Болонські реформи в країнах Європи

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3

1.  ЕТАПИ   СТАНОВЛЕННЯ   ТА    РОЗВИТКУ    БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ    . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . 5

2. БОЛОНСЬКІ РЕФОРМИ – ШЛЯХ ДО СТВОРЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПРОСТОРУ ВИЩОЇ ОСВІТИ          . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 11

3. СТАВЛЕННЯ СТУДЕНТІВ ДО БОЛОНСЬКОЇ РЕФОРМИ . . . . . . . . . . . 19

ВИСНОВКИ  . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 23

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 25

ДОДАТКИ………………………………………………… . . . . . . . ………... …26

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

На порозі XXI століття стало очевидним: майбутнє людства пов’язане з розвитком інформаційної цивілізійії, що спирається на економіку знань. Вступивши в XXI століття, людство не тільки усвідомило важливість  вищої професійної освіти, але й істотно трансформувало погляди щодо розуміння її сутності. Насамперед воно сформувало чіткі уявлення про те,  якими мають бути вища професійна освіта і фахівці, що випускатимуться вищою школою найближчого часу і у віддаленому майбутньому, зафіксувавши їх в деклараціях, моделях і стандартах, які   широко обговорюються в європейському і національному освітньому просторі.

Процес об'єднання Європи, його поширення на схід і на прибалтійські  країни супроводжується формуванням  спільного освітнього і наукового  простору та розробкою єдиних критеріїв  і стандартів у цій сфері в  масштабах усього континенту. Цей  процес дістав назву Болонського  від назви університету в італійському місті Болонья, де були започатковані  такі ініціативи.

Дуже довгий час документи Болонської реформи залишалися таємницею, що викликало  хвилю обурень у Європі. Але зараз всі документи Болонського процесу та  звіти (Додатки 1,2,3) можна знайти на сайті http://www.ehea.info. Це дає змогу краще зрозуміти суть реформи  не зі шпальт газет та журналів, а, як кажуть у народі, «з перших вуст». У цьому і полягає актуальність дослідження.

Обє'ктом дослідження є формування та розвиток Болонського процесу в країнах Європи.

Метою: дослідити історію Болонської реформи, її причини виникнення і  розглянути  думки студентів Європи.

Тема Болонського процесу  - не нова, але вона дуже цікава,  змістовна  та широко обговорювана у вузьких  колах студентів. Всесвітнє визнання радянської освіти та висока якість навчання – це досягнення попередньої епохи, попередньої системи влади, попереднього покоління. Прийшов час Болонської реформи. За допомогою неї світ відкриє для себе нову Європу, яка у майбутньому здивує всіх своїми досягненнями.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ

БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ

 

 

Європейський Союз є одним з  великих інтеграційних об’єднань  у світі, процеси якого охоплюють  усі сфери економічного, політичного  і соціально-культурного життя  Європи.

На початку цього процесу європейське співтовариство не надавало належного значення питанням соціальної сфери, у тому числі такими, як освіта. Але в останнє десятиріччя з бурхливим розвитком інтеграційних змін Європа усвідомила необхідність приведення норм і принципів різних національних освітніх  систем до єдиних загальноєвропейських. Результатом даних перетворень став Болонський процес, що охопив не тільки країни Європейського Союзу,  але й центральної та східної Європи. Припинення періоду жорстокої військово-політичної конфронтації на Європейському континенті створило передумови для радикальної зміни міжнародної співпраці між державами Старого Світу в такій відносно неосвоєній сфері як освіта.  Встановлення членства в Європейській Раді, а разом з тим ухвалення ряду основоположних європейських норм і правил суспільного й державного устроїв країнами Східної Європи та СНД зробили можливою їх участь  у спільній роботі з підготовки конвенції взаємного визнання  документів про освіту країнами Європи. Унікальність такої роботи полягала у тому, що в ній брали активну участь як держави-члени Європейського Союзу, так і представники інших країнн континенту[4, c.29].

Об'єднання вищої школи  в  європейських країнах назріло досить давно, ще в середині XX століття, у  зв’язку з тим, що освіта стала  неконкурентоспроможною порівняно  з американською. Спроби вдосконалення  європейської освіти за єдиними стандартами  почалися з 1957 року, коли була підписана  Римська угода, в якій ставилися принципово нові  завдання: приведення національних законодавств у сфері освіти, підвищення академічної мобільності студентів і їх затребуваності на ринку праці, створення дострокових систем навчання. З часом ці ідеї були розвинені в рішеннях  конференцій міністрів освіти  європейських країн (1971, 1976) у Маастриському договорі (1992). Надалі під егідою ЄС, Ради Європи впроваджувалися різноманітні програми.

Таким чином, сутність процесу полягає  у формуванні загальноєвропейської системи вищої освіти, названої «Зоною європейської вищої освіти». Вона базується  на загальних фундаментальних принципах  функціонування, які можна відобразити  в головній меті процесу – консолідація урядів європейських країн, науковій, просвітительській громадськості з метою підтримки конкурентноспромжності європейської системи науки і вищої освіти у світовому масштабі [4, c.32].

 Багато в чому Болонський процес cтав революційним щодо співробітництва в галузі європейської вищої освіти. Чотири міністри освіти, що взяли участь у святкуванні 800-річчя Паризького університету (Сорбонська Спільна декларація, 1998) дійшли висновку про те, що сегментація європейського сектора вищої освіти в Європі є застарілою і в деякій мірі навіть шкідливою. Впродовж року, рішення щодо участі у добровільному процесі створення Європейського простору вищої освіти (ЄПВО) було формалізоване в місті Болоньї 30-ма європейськими країнами (Болонська декларація 1999 року). Зараз стало очевидним те, що це був унікальний захід. Сьогодні Болонський процес включає 47 країн-учасниць із 49-ти країн, які ратифікували Європейську культурну конвенцію Ради Європи (1954) . 

З початку свого створення Болонський процес мав за мету посилити конкурентоспроможність і привабливість європейської вищої  освіти та сприяти мобільності студентів  і працевлаштуванню через запровадження  системи, що ґрунтується на додипломному (бакалаврат) і післядипломному (магістратура, докторнатура) навчанні з легкозрозумілими програмами і ступенями (бакалавр, магістр, доктор філософії). Забезпечення якості вищої освіти є наріжним каменем  в умовах розвитку Болонського процесу [1, c.106]. 

Починаючи з 1999 року різноманітні міністерські зустрічі, розширили цей порядок  денний і сприяли розробці і розвитку важливих інструментів, щодо прозорості і визнання кваліфікацій вищої освіти. Додипломну / післядипломну ступеневу структуру передбачено модифікувати в трициклову систему, яка тепер включає в себе поняття рамки кваліфікацій, що базується на результатах навчання. Запроваджено поняття соціального виміру вищої освіти і визнання кваліфікацій, які займають центральне місце щодо політики європейської вищої освіти.

В якості подальших заходів стосовно цілей Болонської декларації мали місце  Конференції міністрів, які відбувалися  кожні два роки. Міністри висловлювали свою волю через відповідні Комюніке.  

У Празькому комюніке 2001 року кількість  країн-учасниць зросла до   33-ох, і там мало місце розширення цілей в термінах навчання впродовж життя, залучення студентів в якості активних партнерів та підвищення привабливості і конкурентоспроможності Європейського простору вищої освіти (ЄПВО). Також, міністри взяли на себе зобов'язання сприяти подальшому розвитку системи забезпечення якості та розвитку національних рамок кваліфікацій вищої освіти. Ці зобов’язанні були тісно пов'язані із навчанням впродовж життя, оскільки воно вважається важливим елементом вищої освіти, який варто взяти до уваги при модернізації системи вищої освіти. Орім того, важливо відзначити, що тема соціального виміру була вперше запроваджена у Празькому комюніке [7,  c.16]. 

Наступна конференція міністрів  відбулася в Берліні, в 2003 році. У  Берлінському комюніке зазначається збільшення числа країн-учасниць Болонського  процесу до 40 членів. Основні положення  цього комюніке полягають  у розширенні завдань щодо зміцнення зв'язків між Європейським простором вищої освіти і Європейським дослідницьким простором, а також сприянні забезпеченню якості вищої освіти. Ще одним важливим аспектом є те, що в Берлінському комюніке йдеться про створення структур, що супроводжують і підтримують Болонський процес в період між двома зустрічами міністрів європейських країн. Цей механізм було створено: Група Супроводу Болонського процесу (BFUG), Правління і Болонський Секретаріат.  

Бергенcьке комюніке 2005 року, підкреслило важливість партнерських відносин, включаючи - студентів, вищі навчальні заклади, викладачів і роботодавців поряд з подальшим розширенням наукових досліджень, особливо стосовно запровадження третього циклу - докторські програми.  Крім того, комюніке підкреслено волю міністрів стосовно покращення та забезпечення доступності вищої освіти, а також підвищення привабливості Європейського простору вищої освіти в інших частинах світу. 

У Лондонському комюніке 2007 року, число  країн-учасниць зросло до 46. Це комюніке зосередило свою увагу на оцінці прогресу, досягнутого з часу підписання Болонської декларації, щодо мобільності, ступеневої структури, визнання, рамок кваліфікацій (Додаток 4), навчання впродовж життя, забезпечення якості, соціального виміру, а також встановленні пріоритетів на 2009 рік,  якими в основному є, мобільність, соціальний вимір, який було визначено тут вперше, створення та збір бази даних, можливість працевлаштування, Європейський простір вищої освіти в глобальному контексті та інвентаризація. Зазначаєтся, що період до 2010 року і після, існує необхідність подальшого співробітництва, розглядаючи його як можливість переформулювати бачення і цінності [7,  c.19]. 

В Льовен / Лувен-ля-Ньов комюніке 2009 року, створено і запропоновано пріоритети розвитку ЄПВО впродовж наступного десятиліття  з акцентом на: соціальний вимір, навчання впродовж життя, працевлаштування,              студенто-центроване навчання і вивчення місії освіти, міжнародної відкритості, мобільності, освіти, наукових досліджень та інновацій, а також збір даних, фінансування вищої освіти і багатовимірних інструментів прозорості. Ці основні області  діяльності показали новий напрямок Болонського процессу на шляху до більш глибоких підходів до реформ, забезпечуючи тим самим завершення реалізації Болонського процесу.  

Наступна Конференція міністрів  відбулася тільки через рік після вищезгаданої, а точніше в березні 2010 року. Вона відбулася у     Будапешті-Відні як ювілейна конференція і стосувалася святкування десятиліття Болонського процесу. З цієї нагоди відбувся офіційний запуск Європейського простору вищої освіти, що з точки зору загальноєвропейської структури вищої освіти означало, що цілі поставлені в Болонською декларацією, були реалізовані.  

Крім того, починаючи Будапешт-Віденської Конференції міністрів, ЄПВО було розширено  до 47 країн із приєднанням до Болонського  процесу Казахстану [ 1,  c.109]. 

Якщо в 2010 році, основною метою Болонського  процесу було запровадити в дію  Європейський простір вищої освіти, як зазначено в      Льовен / Лувен-ля-Ньов комюніке, основними пріоритетами на найближче десятиліття є:

• Соціальний вимір

• Навчання впродовж життя

• Працевлаштування

• Особистісно-орієнтоване (центроване) навчання

• Освіта, наука та інновації

• Мобільність

• Збір даних

• Багатовимірні  інструменти прозорості

• Фінансування  

Тепер, після запуску Європейського  простору вищої освіти, Болонський процес знаходиться на шляху до нової  фази, більш глибокої, зосередивши  увагу на зменшенні відмінностей в запровадженні його основних положень в країнах, що входять в ЄПВО. 

Третій   Болонського політичний    форуму відбувся в Бухаресті 26-27 квітня, який був   також пов'язаний з цією міністерською зустріччю, що дозволяє подальше обговорення розвитку  Європейського простору вищої освіти в глобальному масштабі. Важливим питанням форуму стала Європейська рамка кваліфікацій. Було оцінено грунтовну роботу, яку зробила Україна по впровадженню Національної рамки кваліфікацій - адже ця реформа проходить за кращими європейськими зразками. Також отримала високу оцінку конференція міністрів освіти і науки країн-членів Ради Європи, яка відбулася минулого року в Києві, результатом якої стало "Київське комюніке" - документ, поглиблює інтеграцію і розвиток Європейського простору вищої освіти. 
            За результатами зустрічі підписано Бухарестське комюніке під назвою "Використання всього потенціалу - Консолідація Еврропейської вищої освіти".

  Однак, існування Європейського простору вищої освіти саме по собі не означає досягнення усіх цілей, погоджених міністрами, які беруть участь в Болонському процесі. Таким чином, тепер ми можемо сказати, що Болонський процес і Європейський простір вищої освіти вступили у нову фазу, а саме фазу консолідації і запровадження в дію одного, особливо у світлі дуже різних реакцій на імплементацію Болонського процесу в Європі [1, c.114].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. БОЛОНСЬКА РЕФОРМА – ЄВРОПЕЙСЬКИЙ  ПРОСТІР ВИЩОЇ ОСВІТИ

 

 

Мета реформи, визначена у Болонській декларації, полягає у створенні  єдиного „Європейського простору вищої  освіти" (European Higher Education Area) і "Європейського простору досліджень" (Eurоpeаn Research Area). Німецький дослідник Андреас Келлер у доповіді «Від Болоньї до Берліна. Перспективи Європейського простору вищої освіти»  зазначае: «Кажучи про Болонський процес можна сказати, щр це процес реформування, який розрахований на тривалий період і передбачає формування Європейського освітнього простору й адаптацію національних систем вищої освіти до узгоджених основних європейських структур» [5, c.148].