Шпаргалка по "Истории"

Уже згадуваний Дж. Локк, у свою чергу, висунув концепцію  правової держави як суспільства, заснованого  на свободі й законі. Ця ідея дуже продуктивна: правова держава навіть у наш час є зразком державного будівництва. Водночас юридичний світогляд, що панує в епоху Просвітництва, зіштовхнувся з моральною філософією просвітителів. Більшість із них були переконані, що право в стані регулювати тільки зовнішню поведінку й не здатне розвинути внутрішнє, можливо, найістотніше в людині. Усередині людини споконвічно існує протилежне егоїзму моральне почуття. Воно спрямоване на благо інших людей і виражається в симпатії, співчутті, жалю й безкорисливих вчинках. Моральне почуття природне як інстинкт, але в суспільстві воно пригнічується штучними установками. Зразок морального почуття тут - естетичний смак. Усім властиві природні почуття прекрасного й піднесеного. В епоху Просвітництва ці ідеї обґрунтовували Д. Юм (1711-1776), А. Шефтсбері (1671-1713) і Ф. Хатчесон (1694-1747).

Отже, особливостями епохи Просвітництва є боротьба з феодалізмом у всіх його проявах, піднесення людського розуму як критерію істини, боротьба із забобонами (зокрема й релігійними), звернення до природної людини з її вродженим моральним почуттям.

24. Внутрішньополітична ситуація та війна Великої Британії з наполеонівською Францією

Завершення наполеонівських  війн відкрило для Англії епоху, коли вона на тривалий час зайняла провідні позиції у світовій політиці, стала  майстернею світу, його фінансовим центром і зразком ліберального суспільства. Це не означало, що в англійському суспільстві не було конфліктів і проблем. Але правляча еліта навчилася знаходити розв'язання складних проблем, не доводячи справи до соціального вибуху, як це траплялось у країнах континентальної Європи.

Вирішальну роль у  політичному житті країни відігравали  партії торі, які об'єднували прихильників консервативних поглядів, і вігів, що поділяли ліберальні ідеї. Вони по черзі  доступалися до влади, формуючи англійський  уряд. Протягом 1783-1830 pp. його неперервно очолювали торі.

У 1815 p. з ініціативи торі було прийнято так звані хлібні закони. Встановлене ними високе мито на імпорт зерна сприяло зростанню прибутків  місцевих землевласників і, водночас погіршувало  становите більшості населення внаслідок зростання цін на продукти харчування. У Лондоні народ бурхливо висловлював невдоволення прийняттям хлібних законів. Доведені до відчаю злиднями, робітники Ноттінгема та інших міст вдалися до руйнування машин. На новий спалах луддистського руху уряд відповів стратою провідних його учасників. У 1817 р. уряд тимчасово припинив дію закону про недоторканність особи й застосував репресії. Одначе заворушення не вщухали. Дрібна буржуазія та робітники вимагали демократизації політичного ладу і введення загального виборчого права.

Економічний спад, що розпочався у 1819 р. і призвів до чергового  погіршення становища трудящих, спричинив  посилення заворушень у країні.

Прагнучи придушити  виступи невдоволених політикою  торі, уряд наприкінці 1819 р. провів через парламент 6 законів, які надавали місцевим властям право забороняти збори з кількістю учасників понад 50 осіб і масові процесії, а також право проводити обшуки в приватних будинках для вилучення зброї. Пресу було піддано суворій цензурі. Недарма ці закони називали в Англії "актами для затикання рота".

У 1823-1824 pp. уряд торі здійснив низку заходів, що сприяли пожвавленню  промисловості й торгівлі. Подібні  засади він впроваджував і у внутрішнє  життя: робітникам було дозволено вільно переселятися, засновувати товариства. Важливе значення для політичного життя країни мало зрівняння у політичних правах з англіканами католиків, які доти не мали доступу в парламент, здійснене 1829 р. Проте цього заходу було недостатньо для задоволення тих, хто вимагав докорінної реформи політичної системи країни.

Тогочасна система спиралася  на середньовічні підвалини та усувала  від політичної влади робітників і промисловців, які не могли обрати своїх депутатів до палати громад, що була в руках великих землевласників, банкірів, найбагатших купців. Внаслідок цього в голосуванні брало участь 160 тис. осіб із 16 млн. населення країни.

Наприкінці 20-х pp. в Англії посилилася боротьба робітників, дрібних  власників і промисловців за проведення парламентської реформи. У містах відбувалися бурхливі мітинги й демонстрації. Поліцію зустрічали камінням, били вікна в палацах лордів - противників реформ. Мали місце зіткнення демонстрантів із військами.

25. Парламентська реформа 1832 р.

Реформа 1832 р. була найпершою  реформою виборчого права в Англії. Вона започаткувала переходу від середньовічного виборчого принципу однакового представництва від корпоративних одиниць до нового демократичному принципу представництва від кількості населення.

Суть реформи звелася  перерозподілу місць у палаті громад і збільшення електорату. Палата громад налічувала 658 членів, до реформи які представляли: 188 місць від 114 графств, 465 - від 262 містечок, 5 - від університетів. Загальне кількість депутатів збереглося, але було ліквідовано 56 " гнилих " містечок, котрі надсилали по 2 депутата. 32 " кишенькових " містечка з населенням до запланованих 4 тис. людина замість 2 стали посилати по 1 депутату. Вивільнені 144 місця у парламенті перерозподілили між графствами і містами. 42 міста отримали право посилати депутатів (у тому числі великі торговельно-промислові центри - Бірмінгем, Лідс, Манчестер, Шеффілд). Було створено 22 нових виборчі округи, 14 їх - в індустріальних районах на півночі Англії.

Хотя виборчий ценз ні знижений, як це передбачалося за першим варіантом білля, кількість електорату збільшилася рахунок зарплати, що активне виборче право було надано фермерам і тих орендарям, які сплачували 10 фт. стерл. на рік орендної плати. Отже, кількість виборців помітно збільшилася переважно з допомогою сільського населення. Наприклад, в Шотландії їх кількість зросла із чотирьох тис. до 65 тис. людина.

Однако поруч із плюсами, у проведенні реформи були й суттєві  мінуси. По-перше, збереження високого майнового цензу не дозволяло  представникам середній і дрібної буржуазії, і навіть робочим на обрання до парламенту і отримати політичну влада. По-друге, містечка селища як і залишалися " представленими " у новій виборчої системи. Було 5 містечок з електоратом менш 200 людина, а 115 депутатів представляли округу з населенням менш 500 людина. По-третє, досі зберігалася диспропорція міських і сільськими округами. Парламент 1833 р. складалася з 399 депутатів від міських виборців, і 253 депутата було обрано від сільських округів (в попередньому парламенті ці показники були ще гірше і становили, відповідно 465 і 188). Це попри факт, що за даними перепису 1831 р. 56% населення Англії мешкало у містах. Щоправда, нагадуючи про цей недолік виборчої системи, необхідно враховувати процес урбанізації, активно що проходив у англійському суспільстві у першій половині в XIX ст. та поступово нивелировавший відмінність між кількістю міського і сільського населення.

Подводя підсумки, можна  стверджувати, що, попри помірний характер виборчої реформи 1832 р., вона мала значні наслідки для політичного життя Англії.

Во-первых, у парламенті з'явилися поки що нечисленні представники торгово-промислової буржуазії, які  об'єдналися в угруповання " класичних  лібералів " ( " філософських радикалів " ) і радикалів, які примикали  до вигам, оскільки такі раніше були пов'язані з торгово-промисловими колами.

Во-вторых, збільшити  кількість виборщиків призвело до підйому  політичної активності населення, передусім " середнього класу " . Його представники відчули себе причетною до політичному  процесу. Процедуру формування правлячого кабінету залежала тепер тільки від бажання корони та інтересів " парламентської еліти " , а й від позиції суспільної думки - нової реальної сили на політичної сцені Великобританії. Особливо яскраво політизація життя проявилася у містах, де виборці були роз'єднані і менше залежать від кандидатів, ніж жителі сільських округів, де виборча функція селянина впліталася до системи його социo-экономических зв'язків.

Независимо від цього, хто перемагав під час виборів: консерватори чи ліберали, сама тенденція політизації громадського життя і посилення значимості для Вестмінстера суспільної думки було показником лібералізації англійського суспільства на 30-х роках ХІХ в. Це сприяло поширенню ліберальних ідей формуванню ліберального мислення, який передбачає свободу економічного і політичного вибору. У цьому вся головне, значення реформи 1832 р.

В-третьих, наслідком  парламентської реформи 1832 р. стало  зміна форм і методів ведення  кандидатами виборчої кампанії. У  представників парламентських угруповань виникла потреба виборювати голосів виборців. Це призвело до до створення політичних клубів, які відігравали роль " партійних " організацій, яке здійснювало керівництвом кампанією. З'явилися " партійні " списки. Отримали поширення передвиборні поїздки депутатів й передвиборні мітинги. Велику роль проведенні передвиборної кампанії грала печатку. Саме відтоді починається справжня передвиборна " війна памфлетів " . Причому ліберальна публіцистика була набагато активніше працювати і гостріше консервативної. Проте консерватори набагато щедрішими фінансували свої виборчі кампанії, що викликало кращої організації виборів.

В-четвертых, виборча  реформа сприяла консолідації фракцій  та угруповань вігів і торі, яких відтоді дедалі більше називають  лібералами і консерваторами, так як діяльність правлячих вигских кабінетів Грея і Мельбурна виходила далеко за межі вигизма і найчастіше носила відверто пробуржуазный ліберальний характер. Прийшовши їм у зміну торийский кабінет Пиляючи також відмежувався від " крайніх торі " і провів політику " ліберального торизма " . Отже, пріоритетними в угрупованнях вігів і торі стають ліберальне і консервативне напрям. У 1930-ті роки в XIX ст. навколо представників цих течій почалося об'єднання різних фракцій. Першими об'єднувалися торі, протидіючи парламентської реформі, що призвело вже у 1846 р. до формуванню консервативної партії.

Имевшие ширшу соціальної бази, але з цього менш організовані і роз'єднані на дрібні угруповання  ліберали у період щойно почали процес об'єднання. Проте саме процес консолідації ліберального напрями також став важливим наслідком парламентської реформи 1832 р.

Следствием консолідації партійних угруповань і наростання з-поміж них політичного протистояння стало неможливим існування у  парламенті третьої сили у особі " партії корони " . Це засвідчила, що парламентські угруповання почали переростати до політичних партії, котрі почали виборювати голосів виборців.

26. Внутрішня політика Великої Британії у Вікторіанську епоху

"Вікторіанська епоха" (правління королеви Вікторії з 1837 по 1901 р.) була періодом найвищого розквіту Великобританії, утвердження її на світовій арені як наймогутнішої держави, найбільшої колоніальної імперії з колосальним економічним потенціалом. У країні існувала конституційна монархія, парламентський лад і двопартійна система. В політичному житті відігравали провідну роль дві партії - консерваторів і лібералів. Консерватори відображали інтереси земельної аристократії і частини великої буржуазії. Ліберали користувалися підтримкою буржуазії і значної частини робітничого класу. Робітники усвідомили необхідність боротися за свої права мирним шляхом, і робітничий рух розвивався під керівництвом профспілок - тред-юніонів. Під їх тиском уряди консерваторів і лібералів проводили соціальні реформи і демократичні перетворення.

За двадцятилітнє правління  консерваторів на чолі з Р. Солсбері були проведені реформи місцевого  управління, надано право голосу жінкам, зменшився вплив земельної аристократії в графствах. Після нетривалого  правління лібералів до влади знову прийшли консерватори. Уряд очолив Р. Солсбері. Головною постаттю в кабінеті міністрів став Дж. Чемберлен, який очолив міністерство колоній. Саме він керував активною колоніальною політикою Великобританії, був ініціатором англо-бурської війни (1899-1902).

Чемберлен Джозеф (1836-1914) - англійський державний діяч, міністр  колоній Великобританії у 1895-1903рр. Один із лідерів партії консерваторів, ідеолог  англійського колоніалізму.

У грудні 1905 р. влада перейшла до ліберального кабінету, в якому провідну роль відігравали радикали - Д. Ллойд Джордж і У. Черчілль.

Ллойд Джордж Девід (1863-1945) - англійський державний діяч, міністр  торгівлі та фінансів, прем'єр-міністр  Великобританії у 1916-1922 рр. Один із провідних  лідерів Ліберальної партії. Боровся з соціалістичним і робітничим рухом, здійснював соціальні реформи.

Уряд лібералів перебував  при владі до 1916 р. і саме з ним  пов'язане поняття "буржуазний реформізм". Ллойд Джордж вважав за необхідне  вжити заходів для подолання  відвертого жебрацтва робітників, які можуть потрапити під вплив соціалістів і марксистів. Обійнявши посаду міністра фінансів, він у 1906-1911 рр. запропонував прийняти низку законів щодо умов праці й життя робітників. Уряд провів через парламент закон про трудові конфлікти, який забороняв підприємцям стягувати штрафи з тред-юніонів за збитки, заподіяні під час страйків, закони про безплатне початкове навчання, безплатне харчування в шкільних їдальнях для дітей з малозабезпечених сімей. Окремими законами обмежувалася праця у нічний час, а нічна праця жінок взагалі заборонялася. У 1906 р. був прийнятий закон про компенсацію у разі непрацездатності, який поширювався на всі категорії працюючих. У 1908 р. було встановлено 8-годинний робочий день (понадурочна робота оплачувалася додатково), а також закон про пенсійне забезпечення за віком для робітників, які досягли 70 років, компенсацію для безробітних у разі хвороби. Кошти для страхування надходили з державного бюджету, внесків підприємців і від самих робітників. Так були закладені основи широкого соціального законодавства.

Запропонований Ллойд  Джорджем бюджет на 1909 р. передбачав 1% видатків на соціальні потреби і  збільшення асигнувань на військово-морські  сили. Видатки передбачалося покрити  за рахунок збільшення податків на багатих підприємців, землевласників, спадщину, податків на тютюн, спиртні напої й поштові марки. Не дивно, що цей бюджет, який, за словами його автора, повинен був почати перерозподіл власності на користь народу, назвали "червоним", а консервативна палата лордів відхилила його. Боротьба Ллойд Джорджа з палатою лордів завершилася прийняттям палатою общин білля (законопроекту), за яким функції верхньої палати значно обмежувалися - бюджетні питання вона не розглядала, а відхиляти законопроекти могли лише двічі. Прийнятий утретє палатою общин за-конопроект автоматично ставав законом.