Сутність і форми міжнародних економічних відносин

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 14 Марта 2015 в 14:46, реферат

Краткое описание

В сучасних умовах тенденція до все більшої взаємозалежності національних економік, до зростання ролі зовнішніх факторів у процесі суспільного відтворення в окремій країні стала загальною. Звідси випливає, що поняття світового господарства на можна зводити до простої суми національних економік. Не меншою мірою його суть визначається тим універсальним зв'язком, який забезпечує їх реальну єдність на основі міжнародного поділу праці, науково-технічної і виробничої кооперації, міжнародної торгівлі, валютних і кредитних відносин, тобто міжнародними економічними відносинами.

Вложенные файлы: 1 файл

екон.docx

— 42.54 Кб (Скачать файл)

Сутність і форми міжнародних економічних відносин

В сучасних умовах тенденція до все більшої взаємозалежності національних економік, до зростання ролі зовнішніх факторів у процесі суспільного відтворення в окремій країні стала загальною. Звідси випливає, що поняття світового господарства на можна зводити до простої суми національних економік. Не меншою мірою його суть визначається тим універсальним зв'язком, який забезпечує їх реальну єдність на основі міжнародного поділу праці, науково-технічної і виробничої кооперації, міжнародної торгівлі, валютних і кредитних відносин, тобто міжнародними економічними відносинами.

Міжнародні економічні відносини являють собою систему господарських відносин між різними країнами світу. Вони є похідними від національних, економічних відносин, залежать від них, зумовлюються особливостями національної економіки та перебувають під значним впливом зовнішньої економічної політики держави. Так, зміни курсу національної валюти впливають на конкурентоспроможність товарів на ринку іншої країни, ліберальне податкове законодавство забезпечує приплив капіталів у країну, яка його впроваджує; зміни митних тарифів породжують зміни в потоках експорту та імпорту товарів.

Найважливішими формами міжнародних економічних відносин є міжнародне виробниче і науково-технічне співробітництво, вивіз капіталу, світова торгівля та передача технологій, міграція робочої сили, міжнародні валютні відносини. У цій системі всі її елементи тісно повязан, взаємно переплетені і впливають один на одного. Отже міжнародні економічні відносини обслуговують взаємодію національних економік, що входять у світове господарство і тим самим забезпечують його цілісність, яка базується на загальносвітовому характерові сучасних продуктивних сил.

Міжнародні економічні відносини визначають суть світового господарства. За своїм характером вони залежать від економічних відносин, що функціонують на національних рівнях. Так, інтернаціональна вартість формується на основі становлення національних вартостей відповідно до внеску країни у всесвітній рівень тривалості, інтенсивності і продуктивності праці і загалом залежить від міри включення у світове господарство певної національної економіки.

Утворення світового ринку призвело до того, що суспільно необхідний робочий час, який затрачається на виготовлення будь-якого товару, визначається не середнім рівнем умілості та інтенсивності праці зайнятих в національному господарстві, а діючими умовами світового виробництва, які є нормальними за певного рівня розвитку продуктивних сил світового співтовариства. Внаслідок дії закону вартості в межах світового ринку відбувається зведення національних вартостей товарів різних країн до інтернаціональної вартості. Країни, національна вартість товарів яких нижча за інтернаціональну, при обміні одержують додатковий прибуток у зовнішній торгівлі. А країни, де національна вартість товарів виявляється вищою, ніж інтернаціональна вартість, не мають прибутків, зазнають збитків. Внаслідок цього відбувається вимивання з національної економіки тих товарів, а також галузей, які не в змозі успішно конкурувати на світовому ринку. Позитивним наслідком цього процесу є те, що це веде до поглиблення міжнародного поділу праці та підвищення ефективності національного виробництва. Вирішальну роль при визначенні профілю спеціалізації країни на виробництві певних товарів відіграє не абсолютна величина національної вартості, а її відносний рівень, тобто в порівнянні з іншими країнами-виробниками аналогічної продукції.

Характерною рисою сучасного етапу розвитку світового господарства є певна модифікація співвідношення національної та інтернаціональної вартості під впливом процесу інтернаціоналізації виробництва. Остання сприяє раціоналізації структури національної економіки, звільняючи її від безперспективних галузей. Під впливом цих процесів виробники світового співтовариства все більше орієнтуються на інтернаціональні вартісні критерії. Тому для багатьох країн в сучасних умовах зникає необхідність створювати увесь технологічний ланцюжок виробництва окремих товарів. Адже економічно значно вигідніше купити його в тих країнах, де вже є високоефективне виробництво таких товарів, або придбати за кордоном ліцензію, яка дозволяє виробляти цей товар самостійно. Внаслідок цього вивільнюються власні природні, фінансові і трудові ресурси для розвитку тих галузей або видів виробництва, де можна забезпечити найвищу продуктивність праці та якість продукції. Глибока спеціалізація окремих країн на виробництві тих товарів, для яких є найбільш сприятливі умови, породжує об'єктивну потребу у кооперуванні виробництва, широкому взаємному обміні технологіями та науково-дослідними розробками, в інтернаціоналізації господарських зв'язків. Значний вплив у нинішніх умовах на ці процеси мають нові напрямки науково-технічної революції, що тісно пов'язане з міжнародним виробничим і науково-технічним співробітництвом.

Як складова міжнародних економічних відносин міжнародне виробниче і науково-технічне співробітництво являє собою комплекс таких, що постійно розвиваються та поглиблюються, господарських зв'язків між окремими країнами, групами країн, які базуються на принципах рівноправності та взаємної вигоди учасників. Міжнародне виробниче і науково-технічне співробітництво - це об'єктивний процес формування стійких і довготривалих міжнародних економічних зв'язків у системі світового господарства.

Основними формами міжнародного виробничого співробітництва є міжнародна спеціалізація та міжнародна кооперація. Міжнародна спеціалізація виробництва — це така її форма, за допомогою якої відбуваються концентрація певного виробництва в окремих країнах і регулярне забезпечення його світового ринку.

Залежно від рівня розвитку міжнародного поділу праці виділяють такі форми міжнародної спеціалізації виробництва; предметну (на випуску цілком закінченої і готової до споживання продукції); подетальну (на виробництві частин, вузлів, деталей продукції); технологічну (спеціалізація на окремих технологічних процесах - складанні, фарбуванні, зварюванні, штампуванні тощо).

Функціонування і розвиток міжнародної спеціалізації виробництва створює, формує умови для міжнародного кооперування. Міжнародна кооперація — це процес формування стійких виробничих зв'язків між підприємствами різних країн, внаслідок чого здійснюється спільна діяльність щодо створення елементів готової продукції. Здійснення міжнародної кооперації передбачає попереднє узгодження сторонами у договірному порядку умов спільної діяльності; розподіл між партнерами завдань у межах погодженої програми; координацію господарської діяльності підприємств-партнерів; тривалість, стабільність і регулярність відносин.

До міжнародного науково-технічного співробітництва зараховують зв'язки щодо обміну результатами науково-дослідних і експериментально-конструкторських робіт (НДЕКР); спільне проведення підприємствами, країнами або організаціями науково-дослідних робіт з подальшим спільним або роздільним використанням їхніх результатів; спільну розробку і використання науково-технічних нормативів, вимог і стандартів; обмін загальною науково-технічною інформацією. Міжнародне науково-технічне співробітництво базується на комерційних засадах і є основою для розвитку однієї з найбільш важливих і динамічних сфер міжнародних і економічних відносин, породжених в умовах НТР світового ринку інформації та знань.

Серед значної кількості форм міжнародного науково-технічного співробітництва до основних належать так і:

– укладання та реалізація контрактних угод щодо проведення науково-дослідних робіт;

– спільне проведення на основі прямих зв'язків коопераційних науково-дослідних робіт з подальшим спільним володінням патентом і правом надання ліцензій;

– здійснення міжнародних науково-технічних програм за участю багатьох країн та фірм з розробки важливих спеціальних проблем (щодо телекомунікаційної технології, біотехнології або комплексних програм з сучасних інформаційних технологій). Два останні види складають основу процесу науково-технічної інтеграції.

Пріоритетними напрямками розвитку міжнародного науково-технічного співробітництва виступають електронізація, автоматизація та роботизація виробничих процесів; використання атомної енергії; створення нових видів конструкційних матеріалів, розвиток біотехнологій, ВИ генної та клітинної інженерії, освоєння космічного простору, створення промислових термоядерних реакторів, вивчення атмосфери тощо.

Важливою складовою частиною міжнародних економічній: відносинє вивіз капіталу, що здійснюється з метою систематичного привласнення доходу в країні, куди він вивозиться, або з метою отримання іншихекономічних та політичних переваг. За відміну від міжнародної торгівлі, яка забезпечує отримання доходу у сфері обміну, вивіз капіталу орієнтований на його використання у сфері виробництва і отримання в цій країні відповідного доходу.

Вивіз, або міграція капіталу за межі національної економіки вигідна тоді, коли є можливість отримати в інших країнах більший прибуток, ніж у власній.

Існує декілька причин вивозу капіталу:

1) його відносний надлишок у країнах-експортерах;

2) неможливість вигідного  застосування капіталу в межах  власної національної економіки;

3) зростання попиту на  вільний капітал з боку країн, що не мають в достатній кількості власних джерел його нагромадження;

4) можливість одержання  за допомогою вивезеного капіталу  додаткових прибутків за рахунок  дешевої сировини, робочої сили, використання готової інфраструктури, проникнення на нові ринки  збуту.

Внаслідок нерівномірності розвитку структурних ланок світового господарства попит і пропозиція капіталу, як правило, не співпадають. Тому у його складі є країни, зацікавлені в залученні капіталу для вирішення своїх соціально-економічних проблем. З цією метою вони заохочують його надходження в країну шляхом підвищення банківського проценту і дивідендів, забезпечення правової захищеності закордонних інвесторів та гарантій одержання прибутку.

Міжнародну міграцію капіталу традиційно поділяють на ряд форм залежно від ознаки, покладеної в основу класифікації. Основні форми міжнародного вивозу капіталу наведені в таблиці 22.1.

 

 

Таблиця 22.1 Класифікація форм міжнародного вивозу капіталу

Класифікаційна ознака капіталу

Форма вивозу капіталу

Функціональне призначення

Позичковий капітал Підприємницький капітал

Цільове призначення

Прямі інвестиції Портфельні інвестиції

Належність

Приватний капітал Державний капітал

Капітал міжнародних організацій

Термін

Короткотермінвий кредит Середньотерміновий кредит Довготерміновий кредит


 

Вивіз позичкового капіталу здійснюється шляхом надання позик державам, споживачам, сфері бізнесу. Формою такого руху позичкового капіталу є міжнародний кредит. На відміну від підприємницького капіталу, коли його власник зберігає право власності на нього та можливість контролювати функціонування, власник позичкового капіталу зберігає тільки право власності на переданий у позику капітал. Право використання цієї форми капіталу переходить до імпортера.

Вивіз підприємницького капіталу здійснюється шляхом зарубіжних інвестицій.

За способом застосування іноземні інвестиції здійснюються у двох формах:

– прямі інвестиції, які вкладаються переважно в акції промислових, торговельних та банківських підприємств, що забезпечує володіння або певний контроль вкладника над діяльністю цих підприємств. Перевагою прямих інвестицій є те, що експортер повністю розпоряджається своїм капіталом протягом всього періоду функціонування цих вкладень. Позичковий капітал на весь строк надання позики перебуває у розпорядженні імпортера. Основна частина прямих інвестицій (приблизно 3/4) припадає на розвинені країни світу, а решта (приблизньо 1 /4) - на країни, що розвиваються. Слід також вказати, що обмін прямими інвестиціями між розвиненими країнами світового співтовариства здійснюється на засадах рівноправності. А вивіз капіталу в країни Африки, Азії, Латинської Америки супроводжується посиленням їх економічної та технологічної залежності від розвинених країн. Характерне те, що норма прибутку на прямі капіталовкладення в країнах, що розвиваються, у два рази вища, ніж у розвинених.

Утворення підконтрольних філіалів за кордоном за допомогою вивозу капіталу дає змогу його власникам задовольняти потребу у сировині або продуктах харчування, які відсутні у власній країні. США в такий спосіб отримують переважну частку імпортованої нафти та нафтопродуктів, хромової, нікельної, марганцевої руд, свинцю, цинку, кави, какао, чаю, бананів тощо;

– портфельні інвестиції являють собою фінансову операцію з придбання зарубіжних цінних паперів за іноземну валюту. Вони виникають тоді, коли кількість придбаних за допомогою експорту капіталу акцій іноземного підприємства не забезпечує над ним повного контролю або якщо власники капіталу прагнуть розмістити його в різних галузях. Ця форма капіталовкладень здійснюється також у тому разі, коли прямі інвестиції робити невигідно на умовах чинного законодавства країн и-ім портера капіталу. Різновидом портфельних інвестицій є участь іноземного капіталу у створенні спільних підприємств. У такому разі контрольний пакет акцій належить або державі-імпортеру капіталу, або національним фірмам. Перевага спільних підприємств полягає в тому, що вони, не сприяючи посиленню економічної залежності своєї країни від іноземного капіталу, створюють умови для ефективного використання нових технологій, фінансових ресурсів, торговельних марок, реклами, досвіду та знань, що несе з собою іноземний капітал.

Позичковий капітал надається на певний строк. Залежно від цього критерію розрізняють:

– довготерміновий кредит (до 10 років);

– середньотерміновий (2-3 роки);

– короткотерміновий (від 3 до 6 місяців до року).

Експорт підприємницького капіталу у вигляді цінних паперів - акцій - приносить дивіденд, а при вивозі позичкового капіталу у вигляді цінних паперів - облігацій - процент.

Вивіз позичкового капіталу становить основу сучасної міжнародної кредитної системи. Його функціонування і розвиток дає змогу країнам-імпортерам вирішити цілий ряд складних соціально-економічних проблем. Через відсутність власних коштів вивіз капіталу сприяє вирівнюванню національних норм прибутку в середню норму прибутку в межах світового господарства, створює можливості для застосування тимчасово вільного грошового капіталу там, де він найбільш необхідний.

Поряд з перевагами експорту позичкового капіталу, досить часто трапляється, що кредити отримують країни, які внаслідок нерозвиненості економіки нездатні повернути борг або хоч сплачувати процент. Насамперед це стосується країн, шо розвиваються. Це породжує кризи світової заборгованості. Останні проявляються в тому, що окремі країни або їх група оголошують про неможливість виплачувати свої зовнішні борги або анулювання свою боргу. Це порушує рівновагу міжнародного ринку кредитів, ускладнює процеси кредитування. Коли окремі порушення повернення отриманого кредиту та процентів за його користування набувають масового характеру, починається чергова криза світової заборгованості.

Информация о работе Сутність і форми міжнародних економічних відносин