Фізіологічні основи розвитку швидкості

Цікаво, що цей віковий  період найсприятливіший щодо темпів розвитку координаційних здібностей, тому саме у цьому віці треба вдосконалювати техніку циклічних швидкісних вправ.

У віці від 11-12 до 14-15 років  у дівчат та до 15-16 років у хлопців  спостерігаються високі темпи приросту швидкості цілісних рухових дій (поодиноких і циклічних).

Отже, виходячи з біологічних закономірностей розвитку швидкості та швидкісно-силових можливостей підлітків, саме в цей віковий період доцільно комплексно розвивати власне швидкісні та швидкісно-силові можливості.

Враховуючи той факт, що вік 7-11 років найбільш сприятливий для виховання швидкісних можливостей, дуже важливо уже в молодших класах приділяти цій якості належну увагу. Оскільки зростання швидкості у молодших школярів пов'язано, головним чином, зі здатністю до високого темпу рухів (частота кроків під час бігу), то й завдання з розвитку швидкісних можливостей на цьому етапі буде зводитись до сприяння розвитку вміння виконувати вправи з високою частотою рухів. У середньому шкільному віці виникає завдання швидкісно-силової підготовки поряд з високим темпом виконання вправ.

У старшому шкільному віці залежність швидкісних можливостей  від рівня силової підготовки проявляється в ще більшій мірі.

Засоби для швидкісної підготовки школярів повинні підбиратись  залежно від завдань. Так, у молодшому  віці найдоцільнішими будуть ігри та естафети, метання легких приладів (тенісний або хокейний м'яч). В середньому та старшому шкільному віці поряд зі швидкісними вправами, іграми та естафетами необхідно використовувати силові вправи з подоланням опору власної ваги та вправи з невеликим обтяженням, що виконуються у високому темпі.

В питаннях методики виховання  швидкісних якостей у школярів у  процесі їх фізичного виховання  необхідно керуватись такими простими правилами:

• в молодших класах уникати  вузькоспеціалізованих вправ, надавати перевагу цілісним руховим актам;

• у старших класах швидкісні  якості виховувати в комплексі зі силою, використовувати аналітичний  підхід та спеціалізовані вправи (наприклад, спеціалізовані бігові вправи легкоатлетів).

Найпоширенішим  тестом контролю швидкісної підготовленості  школярів є пробігання дистанції 30 метрів з максимальною швидкістю  з ходу. При використанні цієї вправи ми уникаємо впливу техніки володіння  низьким стартом, і кожен учень  має можливість продемонструвати швидкісні можливості у "чистому вигляді".

У шкільному  уроці фізичної культури швидкісні  вправи необхідно проводити до настання втоми, протягом підготовчої та на початку  основної частини уроку. Не виключене  проведення ігор та естафет і в  кінці уроку, але за умови, що попередні вправи не дуже втомили дітей.

Протягом навчального  року швидкісні вправи плануються як із обов'язкового матеріалу шкільної програми, так і з допоміжного. Вони повинні знайти своє місце не лише на уроках фізичної культури, але  й під час проведення організованих перерв, змагань у класах та між класами, в заняттях груп продовженого дня, груп загальної фізичної підготовки, домашніх завданнях тощо.

У молодших класах швидкісні вправи необхідно включати в усі уроки незалежно від  змісту. Це пояснюється необхідністю максимально використати сенситивний період для забезпечення розвитку швидкісних можливостей. Якщо цього не зробити, то компенсувати втрачене у старшому віці буде дуже важко, а то й неможливо.

Великим резервом у вихованні швидкісних якостей у молодших школярів може бути їх самодіяльна ігрова діяльність (дворовий футбол та хокей, стрибки та метання, народні ігри та розваги), що також можуть з успіхом служити справі розвитку фізичних якостей і швидкості в першу чергу. Вчитель фізичної культури повинен навчати дітей таких ігор, прищеплювати любов і вміння самостійно займатись фізичними вправами.

У середніх та старших  класах при розподілі програмового матеріалу з фізичної культури перша  чверть відводиться здебільшого  для легкоатлетичних вправ та спортивних ігор. Ці вправи самі по собі сприяють вихованню швидкості. У другій чверті, зазвичай, плануються переважно вправи з акробатики, гімнастики та елементи боротьби, тобто вправи з вираженою силовою спрямованістю, що позитивно впливає і на розвиток швидкості. Алецілком виправдане використання в цих уроках ігор та естафет і спеціальних швидкісно-силових вправ. Це можуть бути серії стрибків із скакалкою, стрибки через гімнастичну лаву, стрибки в глибину тощо.

У третій чверті на уроках лижної підготовки умов для розвитку швидкісних якостей значно менше. Компенсувати швидкісні вправи дозволить каток. Організований та самодіяльний хокей — вправа дуже корисна для розвитку швидкісних здібностей підлітків та юнаків.

Весняна чверть шкільного навчального року завжди заповнена різного роду змаганнями, прийманням навчальних нормативів та складанням Державних тестів і нормативів фізичної підготовленості. Змагання з їх високим емоційним рівнем є могутнім засобом для прояву максимальних швидкісних якостей кожного учасника, а отже і їх розвитку.

РОЗДІЛ 3

УРОКУ з фізичної культури ЯК ОСНОВНА ФОРМА РОЗВИТКУ ШВИДКОСТІ У ШКОЛЯРІВ

 

 

Зміст навчальної програми по фізичній культурі органічно зв'язано з  державними тестами. Але зміст уроків не повинний зводитися до безпосередньої підготовки і здачі тестів. Робота з державними тестами повинна складати основу позакласної, а не навчальної роботи. Але фундамент у виді загальної фізичної підготовки, озброєння кожного учня необхідними знаннями й уміннями забезпечує програма, що реалізується на обов'язкових уроках. Спостерігається пряма залежність рухової підготовленості від ступеня статевого дозрівання і перенесених захворювань. Стає очевидним, наскільки неправильно висувають однакові вимоги до різних учнів.

У ряді літературних джерел фізичну підготовленість характеризують сукупністю таких фізичних якостей, як сила, швидкість, витривалість, спритність. Вона в значній мірі визначається морфологічними   особливостями   і   функціональним станом всього організму і окремих його систем, і в першу чергу – серцево-судинної і дихальної систем.

Фізична підготовка спортсмена –  це виховання фізичних якостей, здібностей, необхідних у спортивній діяльності, удосконалювання фізичного розвитку, зміцнення і загартовування організму.

Фізичну підготовку підрозділяють на загальну і спеціальну. Під загальною фізичною підготовкою мається на увазі різнобічне виховання фізичних здібностей, включаючи рівень знань і навичок; основних життєво важливих чи, як говорять, прикладних природних видів рухів. Під спеціальною підготовкою розуміється розвиток фізичних здібностей, що відповідають специфічним особливостям і вимогам обраного виду спорту.

Спеціальну  фізичну підготовку ряд авторів пропонує підрозділити останню на дві частини: попередню, спрямовану на побудову спеціального фундаменту, і основну, ціль якої – більш широкий розвиток рухових якостей стосовно до вимог обраного виду спорту.

Таким чином, пропонується трьохступінчастість  у процесі досягнення найвищої фізичної підготовленості, причому, на першому етапі повинні сполучатися спеціальна і загальна фізична підготовка. При переході ж до вищої спеціальної ступені на досягнутому рівні повинні підтримуватися і загальна фізична підготовленість і спеціальний фундамент.

Поняття «фізична підготовленість» і «тренованість» тісно зв'язані й у визначеній мірі характеризують ступінь здоров'я.

Здоров’я – це дар, який швидко втрачається, якщо життя не наповнене  сенсом, і не дає радості існування.

Фізіологічні зрушення в організмі  в процесі систематичних занять фізичною культурою і спортом відбуваються паралельно з удосконалюванням рухових навичок, розвитком фізичних якостей, оволодінням технікою і тактикою в обраному виді спорту. Тренованість – це  стан, що розвивається в організмі спортсмена в результаті багаторазового повторення фізичних вправ і характеризує його готовність до найбільш ефективної м'язової діяльності.

Проблема вивчення розвитку рухів  школярів залучала і залучає багатьох дослідників. Одні вивчали «моторну обдарованість», як би  незалежну  від виховання і навчання. Інші вивчали «прості, життєво необхідні рухи, придбані в повсякденному житті». Для обстеження ними пропонувалися «тести», за допомогою яких виявлялися уміння одягтися, умитися, зав'язати вузол, всунути нитку в голку й ін.

В «основних  напрямках реформи загальноосвітньої  і професійної  школи» визначені  задачі і шляхи перебудови середньої  освіти, формування світогляду і високих  цивільних якостей учнів,   поліпшення трудового виховання, навчання і професійної орієнтації. Цей  документ дає конкретні напрямки фізичного удосконалювання учнів.

З великого кола проблем, що стосується  фізичного удосконалювання, ми хочемо більш уважно розглянути питання  фізичної підготовленості в процесі  фізичного виховання школярів.

У теорії фізичного виховання розрізняють загальну і спеціальну фізичну підготовку. Якщо фізична підготовка містить у собі рівень знань і умінь у життєво важливих, прикладних, природних, основних видах рухів, то спеціальна фізична підготовка зв'язана з професійною   чи   спортивною   діяльністю   (підготовка   гімнаста, лижника і т.п.)

     Головна риса, що характеризує  високий рівень загальної фізичної  підготовленості – це уміння  свідомо володіти рухами свого  тіла, досягаючи найбільших результатів  у найкоротший термін при найменшій витраті сил.

Фізичне виховання є складовою  частиною загальної системи формування особистості.

Оздоровчий ефект розвитку і  формування основних рухів загальновідомий, тому що в цих рухах бере участь одночасно велика кількість м'язових груп, що сприяє підвищенню обміну речовин в організмі, посиленню функціональної діяльності внутрішніх органів, удосконалюється рухливість нервових процесів.

Усе   це   є   фундаментом   до   виконання   державних   тестів   для населення.

Першорядне значення для успішної здачі державних тестів учнями має різнобічна фізична підготовленість, що базується на високому рівні розвитку основних рухових якостей (витривалості, сили, спритності, швидкості і т.п.), що досягаються планомірною роботою на уроках фізичної культури, а також у процесі позаурочної спортивно-масової роботи.

 

 

Конспект уроку

 

Задачі уроку:

 

1. зміцнення здоров’я
2. закріплення фізичних навичок
3. удосконалення технічної та тактичної підготовки

 

 

Дата та час проведення: 

Місце проведення:  спортзал

Обладнання та інвентар: м’ячи

 

Частина , зміст та завдання  уроку	Дозування	Організаційно-методичні  вказівки
І. Підготовча частина. 1. Шикування, рапорт, привітання, повідомлення  теми і мети уроку. 2. Стройові вправи. 3. Різновиди ходьби і бігу. 4. ЗРВ в русі і на місці.	10-12 хв.. 2-3 хв.     30 сек.. 2,5 хв. 5-6 хв.	Перевірити наявність та охайність  спортивної форми, присутніх по журналу. Інтервал. Дистанція. Пояснення. Показ. Стежити за правильністю і чіткістю вихідних положень і виконання вправ.
ІІ. Основна частина 1. Техніка кидків зверху руками. 2. Комбінації в парах дії гравця  в захисті. 3. Гра в баскетбол. 4. Розвивати спритність.	30 хв.	Пояснення. Показ. Метод “проводки”. Стежити за правильністю і чіткістю виконання вправ. ТБ. Стежити за дотриманням  правил гри. Визначити переможців.
ІІІ. Заключна частина 1. Ходьба, біг, вправи на увагу. 2. Шикування. Підведення підсумків  уроку. 3. Домашнє завдання.	3-5 хв. 1 хв.   1-2 хв.   1-2 хв.	Увагу – на прибирання місць занять, на поставу та дихання. Виділити кращих, вказавши на помилки. Оголосити оцінки.

 

Людина, на відміну від тварини, не народжується на світ з готовою  здатністю виконати природні для  нього рухи. Рухи в ходьбі, бігу, метаннях, стрибках, лазінні виробилися в процесі  еволюції людини, в результаті взаємодії його з навколишнім середовищем. Цим рухам люди навчились в процесі життя, усім відомо, як діти люблять бігати, кидати, метати, ловити предмети, лазити.

 

Висновки

 

Отже, дослідженнями  встановлено, що швидкість є комплексною  руховою якістю, яка проявляється через:

• швидкість  рухових реакцій;

• швидкість  виконання необтяжених поодиноких рухів;

• частоту (темп) необтяжених рухів;

• швидкий початок  рухів, що у спортивній практиці називають  різкістю.

У фізичному  вихованні та спорті важливішим є  виховання здатності до прояву швидкості в цілісній руховій діяльності, оскільки, наприклад, наявність швидкої реакції ще не гарантує швидкого подолання дистанції. Відсутня також кореляція між здатністю швидко бігати та плавати і навіть між ходьбою і бігом. Прямий зв'язок відзначається лише в тих вправах, які подібні за координацією (стрибок у довжину з розбігу — спринт).

Вимоги до швидкості  в різних рухових діях не однозначні. Наприклад, у спортивних іграх (теніс, баскетбол) вирішальне значення має  стартова швидкість. А в стрибках у довжину — швидкість бігу по дистанції.

Коротко охарактеризуємо  кожен з названих компонентів  прудкості.

Руховою реакцією прийнято називати здатність людини відповідати окремими рухами або  руховими діями на різноманітні подразники.

Рухова реакція включає:

• сприйняття подразника певними рецепторами;

• передачу одержаної  інформації від рецепторів до ЦНС;

• аналіз отриманого сигналу в ЦНС і формування сигналу-відповіді;

• передачу сигналу-відповіді  до необхідних м'язів;

• збудження  м'язових волокон і відповідь на подразник певним рухом чи руховою дією.

Таким чином, рухова реакція визначається часом від  початку сприйняття подразника до початку  відповіді на нього.

До фізичних вправ як засобів удосконалення  прудкості пред'являються такі вимоги:

• їх техніка  повинна бути такою, щоб дозволяла  виконання з граничною швидкістю;

• вони повинні  бути добре засвоєні, щоб зусилля  учнів спрямовувались не на спосіб їх виконання, а на швидкість виконання;