Фізіологічні основи розвитку швидкості

Міністерство освіти і науки  України

Міжнародний економіко-гуманітарний університет

імені академіка Степана Дем’янчука

Факультет здоров‘я, фізичної культури і спорту

 

Курсова  робота

 

 

Фізіологічні  основи розвитку швидкості

 

 

 

 

 

 

                                                                                   Виконала:

                                                                              студентка ІІІ курсу   

                                                                             факультету ЗФКС

                                                                                групи ____ ЗФВ

 

                                                                                   ________________

                                                                                

                                                                                Перевірив:

                                                                                  проф. Бенедь В.П.

РІВНЕ 2009      

 

Зміст

 

РОЗДІЛ 1. Поняття швидкості       3

1.1. Засоби вдосконалення швидкості       3

1.2. Методика вдосконалення швидкості рухових реакцій    7

РОЗДІЛ 2. Вікова динаміка природного

розвитку  швидкості, контроль розвитку

швидкості та особливості методики

їх  удосконалення         11

РОЗДІЛ 3. УРОКУ з фізичної культури як основна

форма розвитку швидкості у школярів    15

Висновки           20

Список  використаної літератури      22

РОЗДІЛ 1

 

Поняття швидкості

 

 

1.1. Засоби  вдосконалення швидкості 

 

Важливість  вивчення методики розвитку швидкості є вкрай важливим завдання.

Фізичні якості — це розвинуті у процесі виховання  і цілеспрямованої підготовки рухові задатки людини, які визначають її можливості успішно виконувати певну  рухову діяльність. Наприклад, для подолання  великого зовнішнього опору потрібна, перш за все, відповідна м’язова сила; для подолання короткої відстані за якомога менший час потрібна прудкість; для тривалого й ефективного виконання фізичної роботи потрібна витривалість; для виконання рухів з великою амплітудою необхідна гнучкість; а для раціональної перебудови рухової діяльності відповідно до зміни умов необхідна спритність.

Враховуючи, що елементарні прояви швидкості як фізичної якості відносно незалежні  одна від одної, то розвивати їх варто  окремо. Тому варто розглядати окремо методики вдосконалення всіх компонентів швидкості як комплексної рухової якості.

Методика –  сукупність методів і прийомів, які  дозволяють засвоїти ті чи інші виховні  підходи. Без знання методики не може відбутися жодний тренер чи викладач.

Навчання вправ  та виховання фізичних якостей —  дві тісно взаємопов'язані складові фізичного виховання. Неможливо  навчитись, не повторюючи вправ, а повторне виконання неодмінно впливає  на розвиток певних фізичних якостей. І якщо ми їх розглянемо окремо, то це продиктовано бажанням глибше проаналізувати кожну із названих сторін процесу фізичного виховання.

Численними  дослідженнями встановлено, що швидкість  є комплексною руховою якістю, яка проявляється через:

 

• швидкість  рухових реакцій;

• швидкість виконання необтяжених поодиноких рухів;

• частоту (темп) необтяжених рухів;

• швидкий початок  рухів, що у спортивній практиці називають  різкістю.

 

У фізичному  вихованні та спорті важливішим є  виховання здатності до прояву швидкості  в цілісній руховій діяльності, оскільки, наприклад, наявність швидкої реакції ще не гарантує швидкого подолання дистанції. Відсутня також кореляція між здатністю швидко бігати та плавати і навіть між ходьбою і бігом. Прямий зв'язок відзначається лише в тих вправах, які подібні за координацією (стрибок у довжину з розбігу — спринт).

Вимоги до швидкості  в різних рухових діях не однозначні. Наприклад, у спортивних іграх (теніс, баскетбол) вирішальне значення має  стартова швидкість. А в стрибках у довжину — швидкість бігу по дистанції.

 

До фізичних вправ як засобів удосконалення  швидкості пред'являються такі вимоги:

• їх техніка  повинна бути такою, щоб дозволяла  виконання з граничною швидкістю;

• вони повинні  бути добре засвоєні, щоб зусилля  учнів спрямовувались не на спосіб їх виконання, а на швидкість виконання;

• їх тривалість не має перевищувати ЗО с;

• вони повинні  бути адекватними конкретному прояву швидкості й умовам виконання  рухових дій;

• вони повинні  бути різноманітними та забезпечувати  вдосконалення швидкості у поєднанні з розвитком інших якостей.

 

Для комплексного розвитку рухових реакцій у поєднанні  з іншими проявами швидкості найефективнішими є рухливі і спортивні ігри за спрощеними правилами та на менших, відносно стандартних, майданчиках. Хороший  ефект дає також виконання циклічних вправ з миттєвою зміною темпу, напрямку, виду руху тощо, за командою.

Для розвитку швидкості  виконання ациклічних поодиноких рухових  дій застосовують саме ті вправи та подібні до них за координацією. При цьому виконувати їх необхідно з варіативною швидкістю та в варіативних умовах, а полегшення й ускладнення не повинні призводити до порушення структури вправи.

Позитивно в  цьому плані впливають і вправи на розвиток вибухової сили.

 

Для розвитку швидкості  циклічних вправ використовують наступні засоби:

• рухливі і  спортивні ігри на майданчиках, менших, ніж стандартні, естафети;

• біг, плавання, інші циклічні рухові дії з гандикапом;

• імітації рухів  руками, ногами циклічних рухових  дій з максимальною і варіативною  частотою у різних вихідних положеннях (стоячи, лежачи, сидячи) та у повній координації з максимальною і варіативною частотою;

• виконання  циклічних рухових дій з прискоренням, з ходу 2-4 с з максимальною швидкістю;

• виконання  циклічних вправ зі старту, без  команди і за командою, та з варіативною швидкістю в межах 70-100 % від індивідуального максимуму в конкретній вправі;

• виконання  циклічних вправ по рельєфній  хвилеподібній поверхні;

• вправи з миттєвою зміною темпу, довжини кроку та напрямку пересування (за командою і самостійно);

• швидкісні  вправи в полегшених і ускладнених  умовах, які не призводять до порушень структури рухової дії;

• швидкісні  вправи з додатковим предметами, застосуванням  звуколідерів;

• швидкісно-силові вправи: стрибки з ноги на ногу, через набивні м'ячі (гімнастичну лаву), через скакалку, стрибки на одній нозі, вистрибування із напівприсіду тощо;

• вправи на розтягування з метою збільшення амплітуди  рухів.

 

 

 

 

 

 

1.2. Методика вдосконалення швидкості рухових реакцій

 

Використовуючи ігри (рухливі і спортивні) на початковому етапі вдосконалення всіх видів реагувань, дотримуйтесь таких правил:

• тривалість гри  не повинна викликати значної  втоми (10-15 хв);

• створюйте  умови дефіциту простору і часу (розміри  майданчика, кількість учасників, зміни у правилах тощо);

• між короткочасними таймами тривалість комбінованого  відпочинку до повного відновлення  працездатності.

 

При вдосконаленні  реагувань керуються принципом  аналітичного підходу, тобто спочатку добре засвоюють техніку відповіді на подразник. Паралельно або дещо пізніше розвивають швидкість реагувань у неспецифічних полегшених умовах та з застосуванням технічних пристроїв. Коли техніка руху-відповіді міцно засвоєна, наступає третій етап, який полягає у вдосконаленні координаційної взаємодії латентного періоду реагування та моторного його компонента. Надані вдосконалення швидкості простої реакції здійснюють у варіативних умовах простору, часу, величини та виду подразника.

 

Щодо режимів  тренувальних навантажень при вдосконаленні  простої реакції, то вони повинні бути такими:

• кількість  повторень в одній серії складає  від 4—6 до 15-20 реагувань. Вона не повинна  призводити до зниження швидкості реагувань;

• кількість  серій — 3-6;

• інтервал активного  відпочинку між серіями — 2-3 хв, орієнтуючись на суб'єктивні відчуття учнів, що вони готові до наступної серії;

• реагувати  варто з різних вихідних положень;

• у повторних  реагуваннях рекомендується змінювати: тривалість пауз між підготовчою  та виконавчою командами у межах  від 1 до 2-3 с (оптимальна тривалість 1,5 с), характер сигналу (зоровий, слуховий, тактильний) та його силу;

• після виконання  вправи учень повинен одержати інформацію про час реагування, що дасть йому можливість співставляти відчуття більш  і менш вдалих спроб. Це сприяє розвитку швидкості реакції;

• вправи з розвитку швидкості реакції варто виконувати після розминки, що приведе організм в стан оптимальної оперативної  працездатності.

 

Удосконаленню швидкості простої реакції сприяє також здатність людини розрізняти мікроінтервали часу (долі секунди) та виконувати рухові дії за обумовлений час. Ця закономірність лягла в основу розробки трьохетапної методики вдосконалення швидкості стартової реакції у спринті, її суть полягає у тому, що:

• на першому  етапі учні повторно виконують біг з прискоренням на 20-30 м, вчитель повідомляє їм час, затрачений на виконання вправи, а виконавці співставляють його з власними відчуттями;

• на другому  етапі виконуються ті ж тренувальні  завдання, але учень сам спочатку визначає час, а потім одержує об'єктивну інформацію від учителя і знову співставляє її з власними відчуттями;

• на третьому етапі ті ж завдання учні стараються виконувати за заданий час. Коли їм це у більшості спроб вдається, необхідно застосовувати іншу вправу.

Розвиток швидкості складних рухових реакцій забезпечується шляхом навчання варіативних рухових навичок, а засобами їх удосконалення є вправи у повторних реагуваннях з поступовим ускладненням умов виконання.

На початковому  етапі вдосконалення РОР основну  увагу зосереджують на вмінні тримати об'єкт, що рухається, в полі зору, оскільки із загального часу реагування понад 80 % припадає на зорове сприйняття та передачу імпульсів до ЦНС, і лише біля 20 % — на формування зворотнього сигналу.

 

На другому  етапі акцент переноситься на вдосконалення просторових та часових відчуттів щодо вірогідних переміщень об'єкта. Для вирішення цих завдань:

• збільшують швидкість  переміщення об'єкта від помірної до максимальної;

• зменшують  відстань від того, хто реагує, до об'єкта, що рухається;

• зменшують  величину об'єкта;

• реагують на об'єкти, що з'являються несподівано. На третьому етапі комплексно вдосконалюють  сприйняття, оцінку параметрів переміщень об'єкта та реакцію на нього. З цією метою:

• виконують  вправи з партнерами в умовах зміни швидкості та відстані переміщення об'єкта;

• виконують  групові вправи з великою швидкістю, у високому темпі і в умовах обмеженого простору;

• виконують  групові вправи з кількома м'ячами.

Удосконаленню РОР сприяє тренування на спеціальних  тренажерах та ігрові комп'ютерні програми.

У методиці вдосконалення  швидкості РВ намітились два взаємозв'язані  напрямки.

Суть першого  напрямку полягає в реалізації дидактичного правила навчання "від простого до складного", поступово збільшуючи кількість можливих змін обставин та дефіцит часу на прийняття рішень і виконання дій-відповідей.

Другий напрямок полягає у формуванні в учнів  здатності до передбачення рухових  дій іншого учня за зміною пози та тонусу м'язів у підготовчій фазі дії. У  процесі тренування спочатку навчають правильно реагувати на уповільнені рухові дії І надалі поступово доводять швидкість її виконання до рівня реальних умов рухової діяльності.

Вправи на вдосконалення  швидкості складних реакцій доцільно виконувати на початку основної частини кожного конкретного заняття.

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

 

Вікова  динаміка природного розвитку швидкості, контроль розвитку швидкості та особливості  методики їх удосконалення

 

 

Прогресивний природний  розвиток швидкості спостерігається  до 14—15 років У дівчат та до 15-16 років у хлопців. Надалі швидкість цілісних рухових дій у Дівчат дещо погіршується, а в хлопців продовжує повільно зростати до 17-18 років і потім стабілізується. Це, звичайно, не означає, що після 15-16 років

неможливо досягти суттєвого  поліпшення швидкості за рахунок спеціалізованого тренування. При цьому досягнення будуть значно кращими, якщо тренування розпочати в період її активного природного розвитку.

Спеціальними дослідженнями  визначені оптимальні вікові періоди  розвитку різних проявів швидкості. Так, від 7-8 до 11-12 років найкраще розвиваються рухові реакції та частота рухів, а в 13-14 років ці показники наближаються до величин, характерних для дорослих.