Фінансова стабілізація в Україні: сутність, засоби досягнення, проблеми

Сьогодні фінансове регулювання та симулювання ефективності виробництва перебуває на стадії реформування, вимагає досконалого аналізу, вивчення, розробки та прийняття необхідних законодавчих і нормативних актів з метою створення єдиної ефективної фінансової системи регулювання суспільно-економічними процесами в державі.

В Україні здійснюються заходи щодо подальшого становлення нової фінансової системи. Слід насамперед відзначити, що проведена робота сприяла перелому негативної тенденції у фінансовій сфері, за короткий період вдалося досягти певної фінансової стабілізації в проведенні ринкових реформ. Відбулося зниження темпів інфляції, зміцнення національної грошової одиниці, гальмування темпів спаду промислового виробництва, загалом - оздоровлення державного бюджету [4, с. 10].

Вплив інфляції на бюджетну систему Україні є багатофакторним, тому програма боротьби з нею повинна включати комплекс дій, спрямованих на оздоровлення фінансової ситуації в країні. Без зниження рівня інфляції не можуть бути успішно використані витрати бюджету, спрямовані на соціальні потреби (становлять 2/3 бюджету). Як показує світовий досвід, бюджетний дефіцит не повинен перевищувати 3% валового національного продукту, інакше не буде нормально функціонувати фінансово-кредитна система, а, отже, не можна перейти до ринкових відносин[6, c. 49-52].

Однак досягти істотних зрушень у вирішенні головного завдання - оживити виробництво, стабілізувати економіку - не вдалося. Нерозв'язаних проблем залишилося багато. Недостатніми були зусилля органів фінансової системи всіх рівнів, спрямовані на пом'якшення впливу неминучих негативних факторів при проведенні реформ на соціально-економічну ситуацію, на якість виконання бюджетів. Однозначно слід констатувати: цього поки що не сталось, і не останньою з причин є відсутність необхідної волі, ініціативи й активності. У вирішенні поставлених завдань нерідко перешкоджають нерозуміння сучасних проблем, консерватизм, застарілі підходи і методи роботи, що є характерним для багатьох керівників структурних підрозділів як місцевих, так і центральних органів фінансової системи.

Середньомісячний темп зростання недоїмки з платежів до Державного бюджету України досяг у 2004 р. 25% і значно випереджає темпи зростання заборгованості між підприємствами. На виконання доходів бюджету вплинуло надання Верховною Радою України відстрочки та розстрочки у сплаті платежів підприємствами й організаціями до бюджету на суму понад 2 млрд. грн. або 7% до загальних надходжень. Однак варто зазначити, що ці підприємства й організації не скористалися повною мірою наданою державою можливістю поліпшити свій фінансовий стан, реструктуризувавши заборгованість із належних бюджету платежів і розблокувавши рахунки в банках.

Подальший спад виробництва у більшості галузей народного господарства, погіршення фінансового стану підприємств та організацій зумовили загострення кризи платежів як між підприємствами, так і з бюджетом. Через відсутність належного контролю за станом розрахунків із бюджетом підприємства системи Міністерства промисловості заборгували 368,5 млн. грн. або 27.3% загальної суми, Держнафтогазпрому - відповідно 108 млн. грн. і 8%, Мінмашпрому - 102,8 млн. грн. і 7,8%, Мінсільгосппроду - 93,2 млн. грн. і 6,9%. Через зростання обсягів дебіторської та кредиторської заборгованості між підприємствами втрачено понад 1 млрд. грн. доходів бюджету.

В умовах дефіциту бюджету фінансування витрат здійснювалося в межах надходження доходів відповідно до видатків, затверджених Законом "Про Державний бюджет України на 2004 рік", з урахуванням забезпечення першочергових потреб соціального захисту населення та соціально-культурної сфери.

Видатки державного бюджету за 2004 р. профінансовані на 81,5% річних призначень, недофінансовано видатків на 5,9 млрд. грн. На противагу цьому місцеві бюджети виконано майже на 103%. Рівень фінансування видатків у соціально-культурних установах тут становить 113,1%.

Дефіцит, обрахований при затвердженні державного бюджету на суму 4,6 млрд. грн., профінансовано на 3,6 млрд. грн. або 78,5%. За рахунок внутрішніх державних позик профінансовано 1,6 млрд. грн. або 104,7%.

Дуже мало територіальних органів Державного казначейства проводять роботу щодо уточнення списків платників загальнодержавних податків і зборів, що подаються установам банків податковими адміністраціями та фінансовими органами. Тим часом відомі факти, коли в списках платників податків, а це є порушенням чинного законодавства, підприємства колективної, приватної та державної форм власності включалися до комунальної власності і платежі сплачувалися до місцевих бюджетів.

Міністерство фінансів України неодноразово отримує доручення уряду щодо можливості врахування боргів перед бюджетом (орендна плата, Чорнобильський фонд, податок на додану вартість та інші платежі) за рахунок зменшення частки майна орендаря, яка була придбана за період оренди, та відповідного збільшення державної частки майна на цю суму[2, c. 9].

Заборгованість до бюджету не повинна покриватися за рахунок збільшення державної частки акцій. Слід врахувати, що строки акціонування підприємств і приватизації державної частки акцій, яка здійснюється шляхом їх продажу згідно з планом розміщення акцій, як правило, не визначені, а продаж акцій на аукціоні за кошти має дуже малу частку (приблизно 5% усіх акцій). Підприємства, які рентабельні або мають рівень рентабельності понад 25% від обсягу виробництва, повинні обов'язково перед зміною форми власності повністю розрахуватися з бюджетом. Орендні підприємства з великим спадом виробництва, безперспективні, збиткові повинні передаватися на розгляд Агентства з банкрутства із подальшим розглядом за встановленим порядком.

Гостро нині стоїть питання соціального захисту населення, виплати заробітної плати. Однак вплив на поліпшення ситуації через застосування заходів у процесі фінансування та цільового використання коштів у сфері житлово-комунального господарства, надання послуг юридичним і фізичним особам недостатній.

Проведені перевірки використання коштів на надання населенню житлових субсидій свідчать, що в нарахуванні останніх і цільовому використанні коштів на цю мету є суттєві хиби. При використанні коштів були численні порушення фінансової дисципліни, факти несвоєчасного повернення або неповернення наданих депозитних і кредитних ресурсів, а також процентів за їх користування.

Одним із факторів, який вплине на фінансову стабілізацію, має стати затвердження урядом України Порядку складання єдиного кошторису бюджетної установи, що передбачає поєднання в оптимальній формі власних і бюджетних коштів у межах встановлених законодавством нормативів і фінансових можливостей держави та буде основним керівним документом для здійснення фінансово-господарської діяльності установи. З метою максимального залучення власних коштів для фінансування першочергових потреб установ уряд встановив перелік платних послуг, що можуть надаватися установами. Виконання цих заходів можливе при проведенні належної організаторської роботи.

З метою підвищення діяльності бюджетної політики, організації здійснення та контролю за виконанням державного бюджету, регулювання відносин між державним і місцевим бюджетами, державним бюджетом і державними позабюджетними фондами в 2004 р. завершено створення в структурі Міністерства фінансів України і відповідних регіональних органів єдиної централізованої системи казначейства.

Фінансова політика, як і державна економічна політика загалом, залежить від сформованого правового поля, яке повинно забезпечити легітимність фінансових відносин та органів влади й управління, що забезпечують їх реалізацію. Невипадково фінансова політика виступає результатом дії як об'єктивного, так і суб'єктивного факторів впливу на її формування, реалізацію та розвиток у системі ринкових відносин.

В Україні досі не прийнято законодавчого акта, яким окреслено було би дії, взаємозв'язок, узгодженість і розвиток бюджетної, податкової й валютної політики як підсистем єдиної фінансової політики. Формування бюджетної, податкової та валютної політики відбувається як окремо взятих підсистем. Відповідно до цього розробляються окремі законодавчі акти та механізми їх реалізації, які нерідко суперечать один одному, що не сприяє загальному фінансово-економічному піднесенню. Реалізацією окремих підсистем фінансової політики займаються практично відособлені підрозділи та структури органів управління діючої фінансової системи. Управління фінансовими ресурсами дуже складне, зокрема на рівні районів, міст та областей, і потребує радикальних змін у структурі фінансової системи та державній фінансовій політиці.

Фінансова політика повинна мати імперативний, обов'язковий характер, що зумовлюється змістом фінансів та їх місцем у системі суспільно-економічних відносин. Законодавчі та нормативні акти з питань реалізації фінансової політики треба виконувати своєчасно, якісно та в повному обсязі. В іншому разі досягти фінансової стабілізації та прогресу в економічному розвитку неможливо[17, c. 158-161].

3.2. Заходи для покращення фінансової стабілізації

Основними напрямками фінансової політики, вважаємо, мають бути:

-  жорстка    економія    бюджетних    витрат    шляхом    посилення    постатейного    контролю    за витрачанням коштів бюджетів усіх рівнів;

-  впровадження укрупнених  фінансових норм витрат на  фінансування освіти, охорони здоров'я, культури, підготовки кадрів та  інших витрат;

-  фінансування з бюджету  тільки під державні програми  та державне замовлення:

-  розробка та обґрунтування  принципів державної політики  доходів для бюджетів різних  рівнів;

-  розширення кола учасників  ринку державних цінних паперів  з метою збільшення неемісійних  джерел покриття дефіциту бюджету;

-  розв'язання питання  погашення заборгованості із  заробітної плати в бюджетній  сфері  й інших соціальних виплатах;

-  завершення    процесу   доведення    рівня    оплати    житлово-комунальних   та    інших    послуг населенню  до їх фактичної вартості;

-  забезпечення повного  та своєчасного погашення зовнішнього  і внутрішнього державного боргу та його обслуговування.

Основу фінансової політики становить бюджетна політика, яка пов'язана насамперед з формуванням і виконанням бюджетів усіх рівнів, цільових загальнодержавних фондів. Економічна нестабільність і спад виробництва негативно впливають на формування доходів і фінансування видатків бюджету. Бюджет, його доходна частина прямо пов'язані з державною програмою соціально-економічного розцінку України на поточний фінансовий рік. Водночас виконання цієї програми залежить від її фінансового забезпечення. Вони нероздільні та взаємозалежні, а тому вимагають комплексного підходу при розробці ефективного механізму в процесі виконання.

Державне регулювання суспільно-економічними процесами має зводитись до того, щоби прискорити обіговість фінансових ресурсів, зокрема шляхом усунення невиправданої практики руху їх зустрічних потоків. Це стосується взаємовідносин між бюджетами різних рівнів і, що дуже важливо, між бюджетами та юридичними особами. Особливого значення набирають відносини підприємств із бюджетом в частині сплати податків і повернення та відшкодування зайво внесених сум податків і зборів до бюджету.

Із прийняттям нової редакції Закону "Про бюджетну систему України" набирає нового змісту, принципів і напрямків розвитку бюджетна політика як підсистема єдиної фінансової політики. Цим законом передбачені фінансово-правові норми, відповідно до яких визначено бюджетний устрій і бюджетну систему держави, повноваження, роль і завдання органів влади й управління у бюджетному процесі. Окреслено також межі функціонування всіх ланок бюджетної системи в частині закріплення доходів і розмежування видатків. Одночасно деякі питання залишаються неврегульованими законодавством. Головне з них - визначення оптимальних меж функціонування бюджетів усіх рівнів і забезпечення їх якісного та ритмічного виконання при збереженні провідної ролі Державного бюджету України[16, c. 54-55].

Відповідно до діючих в Україні законодавчих актів в основу функціонування бюджетної системи закладено два важливих принципи. Перший - це поділ компетенцій між рівнями бюджету, що дає можливість органам державної влади будь-якого рівня маневрувати власними та залученими в дохідну частину бюджету джерелами для проведення соціально-економічних заходів. Другий - це забезпечення єдиної правової бази, єдиної форми бюджетної документації при наданні (отриманні) необхідної статистичної та бюджетної інформації.

Бюджетні доходи є поняттям більш вузьким, ніж доходи держави, що включають, окрім засобів бюджетів усіх рівнів влади, ресурси позабюджетних фондів і всього державного сектора.

Доходи державного бюджету формуються за рахунок податків, акцизних зборів, доходів від зовнішньоекономічної діяльності відповідно до нормативів, що визначаються законодавчими актами. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок різних місцевих податків і стягнень.

Головним матеріальним джерелом доходів бюджету є національний дохід. Коли національного доходу не вистачає на покриття фінансових нестатків, держава залучає національне багатство. Одержавлення національного доходу, зокрема перерозподіл його та утворення бюджетних доходів, здійснюється державою різними методами, основними з яких є податки, позики й емісія грошей. Співвідношення між ними різні в країнах і в часі та визначаються економічною ситуацією в державі, ступенем гостроти соціальних й інших протиріч, станом фінансів і фінансової політики влади.

Податки - головний метод перерозподілу національного доходу. Вони забезпечують переважну частку доходів бюджету; в доходах різних держав становлять близько 9/10. Частка податків у доходах місцевих бюджетів значно менше, оскільки останні формуються за рахунок закріплених і регулюючих доходів.

Другим за своїм фінансовим значенням доходом бюджету є державні позики. Вони використовуються державою, коли є бюджетний дефіцит, що передбачаються при складанні бюджету на майбутній рік. Із посиленням фінансової напруженості в країні та збільшенням дефіциту держава все частіше звертається до позик.