Похідні фінансові інструменти: сутність, види, перспективи розвитку в Україні

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ  І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЕКОНОМІКИ І ТОРГІВЛІ

імені МИХАЙЛА ТУГАН-БАРАНОВСЬКОГО

МАРІУПОЛЬСЬКИЙ НАВЧАЛЬНО-КОНСУЛЬТАЦІЙНИЙ ЦЕНТР

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Політична економія»

на тему: «Похідні фінансові інструменти: сутність, види, перспективи розвитку в Україні.»

 

 

 

 

Студентки 3 курсу , група з ФІН-14-С2 (Б) Напряму підготовки 6.030508 «Фінанси і кредит» спеціалізація «Фінанси» Храпач Юлії Сергіївни   Керівник: к.е.н, доцент Хаврова К.С.   Національна шкала:___________ Кількість балів:_______________ Оцінка ESTS: ________________

 

 

 

Члени комісії:   ____________      ___________________                           ___________       ___________________

 

 

Маріуполь – 2014

 

 

Зміст

Вступ                                                                                                                    3 Розділ 1 Похідні фінансові інструменти як економічна категорія                5 1.1 Сутність похідних фінансових інструментів                                             5 1.2 Складові похідних фінансових інструментів                                             8 Розділ 2 Становлення ринку похідних фінансових інструментів

України                                                                                                                   18 2.1 Розвиток ринку похідних фінансових інструментів в межах

 системного та синергетичного підходів.                                                       18 2.2 Формалізація впливу факторів на стійкий розвиток ринку

похідних фінансових інструментів                                                                 23 Розділ 3 Проблеми та перспективи розвитку ринку похідних

фінансових інструментів.                                                                                28 3.1 Методи регулювання ринку похідних фінансових інструментів

 України                                                                                                            28 3.2Обґрунтування концептуальних засад стійкого розвитку ринку

 похідних фінансових  інструментів України                                                  33 Висновки                                                                                                              39 Список літератури                                                                                               42 

 

Вступ

Актуальність теми. З інтенсифікацією глобалізаційних процесів, зростанням обсягів та прискоренням потоків капіталу, поглибленням кризових явищ посилюється дискусія щодо ролі похідних фінансових інструментів у світовій фінансовій архітектурі. Незважаючи на безумовний позитивний ефект від використання похідних фінансових інструментів з метою хеджування широкого спектра ризиків, накопичення системного ризику внаслідок неконтрольованих спекулятивних операцій з ними ставить під сумнів доцільність їх застосування. Існування дилеми між роллю ринку ПФІ як інструмента макроекономічної стабілізації та можливим деструктивним впливом на увесь фінансовий ринок зумовлює необхідність дослідження питань його стійкого розвитку.

Вивчення ринку похідних фінансових інструментів тісно пов’язане з поступальним, стійким розвитком усього фінансового ринку, який широко висвітлений в працях вітчизняних науковців: О.І.Барановського, А.О.Єпіфанова,О.М.Іваницької,Ю.М.Коваленко,О.В.Козьменко, В.В.Корнєєва, І.О.Школьник.

Мета і завдання. Мета курсової роботи полягає в дослідженні розвитку практичних рекомендацій щодо забезпечення стійкого розвитку ринку похідних фінансових інструментів України. Обрана мета дослідження зумовила необхідність постановки і вирішення наступних завдань:

-розкрити загальні поняття «похідні фінансові інструменти», класифікаційних ознак цих інструментів та особливостей сегментації ринку їх обігу;

- виявити основні складові  похідних фінансових інструментів;

-дослідити системний та синергетичний підходи розвитку ринку похідних фінансових інструментів ;

-розкрити сутність поняття «стійкий розвиток ринку похідних фінансових інструментів»;

-виявити методи регулювання ринку похідних фінансових інструментів України;

-запропонувати науково-методичні засади стійкого розвитку ринку похідних фінансових інструментів України.

Об’єкт дослідження – ринок похідних фінансових інструментів як система фінансово-економічних відносин з приводу розподілу і перерозподілу ризиків між його учасниками.

Предметом дослідження є теоретичні і методичні засади оцінювання стану та забезпечення стійкого розвитку ринку похідних фінансових інструментів

Методи дослідження. Методологічною основою курсової роботи виступають фундаментальні положення економічної теорії, теорії фінансів, сучасні концепції та гіпотези функціонування фінансових ринків та ринку похідних фінансових інструментів, а також теоретичний доробок вітчизняних та зарубіжних вчених, присвячений проблемам розвитку ринку похідних фінансових інструментів.

Інформаційно-аналітичну базу дослідження становлять законодавчі та нормативні акти з питань функціонування фінансового ринку та його учасників; монографічні дослідження та наукові праці з питань функціонування ринку похідних фінансових інструментів

Курсова складається зі вступу, 3 розділів, загальних висновків, списку використаних джерел.

 

 

Розділ 1 Похідні фінансові інструменти як економічна категорія

 

 

1. Сутність похідних фінансових інструментів

 

 

Основними об'єктами угод на фінансовому ринку є фінансові інструменти, що засвідчують права власності та боргові зобов'язання. Залежно від предмета угоди фінансові інструменти поділяються на первинні та похідні. До первинних фінансових інструментів належать угоди, предметом яких є грошові кошти (або їх еквіваленти), такі, наприклад, як кредиторська і дебіторська заборгованість; векселі; акції; облігації; факторинг, форфейтинг, фінансова оренда; гарантії кредитні лінії; страхові угоди фінансового характеру тощо.

У вітчизняній практиці на фінансовому ринку більш широкого застосування здобули операції з первинними фінансовими інструментами, їх можна назвати традиційними для українського фінансового ринку. На відміну від них застосування в українській практиці похідних фінансових інструментів є інновацією.

Похідні фінансові інструменти - це інструменти, механізм випуску й обігу яких пов'язаний з купівлею-продажем певних фінансових чи матеріальних активів, або їх можна визначити як контракти, що укладаються з метою перерозподілу фінансових ризиків і передбачають фіксацію всіх умов проведення в майбутньому певної операції (купівлі, продажу, обміну, емісії) з інструментом, який є предметом угоди.

Отже, особливість похідних фінансових паперів (деривативів) полягає в тому, що їх інвестиційна віддача залежить від тих фінансових інструментів, від яких вони походять, тобто їх обіг пов'язаний з обігом базових фінансових активів.

Похідні фінансові інструменти (деривативи) дістали свою назву від англійського  терміну  „derivative"-„похідний", оскільки їх вартість  є похідною від вартості базових інструментів, покладених в основу угоди. Базовим інструментом у подібних контрактах фінансового характеру можуть бути як окремі види первинних фінансових інструментів - грошові кошти в національній та іноземній валютах, цінні папери, фінансові показники у вигляді індексів, курсів, відсоткових ставок, так і самі деривативи. Слід зауважити, що предметом похідного контракту можуть виступати не лише фінансові інструменти, але й біржові товари, відповідно до цього розрізняють фінансові і товарні деривативи.

Основу класу похідних фінансових інструментів становлять ф'ючерсні, форвардні, опціонні угоди та свопи. Оскільки всі вони пов'язані з виконанням певних дій протягом визначеного періоду часу або у визначений момент у майбутньому, їх ще називають строковими контрактами. Строкові контракти визначаються своїми специфікаціями - юридичними документами, в яких обов'язково обумовлюється обсяг базового активу в одному контракті, термін виконання, валюта розрахунку, спосіб виконання та інші характеристики. У міжнародній практиці найпоширенішими видами деривативів є форвардні та ф'ючерсні контракти, опціони і своп-контракти, а найпопулярнішими видами базових фінансових інструментів - валюта, грошові кошти у формі кредитів і депозитів, цінні папери, фондові індекси.

До похідних інструментів можуть відноситися й інші угоди фінансового характеру, інвестиційні характеристики яких залежать від базового активу .наприклад, інвестиційні сертифікати, що є цінними паперами, емітованими інвестиційним фондом чи інвестиційною компанією (сума загальної емісії не повинна перевищувати 15 кратного розміру статутного фонду емітента), які засвідчують внесення вкладу їх власником в інвестиційний фонд і дають право на отримання доходу у вигляді дивідендів. Метою інвестування в даному випадку є можливість зменшити свої ризики оскільки за інвестиційним сертифікатом стоїть значна кількість цінних паперів - інвестиційний портфель емітента, яким керують професійні менеджери

Основними об'єктами угод на фінансовому ринку є фінансові інструменти, що засвідчують права власності та боргові зобов'язання. Залежно від предмета угоди фінансові інструменти поділяються на первинні та похідні. До первинних фінансових інструментів належать угоди, предметом яких є грошові кошти (або їх еквіваленти), такі, наприклад, як кредиторська і дебіторська заборгованість; векселі; акції; облігації; факторинг, форфейтинг, фінансова оренда; гарантії кредитні лінії; страхові угоди фінансового характеру тощо.

У вітчизняній практиці на фінансовому ринку більш широкого застосування здобули операції з первинними фінансовими інструментами, їх можна назвати традиційними для українського фінансового ринку. На відміну від них застосування в українській практиці похідних фінансових інструментів є інновацією.

Похідні фінансові інструменти - це інструменти, механізм випуску й обігу яких пов'язаний з купівлею-продажем певних фінансових чи матеріальних активів, або їх можна визначити як контракти, що укладаються з метою перерозподілу фінансових ризиків і передбачають фіксацію всіх умов проведення в майбутньому певної операції (купівлі, продажу, обміну, емісії) з інструментом, який є предметом угоди.

Отже, особливість похідних фінансових паперів (деривативів) полягає в тому, що їх інвестиційна віддача залежить від тих фінансових інструментів, від яких вони походять, тобто їх обіг пов'язаний з обігом базових фінансових активів.

 

 

 

 

 

 

1.2 Складові похідних фінансових інструментів

 

 

На сьогодні відсутній єдиний підхід щодо того, які фінансові інструменти слід відносити до деривативів. У зв’язку з цім деякі дослідники пропонують класифікувати деривативи на їх складові. Так, І.Є. Вишняк класифікував деривативи за формою на форвард, ф’ючерс, опціон та своп [5, с. 60], Н.Є.Білінська за характером здійснення поділила похідні фінансові інструменти на форвард, ф’ючерс та опціон [4, с. 82]. Проте, вважаємо невірним класифікувати деривативи за їх вмістом (складовими), оскільки, якщо проаналізувати різні ознаки та групи класифікації, можна помітити, що кожна група включає в себе той чи інший вид (складову) деривативу. Тому видається  недоцільним та нелогічним класифікувати складові деривативу знову ж таки на складові. Отже, ми будемо розглядати ф’ючерси, форварди та опціони, а не як групу або ознаку їх класифікації.

Що стосується наукових позицій щодо складових похідних фінансових інструментів, то більшість дослідників основою похідних фінансових інструментів вважають ф’ючерс, форвард, опціон та своп. Розглянемо кожну класифікацію складових деривативів окремо. Форвард. На законодавчому рівні відповідно до Податкового кодексу [1] форвардом визнається стандартний документ, який засвідчує зобов’язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення такого форвардного контракту.

Оскільки форвард не є стандартизованим документом, то умови здійснення операцій з ним на практиці варіюються. Тому науковці не вважають доречним виділяти будь-які класифікаційні ознаки та види форварду.

Проте, проф. Л.О Примостка [16, с. 51] та О.Ю. Смолянська [17, с. 239] пропонують класифікувати форвард наступним чином:

1. Форвардний контракт  за відсотковими ставками (FRA) –  це двостороння угода, в якій  фіксується відсоткова ставка  та інші умови проведення операцій залучення або розміщення грошових коштів на визначену дату в майбутньому. Форвардні контракти за процентними ставками укладаються як на міжбанківському ринку, так і між кредитними установами (банками) та їх клієнтами.

2. Форвардний валютний  контракт (FXA) – це угода між двома контрагентами про фіксацію валютного курсу за операцією купівлі-продажу обумовленої суми валютних коштів на визначену дату в майбутньому. Суми контрактів і тривалість форвардного періоду за форвардними валютними контрактами можуть бути довільними і визначаються в угоді за домовленістю сторін, відповідаючи їх потребам. Угодами FXA передбачається фіксація всіх умов, у тому числі й форвардного валютного курсу, у момент підписання контракту.

3. Форвардний контракт  за цінними паперами. Автори не наводять коментарів щодо цього деривативу, мотивуючи це тим, що в останнє десятиліття поширення набули останні два види форвардних контрактів.Позиції науковців щодо видів форварду в цілому не відрізняються. Недоліком запропонованої класифікації форварду є відсутність характеристики форвардного контракту за цінними паперами та невиділення класифікаційної ознаки.

На основі вивчення питання класифікації форварду вважаємо, що необхідним моментом її удосконалення є виділення класифікаційної ознаки. На нашу думку, вищезазначені види форварду можна виділяти за предметом контракту. З метою полегшення розуміння пропонуємо спростити назви видів форвардів наступним чином: “форвард за валютою” на “валютний”, форвард за відсотковими ставками” на “відсотковий”, “форвард за цінними паперами” на “фондовий”. Отже, класифікація форварду матиме такий вигляд (рис. 1.1).