Форми роботи з лікарського контролю у фізичному вихованні та спорті

Тренеру (викладачеві фізкультури) слід пам'ятати, що вік, який дозволяє допускати школяра до вищих тренувальних навантажень, залежить від виду спорту. [9]

Недооцінка тренером вікових та індивідуальних морфо-функціональних особливостей юних спортсменів нерідко є причиною припинення зростання спортивних результатів, виникнення перед патологічних і патологічних станів, а іноді призводить і до інвалідизації. [8]

До тренувань слід допускати абсолютно здорових дітей! Якщо у них спостерігаються будь-які відхилення, то їх переводять в підготовчу або спеціальну медичну групу.

Лікарський контроль за фізичним вихованням включає:

обстеження фізичного розвитку та стану здоров'я;

обстеження впливу фізичних навантажень (занять фізкультурою) на організм за допомогою тестів;

оцінку санітарно-гігієнічного стану місць занять, інвентарю, одягу, взуття, приміщення і т.п .;

лікарсько-педагогічний контроль в процесі занять (до занять, в середині уроку і після його закінчення);

профілактику травматизму на уроках фізкультури, залежного від якості страховки, розминки, підгонки інвентарю, одягу, взуття і т.п .;

пропаганду оздоровчого впливу фізкультури, загартовування і занять спортом на стан здоров'я студента з використанням плакатів, лекцій, бесід та ін.

Лікарський контроль проводиться за загальною схемою з включенням тестування, огляду, антропометричних досліджень і, за потребою, огляду лікарем-фахівцем (урологом, гінекологом, терапевтом, травматологом та ін.). Заняття повинні проводитися з урахуванням анатомо-фізіологічних особливостей. Морфологічні, функціональні та біохімічні особливості організму в період старіння впливають на його найважливішу властивість - здатність реагувати на дії зовнішнього середовища, фізичних навантажень і т.д. Реактивність визначається станом рецепторів, нервової системи, вісцеральних органів та ін.

Практика свідчить, що помірні фізичні тренування затримують розвиток багатьох симптомів старіння, сповільнюють прогресування вікових та атеросклеротичних змін, покращують функціональний стан найголовніших систем організму. А якщо врахувати, що для осіб середнього, і особливо літнього віку характерна гіподинамія та надмірне харчування, то стає очевидною необхідність регулярних занять. Лікарське обстеження студентів-спортсменів, що мають I розряд або вище, здійснюється безпосередньо лікарсько-фізкультурним диспансером, де заводиться картка диспансерного спостереження за зазначеним спортсменом.

Лікарями лікарсько-фізкультурного диспансеру проводиться поглиблене обстеження стану тренованості спортсмена. І на підставі цього обстеження робиться медичний висновок, даються рекомендації тренеру з планування та проведення тренувального процесу.

Під терміном тренованості мається на увазі комплексне поняття, яке включає в себе здоров'я, функціональний стан, рівень фізичної, технічної, і тактичної, та вольової підготовленості спортсменів. Тренованість визначає рівень працездатності спортсмена, його готовність до досягнення максимального результату в конкретному виді спорту.

При повторних медичних обстеженнях в медичному висновку вказується які зрушення відбулися у здоров'ї і стані тренованості з часу попереднього обстеження, які зміни потрібно зробити в режимі і методикою занять, які лікувально-профілактичні заходи провести.

Викладачі фізичного виховання та тренери повинні будувати свою роботу з урахуванням медичного висновку, воно є обов'язковим також і для суддів спортивних змагань. [3]

Заняття фізичними вправами приносять користь тільки при раціональній системі тренувальних занять. Порушення в дозуванні фізичних навантажень і методикою можуть несприятливо позначитися на фізичному розвитку, фізичної підготовленості та здоров'я що займаються. Внаслідок тривалої і напруженої м'язової активності виникає стан організму, зване втомою. Воно проявляється в зниженні працездатності, зменшенні м'язової сили, погіршенні точності і координації руху і т.д. Стомлення є своєрідною захисною реакцією організму, яка не дозволяє йому перейти межу, за якою виникають функціональні та біохімічні зміни, несумісні з життям. Сутність цієї реакції полягає в зміні координації функцій, яка призводить до обмеження працездатності і утруднення подальшого продовження роботи. Швидкість настання втоми залежить від інтенсивності роботи: чим вище інтенсивність, тим швидше з'являється стомлення. Ступінь втоми залежить як. від інтенсивності, так і від тривалості роботи.

Відновлення працездатності після втоми, як правило відбувається тим повільніше, чим більше була ступінь втоми. За інших рівних умов швидко розвивається стомлення ліквідується швидше, ніж розвивається повільно, але досягає високих ступенів.

Виконання фізичної роботи на тлі великої ступеня втоми, без достатнього відновлення, може призвести до перевтоми, яке вимагатиме значно більшого часу для приведення організму в працездатний стан, а іноді є причиною негативних фізіологічних зрушень органів і систем людини.

Ефективний засіб зниження стомлюваності роботи - правильне чергування роботи і відпочинку нервових клітин, змінність роботи функціональних одиниць. При заняттях спортом наступ втоми віддаляється різноманітністю засобів, методів і форм занять, а також зміною обстановки в якій вони проводяться. Але ліквідація стомлення настає в період відпочинку, тривалість якого між заняттями повинна індивідуалізуватися залежно від характеру і величини навантаження та ступеня тренованості спортсмена.

У боротьбі з втомою і прискоренню відновлення працездатності допомагають деякі харчові фактори, зокрема вітаміни. Однак слід пам'ятати, що стомлення є захисною реакцією організму, тому боротися з ним за допомогою фармакологічних стимуляторів не завжди корисно для організму.

При різкому невідповідність між фізичним навантаженням і підготовленістю до неї спортсмена, тобто коли виконувана на тренуванні або змаганнях робота перевищує функціональні можливості організму спортсмена настає перенапруження. Перенапруження буває частіше результатом однократного впливу надмірно напруженої тренування чи змагання. Воно може також виникнути в результаті форсованої тренування. Появі перенапруги нерідко сприяє тренування з великим навантаженням або участь у змаганнях, незабаром після перенесеного інфекційного захворювання (грипу, ангіни та ін.). При перенапруженні з'являються ряд розладів в організмі спортсмена, що стоять на межі з хворобливими, іноді стан здоров'я різко погіршується. Характерні ознаки перенапруження; сильна слабкість, блідість шкірних покривів, різке зниження артеріального тиску, іноді запаморочення, блювота, поява білка і формених елементів в крові, в сечі і т.д. При більш важкому перенапруженні розвивається недостатність правого шлуночка серця, з'являється синюшність обличчя, задишка, біль у правому підребер'ї, серцебиття, збільшуються розміри серця і печінки.

Частим наслідком перенапруги є підвищення артеріального тиску (гіпертонія). При ознаках перенапруги потрібно своєчасно вжити заходів до встановлення правильного режиму тренування і відпочинку, а при необхідності - провести необхідне лікування.

В результаті недоліків в режимі і методикою тренування може погіршитися стан спортивної працездатності, нервово-психічного та фізичного стану спортсмена. Цей стан називається перетренованістю. Воно, як правило, розвивається вже при досягненні спортсменом достатньої тренованості або навіть спортивної форми. Це відрізняє перетренированість від перенапруги, що виникає частіше у людей мало тренованих. Стан перетренованості, перш за все виражається у змінах з боку нервової системи, одночасно або трохи пізніше з'являються зміни або порушення в стані та ін. Систем організму. Часто при перетренованості спостерігаються відхилення з боку серцево - судинної системи, обмінних процесів.

У розвитку стану переренованості можна відзначити три стадії. Для першої характерні: деякі зниження спортивних результатів або припинення їх росту; непостійні або ж завжди виразні скарги спортсмена на погіршення фізичного стану; об'єктивно виявляється при лікарському обстеженні погіршення пристосовності організму до швидкісних навантажень. У цій стадії перетренованість вдається ліквідувати за допомогою режиму тренування протягом 15-30 днів.

У другій стадії перетренованості відзначаються: вираз зниження спортивних результатів, скарги на погіршення самопочуття, зниження працездатності, погіршення пристосовності організму до фізичних навантажень на швидкість і витривалість. При другій стадії перетренованості потрібні використання спеціального відновного режиму та деяких засобів лікування, можливе повне відновлення здоров'я і працездатності спортсмена на протязі 1-2 місяців.

У  третій стадії перетренованості нарівні зі змінами в стані організму вже спостерігається стійке погіршення спортивних показників, незважаючи на завзято тривале тренування. У цій стадії не завжди вдається домогтися істотного поліпшення спортивної працездатності навіть за значно більші терміни. Тому своєчасна діагностика перетренування є досить важливою умовою для успішного відновлення здоров'я і спортивної працездатності спортсмена.

У початковому періоді інтенсивної фізичної роботи з'являється так звана "мертва точка" - стан гострого стомлення організму спортсмена. Вона спостерігається під час бігу на середні і довгі дистанції: у плаванні, веслуванні, лижних гонках, велоперегонах, бігу на ковзанах. При "мертвій точці" відзначаються зниження працездатності, підвищення заг витрати енергії на одиницю роботи, порушення координації рухів, погіршення уваги, пам'яті та ін., Негативні прояви вищої нервової діяльності, пульс частішає до 180 - 200 ударів на хвилину, різко підвищується артеріальний тиск. У спортсмена виникає тяжке відчуття в "грудей", нестачі повітря і бажання припинити роботу. Однак якщо зусиллям волі він долає це бажання і продовжує рух, то "мертва точка" змінюється станом полегшення, відомим під назвою "другого дихання".

 

3.2. Лікарський контроль на змаганнях

Змагання пред'являють до організму спортсмена граничні вимоги. Тому медичне забезпечення змагань, що має своєю метою збереження здоров'я спортсменів, попередження травм і захворювань, створення найбільш сприятливих умов для досягнення спортивного результату, має дуже велике значення і є в нашій країні обов'язковою.

Тренер поряд з лікарем несе пряму відповідальність за збереження здоров'я спортсменів в умовах змагань. [7]

Необхідною передумовою підвищення ефективності тренування є єдність процесів впливу фізичного навантаження на організм і процесів відновлення. Після виконання фізичного навантаження в організмі паралельно протікають процеси відновлення та адаптації.

Лікар також повинен керуватися принципами класифікації фізичних факторів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 Регулярні заняття фізичними вправами сприяють збереженню і зміцненню здоров'я, попередженню захворювань, підвищення стійкості людини в екстремальних умовах. Це особливо є актуальним  в умовах сучасного життя, коли широке застосування техніки, автоматизації у всіх сферах життя людини привело до скорочення частки фізичної роботи, зниження рухової активності людини.

 Підраховано, що люди, які регулярно займаються фізичними вправами, в 2-3 рази рідше хворіють на серцево-судинні та інші захворюваннями, мають менше втрат днів працездатності, легше переносять зміни умов навколишнього середовища, менш сприйнятливі до стресів.

  Але фізкультура і спорт приносять користь лише в тих випадках, коли їх організація поставлена ​​на тверду науково-медичну основу. Фізичні вправи благотворно впливають на організм лише у тому випадку, якщо заняття проводяться з дотриманням відповідних методичних вимог, з урахуванням індивідуальних особливостей людей , що займаються спортом  і стану їх здоров'я.

  Лікарський контроль і забезпечує дотримання таких умов.

 У цій роботі в стислому вигляді викладено основні аспекти організації лікарського контролю стану осіб, які займаються фізичною культурою і спортом: як на етапі їх допуску до занять, так і в процесі здійснення тренувань (змагань). За сукупністю отриманих результатів мета курсової роботи слід вважати досягнутою, а приватні задачі дослідження вирішеними.

У ВНЗ, школах підвищення спортивної майстерності, тренувальних центрах створені кабінети лікарського контролю. Основна форма лікарського контролю (в. К.) - Лікарське обстеження. Проводяться первинні, повторні і додаткові обстеження. Іншими формами в. к. є: лікарсько-педагогічні спостереження під час занять фізичними вправами, санітарно-гігієнічний контроль за місцями і умовами проведення занять з фізичної культури і спорту, попередження спортивного травматизму і захворюваності; медичне обслуговування масових оздоровчих, фізкультурних і спортивних заходів: медичне обслуговування оздоровчо-спортивних таборів; санітарно-просвітницька робота та пропаганда фізичної культури і спорту. [Важливою ділянкою роботи шкільних медичних працівників є лікарсько-педагогічний контроль за займаються, який повинен охоплювати всі форми фізичного виховання в школі - уроки фізкультури, заняття в спортивних секціях, самостійні гри на великій перерві і т.д. І головне - визначення впливу занять фізкультурою на організм школяра. Лікарський контроль проводиться за загальною схемою з включенням тестування, огляду, антропометричних досліджень і, за потребою, огляду лікарем-фахівцем (урологом, гінекологом, терапевтом, травматологом та ін.). Заняття повинні проводитися з урахуванням анатомо-фізіологічних особливостей. Морфологічні, функціональні та біохімічні особливості організму в період старіння впливають на його найважливішу властивість - здатність реагувати на дії зовнішнього середовища, фізичних навантажень і т.д. Лікарями лікарсько-фізкультурного диспансеру проводиться поглиблене обстеження стану тренованості спортсмена. І на підставі цього обстеження робиться медичний висновок, даються рекомендації тренеру з планування та проведення тренувального процесу. Змагання пред'являють до організму спортсмена граничні вимоги. Тому медичне забезпечення змагань, що має своєю метою збереження здоров'я спортсменів, попередження травм і захворювань, створення найбільш сприятливих умов для досягнення спортивного результату, має дуже велике значення і є в нашій країні обов'язковою. Тренер поряд з лікарем несе пряму відповідальність за збереження здоров'я спортсменів в умовах змагань. Тому він повинен добре знати питання організації та змісту медичного забезпечення змагань. Необхідною передумовою підвищення ефективності тренування є єдність процесів впливу фізичного навантаження на організм і процесів відновлення. Після виконання фізичного навантаження в організмі паралельно протікають процеси відновлення та адаптації. При плануванні реабілітаційних засобів відновлення лікарю необхідно знати фізіологічний механізм дії застосовуваної процедури, функціональний стан, індивідуальні особливості, вік, стать спортсмена, особливості виду спорту, в якому він спеціалізується. Лікар також повинен керуватися принципами класифікації фізичних факторів. Застосування фізичних факторів для відновлення зовсім не безневинна процедура. Вона здатна не тільки знизити стомлення, прискорити протікання відновних процесів, а й призвести до зменшення резервних можливостей організму, зниження його працездатності. Особливе місце в системі фізичної рекреації займають рухливі та спортивні ігри. Найпоширенішими є: футбол, волейбол, пляжний волейбол, ігри у воді, естафети з плавання. У програму також входять змагання з волейболу, легкої атлетики, плавання та ін. Видів спорту. Такий вид фізичної рекреації як плавання має широке застосування, тому допомагає учням гартувати свій організм і зміцнювати здоров'я. Рекреаційні заходи в природних умовах природи дають можливість:сприятливо впливати на психіку і приносити естетичну насолоду і моральне задоволення;позитивно впливати на їх стан здоров'я і фізичну підготовленість;Заходи з фізичної рекреації в комплексі з природними факторами оздоровлення сприяють більш ефективному відновленню і зміцненню їх здоров'я.