Теория злочину

7. Засвоєння злочинної поведінки не обмежена лише процесом імітації, наслідування, і останній постулат цієї теорії

8. Хоча злочинність - це вираження загальних потреб та цінностей, пояснювати її тільки цими потребами і цінностями не можна, бо й непреступное поведінка також є вираженням тих же самих потреб і цінностей.

З цієї теорії (диференційованої асоціації) Кресси зробив такі висновки:

- Необхідно суттєво поліпшити практику і умови виховання в сім'ї, школі, професійному колективі і групах спільного проведення дозвілля;

- Не можна разом містити вперше засуджених разом з рецидивістами;

- Групи ресоціалізації потрібно організовувати за принципом "... щоб когось в чомусь переконати, потрібно переконатися в цьому самому ...";

- Можна створити і зберігати суспільство, позбавлене злочинності, завдяки системі заохочень.

Опитування провідних кримінологів показують, що теорія Сазерленда має дуже великий вплив, хоч і викликає суперечки. Ми з Вами буде за ними спостерігати, а поки перейдемо до розгляду наступної теорії

- Теорії контролю. Згідно з теоріями контролю, які були вперше запропоновані кримінологами Альбертом Рейсс (1951), Ф. Айвеном Наймання (1958) і Мартіном Гоулдом (1963,1970), соціально конформної поведінки треба навчати. Для вивчення такої поведінки та її засвоєння вирішальне значення мають формальний і неформальний контроль, а також контроль зовнішній і самоконтроль. Неформальний контроль принаймні настільки ж важливий, як і формальний, який внаслідок ціннісних конфліктів між соціальними групами в плюралістичному суспільстві має порівняно велике значення, виконує в цьому суспільстві не тільки функцію залякування, але і функцію формування цінностей. Зовнішній контроль за рахунок процесу інтерналізації (або інтеріоризації) перетворюється на внутрішньоособистісний контроль, або самоконтроль. При успішній соціалізації батьківський нагляд заміщається "психологічним присутністю" батьків. Для задоволення самоконтролю вирішальним моментом є самооцінка і стійкий зв'язок з суспільством. Всі теорії контролю виходять з того, що буденне і вульгарне мислення невіддільні від злочинних дій і обумовлюють одна одну. Безсумнівно, великий вплив на постулати теорії контролю надає психоаналіз Зігмунда Фрейда. Фрейдовская внутріпсихічних динаміка вже давно переведена в поняття соціальної психології і тим самим зроблено операційної, що спостерігається і емпірично доказовою.

Наступною Вашій увазі пропонується теорія стійкості. Її основоположник Уолтер Реклес (1961,1973,1981) задався питанням: "Чому живе у великому місті підліток, незважаючи на високий рівень злочинності, не стає правопорушником?" На його думку відповідь полягає в наступному - соціальну стійкість особистості визначає зовнішній і, особливо, внутрішній контроль, що виражається у внутрішній стійкості. Її відрізняють п'ять ознак:

1. Самовиховання, тобто оцінка себе як особистості, полягає в здатності самоконтролю, у вмінні оцінити себе з боку, в чому велику роль відіграє повага до закону;

2. Цілеспрямованість виражається в особистому бажанні зробити соціально прийнятну кар'єру. Люди, які поставили перед собою довгострокову мету, зберігають імунітет, невразливість по відношенню до протиправності та злочинності;

3. Самоконтроль може бути ефективним тільки тоді, коли мета є цілком реалістичною. Нереальні бажання і прагнення досягти мети, що лежить за межами коштів і можливостей, неминуче ведуть до порушення внутрішньої стійкості;

4. Стійкість - це властивість людини, що дозволяє йому не віддаватися гніву чи розпачу безнадії, коли він не отримує того, що хотів. Люди, чиї цілі опинилися за межами їх досяжності, легко можуть піддаватися зневірі. Люди, легко впадають в стан фрустрації, зазвичай не ставлять перед собою довгострокових цілей. Ті, хто схильний до правопорушень, мають імпульсивним, нетерплячим характером, тоді як законослухняним людям це властиво в набагато меншому ступені. Відсутність фантазії і нетерплячість викликають у людини нудьгу, яка ускладнює реалістичне уявлення про минуле, сьогодення і майбутнє. Люди, схильні до злочинності, завжди більшою мірою нетерплячі, позбавлені фантазії і реалістичного погляду на речі; Останнім

5. Характерною ознакою внутрішньої стійкості людини є ідентифікація з нормами права. Ставлення правопорушників до закону характеризується його запереченням, ворожістю до правоохоронних органів і праву.

Вчені, які дотримуються точки зору цієї теорії (стійкості) вважають, що задовільне самосприйняття (власне "Я", "над-Я", "Супер-Его") можна вважати чимось на зразок соціально-психологічної "щеплення" проти злочинності.

Поняття "внутрішньої стійкості", введене Реклессом, кримінолог Гарі Йенсен розклав на три складові частини:

- Ціннісне самовизначення;

- Здатність самоконтролю;

- І повагу загальноприйнятої моралі.

Він перевірив свою концепцію на більш ніж чотирьох тисячах схильних і несхильність до злочинів учнів середніх шкіл і виявив, що злочинці і непреступнікі різнилися між собою по всіх трьом характеристикам. Кореляція була не дуже чіткою, але існувала.

Наступна теорія, запропонована Вам для ознайомлення - теорія соціальних зв'язків. Кримінолог Хирши пояснює виникнення протиправності і злочинності ослабленням або розривом зв'язків, що існують у людини з суспільством чи з його групою. Він вважає, що всі люди потенційні правопорушники, але їх утримує страх перед можливою втратою значущих для нього зв'язків з родичами, друзями, колегами і т.д. Хирши доводить, що соціальні зв'язки будь-якої людини можна розділити на чотири елементи:

- Симпатію, відданість, прихильність;

- Ангажованість (зобов'язання), особиста участь;

- Використання зв'язків в корисливих цілях;

- Визнання моральної гідності прийнятих правил.

Ці чотири моменти як віддільні один від одного, так і перебувають у опосередкованої зв'язку.

Положення цієї теорії неодноразово перевірялися емпірично, у тому числі і автором даної лекції.

Зупиняючись на наступному теорії - незбіжних припущень, ми звернемо увагу на те, що вона поглинає в себе кілька з вище перерахованих теорій, тобто комбінацію багатьох соціально-психологічних теорій (званих теоріями "середнього рівня"). Її недолік у тому, що вона пояснює як навмисні злочини і не пояснює злочинів, скоєних з необережності. Її автори бачать два різні шляхи виникнення злочинності. Перший вони пов'язують з теоріями навчання і контролю (слабка і безпорадно-нерішуча залученість людей в суспільне життя, сильний вплив девіантних груп) І другий шлях - поєднання теорії навчання і контролю з теорією випадкових структур (в дитинстві дитина може виробити міцні зв'язки з традиційним соціальним ладом , а з плином часу, в період юності, ці соціальні зв'язки можуть бути схильні до "розмивання". Але після певного періоду часу позитивні соціальні зв'язки все ж таки домінують.

Ця теорія імпонує і тим, що її рекомендації спрямовані на ослаблення зв'язків злочинців один з одним і посилення контактів правопорушників з соціально конформними людьми, а також розширення їх можливості засвоєння традиційних нормативних цінностей. Наприклад, зміцнювати зв'язки засуджених до позбавлення волі з родичами, священнослужителями, представниками різних громадських гуманітарних фондів, психологами і т.д.; надавати посильну допомогу з боку держави після звільнення з місць позбавлення волі; компенсацію збитку засуджений повинен вважати частиною кримінального покарання (від цього виграють і злочинець, і жертва, і суспільство) та інше.

-Теорія інтеракції (теорія стигматизації). Ця теорія займається не тільки вивченням осіб, офіційно кваліфікованих як злочинці, а й виявляє інтерес до процесів, в ході яких люди визначаються як злочинці.

Кримінолог Говард Беккер розробив модель девіантної чи злочинної кар'єри, в якій головну роль грає інтеракція:

Перша стадія - навмисно чи ненавмисно людина робить якесь неконформное дію (надаючи своїм фантазіям, багато людей бачать себе здійснюють протиправні діяння ...);

Друга стадія - під час цієї стадії людині, схильній до соціальної девіації, його злочинну поведінку приносить задоволення;

На третій стадії одним з вирішальних кроків в процесі засвоєння зразків девіантної чи кримінальної поведінки є досвід арешту або таврування людини як злочинця;

І останнім, п'ятим етапом - кроком у злочинній кар'єрі є вступ людини до групи (банду) злочинців, тобто він переходить у стадію своєї девіантної біографії. Цей крок має великий вплив на самооцінку людини і його самосприйняття.

І на завершення третього питання - кілька слів ще про одну теорії - стигматизації (таврування). Ця теорія дуже своєрідна. Вона заперечує, що девіантна поведінка породжує потребу в соціальному контролі або що така поведінка є результат ослаблення цього контролю. На думку її автора Лемерт, саме соціальний контроль і породжує девіантність, яку він, у свою чергу ділить на дві категорії: первинну і вторинну девіацію. Первинна девіація відбувається тоді, коли індивід починає входити в вказану йому соціальну роль. Вторинна девіація починається з моменту соціальної реакції на девіантну поведінку. Ці реакції суспільства на факт девіації призводять до того, що деякі люди починають надходити відповідно до ролі, яку їм визначило суспільство. Це дуже складна проблема, тому що у людей, які пережили процес стигматизації, створюється негативне уявлення про самого себе (negative self-image), яке може спричинити далекосяжні наслідки для їх поведінки в майбутньому.