Дані етнографії допомагають у вивченні говірок, з'ясуванні значення та походження слів, які стосуються побуту, культури (напр. лаваш., коровай). Зв'язок мовознавства із соціологією — наукою про закономірності розвитку і функціонування суспільства, соціальних систем — зумовлений тим, що мова є суспільним явищем. У мові відображена соціальна диференціація народу. Для сучасної України важливе значення мають соціологічні дослідження, пов'язані з мовою спілкування етнічних меншин, ставленням до української мови. Взаємозв'язок мовознавства й психології — науки про психічну діяльність людини — полягає в тому, що процеси мовлення, його сприйняття і розуміння мають психічну природу. Оскільки мова є засобом мислення, то мовознавство тісно пов'язане з логікою — наукою про закони, форми та прийоми мислення. Найбільш помітний зв'язок мовознавства з літературознавством. Мова є будівельним матеріалом, першоелементом літератури. Мовознавство настільки тісно переплітається з літературознавством, що ці дві дисципліни об'єднані в комплексну науку про слово — філологію. Мовознавство пов'язане також із природничими науками, зокрема фізіологією, анатомією, медициною, фізикою, математикою, семіотикою, географією. Зв'язок мовознавства з фізіологією, анатомією і медициною ґрунтується на тому, що ці науки вивчають будову та функціонування апарату мовлення, мозку. Фізика, зокрема, її розділ акустика, вивчає звукові коливання, а отже, створює теоретичні засади для дослідження звуків мовлення. Математика забезпечує наукове вивчення кількісного аспекту мови і мовлення. Оскільки мова належить до знакових систем, то мовознавство пов'язане із семіотикою, яка вивчає загальні властивості знакових систем. Відомості з географії допомагають встановити територію поширення мови та окремих мовних явищ.

 

4. Мовознавство загальне і конкретне (часткове).

 У мовознавчій науці функціонують: конкретне і загальне, теоретичне і прикладне мовознавство.

Конкретне мовознавство вивчає окремі мови. Так, існує україністика, полоністика, богемістика. Окремі мови різняться ступенем унормованості, багатством словника тощо. До конкретного мовозн.належить також вивчення сімей і груп споріднених мов: наприклад, індоєвропеїстика вивчає індоєвропейські мови.

Загальне мовознавство присвячене людській мові загалом. Воно визначає окремі мови або групу споріднених мов. Кожна мова має свою структуру, власні норми, неповторну історію. Загальне мовознавство вивчає загальні особливості, властивості, закономірності мови, а також вияви і реалізацію їх у конкретних мовах, формулює і розв'язує спільні проблеми мов, установлює загальні закони будови й розвитку мов на базі вивчення окремих мов. Загальне мовознавство створює лінґвістичну теорію, тому його часто називають теоретичним.

 

5. Мовознавство теоретичне і прикладне.

У конкретному і загальному мовознавстві виокремлюють теоретичне і прикладне  мовознавство.

Теоретичне мовознавство з'ясовує сутність і природу мови, її будову й організацію, функціонування і розвиток. Воно вивчає мову як явище.

Прикладне мовознавство займається вирішенням завдань практичного використання мови. Розуміння рідної мови її носіями ще не означає оволодіння нею. Щоб опанувати письмову форму мови, навчитися логічно і стилістично досконало висловлювати свої думки, людина повинна спеціально вивчати мову. Розроблення методики вивчення мови також є сферою прикладного мовознавства. До його проблематики належать також створення та удосконалення письма, наукове вивчення і коментування найрізноманітніших текстів, питання перекладу, а також створення мовних словників та довідників для загального користування.

 

6. Основні проблеми  загального мовознавства.

Загальне мовознавство присвячене людській мові загалом. Воно визначає окремі мови або групу споріднених мов. Кожна мова має свою структуру, власні норми, неповторну історію. Загальне мовознавство вивчає загальні особливості, властивості, закономірності мови, а також вияви і реалізацію їх у конкретних мовах, формулює і розв'язує спільні проблеми мов, установлює загальні закони будови й розвитку мов на базі вивчення окремих мов. Загальне мовознавство створює лінґвістичну теорію, тому його часто називають теоретичним. Сучасне мовознавство розв’язує такі важливі проблеми як з’ясування сутності мови, її походження, дослідження особливостей і причин розвитку мови, тобто розгляд закономірностей і рушійних сил розвитку мови, вивченні внутрішніх і зовнішніх факторів мовних змін, визначення структури мови, особливостей її організації, з’ясування місця існування мови, встановлення джерела життєвої сили мови тощо.  

 

7. Методи дослідження в мовознавстві. (чи методи і прийоми дослідження мовного матеріалу).

Метод – спосіб організації пізнавальної та дослідницької діяльності науковців з метою вивчення явищ і закономірностей певного об’єкта науки.

За метою дослідження мови виокремлюють описові, або дескриптивні і реконструктивні  методи.

Описові методи. Ці методи оперують мовними  фактами, які можна безпосередньо спостерігати. Вони призначені для переліку і класифікування досліджуваних мовних явищ. До описових методів належать:

- експериментальний метод: найбільше його використовують при дослідженні фонологічного рівня мови;

- дистрибутивний метод: полягає  в класифікуванні мовних форм за їх розподілом у тексті одна відносно одної;

- статистичний метод: за допомогою спеціального математичного апарату досліджує кількісний аспект мовних явищ.

 

Реконструктивні методи. Вони дають  змогу на базі мовних фактів, що піддаються безпосередньому спостереженню, відновити мовні факти, які неможливо безпосередньо спостерігати. До реконструктивних методів належать:

— порівняльно-історичний метод: застосовують для відкриття законів, за якими розвивалися споріднені мови в минулому;

— метод внутрішньої реконструкції: за відомими фактами певної мови дає змогу відновити давніші невідомі її факти.

Реконструктивними є практично всі методи вивчення мовної системи.

 

За шляхами досягнення мети виокремлюють індуктивний і дедуктивний методи дослідження мови.

Індуктивний метод. Він полягає  в тому, що на основі окремих фактів формулюють загальні положення, роблять  висновок про загальне.

Дедуктивний метод. Дає змогу на базі загальних положень, що мають  достовірний характер (або сприймаються як такі),формулювати твердження, робити висновки відносно окремих фактів, інтерпретації їх.

 

За способом дослідження мови виокремлюють cинхронічний і діахронічний методи.

Синхронічний метод. Він забезпечує вивчення мови загалом чи окремих  її компонентів на одному часовому зрізі.

Діахронічний метод. Полягає в  дослідженні мови загалом чи її компонентів  у процесі історичного розвитку і встановленні причинно-наслідкових  зв'язків між попереднім і наступним станом досліджуваного явища.

 

8. Синхронічний та діахронічний аспекти вивчення мовних одиниць (Синхронія і діахронія).

Мова є явищем відносно стабільним. Для мовців вона протягом усього життя  здається незмінною. Отже, мова — це одночасно і жива діяльність, і  продукт минулого. Існує два підходи  до вивчення мови: вивчення мови на певному часовому зрізі та вивчення мови в її історичному розвитку протягом тривалого часу. Для уього існують поняття синхронії та діахронії.

Синхронія — 1) стан мови в певний момент її розвитку, в певну епоху; 2) вивчення мови в цьому стані (в абстракції від часового чинника).

Діахронія — 1) історичний розвиток мови; 2) дослідження мови в часі, в її історичному розвитку.

Результати синхронічного мовознавства використовують для створення описових граматик різних мов, нормативних словників, розробки алфавітів для безписемних мов, для теорії і практики машинного перекладу. Коли ж мовознавець хоче дослідити історію мови, закони її розвитку, він це може зробити лише за діахронічного підходу до вивчення мови.

 

9. Проблема походження  мови. Основні теорії її походження.

Філософи античної Греції вказували  на дві можливості виникнення мови. 1 схилялися до думки, що мова постала  природним шляхом, тобто назви  речей зумовлені самими речами. 2 вважали, що мова виникла штучним-шляхом, тобто, назви речам дало суспільство. Перша точка зору має біологічне забарвлення, а друга — соціальне.

Звуконаслідувальна гіпотеза. Згідно з цією гіпотезою мова виникла шляхом наслідування людиною звуків природи. Наприклад, рос. кукушка, болг. кукуви-ца є відтворенням крику зозулі {ку-ку).

вигукова гіпотеза. Суть її полягає в тому, що, сприймаючи предмети, явища, людина реагувала на них вигуками — особливими словами, які виражають емоції.

Гіпотеза соціального договору. Суть її полягає в тому, що люди домовилися називати певні предмети, явища певними словами. Гіпотеза соціального договору спирається на давньогрецьку концепцію виникнення мови шляхом встановлення.

Гіпотеза трудових викриків. мова виникла з трудових викриків що сприяли ритмізації, організації праці. Позитивним аспектом гіпотези трудових викриків те, що вона пов'язує походження мови з працею. Однак трудові викрики є лише технічним прийомом виконання колективної праці, вони не виражають ніякої інформації і не виконують комунікативної функції.

Гіпотеза суспільних регуляторів. вважали, що мова з'явилася не у людини як індивіда, біологічної істоти, а в суспільстві, у людей як соціальних істот. Поява звукового спілкування є наслідком розвитку виробничих суспільних відносин у первісному трудовому колективі, наслідком того, що в людей з'явилося що сказати одне одному. На його думку, потребу в спілкуванні породила колективна праця.

Гіпотеза жестів. Деякі лінгвісти вважають, що первісно мова була не звуковою, а кінетичною і виражалася жестами, передусім порухами рук.

Гіпотеза ігор. її висунули американські вчені. Вона полягає в тому, що мова народилася з гри: людина примітивно моделювала дійсність, заступаючи реальні речі звуковими замінниками, що й стали з часом елементами мови.