Ефективність бюджетного планування в Україні

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

"Київський національний  економічний університет 
імені Вадима Гетьмана"

 

 

 

 

 

МІНІ - ЛЕКЦІЯ

з дисципліни "Фінанси"

на тему:

"Ефективність бюджетного планування в Україні."

 

 

 

Виконала: Петровська А.І.

Студентка 3 курсу,6507,4 група.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КИЇВ – 2012

       Бюджетне планування — це науково обґрунтований процес визначення джерел формування і напрямків використання бюджетних фінансових ресурсів для забезпечення пропорційного й динамічного соціально-економічного розвитку суспільства.

        Як один з важливих інструментів організації управління економікою бюджетне планування створює передумови для повного і своєчасного забезпечення фінансовими ресурсами соціально-економічного розвитку суспільства. Процес бюджетного планування пе­редбачає застосування планових показників, що характеризують розвиток економіки у майбутньому: економічних нормативів, які визначають взаємовідносини з бюджетною системою, та лімітів, що відображають об´єктивно існуючу обмеженість ресурсів , на яку може розраховувати суспільство у плановому періоді.

       Бюджетне планування має науковий характер, базується на теорії суспільного відтворення і пов´язане зі всіма аспектами економічного та соціального розвитку суспільства, діяльністю суб´єктів господарювання, організацією управління, національною обороною, правоохоронною діяльністю і забезпеченням безпеки держави, наукою, культурою, охороною здоров´я, освітою тощо. Водночас бюджетне планування — це складова фінансового планування, що займає у ньому центральне місце. У процесі бюджетного планування встановлюються зв´язки усіх суб´єктів господарювання, усієї соціальної інфраструктури та інших інституцій з бюджетною системою, причому бюджету належить провідна, організуюча і координуюча роль.

       Бюджетному плануванню належить центральне місце в управлінні фінансовою системою. З його допомогою досягаються необхідні пропорції в розподілі валового внутрішнього продукту між галузями економіки і територіями держави, забезпечуються фінансовими ресурсами пріоритетні сфери економічної діяльності, проводиться єдина фінансова політика на території держави. Бюджетне планування відіграє важливу роль у розподілі валового внутрішнього продукту на фонди споживання і нагромадження та у забезпеченні збалансованого розвитку економіки держави.

 

       У процесі бюджетного планування вирішується ряд економічних завдань.

По-перше, визначення повноти джерел надходження грошових коштів за податками і зборами до бюджетів різних рівнів. У процесі бюджетного планування виявляється загальна потреба держави у грошових коштах, необхідних для виконання заходів соціально-економічного розвитку суспільства. При цьому враховуються не лише можливості, а й практична доцільність мобілізації тієї чи іншої частини новоствореної вартості валового внутрішнього продукту до бюджету суб´єктами господарювання. Водночас у даний період, коли поставлені завдання концентрації фінансових ресурсів для забезпечення основних (вирішальних) напрямків соціально-економічного розвитку, роль бюджету у перерозподільних процесах непомірно зростає.

По-друге, досягнення найвищої ефективності у розподілі бюджетних ресурсів між бюджетами регіонів, галузями народного госпо­дарства і конкретними видатками. Бюджетні призначення мають відповідати плану соціально-економічного розвитку і сприяти зрос­танню ефективності всього суспільного виробництва.

По-третє, спрямування бюджетних ресурсів на забезпечення пропорційного й динамічного розвитку суспільства. Розвиток суспільства має переважно динамічний характер. Водночас як окремі економічні суб´єкти, так і цілі регіони розвиваються не однаково рівномірно. Завдання бюджетного планування — виявити можливі диспропорції розвитку в суспільстві і за допомогою бюджетного механізму їх ліквідувати.

По-четверте, забезпечення прозорості і контролю за фінансово-господарською діяльністю суб´єктів господарювання з метою дотри­мання цільового використання і режиму економії у використанні бюджетних ресурсів та повнотою виконання завдань з надходження податків і зборів до бюджету. Для запровадження ефективного державного контролю за витратами бюджетних коштів державними установами, що фінансуються з Державного і місцевого бюджетів, з 1997 р. було здійснено перехід на їх фінансування на основі кошторису. Кошторис — це основний плановий документ бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період.

По-п´яте, формування необхідних резервів. Наявність бюджетних резервів дає можливість забезпечити безперебійність фінансування планових заходів навіть у тих випадках, коли надходження до бюджету виявляються не виконаними. Бюджетні резерви виступають джерелом відшкодування збитків, заподіяних стихійними силами природи. Без них важко обійтися при ліквідації диспропорцій, що виникають у процесі виконання бюджету. Вони необхідні також для маневрування грошовими коштами в період сезонних касових розривів.

       Організація бюджетного планування відбувається за науково обґрунтованими принципами. Вони включають:

- комплексний підхід до  основних параметрів економічного  й соціального розвитку у безпосередньому  взаємозв´язку з наявними фінансовими можливостями. Основою бюджетного планування є планові показники економічного і соціального розвитку (обсяг ви­робництва і реалізації продукції, фонд заробітної плати і податкове навантаження на неї, показники діяльності соціальної інфраструктури тощо). Але розробка бюджету не зводиться лише до пасивного відображення завдань економічного і соціального розвитку. У процесі бюджетного планування виявляються додаткові резерви надходжень до бюджету та необхідність і можливості фінансування певних заходів економічного і соціального розвитку;

- оптимальне використання  бюджетних ресурсів з метою  першочергового забезпечення пріоритетних  напрямків розвитку економіки  і соціальної інфраструктури;

- визначення раціональної  межі перерозподілу бюджетних  ресурсів через бюджетний механізм;

 

- єдність у використанні  показників бюджету в усіх  ланках бюджетної системи;

- наукова обґрунтованість  бюджетного планування з використанням  передової методології і методів  застосування передових норм  і нормативів у використанні  бюджетних коштів;

- режим економії в бюджетному  плануванні означає орієнтацію  на виконання завдань економічного  й соціального розвитку за  мінімумом витрат. Відповідно до  цього обсяг бюджетного фінансування  має плануватися в такому розмірі,  щоб забезпечувалося раціональне  використання кожної гривні. Це  означає, що у процесі бюджетного  планування враховуються можливості  усунення непродуктивних витрат  і втрат, а також найбільш  прогресивні норми витрат палива, сировини, матеріалів тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст.

1. Вступ.

2. Визначення терміну  «маркетинг».

3.Основні етапи розвитку  маркетингу.

4. Модель безупинного  попиту.

5. Висновки.

6. Список використаної  літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Вступ.

 

       Маркетинг упевнено ввійшов у наше життя разом з розвитком ринкових відносин. Однак маркетингова діяльність частіше асоціюється з набором різноманітних інструментів, що сприяють продажу товарів підприємств або дослідженню ринку. Слабкою ланкою залишається недостатнє знання теорії маркетингу. Маркетинг – це не тільки «філософія бізнесу» чи  «функція менеджменту» ( ці етапи найчастіше вживають у літературі), це наука, яка базується на певних теоретичних засадах, принципах та економічних законах. Маркетинг – синтетична наука, вона тісно пов’язана з іншими  науками, перш за все з економічною теорією, політичною економією, соціологією, психологією, культурологією, тому деякі закони й категорії в них спільні. Як і кожна інша наука, маркетинг має теоретичну і практичну складову. Завдання першої  - систематизація категорій, визначень, принципів, законів і закономірностей існування і взаємодії суб’єкта ринку, а також розробка відповідних моделей, які дають змогу спеціалістам адекватно аналізувати і сприймати ринкові процеси. Завдання практичної складової – розробка методичного апарату, який дає змогу ефективно застосовувати теоретичні знання на практиці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Визначення, сутність, і тлумачення терміну «маркетинг».

 

       Термін « маркетинг», хоча і запозичений з англійської мови (від market - ринок), але вже давно став інтернаціональним. Його без перекладу використовують і розуміють у всьому світі. Але щодо визначення, сутності, і тлумачення не вщухають спори. У літературі є тисячі визначень маркетингу, що підкреслюють його важливість, спрямованість, ту чи ту функцію, призначення та ін. Аналізуючи численні визначення, можна зазначити, що в них маркетинг розглядають у двох аспектах:

• По перше, як функцію менеджменту;
• По друге, як філософію бізнесу.

Філіп Котлер, зокрема, зазначає, що слід розрізняти соціальне і управлінське визначення маркетингу. Із соціального  погляду, маркетинг – це соціальний процес, спрямований за задоволення запитів і потреб індивідів і груп за допомогою створення і пропонування товарів і послуг, що мають цінність для обміну їх з іншими людьми.

       З позицій управління, маркетинг як функцію менеджменту частіш за все, на думку Жан – Жак Ламбена, розглядають у трьох значеннях:

• Маркетинг – це реклама, стимулювання збуту і нав’язування товару споживачеві, тобто комплекс досить агресивних інструментів збуту, які використовують для проникнення на ринки.
• Маркетинг – це комплекс інструментів ринкового аналізу, таких, як методи прогнозування обсягів продажу, імітаційні моделі, усілякі методи дослідження ринку, що застосовують для глибокого і наукового аналізу потреб і попиту.
• Маркетинг – це архітектор споживчого суспільства (ринкової системи), у якому слід безперервно створювати нові потреби, щоб продавати все більше і більше товарів.

       Таке сприйняття маркетингу міститься й у визначеннях, які дають й інші відомі науковці. На думку Пітера Друкера, одного з провідних теоретиків маркетингу, «завдання маркетингу – у зведені у мінімуму зусиль зі збуту. Мета маркетингу – досягнення такого рівня знань і розумінь запитів і потреб клієнтів, за якого запропоновані товари і послуги будуть повністю їм відповідати і самі себе продавати. В ідеалі, результат маркетингу – готовий до покупки споживач».

       Доречно навести міркування одного з дослідників маркетингової думки – Хелена Гібсона, який аналізував визначення маркетингу 1993 року на замовлення Британської конференції з проблем маркетингової освіти. Основний його висновок був таким: «маркетинг» як феномен показав себе адаптивним, гнучким, таким що не визначає кордонів, відкритим. Пошук єдиного визначення не може бути самоціллю, тому що таке визначення могло б перешкодити подальшому розвитку цієї дисципліни. Однак Гібсон і його співавтори попереджають: завдяки цій широті маркетингу, його визначення може бути двозначним, що призведе до непорозумінь, і тому в майбутньому слід дати ясне й чітке визначення маркетингу.

       Американська асоціація маркетингу пропонує таке визначення: маркетинг – це процес планування й реалізації загальної концепції, політики ціноутворення, просування й реалізації й розподілу ідей,товарів і послуг, спрямований на обміні, що задовольняють індивідуальні та цілі організації.

       Широковідоме визначення Ф.Котлера, яке він дав у першому підручнику з основ маркетингу, виданому к країнах СНД: маркетинг – це вид людської діяльності, спрямованої на задоволення запитів і потреб за допомогою обміну.

      В останньому виданні «маркетинг - менеджменту», перекладеному російською мовою, Ф. Котлер наводить таке, більш розгорнуте визначення: Маркетинг менеджмент – це мистецтво і наука застосування базових маркетингових концепцій для вибору цільових ринків,залучення і розширення кола нових споживачів за допомогою створення й надання високоякісних споживчих цінностей, а також комунікацій, пов’язаних з ними.

3. Основні етапи розвитку маркетингу.

 

       Сучасна концепція маркетингу пройшла довгий шлях розвитку. В міру її еволюції , змінювалися погляди на сутність маркетингу, його значення і місце серед інших видів діяльності. Тому зупинимось на основних етапах розвитку маркетингу, спираючись на дослідження Майкла Дж. Бейкера.

       Маркетинг має настільки ж давню історію, як і ринки, і сам процес обміну, хоча багато науковців вважають маркетинг феноменом, що з’явився в другій половині ХХ ст. Судячи з деяких джерел, існує тенденція датувати виникнення маркетингу кінцем 50 – х початок 60 – х рр.. ХХ ст., коли професор Теодор Левітт (1960 року) опублікував статтю « Маркетингова короткозорість», у якій він розміркував над тим, чому фірми і цілі галузі, які до певного часу мали успіх, занепадають. Обравши як головний приклад американські залізниці, Т. Левітт показує, що ця галузь змогла потіснити в ХIX ст. інші види наземного транспорту, оскільки була ефективнішою і дієвішою за інші альтернативи. Однак на початку ХХ ст. удосконалення двигуна автомобілів дало змогу створити реальну альтернативу залізницям для перевезення як людей, так і вантажів. Спочатку цей виклик не становив особливої загрози через високу вартість продукту  - замінника, його недостатню надійність і малу приступність. Проте потенціал нового виду транспорту був очевидний. Якщо ви власник легкового чи вантажного автомобіля, то маєте повний контроль над процесом перевезення і вибором маршруту. Генрі Форд, відчувши цю ринкову можливість, винайшов концепцію масового складання і розпочав виробництво надійного та недорогого автомобіля, що розширювалося щорічно. Саме з цього часу залізниця почала занепадати, і в 50 – і роки ця, колись могутня, галузь опинилася в стані повної кризи.