Пропозиції щодо підвищення обсягів випуску продукції

Виробнича програма підприємств визначає склад, кількість і обсяг продукції, яка повинна бути виготовлена в плановому періоді і поставлена споживачам. Відображаючи головне завдання господарської діяльності, вона є головним розділом планів підприємства. Всі інші розділи планів розробляються у відповідності з виробничою програмою і спрямовані на забезпечення її виконання.

Основним завданням виробничої програми є максимальне задоволення  потреб споживачів у високоякісній  продукції, яка випускається підприємствами при найкращому використанні їхніх ресурсів та отриманні максимального прибутку. З метою вирішення цього завдання в процесі розробки виробничої програми на всіх рівнях потрібно дотримуватися наступних вимог:

- правильне визначення  потреби в продукції, що випускається, і обґрунтування обсягу її  виробництва попитом споживачів;

- повне ув'язування натуральних  і вартісних показників обсягів  виробництва і реалізації продукції;

- обґрунтування плану  виробництва продукції ресурсами,  і в першу чергу, виробничою потужністю.

Виробнича програма складається  із 2-х розділів: плану виробництва продукції в натуральному (умовно-натуральному) виразі та плану виробництва у вартісному виразі.

В основу розробки виробничої програми повинна бути покладена  реальна потреба в конкретній продукції. На рівні промислового підприємства конкретизація потреби в продукції забезпечується за допомогою попиту споживачів і господарських договорів по розгорнутій номенклатурі виробів.

Для того, щоб вірно сформувати виробничу програму підприємства, у його бізнес-плані повинна бути представлена така важлива інформація, як характеристика пропонованої продукції, оцінка можливих ринків збуту та конкурентів, стратегія маркетингу.

При плануванні виробничої програми необхідно використовувати  наступні матеріали:

- перспективний план виробництва  продукції і послуг;

- прогноз потреби у  продукції підприємства, який складається на підставі досліджень змін ринкових елементів у часі, тобто попиту, пропозиції, цін, кількості конкурентів тощо;

- державний контракт та  державне замовлення на продукцію  підприємства – якщо таке існує;

- результати вивчення  поточного попиту на продукцію;

- договори на виробництво  та поставку продукції, які  укладаються в результаті вільного  продажу виробів на гуртових  ярмарках;

- заходи щодо спеціалізації і кооперування виробництва;

- заходи щодо збільшення  виробничих потужностей підприємства;

- дані про залишки нереалізованої продукції у попередньому періоді [7, 53].

Послідовність раціональної розробки виробничої програми зображена в додатку 1.

Підставою для визначення обсягу поставок конкретної продукції є портфель замовлень і господарські договори.

Обсяг випуску по окремих  виробах обґрунтовується виробничою потужністю. У процесі такого обґрунтування  на підприємствах виявляються внутрішньовиробничі диспропорції в завантаженні устаткування, намічаються шляхи їхнього усунення, а також заходи щодо розширення спеціалізації і кооперування виробництва.

Виходячи з натуральних  обсягів постачань і виробництва, розраховується загальний обсяг  продукції у вартісному виразі: обсяг  товарної продукції, валової продукції, реалізованої, чистої, умовно–чистої  продукції.

Розробка завдань по випуску  виробів у натуральному виразі є  найважливішою частиною роботи при  складанні виробничої програми. Важливість її визначається тим, що споживачам потрібна продукція [8, 34].

Планування виробничої програми швейного підприємства в натуральному виразі передбачає: визначення номенклатури й асортименту продукції, яка випускається; розрахунок потреби в продукції, обсягу виробництва по календарних періодах року (у головному плані) і обґрунтування планованих обсягів виготовлення продукції виробничою потужністю, матеріальними і трудовими ресурсами.

В основу планування виробничої програми покладена система показників обсягу виробництва, яка включає  натуральні та вартісні показники.

Натуральними показниками  виробничої програми є обсяг продукції  в натуральних одиницях по номенклатурі і асортименту.

Номенклатура – це перелік  назв окремих видів продукції, а  асортимент – це різновидність виробів  в межах даної номенклатури. Натуральні показники представленні у фізичних одиницях виміру (штуки, тонни, метри).

Номенклатура виробів  підприємства може бути централізованою та децентралізованою.

Централізована номенклатура формується шляхом укладання державних  контрактів і державних замовлень.

Децентралізована номенклатура формується підприємством самостійно на основі вивчення ринкового попиту на свою продукцію та встановлення прямих контактів із споживачами шляхом укладання договорів поставок.

Значення натуральних  показників виробничої програми в умовах ринку зростає, оскільки саме вони дають  можливість оцінити ступінь задоволення  потреб споживачів в певних товарах із врахуванням якісної характеристики товарів.

Одним з найважливіших  етапів розробки виробничої програми є визначення потреби в ресурсах.

Основним методом визначення цієї потреби є метод прямого розрахунку відповідно до питомих норм її витрат. Так, потреба підприємств у предметах праці розраховується шляхом множення питомих норм витрат сировини і матеріалів на планові обсяги виробництва. Потреба в знаряддях праці (машини, устаткування) визначається, виходячи із передбачених обсягів робіт, виконуваних з їхньою допомогою, і прогресивних норм продуктивності.

Поряд з цим враховується потреба на капітальне будівництво, експорт, створення резервів та т.п.

Потреба в продукції погоджується з можливостями її виробництва. При  цьому методи такого ув'язування мають  свої особливості в залежності від  рівня планування. Головним засобом ув'язування потреби і ресурсів є розробка матеріальних балансів.

На підставі плану випуску продукції підприємством розробляються річні, квартальні і місячні виробничі програми цехів. Виробнича програма цеху містить завдання по номенклатурі і в загальному обсязі продукції. У завданні по номенклатурі вказується кількість найменувань виготовлених окремих видів продукції в натуральному виразі. Планово-облікові одиниці (номенклатурні позиції), у яких встановлюється завдання цехам по номенклатурі, мають різний ступінь деталізації для різних цехів і типів виробництва. Для випускаючих (складальних) цехів програма складається по найменуванню та кількості готових виробів відповідно до плану виробництва підприємства. В одиничному і серійному виробництві для цехів номенклатурне завдання встановлюється, зазвичай, в комплектах деталей на замовлення, вироби, вузли.

Виробнича програма кожного  цеху швейного підприємства обґрунтовується виробничою потужністю окремих груп устаткування, зіставленням їх сумарного корисного фонду роботи та завантаження в машино-годинах. Такі розрахунки дозволяють виявити “вузькі місця” в цеху і вжити заходів щодо усунення диспропорцій у завантаженні устаткування.

На основі виробничих програм  основних цехів складаються плани  виробництва для допоміжних, обслуговуючих  підрозділів підприємства: ремонтних, інструментальних, енергетичних цехів, транспортного господарства. Виробничі програми допоміжних цехів розробляються відповідно до встановленої потреби в їхній продукції та послугах.

Виходячи з планів цехів, розробляються виробничі завдання для ділянок. Заключним етапом планування виробництва є доведення завдань  по виконанню окремих виробничих процесів та виготовленню продукції безпосередньо до бригад і робочих місць [14, 54].

Кожне підприємство розробляє свою виробничу програму самостійно, крім державного контракту та державного замовлення, розмір яких встановлюється відповідно до виробничих можливостей підприємства і за згодою дирекції.

Виробнича програма є важливим розділом, на основі якого проводиться  планування потреби матеріально-технічних, трудових, енергетичних ресурсів, розраховується собівартість, прибуток та інші фінансові показники.

В поточному плануванні виробнича  програма складається, як правило, на рік. В умовах динамічності внутрішнього та зовнішнього середовища розробляти виробничу програму на більш довший період не доцільно. Тому процес підготовки до виконання річної виробничої програми починається з її розподілу по кварталах і місяцях. Оскільки ритмічність виробництва має виключно велике значення для підвищення його ефективності, покращення якості продукції і всієї роботи, необхідно більш детально розподіляти річний обсяг виробництва та реалізації продукції по кварталах і місяцях.

Розподіл річних завдань по кварталах (місяцях) необхідно здійснювати з врахуванням наступних факторів:

- встановлених договорами  строків поставки продукції споживачам;

- збільшення випуску продукції  за рахунок приросту і покращення  використання виробничих потужностей,  а також за рахунок заходів  передбачених планом інновацій;

- термін введення в  дію нових потужностей та обладнання;

- забезпечення рівномірного завантаження всіх виробничих підрозділів;

- підвищення серійності (масовості) виробництва;

- числа робочих днів  в кожному кварталі;

- можливого вибуття основних  виробничих засобів, а також  зупинення окремих агрегатів,  ділянок та цехів для ремонту обладнання;

- зняття з виробництва  застарілих видів продукції, які  не відповідають своїми техніко-економічними  показниками сучасному рівню розвитку науки і техніки, і таких, що не користуються попитом, та замінити їх новими;

- сезонності і змінності  роботи;

- сезонності збуту продукції.

В масовому і багатосерійному  виробництві, коли споживання продукції  не носить сезонного характеру (наприклад, виробництво хлібобулочних виробів, будівельних матеріалів), розподіл виробничої програми по планових періодах проводиться пропорційно кількості робочих днів. В інших випадках розподіл завдань проводиться з врахуванням термінів постачання продукції споживачам.

Виробнича програма повинна  формуватися з урахуванням ресурсів підприємства й одержання найкращих результатів, тобто бути оптимальною.

Оптимальна виробнича  програма – це програма, яка відповідає структурі ресурсів підприємства та забезпечує найкращі результати його діяльності за прийнятим критерієм.

Оптимізація виробничої програми проводиться з метою:

1) планування оптимальної  структури номенклатури продукції;

2) визначення максимально  можливого обсягу виробництва  продукції та економічної межі  нарощування виробництва. 

 

1.2 Формування плану реалізації  з урахуванням досліджень ринку, життєвого циклу продукції і детермінантів попиту

Маркетинг являє собою  комплекс заходів щодо дослідження всіх питань, пов’язаних із процесом реалізації продукції підприємства. Сюди входить:

- вивчення споживача;

- дослідження мотивів його поведінки на ринку;

- аналіз власного ринку  підприємства;

- дослідження продукту (робіт, послуг);

- аналіз форм і каналів  збуту (реалізації) продукції;

- аналіз обсягу товарообігу  підприємства;

- вивчення конкурентів,  форм і рівня конкуренції;

- дослідження рекламної діяльності;

- визначення найбільш  ефективних способів просування  товарів на ринку;

- вивчення «ніші» ринку  – області виробничої чи комерційної  діяльності, у якій підприємство має найкращі можливості (в порівняні з потенційними конкурентами) по реалізації своїх порівняльних переваг для збільшення товарообігу [8, 76].

Служба маркетингу на підприємстві – спеціальний підрозділ, основними завданнями якого є:

- комплексне вивчення  ринків і перспектив їх розвитку, виявлення незадоволених потреб  у товарах і послугах, пристосування виробництва до вимог споживачів;

- вивчення діяльності  конкурентів, стратегії і тактики  їх впливу на покупців (реклами,  цінової політики, інших методів  конкурентної боротьби), формування  попиту і стимулювання збуту,  планування і здійснення збутових  операцій, забезпечення умов для  стійкої реалізації товару; ринкова організація виробництва, науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт.

Керівники служби маркетингу та його співробітники повинні вміти  вибирати вигідні ринки, аналізувати  ринкову ситуацію, готувати рекомендації щодо випуску нових товарів і  давати прогнози ринків, розробляти стратегію, тактику і програму маркетингу, виробляти  основні вимоги до товару, його асортименту, визначати цінову і збутову політику підприємства і контролювати їх здійснення.

Природно, що для окремого, конкретно взятого підприємства, у відповідності зі специфікою його діяльності, ступінню значимості кожного з елементів маркетингу по ступеню їхньої значимості для успіху підприємства в конкурентній боротьбі, досягнення високих фінансових результатів постійно змінюється в часі у всіх галузях в залежності від зміни структури виробничих витрат і характеру економічного середовища, у якому діє підприємство.

Робота по організації  реалізації починається з вивчення ринку та проведення маркетингових  досліджень:

- виявляються потреби  ринку;

- інформуються потенційні  клієнти про їх потреби, а також товари та послуги, що задовольнять їх потреби;

- визначаються ціни на  продукцію та прогнозуються власні  ціни.

При виявленні потреб ринку  необхідно скласти уявлення про  загальний попит на ринку.

Попит – це відношення між ціною товару і його кількістю, яку покупці хочуть та в змозі придбати.

Формування попиту – дії  підприємства, метою яких є повна інформованість потенційних покупців про товар, його особливості, технічний рівень, економічні параметри, ціни, додаткові послуги, які надаються при придбанні товару, про сервіс, а також про фінансову надійність самої фірми-продавця, її репутацію. Основний інструмент формування попиту – реклама. Особлива важливість формування попиту при виході підприємства на ринок, де воно раніше не виступало і його товар невідомий покупцям, а також при виході на ринок з новим товаром, про споживчі властивості якого покупці не мають інформації.