Автор работы: Пользователь скрыл имя, 23 Октября 2014 в 01:13, шпаргалка
1. Історичні передумови виникнення та розвитку філософії.
Вперше термiн «фiлософiя» з’явився у вжитку вiдомого давньогрецького мислителя Піфагора (прибл. 570—497 р. до н. е.), який вважав, що «мудрiсть» — це якiсть, притамакна лише богам, а люди здатнi тiльки до не прагнути, поважати, любити й. А як назву специфiчноi галузі знань його вперше вжив славетний давньогрецький фiлософ Платон (429—347 р. до н. е.).
Вперше термiн «фiлософiя» з’явився у вжитку вiдомого давньогрецького мислителя Піфагора (прибл. 570—497 р. до н. е.), який вважав, що «мудрiсть» — це якiсть, притамакна лише богам, а люди здатнi тiльки до не прагнути, поважати, любити й. А як назву специфiчноi галузі знань його вперше вжив славетний давньогрецький фiлософ Платон (429—347 р. до н. е.). Фiлософія (грец. — любов до мудростi) — теоретичний свiтогляд, вчення, яке прагне осягнути всезагальне у свiтi, в людинi i суспiльствi. Як унiверсальний спосіб самоусвідомлення людиною само себе, сутностi свiту і свого призначення в ньому філософія започатковуеться у VII—VI ст. до н. е. в таких осередках людсько цивилiзацii, як давні Iндия та Китай, досягнувши своєї класичної форми у давнiй Греції. Соцiальнi умови формування Філософії Фiлософiя покликана до життя особливими соцiальними умовами, вона виникає в тих цивiлiзацiях, де вiдбувся подiл працi на фiзичну i розумову. Фiлософський свiтогляд заснований на розумi, тобто вiн передбачае аргументацiю, сумнiви, дискусiї. При цьому предметом фiлософського дослiдження стають найбiльш загальнi проблеми: що таке свiт, чи iснуе Бог, чи вiчна душа, що таке добро i зло тощо. Необхiдною передумовою виникнення фiлософiї є терпимiсть (толераатнiсть) до iнакомислення. Соцiальнi умови не тiльки сприяли розвитковi фiлософiХ чи гальмували його. Вони часто визначали i коло проблем, що цiкавили фiлософiв. Дууховнi джерела фiлософїi Виникнення стало можливим лише на певному ступенi розвитку ,культури, за певного рiвня інтелектуального розвитку. Iсторично, фiлософii передувала мiфологiя. Вона вплинула на її формуванняНа становлення фiлософiI, особливо в II европейському варiантi, вiдчутно вплинули зародки наукового знания. Не випадково перший етап давньогрецькоi фiлософiI прийпято називати натурфiлософiєю, фiлософiею природи. Особливе значення мала математика. Зрештою, виникнення фiлософії потребує й певного рiвня духовної культури загалом. Це насамперед моральнi сентенцiї, якi закрiплюють життєвий досвiд, розвинута система загальних понять у мовi, певний рiвень усвiдомлення свiтоглядних опозицiй (правда i кривда, добро i зло).
Об’єкт філософії:
1) природа та сутність світу;
2) природа та сутність людини;
3) взаємовідносини між світом і людиною.
Предмет філософії, та проблематика, яка привертала увагу мислителів, історично змінювались. Якщо виходити із загальної спрямованості філософії, то її можна визначити як осягнення всезагального розумом. Найбільш загальні засади сущого такі, як: буття — небуття, простір — час, причинність, сенс людського існування, істина, добро, свобода і т. ін. — загальності, з яких "конструюється" світ, в якому ми живемо, і складають предмет філософії. При цьому філософія намагається звести всі ці різні загальності до одного принципу — Бога, матерії тощо і пояснювати їх, виходячи із цього принципу. Філософія передбачає здатність підноситись до всезагального. Вона є певною настановою на всезагальне. На основі всезагального (ідей, принципів) філософія намагається пізнати і пояснити світ. Філософію можна назвати теоретичним світоглядом. Основні функції філоофії: — свiтоглядна функцiя, пов’язаяа передусiм iз систем- ним абстрактно-теореткчким, понятiйним пояснениям свiту; — загальнометодологiчна функцiя, що полягас у формуваннi загальних принципiв i норм одержання знакь, її координацiї та iнтеграцiї; — пiзнавальна (гносеологiчна) функцiя, що полягас в поясненнi найбiльш загальних принципiв буття та вихiдних основ нашого мислення; - прогностична функцiя, яка розкривае загальнi тенденцїї (передбачення) розвитку людини i свiту; — критична функцiя з її принципом *пiддавай усе сумнiву», виконуючи антидогматичну роль у розвитку знань; — аксiологiчна фуякцiя з її вимогою дослiдження об’екта з точки зору найрiзноманiтнiших цiнностей; — соцiальна функцiя, завдяки якiй соцiальне буття не зтиiпе одержуе необхiдну iятерпретал,iто, а й може зазнати змiя; — гуманiстiгчна функцiя, яка шляхом утвердження позитивного сенсу i мети життя, формування гуманiстичних цiнностей та iдеалiв виконуе роль iнтелектуальної терапїї, — освiтня функцiя, пов’язана з впливом фiлософії на свiдомiсть людей.
3. Основні проблеми філософії
До найважливіших проблем філософії відносяться такі:
—хто така людина і яке місце займає вона в світі?
— яка природа світу, Космосу? В чому полягають причина і основа його існування? Чи є взагалі якісь зовнішні підстави існування Всесвіту, чи він, є самодостатнім і не потребує для свого буття ніяких зовнішніх сил?
— в чому полягає сенс людського життя і людства в цілому? Ї чи існуї цей сенс взагалі?
— в чому суть людського щастя? І як, якими шляхами і засобами людина може стати щасливою?
— як слід розуміти добро і зло? Яка їх роль в житті індивіда і людських спільнот?
— людина і доля. Чи вільна істота людина, чи над нею панує фатум, доля? Чи визначено її життєвий шлях заздалегідь, чи ні?
На ці та цілий ряд інших питань неможливо дати однозначні і вичерпні відповіді, і тому кожне нове покоління людей пробує відшукати своє власне тлумачення цих життєвосмислових проблем людського існування.
4.Світогляд, його сутність та структура
Світогляд — найважливіший феномен духовності особистості і суспільства. Він є сукупністю їх поглядів, оцінок, принципів, переконань та ідеалів, що відображають найзагальніше бачення і розуміння світу, місце людини в ньому і разом з тим життєвих позицій та програм поведінки людей, їх вчинків.
У світогляді в узагальненому вигляді представлені пізнавальна, ціннісна і поведінкова системи людини. Його об'єктом є світ у цілому, а предметом та основним питанням — взаємовідносини світу природи і світу людини.
Світовідчуття – спосіб ствердження світогляду, в якому світ і ставлення людини до нього відтворюються у чуттєво-емоційній формі. Переживання та оцінки звернені не до окремих явищ, а до світу в цілому і до загальної позиції людини в ньому. Це є духовний стан людини, який визначає прийняття чи неприйняття людиною світу, її довіру або недовіру у ставленні до людей тощо.
Світосприйняття – на цьому рівні світогляду світ дається людині як цілком предметна реальність, яка певним чином організована та впорядкована. На цьому етапі переважають різного типу знання, просторово-часові уявлення про світ, які об’єднуючись утворюють цілісний образ світу.
Світорозуміння – рівень світогляду, на якому відбувається подальша конкретизація світосприйняття, що перетворює його в вищий рівень організації світогляду, що дозволяє надати людині мотиви та орієнтири вибору у кожній життєвій ситуації. Тобто світ набуває цілісності. Світорозуміння – абстрактне мислення + теоретичне пізнання.
5.Основні історичні типи
Історичними формами світогляду прийнято вважати такі: міфологія, релігія, філософія. Оскільки філософії як світоглядові присвячено окремі питання, зупинимося спочатку на короткій характеристиці міфології і релігії, з'ясуємо основні риси цих явищ. Основні риси міфологічного світогляду:
– уявлення про кровно-родинні зв'язки природних сил та явищ. З тим щоб подолати відчуження природи в первісному суспільстві, якось пояснити незрозумілі природні явища, коли людина не здатна була пояснити їх, повністю залежала від них і була безсилою подолати негативні наслідки природних явищ, вона переносила людські риси на навколишній світ;
– персоніфікація, уособлення природних сил та способів людської діяльності. Явища природи отримували певні імена, "оживлялися" з тим, щоб пояснити їх, щоб була змога звернутися до них, "задобрити", принести жертву тощо;
– міфологічне мислення оперує образами, а не поняттями. Картина відображення дійсності постає як поєднання реальності й фантазії, природного і надприродного, думки й емоції. Майже відсутнє абстрактне мислення, узагальнення, аналіз, класифікація. Подібне мислення спостерігаємо у дітей, художників, поетів;
– міфи сприймалися як реальність, що не потребує доказовості, обґрунтування та перевірки. Все сприймалося на віру, не було ніяких сумнівів. Міф передавався від покоління до покоління, від народу до народу, не було навіть думки щодо перевірки, підтвердження практикою;
– людина розумілася як іграшка в руках природних чи надприродних сил, її життєвий шлях визначався долею, фатумом. Вважалося, що всі людські дії, вчинки, весь життєвий шлях було наперед визначено. Звідси – пасивно-пристосовницька поведінка людини.
Основні риси релігійного світогляду:
– поділ світу на поцейбічний ("земний") і потойбічний ("небесний");
– віра в існування надприродних сил та відведення їм головної ролі у світобудові та житті людей;
– наявність культу – системи усталених ритуалів, догматів;
– поклоніння Богові як вищій істоті.
6.Роль філософії у формуванні культури сучасного спеціаліста
7.Основні функції філософії та їх роль у суспільстві
Пізнавальна (гносеологічна) функція полягає в тому, що вона, орієнтуючи пізнавальні прагнення людини на пізнання природи і сутності світу, природи та сутності самої людини, загальної структури світу, зв'язків і законів його розвитку, з одного боку, озброює людей знанням про світ, людину, про зв'язки і закони, а з іншого – здійснює вплив на кожну форму суспільної свідомості, детермінуючи необхідність для кожної з них (в своїй сфері) усвідомлювати дійсність крізь призму відношення "людина – світ".
Методологічна функція. Виділення її як однієї з основних зумовлено тим, що філософія займає особливе місце у процесі усвідомлення буття у структурі суспільної свідомості. Кожна з форм суспільної свідомості, виступаючи як усвідомлення залежності життєдіяльності людини від певної сфери дійсності, е відображенням саме цієї сторони людського буття. Специфіка філософії полягає в тому, що вона в найузагальненішій формі вивчає ставлення людини до світу і до самої себе. Тому основні положення філософії мають важливе методологічне значення для кожної з форм суспільної свідомості в процесі усвідомлення свого специфічного предмету.
Практично-діяльна (праксеологічна) функція філософії полягає в тому, що вона стає знаряддям активного, перетворювального впливу на оточуючий світ і на саму людину. Філософія відіграє важливу роль у визначенні цілей життєдіяльності, досягнення яких є найважливішою умовою забезпечення існування, функціонування і розвитку людини.
Давньоiндiйське суспiльство було кастовим, свiтоглядом його була мiфологiя, викладена у Ведах — збiрниках гiмнiв. У серединi 1 тис. до н. е. брахманiзм поступився мiсцем релiгiйним течiям — джайнiзму i бУддизму. Фiлософiя в Iндй ВИникае у ЗВ’язку з кризою мiфологiї. Творцями бiльшостi фiлософських шкiл були жерцi-аскети, чим пояснюються такi особливостi iндiйської фiлософiу, як проповiдь аскетизму та мiстичного споглядання, пасивнiсть i самозаглиблення. Серед багатьох Шкiл iндiйськоу фiлософiї чiтко окреслюються два їх типи: ортодоксальнi, класИчнi (даршан) i неортодоксальнi, некласичнi (настiка). ОРТодоксальнi визнають безумовний авторитет Вед. Неортодоксальні хоч i запозичують з Вед деякi iдеї, не визнають їх святостi. ОРТодоксальнi, класачнi (даршан) фiдософеькi школи:веданта, мiманса, вайшешика, санкх’я, ньяя 1 йога. Основою свiту вони проголошують Врахмана, Бога, духовну субстанцiю. Брахман породжуе, вiдтворюе i пiдтримуе все суще. Але вiн е безособовим началом. Носiем принципу iндивiдуальності е атман, який облатштовуе свiтопорядок, е внутрiшнiм правителем. Сутнiсть людини також включае атман i брахман. Мета людського життя полягае в тому, щоб подолати низку нескiнченних перевтiлень i злитнся з космiчними атманом i брахманом, розчинитися в них. Неортодокеальнi, некласачнi (настiка) фiлософськi школи: буддизм, джайнiзм i чарвакалокаята. Буддизм — свiтова релiгiя, морально-етичне вчен. ня зi значними фiлософськими вкрапленнями. Вважае, що життя — це страждання. Причиною страждань е бажання людей, заперечує субстанцiйну модель свiту i розглядає суще як процес, безперервне становлення. Джайнiзм виник водночас з буддизмом, мае спiльнi з ним мотиви. Вважас, що перервати карму (долю, прокляття) сансари можна аскетичним життям. Чарвака-локаята — едина матерiалiстична школа давньої Індії. Основою свiту вважас п’ять елементiв воду, вогонь, землю, повiтря i (iнодi) ефiр. Кожний з них складаеться зi свох атомiв, якi незнищеннi й незмiннi. Заперечуе ведiйське вчення про карму i сансару, iснування Бога i душi.
Виникнення i розвиток давньокитайськЫ фiлософi припадае на Уi—III ст. до н. е. В цей переіод сформувалися провiднi фiлософськi школи — даосизм, конфуцiанство, моїзм, легiзм, натурфiлософiя, якi помiтно вплинули на розвиток китайсько фiлософії, були сформульовані традицiйнi для китайської фiлософiї проблеми, поняття i категорії. Фiлософiя в ВИникае у ЗВ’язку з кризою мiфологiї. Засновником конфуцiанства — етичної фiлософськорелiгiйноi доктрини — е Конфуцiй. Конфуцiанство вважаеться духовною основою китайського суспiльства. Конфуцiанство — фiлософське вчення, яке проголошуе верховенство добра у свiтi, захищас непорушнiсть установлених небом суспiльних норм. Основою конфуцiакської моральної концепц1К е вчення про жень — людинолюбство. Вчення про жень — це мораль, покликана була регулювати стосунки людей у мiстах, державi, якi часто не знають одне одного, але iнтереси яких стикаються. Конфуцiавська етика передбачае верховенство добра. Важливе мiсце у вченнi Конфуцiя посiдае поняття *лi (правило, норма, ритуал, церемонIал). Без «лi» не може iснувати держава. Засновником даосизму — другої за значениям течії у фiлософiї Китаю — є Лао-цзи. Даоснам зосереджуеться на природi, свiтi. Основним його поняттям е дао — шлях, доля, природна закономiрнiсть, всепороджуюча порожнеча, невидиме, яке наявне у видимому. Воно позбавлене форми, перебувае в безперервному русi. Даосизм — фiлософське вчення, згiдно з яким природа i життя людей пiдпорядкованi загальному божественному законовi дао. За своею соцiальною базою даосизм спрямований проти конфуцiанства. Людинолюбство i вченiсть Лао-цзи засуджуе як протидiю дао. Носiями iдей даосизму були родова аристократiя, усунута вiд, а також монахи-аскети — носй iдей бездiяння, безкорисливостi тощо. Іншi фiлософськi течії Китаю — моїсти, легiсти (законники), натурфiлософи тощо — значно вiдрiзнялись у поглядах на суспiльство i суспiльнi вiдносини, але поняття «дао», «жень «лi», протилежнi часточки «яю> та «iнь,, посiдають у них значне мiсце.
Філософія в Стародавній Греції виникає у VI ст. до н. е. Особливий вплив на її формування справила полісна демократія. Вона підготувала з'явлення вільної особи, інтелектуальної свободи і, зрештою, сформувала особу як суб'єкта філософського мислення. Особливості суспільних відносин у полісах привернули увагу до основної проблеми, яка хвилювала старогрецьких мислителів, — проблеми відношення загального і одиничного. В умовах демократії загальне (моральні й правові норми, державні інститути, політичні інтереси) відокремилось від приватного життя громадянина полісу, однак воно продовжувало перебувати в живому зв'язку з ним. Загальне не стало недосяжним для рядових членів полісу, не протистояло їм як чужа зовнішня сила, як це мало місце в східних деспотіях. Взаємозумовленість загального й одиничного, полісу і громадянина у сфері соціального життя, по суті, окреслила схему філософського осмислення світу в старогрецькій філософії. Етапи розвитку жавньогрецької філософської думки: 1. VI-V ст. до н. е. Період становлення рабовласницьких полісних демократій. Філософія у формі натурфілософії зайнята пошуком першооснови сущого, загального. Людина (одиничне) ще не стала проблемою філософії. 2. IV-III ст. до н. е. Період розквіту демократії. Поворот мислителів від зовнішнього світу до людини. Домінування політичної, етичної і гносеологічної проблематики. Інтерес до загального й одиничного у відносній рівновазі (софісти заперечують загальне, Платон і Арістотель відновлюють його в правах). 3. III ст. до н.е.-V ст. н.е. Епоха еллінізму і Римської імперії. Криза рабовласницького способу виробництва, занепад держав-полісів. Замикання особи (одиничного) на себе. У філософії домінування етико-релігійної проблематики.