Шпаргалка по Общей сексологии

1. Сексологія як наука

Сексология — научная дисциплина, изучающая все проявления сексуальности человека, включая как попытки охарактеризовать нормальную сексуальность, так и изучение изменчивости сексуальных практик, включая и так называемые парафилии (или сексуальные девиации).

Современная сексология —  мультидисциплинарное поле исследований, в котором используются методы ряда смежных дисциплин: биологии, медицины, психологии, статистики, эпидемиологии, педагогики, социологии, антропологии, а иногда и криминалистики. Она изучает развитие сексуальности и развитие сексуального контакта, включая технику половых сношений и расстройства половой сферы. Исследователи документируют сексуальность самых разных групп общества, таких как люди с ограниченными физическими возможностями, детей, пожилых людей, и случаи сексуальной патологии, такие как патологическую одержимость сексом или сексуальные домогательства по отношению к детям.

Следует отметить, что  сексология — описывающая, а не предписывающая дисциплина. Она пытается документировать  определенные аспекты реальности, а  не предписывать, какое поведение  будет уместным, этичным или нравственным. Сексология часто становилась предметом  конфликтов между ее сторонниками, а также теми, кто полагают, что  сексология посягает на сакральные основы человеческой жизни, или теми, кто  оспаривают, с философской точки  зрения, претензии сексологов на объективность  и эмпирическую методологию.

Отрасли сексологии

Выделяется несколько  относительно самостоятельных направлений  исследований в рамках сексологии:

• Нормальная сексология, изучающая биологические, анатомические, физиологические, психологические и социальные аспекты сексуального поведения человека, не являющегося отклонением от нормы с медицинской точки зрения.
• Клиническая (медицинская) сексология, занимающаяся профилактикой, диагностикой и лечением расстройств здоровья, связанных с сексуальным поведением.
• Этнокультуральная сексология, исследующая исторические и культурные различия в образе и стереотипах сексуального поведения, в других вопросах, связанных с различиями между полами, имеющиеся у разных народов в разные периоды времени.
• Судебная и криминальная сексология, обобщающие те аспекты знаний о половом поведении, которые могут оказаться полезными при расследовании и профилактике половых преступлений и преступлений против общественной нравственности.
• Фамилистика, изучающая половые взаимоотношения в рамках семьи, особенности выполнения родительских ролей в зависимости от пола и т. д.

 

2. Складові сучасної сексології

Отрасли сексологии

Выделяется несколько  относительно самостоятельных направлений  исследований в рамках сексологии:

• Нормальная сексология, изучающая биологические, анатомические, физиологические, психологические и социальные аспекты сексуального поведения человека, не являющегося отклонением от нормы с медицинской точки зрения.
• Клиническая (медицинская) сексология, занимающаяся профилактикой, диагностикой и лечением расстройств здоровья, связанных с сексуальным поведением.
• Этнокультуральная сексология, исследующая исторические и культурные различия в образе и стереотипах сексуального поведения, в других вопросах, связанных с различиями между полами, имеющиеся у разных народов в разные периоды времени.
• Судебная и криминальная сексология, обобщающие те аспекты знаний о половом поведении, которые могут оказаться полезными при расследовании и профилактике половых преступлений и преступлений против общественной нравственности.
• Фамилистика, изучающая половые взаимоотношения в рамках семьи, особенности выполнения родительских ролей в зависимости от пола и т. д.

 

3. Мета та завдання вивчення дисципліни «Загальна та кримінальна сексологія»

Мета вивчення курсу “Загальна та кримiнальна сексологiя” — опанувати основи сучасних наукових знань у сферi загальної та судової сексологiї, що дасть змогу в майбутньому зберегти своє сексуальне i репродуктивне здоров’я, розумiти сексуально зумовленi особливостi поведiнки людей, мотивацiю злочинних дiй. Здобутi знання допоможуть студентам розпiзнавати ситуацiї, небезпечнi з погляду скоєння сексуальних правопорушень.

Пiд  час вивчення курсу “Загальна  та кримiнальна сексологiя” студенти повинні:

• оволодiти поняттями норми та патологiї в сексологiї;

• вивчити етапи психосексуального  розвитку та його порушень;

• вивчити анатомiю та фiзiологiю  статевої системи;

• оволодiти основами психогiгiєни  репродуктивного здоров’я;

• оволодiти методами контрацепції та профiлактики хвороб, що передаються  статевим шляхом;

• зрозумiти психопатологiчну сутність аномалiй статевого потягу;

• здобути знання щодо сексуальної  злочинностi та сексуальних злочинцiв;

• вивчити патопсихологiчнi особливостi серiйних сексуальних убивць;

• сформувати стiйку антивiктимну поведiнку в потенцiйних жертв.

 

4. Сексуальність людини, концепція сексуальності

Сексуальность человека — совокупность биологических, психофизиологических, душевных и эмоциональных реакций, переживаний и поступков человека, связанных с проявлением и удовлетворением полового влечения. Сексуальность является врожденной потребностью и функцией человеческого организма, подобно процессам дыхания, пищеварения и др. Человек рождается с определённым физиологическим сексуальным потенциалом, далее сексуальность формируется уже в рамках индивидуального жизненного опыта. В целом же, сексуальность человека обусловлена интегрированным взаимодействием биологических, психических и социокультурных факторов.

Существует несколько  концепций сексуальности:

1. Узкая, трактующая сексуальность  как источник напряжения и  чувственной разрядки.

2. Широкая, по которой  сексуальность – источник удовлетворенности  в связи с удовлетворением  других психических потребностей.

3. Глобальная, трактующая  сексуальность в категориях редукции  сексуального напряжения, удовлетворения несексуальных потребностей и создания межличностных связей с другими людьми.

 

5. Первинні та вторинні статеві ознаки у чоловіків

Первинні статеві ознаки зумовлюють диференціацію роздільностатевих  організмів. У випадку з людиною  це пояснюється виробленням специфічних  для кожної статі гормонів, що вже  зумовлює появу вторинних статевих ознак.

• Первинні статеві ознаки чоловіка:
• Статевий член
• Яєчка
• Мошонка
• Сім'явиносні протоки
• Простата
• Сім'яні пухирці
• Вторинні статеві ознаки чоловіка:
• Оволосіння: лобок, підмишкові западини, живіт, грудна клітка, борода
• Будова тіла: вузькі стегна (звужені тазові кістки), широкі плечі; відкладання жирової клітковини у верхній частині тіла; менший відсоток вмісту жирів порівняно з жінками
• Виражений кадик
• Мутація голосу

 

6. Первинні та вторинні статеві ознаки у жінок

Первинні статеві ознаки жінок: яєчники, матка, вульва, маткові труби, піхва, клітор, соромітні губи.

Вторинні статеві ознаки у жінок: Добре розвинені груди; Менші розміри й легші кістки; Менший зріст

Довгий відносно кінцівок тулуб; Слабша — делікатніша будова скелета; Менший череп; Брак заросту обличчя; Волосся й очі трохи більш пігментовані; Більш S-подібна ключиця; Вузькі плечі; Через репродуктивні функції грудна клітка більш бочкувата, вище розташована діафрагма; Менша талія; Трикутна форма волосся на лобку; Заокруглені форми; Більші можливості рухів суглобів; Вищий кров’яний тиск;

Більший імунітет, менша  хворобливість; Більша тривалість життя

 

7. Анатомія чоловічих статевих органів

Будова чоловічих статевих органів: складаються з внутрішніх та зовнішніх статевих органів. Внутрішні статеві органи це яєчка (статеві залози) з придатками, статеві канали (сім’явиносні й придаткові протоки), придаткові статеві залози (сім’яні міхурці, передміхурова залоза, залози цибулини сечівника), сечівник. 
Яєчка – овальні парні статеві залози, що містяться поза черевною порожниною в шкірному мішку (мошонці). Належать до залоз змішаної секреції: зовнішня функція – це утворення сперматозоїдів, а внутрішня – виділення гормону тестерону. Кожне яєчко складається приблизно з 1000 звивистих сім’яних канальців загальною довжиною до 300-400 м. При статевому дозріванні в сім’яних каналах яєчок утворюються чоловічі статеві клітини – сперматозоїди (сперматозоони).

Придаток яєчка – це згорнута спіраллю трубка, що проходити по задній частині шкірного яєчка. Від кожної протоки придатка починається сім'явиносна протока. Вона з'єднується з протоками сім'яних міхурців, утворюючи сім'явипорскувальну протоку. Остання відкривається в сечівник (уретру). Саме отут сечовий шлях об’єднується зі статевим. Секрети придаткових статевих залоз разом із сперматозоїдами утворюють сперму.  
Сім’яні міхурці – парні залози, секрет яких забезпечує сперматозоїди поживними речовинами, а також підтримує їхню рухливість. Передміхурова залоза (простата) розташована під сечовим міхуром; охоплює верхню частину сечівника. Вона виділяє слиз, який забезпечує пересування сперматозоїдів сім'явиносною протокою а також процес сім'явипорскування.

Залози цибулини сечівника  виділяють слизоподібний секрет, що захищає слизову оболонку сечівника  від подразнювальної дії сечі. Сперма ніколи не надходити в сечівник разом із сечею. Цьому запобігає  спеціальний м'яз (сфінктер), розташований на виході з сечового міхура.

До зовнішніх статевих органів відносять мошонку, яка вміщує яєчка та їхні придатки; і статевий член, або пеніс, який слугує для копуляції й виведення назовні сперматозоїдів. Мошонка це вип'ячуванням шкіри тіла, у яку опускаються яєчка напередодні або відразу після народження дитини.

Статевий член (пеніс) має корінь, тіло і голівку. Тіло утворене двома печеристими і губчастими тілами. Печеристі тіла складаються з численних порожнин, у які відкриваються глибокі артерії. Шкіра статевого члена утворює складку (крайню плоть), що прикриває голівку.

 

8. Функції окремих органів чоловічої статевої системи

Основними біологічними функціями  статевої системи чоловіків є  ендокринна (синтез гормонів), генеративна (утворення репродуктивних клітин –  сперматозоїдів) і копулятивна, в  реалізації якої необхідна участь двох – чоловіка і жінки. Тому такою важливою є роль впливу тих чи інших відхилень (девіацій) на взаємну адаптацію партнерів.

Будова чоловічих статевих органів: складаються з внутрішніх та зовнішніх статевих органів. Внутрішні статеві органи це яєчка (статеві залози) з придатками, статеві канали (сім’явиносні й придаткові протоки), придаткові статеві залози (сім’яні міхурці, передміхурова залоза, залози цибулини сечівника), сечівник. 
Яєчка – овальні парні статеві залози, що містяться поза черевною порожниною в шкірному мішку (мошонці). Належать до залоз змішаної секреції: зовнішня функція – це утворення сперматозоїдів, а внутрішня – виділення гормону тестерону. Кожне яєчко складається приблизно з 1000 звивистих сім’яних канальців загальною довжиною до 300-400 м. При статевому дозріванні в сім’яних каналах яєчок утворюються чоловічі статеві клітини – сперматозоїди (сперматозони).

Придаток яєчка – це згорнута спіраллю трубка, що проходити по задній частині шкірного яєчка. Від кожної протоки придатка починається сім'явиносна протока. Вона з'єднується з протоками сім'яних міхурців, утворюючи сім'явипорскувальну протоку. Остання відкривається в сечівник (уретру). Саме отут сечовий шлях об’єднується зі статевим. Секрети придаткових статевих залоз разом із сперматозоїдами утворюють сперму.  
Сім’яні міхурці – парні залози, секрет яких забезпечує сперматозоїди поживними речовинами, а також підтримує їхню рухливість. Передміхурова залоза (простата) розташована під сечовим міхуром; охоплює верхню частину сечівника. Вона виділяє слиз, який забезпечує пересування сперматозоїдів сім'явиносною протокою а також процес сім'явипорскування.

Залози цибулини сечівника  виділяють слизоподібний секрет, що захищає слизову оболонку сечівника  від подразнювальної дії сечі. Сперма ніколи не надходити в сечівник разом із сечею. Цьому запобігає  спеціальний м'яз (сфінктер), розташований на виході з сечового міхура.