Організація позакласної роботи з країнознавчої тематики на уроках англійської мови на середньому етапі навчання іноземних мов загальн

17

особистості. Так, старшого підлітка може привабити рольова  гра, яка імітує реальні ситуації спілкування, що вимагає виявлення  життєвої позиції, імпровізації та творчості, тобто те, що сприяє його інтелектуальному й моральному самоствердженню: гра в прес-конференцію, приїзд з країни, мова якої вивчається, різноманітні змагання та конкурси, аудіювання текстів, що містять інформацію, невідому учням раніше, таку, яка збагачує їх світогляд. Також треба приділяти увагу всім видам наочності, за допомогою яких полегшується сприйняття іноземної мови, міцно засвоюється лексика й мовленнєві структури, створюється особлива атмосфера колективного свята [19,с. 15].

Під час роботи з учнями 7-9 класів потрібно враховувати обсяг роботи кожного учня, визначати приблизні строки виконання, брати до уваги психологічну сумісність підлітків при виконанні будь-якої роботи разом, виключати нав'язування певної діяльності дорослими, наказовий тон, надавати учням самостійність у роботі, довіряти їм, відповідно оцінювати діяльність та успіхи учнів, передбачати способи нагороди та заохочення кожного учня, пам'ятати про те, що підлітки гостро переживають невдачі, враховувати, що підлітковий вік є сприятливим для морального виховання школярів, брати до уваги захоплення дітей, пам'ятати, що їх увага не є зосередженою, слід зовсім виключити різкі судження, враховуючи неврівноваженість та нетерпимість підлітків.

Таким чином, враховуючи вищезазначені вікові та індивідуальні особливості підліткового віку, вчителеві іноземної мови доцільно використовувати країнознавчий матеріал під час позакласної роботи для заохочення, підвищення інтересу та мотивації навчання учнів середнього віку.

 

 

 

 

18

Розділ II. Методичні основи проведення позакласної роботи з країнознавчої тематики на уроках англійської мови учнів середніх класів

2.1. Форми позакласної роботи на уроках англійської мови учнів середнього ступеню навчання

В методичній літературі та у практиці школи традиційно розрізняють три форми позакласної роботи: індивідуальні, групові та масові. В основу такого розподілу покладена ознака кількісного охоплення учасників. Підкреслюючи нечіткість поняття "масовості", В.І.Шепелєва [22] пропонує розрізняти форми позакласної роботи з іноземної мови за організаційно-структурною ознакою. І, відповідно, вона відносить групові форми до організаційно-структурних форм, а індивідуальні та масові - до неструктурних (схема 1).

Індивідуальна позакласна робота проводиться з окремими учнями, які готують повідомлення і доповіді про країну, мова якої вивчається, про знаменні дати і події, видатних людей, розучують вірші, пісні, уривки з літературних творів іноземною мовою, виготовляють наочні посібники, оформляють стінгазети, альбоми, стенди і т.д. Індивідуальна робота може проводитися постійно або епізодично.

Групова форма позакласної роботи має чітку організаційну структуру і відносно постійний склад учасників, об'єднаних спільними інтересами. До цієї форми належать різноманітні гуртки: розмовні, вокальні, драматичні, перекладачів, філателістів, позакласного читання тощо. Деякі методисти рекомендують організовувати для учнів усіх класів розмовні та хорові гуртки, для учнів старших класів - літературно-перекладацькі та країнознавчі. Позитивно зарекомендували себе комбіновані гуртки, де поєднуються різні види діяльності, наприклад, розучування пісень та підготовка інсценівок, позакласне читання і перегляд діафільмів з подальшим обговоренням переглянутого. Заняття в гуртках, як правило, проводяться регулярно [18].

19

Масові форми позакласної роботи не мають чіткої організаційної структури. До них відносять такі заходи як вечори художньої самодіяльності, фестивалі, конкурси, карнавали, тематичні вечори і ранки тощо. Ці заходи проводяться епізодично [11, c. 281].

За змістом К.І.Котті виділяє такі форми позакласної роботи з іноземної мови, як : змагальні, засоби масової інформації, культурно-масові, політико-масові (схема 2) [9] .

Кожна група зазначених форм передбачає конкретні заходи. Заходи змагального характеру: конкурс, гра, олімпіада, вікторина та інші. Засоби масової інформації - стінгазета, оголошення, бюлетень, усний журнал, дайджест, виставка-вікторина тощо. Заходи культурно-масового характеру: вечір-свято, присвячений народним традиціям рідної країни або країни, мова якої вивчається; вечір-портрет, присвячений життю та діяльності відомих письменників, поетів, композиторів, акторів тощо; вечір-зустріч з цікавими людьми; вечір-хроніка у зв'язку зі знаменними подіями; ранок казок та інші. Заходи політико-масового характеру: форум, фестиваль, прес-конференція, ярмарка солідарності, телеміст та інші.

У педагогічній літературі є поняття “об'єднуючі форми позакласної роботи” [5]. До об'єднуючих форм відносять дитячі та юнацькі клуби за інтересами, шкільні музеї, бібліотеки, кіностудії, кінотеатри та клуби веселих і кмітливих. Клуби є ефективною формою позакласної роботи з ЇМ, тому що вони об'єднують учнів різного віку і різних інтересів, створюють широкий простір для спілкування, діють на засадах самоврядування і стають центрами позакласної роботи в школах. Клуби мають свої назви, емблеми, положення і статути. Особливою популярністю серед школярів користуються клуби веселих та кмітливих (КВК), які передбачають проведення цікавих конкурсів, виконання пісень, віршів, розгадування загадок, кросвордів, ребусів із зоровою опорою у вигляді плакатів, картин, діафільмів.

20

Як окрему форму практичних занять з іноземної мови можна виділити листування школярів. Воно має не тільки велике виховне, але й практичне значення, оскільки сприяє розвитку мовлення учнів. Листування дає можливість учням практично користуватися іноземною мовою як засобом спілкування та утримання додаткової інформації до тем програми. Щоб листування сприяло розвитку не лише писемного, але й усного мовлення учнів, на засіданнях гуртка або секції клубу заслуховується інформація іноземною мовою, про яку йдеться в листі, влаштовуються виставки листів, під час яких коментуються їх зміст.

 

 

 

 

 

Схема 1. Форми позакласної роботи.

Якушина Л.З. [23] виокремлює так зване “розподільне читання ”, яке є різновидом ознайомлювального і вивчаючого читання і дозволяє вивести позакласну діяльність учнів з іноземної мови у сферу практичного спілкування, залучити їх до елементів країнознавства (до сфери інтересів і практичної позаурочної діяльності однолітків з країни, мову якої вони вивчають), а також підсилити мотивацію занять.

Види позакласної роботи, що забезпечують оптимальні результати, повинні мати такі характеристики:

– Інформативність і змістовність, які сприяють реалізації практичних та загальноосвітніх цілей позакласної роботи;

– Комунікативна спрямованість: усі види позакласної роботи повинні  забезпечу-

21

вати користуватися  іноземною мовою як засобом одержання  і передачі інформації в типових природних ситуаціях спілкування;

– Ситуативність: переважна більшість видів позакласної роботи повинна включати «набір» ситуації, які є предметним фоном і стимулом до цілеспрямованих мовних вчинків;

–  Орієнтація завдань на підвищення мовленевої активності учнів;

–  Емоційність форм і способів реалізації. Що сприяє підвищенню інтересу учнів до іншомовної діяльності.

Позакласна робота виховує колективістські  якості учнів, формує адекватні особисті відношення. Вона пов'язана з створенням колективу, що передбачає товариську взаємодопомогу, співпереживання і визначення свого місця у колективі.

 

 

 

 

 

 

 

 

Схема 2. Форми позакласної  роботи за змістом.

22

Позакласна робота сприяє розширенню сфери застосування вмінь  і навичок, які були здобуті на уроках іноземних мов, та розширення мовної сфери. Якщо позакласна робота супроводжує увесь курс вивчення іноземних мов у школі, то вона успішно підтримує так названу близьку мотивацію, так як у кожному елементі навчального процесу створюються умови для застосування набутих знань, умінь і навичок, що в свою чергу, забезпечує стійке позитивне відношення до навчання.

Отже, зазначені вище форми позакласної роботи сприяють ефективній організації занять в позаурочний час із країнознавчої тематики на уроках англійської мови на середньому етапі навчання іноземних мов.

2.2. Відбір країнознавчого  матеріалу для 7-9 класів з урахуванням  вимог шкільної програми

Згідно з діючою програмою [16], позакласна робота є невід'ємною частиною єдиної системи навчально-виховного процесу. Вона сприяє досягненню практичної, виховної та освітньої цілей і повинна спрямовуватися на вдосконалення мовленнєвих умінь, набутих на уроці, на формування в учнів позитивних мотивів вивчення іноземної мови.

Як уже було зазначено  вище, різноманітні види цієї роботи в їхній сукупності сприяють розвитку пізнавальної діяльності учнів та допомагають посилити цікавість учнів до іноземної мови. Для реалізації цих положень необхідно реалізувати певний комплекс навчально-виховних заходів, здійснити певні форми організації уроку та позаурочного часу. Це треба робити з найбільшим урахуванням індивідуальних особливостей дитини, її рівня підготовки та здібностей.

Проблема змісту навчання іноземної  мови в школі залишається однією з найбільш актуальних в методичній науці. І це природно тому, що соціальне замовлення суспільства в області навчання іноземних мов висуває в даний час такі завдання, як розвиток духовної сфери учнів, підвищення гуманітарного

23

змісту навчання, більш повна реалізація виховного, освітнього, розвиваючого потенціалу стосовно особистості кожного учня. В наш час загальновизнаною є теза про невід'ємність вивчення іноземної мови та ознайомлення учнів з культурою країни, мова якої вивчається, з її історією та сучасним життям.

Елементи країнознавства використовуються при вивченні іноземної мови з самого початку її вивчення тому_, що “мову взагалі не можна засвоїти, якщо засвоювати тільки мову”. В зв'язку з цим останнім часом з'явилась особлива міжотраслева дисципліна - лінгвокраїнознавство. Теоретичну базу для її виділення створили ті основи лінгвістики, які акцентують соціально-кумулятивну функцію мови, тобто мовне відображення та закріплення суспільного досвіду комунікації у вигляді набору соціокультурних рамок (“frames”) будь-якої мовленнєвої дії [3, с. 65].

Так, за В.В.Сафоновою [20] на основі знань, отриманих при формуванні соціокультурної компетенції, основним компонентом якої є країнознавчий, учні повинні вміти:

– розуміти реалії у контексті художніх творів, упізнавати найвидатніших героїв і літературні твори;

– розуміти, на фоні якого історичного контексту відбуваються події чи було створений той чи інший твір, існували ті чи інші предмети;

– розуміти реалії молодіжної культури, образ життя молоді, розуміти, чому виникли ці рухи, бути толерантними до їх виявів;

– розуміти, чому ті чи інші цінності матеріальної й духовної культури є предметом національної гордості чи широко відомі, чому британці, американці, канадці, австралійці чи новозеландці пишаються тими чи іншими людьми, чи чому вони відомі в усій країні;

– орієнтуватися в реаліях, які зустрічаються у повсякденному житті, пов’язаних з британськими, американськими, канадськими, австралійськими, новозеландськими звичаями й традиціями;

24

– відрізняти норми поведінки й системи цінностей того чи іншого періоду в історії країни;

– поводити себе відповідно до прийнятих у країні норм поведінки адекватно тій чи іншій ситуації;

– адекватно реагувати на мову жестів (знакову систему);

           – розуміти систему основних цінностей, відповідним чином реагувати на прийняті в країні спосіб життя та поведінку, бути толерантним до різних норм поведінки;

– орієнтуватися в громадських місцях і по карті, користуватися громадським транспортом, телефоном тощо;

–  відрізняти стереотипи від реальності.

Помітні відмінності  в запасі цих знань, вмінь та навичок  у носіїв різних мов в основному визначаються матеріальними і духовними умовами існування різних народів і країн, особливостями їх суспільно-політичного ладу, політичної системи, історії й культури та ін.

Таким чином, аналіз сутності країнознавчої компетенції (здатність людини, що вивчає іноземну мову, усвідомлювати, адекватно розуміти й інтерпретувати під час безпосереднього чи опосередкованого спілкування з представниками іншомовної культури інформацію, національно-культурного характеру на основі сформованої у неї системи відповідних знань, навичок і вмінь, ставлень та орієнтацій) та компонентного складу соціокультурної компетенції дає підстави зробити висновок, що для здійснення адекватного міжкультурного спілкування необхідно формувати вищесказані складники соціокультурної компетенції: лінгвокраїнознавчу, соціологічну і країнознавчу компетенції.

Тематика для навчання усного мовлення за блоком розмовних  тем "Країна, мова якої вивчається" теж визначаєтья шкільною програмою [16]. Згідно цього учні повинні вміти: – на першому етапі навчання іноземної мови (II-IV класи);

 – розповідати про країну, мову якої вивчають (назви мови, країни, народу,

25

столиці, великих міст, географічне положення);

– на другому етапі навчання іноземної мови (V-IX класи) - розповідати та вести бесіду про країну, її адміністративний поділ, національні свята, звичаї та традиції, економічне становище, розвиток літератури, мистецтва, спорту, про національних героїв, визначних діячів науки, культури та спорту;