Теоретичні засади існування міжнародного фондового ринку

 

 

 

РОЗДІЛ 1 
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ МЕХАНІЗМУ ЛІБЕРАЛІЗАЦІЇ МІЖНАРОДНОГО ФОНДОВОГО РИНКУ

 

1. Теоретичні засади існування міжнародного фондового ринку: правове забезпечення, інституційний апарат, оцінка макроекономічних умов

 

Міжнародний фінансовий ринок – це система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію і перерозподіл капіталу між кредиторами і позичальниками через посередників на основі попиту і пропозиції на капітал. За своєю структурою світовий ринок – це сукупність кредитно-фінансових організацій, які виступають посередниками між кредиторами і позичальниками. Саме через них здійснюється рух позичкового капіталу. До них належать транснаціональні банки, фінансові компанії, фондові біржі, державні агентства, кредитно-фінансові інститути, фінансові посередники. Акумулюючи грошові нагромадження одних суб’єктів, вони позичають ці нагромадження іншим.

Головне призначення міжнародного фінансового ринку полягає у забезпеченні перерозподілу між країнами акумульованих вільних фінансових ресурсів для сталого економічного розвитку світового господарства та одержання від цих операцій певного доходу. Через структури міжнародного фінансового ринку тимчасово вільні кошти переводяться у ті сектори, де вони необхідні. Завдяки цьому стає можливим валютне, кредитне, розрахункове обслуговування міжнародної торгівлі товарами та послугами, закордонних інвестицій, урядових запозичень.

Головною функцією фінансового міжнародного ринку є забезпечення міжнародної ліквідності, тобто можливості швидко залучати достатню кількість фінансових засобів у різних формах на вигідних умовах на наднаціональному рівні. Залучення ресурсів на міжнародному фінансовому ринку значно розширює фінансові можливості кожної країни, сприяє вирівнюванню економічного розвитку країн та створює умови для підвищення їх добробуту. Міжнародний фінансовий ринок виник на основі інтеграційних процесів між національними фінансовими ринками. Процес інтеграції національних ринків привів до їх глобалізації – це проявилось через швидке зростання світової фінансової системи, де циркулюють валютні, кредитні та інші фінансові ресурси. Ринки різних країн стали взаємопов’язаними між собою і певною мірою залежать один від одного. Вони розвиваються за одних умов функціонування.

На сьогодні міжнародний фінансовий ринок є глобальною системою акумулювання вільних фінансових ресурсів та надання їх за принципами ринкової конкуренції, він перетворився в найважливіше джерело фінансових ресурсів, став визначальним фактором господарського життя всіх без винятку країн світу.

Фондові ринки розрізняють за географічною ознакою і суспільного визнання :

- Міжнародні та національні;

- Місцеві та регіональні (територіальні) ринки цінних паперів.

Також існують ринки, що відрізняються фінансовими інструментами: ринки конкретних видів цінних паперів (акцій, облігацій) або ринки опціонів (купується за певну плату право купувати або продавати цінності протягом певного періоду за ціною, встановленою при укладенні договору ), ф'ючерсів (ф'ючерси - угоди купівлі-продажу на певний термін з поставкою в майбутньому), валюти.

Фондовий ринок має величезне значення для економіки держави. Він виконує такі функції:

- Мобілізація та більш  раціональне використання тимчасово  вільних фінансових ресурсів  для створення нових або розширення  і технічного переозброєння вже  діючих виробництв.

- Гнучке перерозподіл  коштів між галузями, можливість  концентрувати їх на більш  перспективних напрямках науково  -технічного прогресу.

- Залучення коштів для  покриття дефіциту державного  та місцевого бюджетів.

- Фондовий ринок дає  можливість отримання коштів  і залучення їх в інвестиційну  сферу без інфляційної емісії  грошових знаків і кредиту  Національного банку.

- Фондовий ринок дозволяє  оцінити кон'юнктуру економіки, зміни ділової активності, як в цілому, так і по окремих підприємствах.

Фондові ринки відрізняються з організації торгівлі цінними паперами:

- Біржові та позабіржові;

- Стихійні й організовані;

- Прості і подвійні  аукціонні ринки;

- Онкольні і безперервні  аукціонні ринки;

- Касові і термінові  ринки. (На касовому ринку угоди  відбуваються протягом 12 днів, в  той час як на терміновому  ринку - різноманітні за виглядом  угоди, термін виконання яких  перевищує два робочих дні, найчастіше 3 місяці);

- Первинні і вторинні.

Первинний ринок - ринок, на якому здійснюється розміщення вперше випущених цінних паперів. Основними його учасниками є емітенти цінних паперів і інвестори. Емітенти, які потребують фінансових ресурсах для інвестицій в оборотний капітал, визначають пропозицію цінних паперів на фондовому ринку. Інвестори, які шукають вигідну сферу для застосування свого капіталу, формують попит на цінні папери. Саме на первинному ринку здійснюється мобілізація тимчасово вільних грошових коштів та інвестування їх в економіку. Але первинний ринок не тільки забезпечує розширення накопичення в масштабі національної економіки. Отже, можна зробити висновок, що на первинному ринку відбувається розподіл вільних грошових коштів по галузях і сферах національної економіки. Одним з основних критеріїв цього розміщення в умовах ринкової економіки служить дохід, принесений цінними паперами. Це означає, що вільні грошові кошти спрямовуються в підприємства, галузі та сфери господарства, які можуть забезпечити максимізацію доходу. Первинний ринок виступає засобом створення ефективної з точки зору ринкових критеріїв структури національної економіки, підтримує пропорційність господарства при сформованим в даний момент рівні прибутку по окремих підприємствах і галузям.

Це означає, що первинний фондовий ринок є фактичним регулятором ринкової економіки. Він значною мірою визначає розміри накопичення та інвестицій у країні, служить засобом підтримки пропорційності у господарстві, і таким чином визначає темпи, масштаби зростання і ефективність національної економіки. Первинний ринок припускає розміщення нових випусків цінних паперів емітентами. При цьому в якості емітентів можуть виступати корпорації, федеральний уряд, муніципалітети.

Покупцями цінних паперів є індивідуальні та інституційні інвестори. При цьому співвідношення між ними залежать як від рівня розвитку економіки, рівня заощаджень, так і від стану кредитної системи. У розвинених країнах на ринку цінних паперів переважають інституційні інвестори. Це комерційні банки, пенсійні фонди, страхові компанії, інвестиційні фонди, взаємні фонди та інші організації. Проаналізувавши стан фондових ринків у розвинених країнах, можна помітити, що хоча основою фондового ринку служить первинний ринок, і саме він визначає його сукупні масштаби і темпи розвитку, його обсяг у розвинених капіталістичних країнах в даний час відносно невеликий.

У деяких країнах співвідношення між власним і позиковим капіталом встановлюється законом. Однак, незалежно від наявності закону, в кожній країні є чітке уявлення про граничні розміри позикових коштів. Перехід за цю грань пов'язаний зі значним ризиком для компанії в цілому і її акціонерів. У цій ситуації корпорація регулює структуру свого капіталу шляхом емісії нових акцій, заміщаючи ними свої боргові зобов'язання.

Таким чином, емісія нових акцій на сучасному етапі розвитку фондового ринку в розвинених країнах дуже незначна і не завжди пов'язана з мобілізацією вільних грошових ресурсів для фінансування економіки. Це означає, що в розвинених країнах відбувається не тільки зменшення масштабів первинного фондового ринку, але паралельно йде зниження його ролі регулятора інвестицій та економіки в цілому.

Розміщення цінних паперів на первинному ринку здійснюється у двох формах:

1 ) шляхом прямого звернення  до інвесторів;

2 ) через посередників.

Незалежно від форми розміщення цінних паперів - шляхом прямого звернення до інвесторів або через посередника - підготовка нового випуску включає ряд етапів []:

I. Реєстрація випуску  спеціально уповноваженим урядовим  органом.

II. Період охолодження. Протягом цього періоду проводиться перевірка заяви. Емітент ж використовує його для публікації попередніх проспектів емісії, що дають необхідну інформацію, для оцінки привабливості передбачуваного випуску для інвесторів.

III. Етап предеміссіонного наради, на якій вивіряється заяву про реєстрацію та визначається остаточний проспект емісії.

IV. Період безпосередньої реалізації нових випусків.

Первинний ринок передбачає обов'язкове існування вторинного ринку. Більш того, на думку експертів, існування первинного ринку в умовах відсутності вторинного ринку практично не можливо [].

Вторинний ринок - ринок, на якому здійснюється обіг цінних паперів у формі перепродажу раніше випущених і в інших формах. Основними учасниками даного ринку є не емітенти та інвестори, а спекулянти, які мають на меті отримання прибутку у вигляді курсової різниці. Зміст їх діяльності зводиться до постійної купівлі цінних паперів за низькою ціною і продажу їх за високою і отриманні прибутку за рахунок різниці в цінах.

Вторинний ринок обов'язково несе в собі елемент спекуляції. У результаті на вторинному ринку відбувається постійний перерозподіл власності, яке має завжди має один напрямок - від дрібних власників до великих. Міграція капіталу здійснюється у вигляді переливу його до місця необхідного додатку і відтоку капіталу з тих галузей, підприємств, де є його надлишок.

Таким чином, вторинний ринок, на відміну від первинного, не впливає на розміри інвестицій і накопичень в країні. Він забезпечує лише постійний перерозподіл вже акумульованих через первинний ринок грошових коштів між різними суб'єктами господарського життя. У підсумку функціонування вторинного ринку забезпечує постійну структурну перебудову економіки з метою підвищення її ринкової ефективності і виступає настільки ж необхідним інструментом для існування фондового ринку, як і первинний ринок.

Однак роль вторинного ринку цим не обмежується. Вторинний ринок забезпечує ліквідність цінних паперів, можливість їх реалізації за прийнятним курсом і тим самим створює сприятливі умови для їх первинного розміщення. Можливість у будь-який момент перетворити цінні папери у форму готівки являє собою обов'язкову умову інвестування коштів у цінні папери, бо джерело інвестованого позикового капіталу - тимчасово вільні грошові капітали і кошти, які можуть бути використані тільки у відповідності з основними принципами кредиту.

Можливість перепродажу - найважливіший фактор, який обов'язково повинен враховуватися інвесторами при купівлі цінних паперів на первинному ринку. Функцією вторинного ринку в цьому випадку стає підтримка збалансованості фондового ринку в цілому та забезпечення ліквідності цінних паперів. Ліквідний ринок характеризується незначним розривом між ціною продавця і ціною покупця, невеликими коливаннями цін від угоди до угоди. Більш того, ліквідність ринку тим більше, чим більше число учасників продажу і можливість оперативного перепродажу цінних паперів, а також чим вище відсоток новизни запропонованих для продажу цінних паперів.

Існують дві організаційні різновиди вторинних ринків : організований - біржовий і неорганізований - позабіржовий. У свою чергу і той і інший приймають різноманітні форми організації.

Найбільш простою формою організації фондової торгівлі виступає стихійний ринок. Тут продавці і покупці, спілкуючись між собою, визначають рівень попиту та пропозиції на ті чи інші цінні папери та укладають угоди безпосередньо один з одним. Укладення угоди на стихійному ринку залежить від того, наскільки вдало випадок зводить продавців і покупців, а умови вчинення різних торгових операцій можуть істотно відрізнятися навіть тоді, коли вони відбуваються в один і той же момент.

Позабіржовий оборот виникає як альтернатива біржі. Багато компаній не могли виходити на біржу, так як їх показники не відповідали вимогам, які пред'являються для реєстрації на біржі. В даний час в позабіржовому обороті звертається переважна частина всіх цінних паперів. Це акції невеликих фірм, що діють в традиційних галузях, акції великих компаній, заснованих у новітніх галузях економіки, потенційно здатних перетворитися в найбільші корпорації, цінні папери кредитних інститутів, традиційно обмежують сферу обігу своїх цінних паперів, державні та муніципальні цінні папери, нові випуски акцій.

Торгівлю на позабіржовому обороті ведуть фахівці : брокерські і дилерські компанії, часто поєднують свої функції. В позабіржовому обороті відсутній єдиний фізичний центр для виконання операцій, і угоди купівлі -продажу здійснюються через телефонні та комп'ютерні мережі. Ціни встановлюються шляхом переговорів, за правилами, що регулюють позабіржовий оборот, які завжди менш жорсткі в порівнянні з правилами торгівлі, чинним на біржі.

Традиційною формою вторинного ринку виступає фондова біржа - організований, регулярно функціонуючий ринок цінних паперів та інших фінансових інструментів, один з регуляторів фінансового ринку, обслуговуючий рух грошових капіталів.

Роль фондової біржі в економіці країни визначається насамперед ступенем роздержавлення власності, точніше - часткою акціонерної власності у виробництві валового національного продукту. Крім того, роль біржі залежить від рівня розвитку фондового ринку в цілому.

Щоб цінні папери зверталися на фондовій біржі, вони повинні подолати ряд бар'єрів : комісія з лістингу (процедура включення цінних паперів емітента в котирувальний список біржі); котирувальна комісія (визначає курс цінного паперу при її першому реалізації ).

Основними суб'єктами фондового ринку є:

- Емітенти - особи або  організації, що відчувають нестачу в грошових ресурсах і привертають їх на основі випуску цінних паперів;

- Дилери та брокери ( їх  ще називають фінансовими посередниками ), через яких здійснюється перерозподіл  вільних грошових коштів від  інвесторів до емітентів цінних  паперів. Брокерська діяльність  полягає в здійсненні операцій  з цінними паперами в інтересах  клієнта за договором доручення  або договором комісії. За надання своїх послуг брокер отримує винагороду у вигляді комісійних. За договором доручення брокер укладає угоду від імені клієнта і за його рахунок. Головне завдання брокера - знайти для клієнта на ринку цінні папери, які його б влаштовували за ціною. Здійснюючи угоду за договором комісії, брокер діє як комісіонер і укладає угоду від свого імені, але за рахунок клієнта. Дилерська діяльність полягає в купівлі-продажу цінних паперів юридичною особою від свого імені і за свій рахунок шляхом публічного оголошення цін купівлі та (або ) продажу із зобов'язанням виконання угод за цими цінними паперами за оголошеними цінами. Дохід дилера - різниця між курсами купівлі та продажу.