Інноваційні процеси розвитку санаторно – курортного господарства Львівської області

Курсовая работа, 05 Мая 2014, автор: пользователь скрыл имя

Краткое описание


В Україні є значні передумови для розвитку рекреаційних територій, які обумовлені наявністю природних бальнеологічних ресурсів, мережею санаторно-курортних закладів і необхідної для їх функціонування інфраструктури. Однак, санаторно-курортний комплекс переживає складний період свого розвитку, оскільки руйнація централізованих методів управління, недостатність ринкових механізмів управління негативно відбилися на розвитку санаторно-курортних комплексів навіть у тих регіонах, які для цього мають потужний запас. За останнійперіодвідбулисякардинальнізміни у структуріекономіки санаторно-курортного комплексу, погіршивсяматеріально-технічнийпотенціалнаданняпослуг в оздоровленні і лікуванні. Підвищеннякомфортності в санаторно-курортному комплексізорієнтоване, в основному, на платоспроможненаселення з високимрівнемдоходів.

Вложенные файлы: 1 файл

Курсова.docx

— 82.48 Кб (Скачать файл)

ВСТУП

В останні десятиліття у більшості розвинених країн світу швидкими темпами розвивається сфера послуг, яка, в окремих випадках, перевищує темпи промислового виробництва. У близько 40 країн світу туризм і рекреації є головною складовою поповнення бюджету. На сучасному етапі актуальним завданням для України є вихід на світовий ринок із наданням послуг, зокрема, з метою використання багатих рекреаційних та унікальних бальнеологічних ресурсів, лікування і відпочинку населення, розвитку туризму і спорту.

В Україні є значні передумови для розвитку рекреаційних територій, які обумовлені наявністю природних бальнеологічних ресурсів, мережею санаторно-курортних закладів і необхідної для їх функціонування інфраструктури. Однак, санаторно-курортний комплекс переживає складний період свого розвитку, оскільки руйнація централізованих методів управління, недостатність ринкових механізмів управління негативно відбилися на розвитку санаторно-курортних комплексів навіть у тих регіонах, які для цього мають потужний запас. За останній період відбулися кардинальні зміни у структурі економіки санаторно-курортного комплексу, погіршився матеріально-технічний потенціал надання послуг в оздоровленні і лікуванні. Підвищення комфортності в санаторно-курортному комплексі зорієнтоване, в основному, на платоспроможне населення з високим рівнем доходів.

Мета курсової роботи – визначити та  розробити методологічні та інноваційні процеси управління для формування санаторно-курортних комплексів Львівської області, які забезпечують їх доступність для населення і проводять ефективну оздоровчу діяльність у ринкових умовах господарювання.

Для досягнення даної мети, ми поставили перед собою наступні завдання:

    • Визначити загальну характеристику інноваційного процесу;
    • Проаналізувати санаторно – курортне господарство Львівської області;
    • Встановити інноваційні процеси санаторно – курортної сфери

Об’єктом дослідження є санаторно – курортне господарство Львівської області.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИНІ АСПЕКТИ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ САНАТОРНО – КУРОРТНОГО ГОСПОДАРСТВА

 

1.1.Загальна характеристика  інноваційної діяльності. Сутність та зміст інноваційного процесу

Під інноваційною діяльністю розуміється діяльність колективу, спрямована на забезпечення доведення науково-технічних ідей, винаходів (новацій) до результату, придатного до практичного застосування та реалізації їх на ринку з метою задоволення потреб суспільства в конкурентоспроможних товарах і послугах. Згідно Закону України “Про інноваційну діяльність” , інноваційна діяльність - діяльність, спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок, випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг[4].

Вона є невід'ємною складовою виробничо-господарської діяльності сучасних організацій і зорієнтована на оновлення і вдосконалення її виробничих сил і організаційно-економічних відносин.

Сутність інноваційної діяльності полягає не лише у винахідництві. Вона передбачає вмілу організацію впровадження новацій, в т. ч. і створених іншими. Це потребує особливого, новаторського, антибюрократичного стилю мислення менеджерів організації, зорієнтованого на нововведення, координування і узгодження діяльності зі створення та впровадження новацій усіма структурними ланками і службами.

Організація та управління інноваційною діяльністю здійснюються фахівцями різних функціональних служб і різних рівнів управління. Завдання менеджерів щодо впровадження новацій залежать від рівня управління. Важливою складовою інноваційної діяльності є праця висококваліфікованих технологів, конструкторів, маркетологів, економістів, фінансистів, які виконують специфічні функції з технологічного проектування та конструювання новацій, забезпечення фінансами науково-дослідних і проектно-пошукових робіт, калькулювання витрат ресурсів, цінового проектування, просування товару на ринок тощо. Працівники всіх рівнів є суб'єктами інноваційної діяльності у межах окремого підприємства.

Суб'єктами інноваційної діяльності є фізичні та юридичні особи, які провадять інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи позичені кошти в реалізацію інноваційних проектів [4].

Згідно Закону України «Про інноваційну діяльність»: «інновації – знов створені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, які істотно покращують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери [4].

Інновації в туризмі слід розглядати як системні заходи, що мають якісну новизну і що приводять до позитивних зрушень, що забезпечують стійке функціонування і розвиток галузі в регіоні. Так, ідея створення і реалізація туристських проектів, що навіть не приносять спочатку істотного прибутку, може дати поштовх розвитку туризму і тим самим активно сприяти створенню додаткових робочих місць і зростанню доходів населення.

Основу інноваційної діяльності у всіх секторах економіки складає реалізація досягнень науково– технічного прогресу. Сказане повною мірою відноситься і до сфери соціально-культурного сервісу і туризму.

Таким чином, інноваційна діяльність у сфері туризму спрямована на створення нового або зміну існуючого продукту, на вдосконалення транспортних, готельних і інших послуг, освоєння нових ринків, впровадження передових інформаційних і телекомунікаційних технологій і сучасних форм організаційно– управлінської діяльності.

Інноваційна діяльність і інноваційний процес за своїм змістом дещо різняться. Інноваційний процес є ширшим поняттям і охоплює всі стадії створення новинки - від ідеї до конкретного продукту, технології або послуги, які використовують у господарській практиці; всі етапи життєвого циклу інновації, в т. ч. її дифузія у нові умови і місця застосування. А інноваційна діяльність - це дії людей, спрямовані на створення чи впровадження інновації на певній стадії інноваційного процесу.

Інноваційний процес – сукупність науково-технічних, технологічних і організаційних змін, що відбуваються у процесі реалізації інновацій; процес послідовного перетворення ідеї на товар, що проходить етапи фундаментальних, прикладних досліджень, конструкторських розробок, маркетингу, виробництва, нарешті, збуту, − процес комерціалізації технологій [4] .

Інноваційний процес - процес перетворення наукового знання на інновацію, яка задовольняє нові суспільні потреби; послідовний ланцюг дій, що охоплює всі стадії створення новинки і впровадження у практику.

Інноваційний процес можна розглядати як комплекс послідовних дій, унаслідок яких новація розвивається від ідеї до конкретного продукту і поширюється під час практичного використання. Перебіг інноваційного процесу, як і будь-якого іншого, визначається складною взаємодією багатьох чинників. Успіх на цьому шляху залежить від управлінського механізму, який об'єднує в єдиний потік витоки наукової ідеї, її розроблення, упровадження результату у виробництво, реалізацію, поширення і споживання. На розвиток інноваційного процесу впливають:

  • стан-зовнішнього середовища, у якому він проходить (тип ринку, характер конкурентної боротьби, практика державного регулювання, рівень освіти, організаційні форми взаємодії науки і виробництва тощо);
  • стан внутрішнього середовища окремих організаційних і господарських систем (фінансові та матеріально-технічні ресурси, застосування технологій, зв'язки з зовнішнім середовищем та ін.);
  • специфіка самого інноваційного процесу як об'єкта управління.

Ефективність інноваційного процесу визначається лише після впровадження інновації, коли з'ясовується, у якій мірі вона задовольняє потреби ринку. Важливе значення при цьому має інструмент моделювання. Модель інноваційного процесу дає змогу виділити в інноваційній діяльності окремі складові, відкриваючи тим самим можливість наскрізного планування інновації за стадіями, з урахуванням кон'юнктурних змін.

Інноваційний процес в туризмі досить специфічний. Він отримує, як правило, своє визнання, з одного боку, через туристський ринок і міру задоволеності клієнта, а з іншого боку – в основному, завдяки ухваленню спільних рішень туристськими організаціями, органами управління галуззю в регіоні, органами місцевого самоврядування і громадськими організаціями, діяльність яких пов'язана з туризмом, а також завдяки оцінці галузі місцевим населенням. Лише така взаємодія всіх елементів (суб'єктів і об'єктів) інноваційного процесу може привести до появи істотного синергетичного ефекту, вираженого у якості зростання (розвитку) сфери туризму. Комплексність і трансформованність відкриттів, коли впровадження нового в одній області дають ефект (і можливо, сильніший), в іншій, що становить їх суть в галузі, тому потребують у науково обґрунтованій організації і управлінні.

Інноваційний процес можна вважати засобом задоволення суспільних потреб на основі впровадження досягнень науки і технології.

  Інноваційний процес охоплює невиробничу сферу, сферу матеріального виробництва й експлуатації. Він є системою етапів, стадій та видів робіт, і тому має складну структуру.

Інноваційний процес - це не тільки складний, але і взаємопов'язаний процес створення інновацій з використанням сукупності системи знань, наукової і маркетингової діяльності; сукупності засобів праці, що полегшують людську працю і роблять її продуктивнішою (техніка, прилади, устаткування, організація виробництва).

  Інноваційний процес - це комплекс різних послідовних видів діяльності на основі поділу і кооперації праці - від одержання нового теоретичного знання до використання створеного на його основі товару споживачем.

 

Розрізняють три види інноваційного процесу :

 • простий внутрішньоорганізаційний (натуральна форма);

 • простий міжорганізаційний (товарна форма);

 • розширений.

Простий внутрішньоорганізаційний інноваційний процес передбачає створення і використання нововведення у рамках однієї організації. Нововведення при цьому не набирає безпосередньо товарної форми. У разі простого міжорганізаційного інноваційного процесу нововведення стають предметом купівлі-продажу в стосунках між виробниками та споживачами. Розширений інноваційний процес виявляється з появою нових виробників нововведення, порушуючи монополію виробника — піонера, що сприяє через конкуренцію удосконаленню властивостей нововведення.

 Простий інноваційний  процес переходить у товарний  за дві фази:

1) створення інновації  та її поширення;

2) дифузія нововведення.

 Поширення інновації  — це інформаційний процес, форма  і швидкість якого залежать  від комунікаційних каналів, спроможності  суб'єктів господарювання сприймати  цю інформацію та практично  використовувати. Справа в тому, що суб'єкти господарювання, діючи  в реальному економічному середовищі, виявляють неоднозначне ставлення  до пошуку та впровадження  нововведень.

 Дифузія інновацій - це процес передавання (трансферу) технологій фірмами різних країн з урахуванням часу, внаслідок чого нововведення проникають в різні галузі виробництва та знаходять усе більше споживачів. Неперервність інноваційних процесів обумовлює швидкість та межу дифузії нововведення. Згідно з теорією Й. Шумпетера, дифузія інновації — це процес кумулятивного збільшення кількості імітаторів (послідовників), які впроваджують нововведення слідом за новаторами, очікуючи більших прибутків. Слід зважувати на те, що процес дифузії інновацій може здійснюватись як по між фірмових каналах незалежних іноземних фірм, так і через внутрішні канали транснаціональних корпорацій у разі впровадження нововведень в будь-якому з їхніх відділень, розміщених в інших країнах[9].

 Вирізняють такі форми  трансферу інновацій на світовому ринку

    • передавання, продаж або надання за ліцензією всіх форм промислової власності (за винятком товарних і фірмових знаків);
    • торгівля високотехнологічною продукцією;
    • промислове і технічне співробітництво в тій частині, що стосується технічного утримання обладнання й устаткування, напівфабрикатів і матеріалів;
    • надання консалтингових послуг і інжиніринг;
    • передавання технологій у рамках інвестиційного співробітництва.

 Процес передавання  технологій тісно пов'язаний з  теорією життєвого циклу інновації. На етапі «дослідження і розробка»  передавання технології (новації) не  відбувається, бо ще не відомі  сфери її використання і витрати  на розробку. На етапі «впровадження»  з'являється новий товар, виробництво  якого є монопольним. Конкуренція  відсутня. Дифузія інновації здійснюється у формі експорту товарів. На етапі «зростання» інновація поширюється в інших країнах, проте ще повністю не освоєна. З настанням періоду «зрілості» виникає поширення і обмін інноваціями між різними країнами. Поступово нова технологія удосконалюється і стандартизується, іде активне її передавання в країни, що розвиваються. Вона одержує загальне поширення, цінність її знижується, в розвинених країнах припиняється виробництво, експорт товару змінюється імпортом. Виникає нова хвиля передавання технології з країн, що розвиваються, в слаборозвинуті країни.

 

    1. Нормативно – правове забезпечення інноваційного розвитку санаторно – курортного господарства

Нормативно-правова база інноваційної діяльності в Україні є доволі суперечливою, окрім того, неповною мірою відповідає засадам економіки, що ґрунтується на знаннях. Адже, до цього часу відсутня ефективна правова основа захисту прав інтелектуальної власності, функціонування венчурного капіталу як ринкового інституту; процедури створення окремих суб'єктів інноваційної діяльності безпідставно ускладнені. Крім того, законодавчо не встановлені критерії інноваційності проектів і розмежування інвестиційних та інноваційних проектів. Недостатньо внормовані питання об'єктивної експертизи та конкурсних засад бюджетного фінансування наукових, науково-технічних, інноваційних програм і проектів. Так, Закон України “Про державні цільові програми” передбачає обов'язкове проведення державної експертизи проектів державних цільових програм згідно з нормами законодавства, які відсутні.

Информация о работе Інноваційні процеси розвитку санаторно – курортного господарства Львівської області